проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"12" липня 2021 р. Справа № 922/492/21
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А.,
за участю секретаря судового засідання Беккер Т.М.,
за участю представника:
Фізичної особи-підприємця Бульби Ігоря Олександровича - Ключника О.М., довіреність №511 від 19 березня 2021 року, посвідчення №1757 від 25 липня 2012 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бульби Ігоря Олександровича (вх.№1494Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 19 квітня 2021 року (повний текст рішення складено 22 квітня 2021 року, суддя Добреля Н.С., м. Харків) у справі №922/492/21,
за позовом Фізичної особи-підприємця Бульби Ігоря Олександровича,
до відповідача Комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод"
про стягнення 10745868,58 грн, -
Фізична особа-підприємець Бульба Ігор Олександрович звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" про стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 10745868,58 грн за невиконання умов договорів № 317, № 318, № 319 на підставі договору про відступлення права вимоги від 01 лютого 2021 року.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19 квітня 2021 року у справі №922/492/21 у позові відмовлено.
Мотивуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що:
1)сторонами в умовах договору про відступлення права вимоги від 01 лютого 2021 року не визначено чіткого розміру заборгованості, яка передається за договорами №317,№318,№319;
2)строк дії договорів №317,№318,№319 закінчився у 2012 році;
3)Комунальне підприємство "Харківський вагоноремонтний завод" перебуває в стані припинення, що передбачає інший спосіб захисту порушеного права.
Фізична особа-підприємець Бульба Ігор Олександрович з відповідним рішенням суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обгрунтуванні апеляційної скарги вказує, що:
1)положення законодаства не визначають обов'язковість зазначення в договорах про відступлення права вимоги точного розміру переданих сум заборгованості боржника;
2)у розумінні вимог законодавства закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторону від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору;
3)обставина знаходження Комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" в стані припинення не передбачає іншу процедуру звернення особи з вимогою про стягнення заборгованості.
Детально рух справи на стадії апеляційного перегляди справи відображено в процесуальних документах Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23 червня 2021 року розгляд справи відкладено на 12 липня 2021 року о 10:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 132.
У судове засідання, яке відбулось 12 липня 2021 року, з'явився представник позивача.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини спору.
Між Приватним підприємством "Орієнтир МВ" (ПП "Орієнтир МВ", постачальник) та Комунальним підприємством "Харківський вагоноремонтний завод" (КП "ВАРЗ", замовник, відповідач) 23 грудня 2011 року укладено такі договори:
-договір № 317 (додаток 3) про закупівлю товарів (договір № 317) на суму 214048,00 грн, з характеристиками товарів відповідно до додатку № 1 (ч. ХІІ договору № 317) - "Технічні вимоги до обладнання" .
-договір №318 про закупівлю товарів на суму 263381,00 грн, з характеристиками товарів відповідно до додатку № 1 (ч. ХІІ договору №317) - "Технічні вимоги до обладнання" (додаток 12).
-договір №319 (додаток 21) про закупівлю товарів (договір № 319) на суму 119542,00 грн.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов вищезазначених договорів в частині своєчасної оплати, ПП "Орієнтир МВ" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення заборгованості:
-за договором № 317: основного боргу в розмірі 178370,00 грн, трьох процентів річних в розмірі 38959,99 грн, інфляційних втрат в розмірі 287889,18 грн, пені в розмірі 4715,90 грн.
-за договором № 318: основного боргу в розмірі 219480,00 грн, трьох процентів річних в розмірі 43019,15 грн, інфляційних втрат в розмірі 354240,72 грн, пені в розмірі 7371,62 грн;
-за договором № 319: основного боргу в розмірі 99615,00 грн, трьох процентів річних в розмірі 21295,78 грн, інфляційні втрати в розмірі 160778,61 грн, пені в розмірі 3745,80 грн.
-суми судового збору в розмірі 21292,23 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/1839/19 позовні вимоги задоволено повністю.
24 жовтня 2019 року на виконання вищезазначеного рішення видано відповідний наказ.
20 листопада 2019 року між та ФО ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги за договорами про закупівля товарів № 317, № 318, № 319.
В подальшому фізична особа ОСОБА_1 в рамках справи № 922/1839/19 подав до суду заяву про заміну стягувача на правонаступника.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16 грудня 2019 року усправі № 922/1839/19 заяву фізичної особи ОСОБА_1 про заміну стягувача у справі № 922/1839/19 задоволено; замінено стягувача - Приватне підприємство "Орієнтир МВ" на його правонаступника - фізичну особу ОСОБА_1 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 24 жовтня 2019 року у справі № 922/1839/19 про стягнення з Комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" заборгованості.
01 лютого 2021 року між фізичною особою Глущенко С.О. та ФОП Бульба І.О. (позивач) укладено договір про відступлення права вимоги, у відповідності до умов якого ФО ОСОБА_1 (первісний кредитор) відступив, а позивач отримує право вимагати від КП "Харківський вагоноремонтний завод" (боржник) виконання обов'язків, які передбачені договорами про закупівлю товарів № 317, № 318 та № 319, укладеними 23 грудня 2011 року між ПП "Орієнтир МВ" і боржником в обсязі і на умовах, які існують на момент переходу цих прав.
01 лютого 2021 року між ФО ОСОБА_1 та ФОП Бульба І.О. підписано акт приймання-передачі документів до вищезазначеного договору про відступлення права вимоги.
Також в матеріалах справи наявне повідомлення про заміну кредитора, направлене 15 лютого 2021 року на адресу боржника КП "Харківський вагоноремонтний завод".
Як стверджує позивач, відповідач зобов'язання за договорами про закупівлю товарів № 317, № 318, № 319 не виконав, рішення суду у справі № 922/1839/19 про стягнення з останнього заборгованості не виконав.
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача пені, штрафу, 48% річних, інфляційних втрат та 3% річних за порушення виконання зобов'язань за вказаними договорами про закупівлю товарів.
Так, позивачем було нараховано відповідачу:
за договором №317:
-пеню в розмірі 430790,10 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором;
-штраф в розмірі 124859,00 грн через прострочення понад 30 днів виконання основного зобов'язання за договором;
-48% річних в розмірі 767619,70 грн за користування грошовими коштами за договором;
-інфляційні втрати в розмірі 32125,91 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором;
-три проценти річних в розмірі 25776,17 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором;
-пеню в розмірі 974919,54 грн через прострочення щомісячних сплат процентів з розрахунку 48% річних за користування чужими грошовими коштами за договором;
-штраф в розмірі 865238,63 грн через прострочення на період понад 10 днів виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами за договором;
-інфляційні втрати в розмірі 546801,08 грн через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами;
-три проценти річних в розмірі 102110,78 грн через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами за договором.
за договором № 318:
-пеню в розмірі 531547,84 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором;
-штраф в розмірі 153636,00 грн через прострочення понад 30 днів виконання основного зобов'язання за договором;
-48% річних в розмірі 949178,36 грн за користування грошовими коштами за договором;
-інфляційні втрати в розмірі 39319,02 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором;
-три проценти річних від суми боргу в розмірі 31547,55 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором;
-пеню в розмірі 1210903,09 грн через прострочення щомісячних сплат процентів з розрахунку 48% річних за користування чужими грошовими коштами за договором;
-штраф в розмірі 1044737,66 грн через прострочення на період понад 10 днів виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами за договором;
-інфляційні втрати в розмірі 682735,23 грн через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами;
-три проценти річних в розмірі 126876,14 грн через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами.
за договором № 319:
-пеню в розмірі 238238,09 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором;
-штраф в розмірі 69730,50 грн через прострочення понад 30 днів виконання основного зобов'язання за договором;
-48% річних в розмірі 421297,76 грн за користування грошовими коштами за договором;
-інфляційні втрати в розмірі 17982,42 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором;
-три проценти річних в розмірі 14428,16 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором;
-пеню в розмірі 526467,10 грн через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами;
-штраф в розмірі 468858,28 грн через прострочення на період понад 10 днів виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами;
-інфляційні втрати в розмірі 293082,57 грн через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами.
-три проценти річних в розмірі 55061,90 грн через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає про таке.
З матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2021 року між фізичною особою Глущенко С.О. та фізичною особою підприємцем Бульбою І.О. (позивач) укладено договір про відступлення права вимоги, у відповідності до умов якого ФО ОСОБА_1 (первісний кредитор) відступив, а позивач отримує право вимагати від КП "Харківський вагоноремонтний завод" (боржник) виконання обов'язків, які передбачені договорами про закупівлю товарів № 317, № 318, № 319, укладеними 23 грудня 2011 року між ПП "Орієнтир МВ" і боржником в обсязі і на умовах, які існують на момент переходу цих прав.
Відповідно до п.1 ч.1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, та не заперечується представником відповідача, що умови договору КП "Харківський вагоноремонтний завод" не виконав, заборгованість за договорами не погашена.
За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Таким чином, внаслідок укладення вищезазначеного договору фізична особа підприємець Бульба І.О. набув обсяг прав постачальника (кредитора) за договорами про закупівлю товарів № 317, № 318, № 319, укладених 23 грудня 2011 року між ПП "Орієнтир МВ" і КП "Харківський вагоноремонтний завод" в обсязі і на умовах, які існують на момент переходу цих прав.
Господарським судом Харківської області при розгляді справи № 922/1839/19 встановлено обставину неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договорами № 317, № 318, № 319 в частині своєчасної оплати товару - за договором № 317 в розмірі 178370,00 грн, суми основного боргу за договором № 318 в розмірі 219480,00 грн, суми основного боргу за договором № 319 в розмірі 99615,00 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Аналізуючи правомірність позовних вимог щодо стягнення пені за договором №317 в розмірі 430790,10 грн; за договором № 318 в розмірі 531547,84 грн; за договором № 319 в розмірі 238238,09 грн, заявленої з моменту прострочення виконання зобов'язань до 04 лютого 2021 року колегія суддів зазначає таке.
У пункті 7.3. договорів № 317, № 318, № 319 вказано, що замовник за даним договором несе наступну відповідальність- за несвоєчасну оплату замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.
Згідно до ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином колегія суддів не вбачає підстав для нарахування пені поза межами шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З приводу позовних вимог про стягнення пені в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано в порядку ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України суд апеляційної інстанції враховую таке.
При розгляді справи № 922/1839/19 Господарським судом Харківської області досліджувалось питання стягнення з відповідача пені за невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань:
-за договором № 317 за період з 26 січня 2012 року по 25 липня 2012 року в розмірі 4715,90 грн;
-за договором № 318 за період з 26 січня 2012 року по 25 липня 2012 року в розмірі 7371,62 грн;
-за договором № 319, за період з 17 квітня 2012 року по 16 жовтня 2012 року в розмірі 3745,80 грн.
За наслідками розгляду справи стягнуто суму пені в порядку ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України у відповідних розмірах.
Відтак, наразі вже існує судове рішення, яким встановлено факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договорами № 317, №318, №319, та стягнуто з останнього пеню в межах дозволених законодавством періодів:
-за договором № 317 за період з 26 січня 2012 року по 25 липня 2012 року в розмірі 4715,90 грн;
-за договором № 318 за період з 26 січня 2012 року по 25 липня 2012 року в розмірі 7371,62 грн;
-за договором № 319, за період з 17 квітня 2012 року по 16 жовтня 2012 року в розмірі 3745,80 грн.
Конституцією України (стаття 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.
У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: "Салов проти України", п.93, "Проценко проти України", п.26, "Кравченко проти Росії", п.45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (рішення у справі Сутяжник проти Росії, п.38).
Судом враховується, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.
Базове тлумачення res judicata міститься у рішеннях ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії", від 09 листопада 2004 року у справі "Науменко проти України", від 18 листопада 2004 року у справі "Праведная проти Росії", від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" та від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України", де згаданий принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.
Вказане виключає можливість повторного прийняття рішення суду з аналогічного питання. У даному випадку захист прав нового кредитора повинен здійснюватися шляхом виконання судового рішення у справі № 922/1839/19.
З наведених мотивів позовні вимоги у відповідній частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення штрафу через прострочення понад 30 днів виконання основного зобов'язання за договором №317 в розмірі 124859,00 грн, за договором № 318 в розмірі 153636,00 грн; за договором № 319 в розмірі 69730,50 грн колегія суддів зазначає про таке.
Згідно до:
-підпункту 7.3.1. пункту 7.3 частини 1 додаткової угоди від 29 грудня 2011 року до договору №317 за несвоєчасну оплату вартості товару замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, до дати остаточного розрахунку за товар, а у разі прострочення розрахунку понад 30 календарних днів замовник додатково до пені сплачує Постачальнику штраф у розмірі 70 % від вартості доплаченого Товару.
-підпункту 7.3.1. пункту 7.3. частини 1 додаткової угоди від 29 грудня 2011 року до Договору № 318 за несвоєчасну оплату вартості Товару Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від вартості неоплаченого Товару за кожний день прострочення, до дати остаточного розрахунку за Товар, а у разі прострочення розрахунку понад 30 календарних днів Замовник додатково до пені сплачує Постачальнику штраф у розмірі 70 % від вартості неоплаченого Товару.
-підпункту 7.3.1. пункту 7.3. частини 1 додаткової угоди від 29 грудня 2011 року до Договору № 319 за несвоєчасну оплату вартості Товару Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від вартості неоплаченого Товару за кожний день прострочення, до дати остаточного розрахунку за Товар, а у разі прострочення розрахунку понад 30 календарних днів Замовник додатково до пені сплачує Постачальнику штраф у розмірі 70 % від вартості
неоплаченого Товару.
Таким чином, сторонами договорів передбачену оплату покупцем у разі прострочення розрахунку понад 30 календарних днів штрафу у розмірі 70 % від вартості неоплаченого товару, як санкції за неналежне виконання зобов'язань
У рішенні Господарського суду Харківської області у справі № 922/1839/19 встановлено, що
-за договором № 317 замовник з 26 січня 2012 року прострочив понад 30 календарних днів з оплатою постачальнику 124800,00 грн за горизонтально- розточувальний верстат, а з 20 квітня 2012 року прострочив понад 30 календарних днів з оплатою постачальнику 53570,00 грн за універсально-фрезерний верстат, тобто, прострочив понад 30 календарних днів з оплатою постачальнику 178370,00 грн (124800,00 грн+53570,00 грн).
-за договором № 318 замовник з 26 січня 2012 року прострочив понад 30 календарних днів з оплатою постачальнику 195080,00 грн за верстат згинальний для листових матеріалів без числового програмного керування та верстат довбальний з гідравлічним приводом, а з 20 квітня 2012 року прострочив понад 30 календарних днів з оплатою постачальнику 24400,00 грн за верстат для згинання труб, тобто, прострочив понад 30 календарних днів з оплатою постачальнику 219480,00 грн (195080,00 грн+ 24400,00 грн).
-за договором №319 замовник з 17 квітня 2012 року прострочив понад 30 календарних днів з оплатою постачальнику 99615,00 грн за ультразвуковий дефектоскоп.
При цьому колегія суддів враховує, що в рамках розгляду спору у справі № 922/1839/19 позивачем не заявлялась вимога про нарахування штраф у розмірі 70 % від вартості неоплаченого товару в порядку підпункту 7.3.1. пункту 7.3 частини 1 додаткової угоди від 29 грудня 2011 року до договору №317, підпункту 7.3.1. пункту 7.3. частини 1 додаткової угоди від 29 грудня 2011 року до Договору № 318, - підпункту 7.3.1. пункту 7.3. частини 1 додаткової угоди від 29 листопада 2011 року до Договору № 319.
З огляду на встановлений Господарським судом Харківської області у справі № 922/1839/19 факт прострочення Комунальним підприємством "Харківський вагоноремонтний завод" виконання зобов'язання з оплати товару понад 30 календарних днів, незаявлення в рамках справи № 922/1839/19 позивачем вимоги про нарахування штраф у розмірі 70 % від вартості неоплаченого товару, колегія суддів зазначає про наявність правових підстав для стягнення відповідної штрафної санкції при розгляді даної справи.
Відтак,:
-за договором №317 через прострочення відповідачем розрахунку за Товар понад 30 календарних днів позивач має право на стягнення з штрафу у розмірі 70 % від вартості неоплаченого товару в розмірі 124859,00 грн (178370,00 грн * 70%)/100)
-за договором №318 через прострочення відповідачем розрахунку за товар понад 30 календарних днів позивач має право на стягнення з штрафу у розмірі 70 % від вартості неоплаченого товару в розмірі 153636,00 грн (219480,00 грн. * 70%)/100)
-за договором №319 через прострочення відповідачем розрахунку за товар понад 30 календарних днів позивач має право на стягнення з штрафу у розмірі 70 % від вартості неоплаченого товару в розмірі 69730,50 грн 99615,00 грн * 70%)/100
Загальний розмір штрафів за прострочення понад 30 календарних днів з оплатою постачальнику за товар за договорами № 317, № 318, № 319 складає 348225,50 грн.
Отже, позовні вимоги у відповідній частині є правомірними та підлягають задоволенню.
З приводу позовних вимоги про стягнення за договором №317 48% річних в розмірі 767619,70 грн за користування грошовими коштами за договором; за договором № 318 48% річних в розмірі 949178,36 грн за користування грошовими коштами за договором; за договором № 319 48% річних в розмірі 421297,76 грн за користування грошовими коштами за договором колегія суддів зазначає про таке.
Згідно до:
-підпункту 7.3.1 пункту 7.3.частини 1 додаткової угоди від 29 грудня 2011 року до договору №317 замовник зобов'язаний з першого дня прострочення розрахунку за товар до дати остаточного розрахунку за товар сплачувати постачальнику за користування його грошовими коштами 48% річних, які нараховуються щомісяця на суму залишку заборгованості за товар. Сплата процентів за черговий місяць користування грошовими коштами здійснюється замовником в останній день цього місяця.
-підпункту 7.3.1 пункту 7.3.частини 1 додаткової угоди від 29 грудня 2011 року до договору №318 замовник зобов'язаний з першого дня прострочення розрахунку за товар до дати остаточного розрахунку за товар сплачувати постачальнику за користування його грошовими коштами 48% річних, які нараховуються щомісяця на суму залишку заборгованості за товар. Сплата процентів за черговий місяць користування грошовими коштами здійснюється замовником в останній день цього місяця.
-підпункту 7.3.1 пункту 7.3.частини 1 додаткової угоди від 29 грудня 2011 року до договору №319 замовник зобов'язаний з першого дня прострочення розрахунку за товар до дати остаточного розрахунку за товар сплачувати постачальнику за користування його грошовими коштами 48% річних, які нараховуються щомісяця на суму залишку заборгованості за товар. Сплата процентів за черговий місяць користування грошовими коштами здійснюється замовником в останній день цього місяця.
Аналізуючи правову природу відповідного нарахування варто зазначити таке.
У підпункті 7.3.1 пункту 7.3.частини 1 додаткових угод від 29 грудня 2011 року сторонами визначено необхідність оплати покупцем постачальнику 48 % річних за користування грошовими коштами з першого дня прострочення розрахунку за товар.
Згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, законодавством встановлює наслідки прострочення грошового зобов'язання боржником у вигляді сплати 3 % річних за умови, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки сторонами договору у підпункті 7.3.1 пункту 7.3.частини 1 додаткових угод від 29 грудня 2011 року визначено інший розмір процентів від простроченої суми -48 %, як наслідок прострочення грошового зобов'язання, застосування такого розміру відсотків є правомірним.
Поряд з цим колегія суддів враховує, що в межах розгляду спору у справі № 922/1839/19 постачальником заявлялась вимога про стягнення 3% річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами в порядку статті 625 Цивільного кодексу України за:
-договором № 317 в розмірі 38959,99 грн за період з моменту прострочення заборгованості до 31 травня 2019 року
-договором № 318 в розмірі 43019,15 грн з моменту прострочення заборгованості до 31 травня 2019 року
-договором № 319 в розмірі 21295,78 грн з моменту прострочення заборгованості до 31 травня 2019 року.
Отже при розгляді спору у справі № 922/1839/19 постачальником визначив розмір процентів від простроченої суми як наслідок користування чужими грошовими коштами на рівні 3 % з моменту прострочення заборгованості до 31 травня 2019 року та відповідна позовна вимога задоволена у повному обсязі. Вказане унеможливлює повторний розгляд судом позовної вимоги про стягнення з відповідача процентів від простроченої суми як наслідок користування чужими грошовими коштами за період з моменту прострочення заборгованості до 31 травня 2019 року. Нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 48 % є правомірним в межах заявленого періоду прострочення з 01 червня 2019 року по 04 лютого 2021 року.
Здійснивши самостійний розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 48 % за період прострочення з 01 червня 2019 року по 04 лютого 2021 року колегія суддів зазначає про правомірність нарахування коштів за:
-договором №317 в розмірі 144 259, 79 грн;
-договором №318 в розмірі 177 508,20 грн;
-договором №319 в розмірі 80 565,33 грн;
усього в розмірі 492 333,32 грн.
Відтак, позовні вимоги у відповідній частині є частково правомірними та підлягають задоволенню у визначеному розмірі.
Щодо позовних вимог в частині стягнення:
-за договором №317 інфляційних втрат в розмірі 32125,91 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором; трьох проценти річних в розмірі 25776,17 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором;
-за договором № 318 інфляційних втрат в розмірі 39319,02 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором; трьох процентів річних від суми боргу в розмірі 31547,55 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором;
-за договором № 319 інфляційних втрат в розмірі 17982,42 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором; трьох процентів річних в розмірі 14428,16 грн через прострочення виконання основного зобов'язання за договором слід зазначити таке.
Звертаючись з відповідною позовною вимогою фізична особа-підприємець Бульба Ігор Олександрович просить стягнути інфляційні втрати та 3 % річних внаслідок прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договорами поставки в порядку статті 625 Цивільного кодексу України за період прострочення з 01 червня 2019 року по 04 лютого 2021 року.
Поряд з цим суд апеляційної інстанції звертає увагу на задоволення позовної вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 48 % за період прострочення з 01 червня 2019 року по 04 лютого 2021 року, що унеможливлює повторне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами з боржника за відповідний період прострочення. Вказане свідчить про неправомірність позовних вимог у відповідній частині та є підставою для відмови в їх задоволенні.
Стосовно правомірності нарахування інфляційних втрат колегія суддів зазначає, що згідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Відтак, позивач наділений правом на стягнення з відповідача суми інфляційних втрат за період неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого товару за договором поставки №317, №318, №319.
Оскільки рішенням у справі № 922/1839/19 стягнуто з Комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод":
-за договором № 317 інфляційні втрати в розмірі 287889,18 грн за період з моменту прострочення заборгованості до 31 травня 2019 року,
-за договором № 318 інфляційні втрати в розмірі 354240,72 грн за період з моменту прострочення заборгованості до 31 травня 2019 року,
-за договором № 319 інфляційні втрати в розмірі 160778,61 грн за період з моменту прострочення заборгованості до 31 травня 2019 року
позивач має право на відшкодування йому інфляційних втрат за період з 01 червня 2019 року по 04 лютого 2021 року.
Проте з розрахунку розмірі інфляційних втрат вбачається, що позивачем проведено відповідний розрахунок виходячи не з суми основної заборгованості за договором №317,№318, №319 (вартості неоплаченого товару), а з усієї суми заборгованості стягнутої рішенням у справі № 922/1839/19, яка включає в себе нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних, що суперечить положенням статті 625 Цивільного кодексу України.
Здійснивши самостійний розрахунок суми інфляційних втрат за період прострочення з 01 червня 2019 року по 04 лютого 2021 року відповідачем оплати вартості товару за договором поставки №317, №318, №319 колегія суддів зазначає про правомірність нарахування за:
-договором №317 суми інфляційних втрат в розмірі 11 237, 31 грн;
-договором №318 суми інфляційних втрат в розмірі 13 827,24 грн;
-договором №319 суми інфляційних втрат в розмірі 6275, 74 грн;
усього в розмірі 31 340,29 грн.
У зв'язку з цим позовні вимоги у відповідній частині є частково правомірними та підлягають задоволенню у визначеному розмірі.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення:
-за договором №317 пені в розмірі 974919,54 грн через прострочення щомісячних сплат процентів з розрахунку 48% річних за користування чужими грошовими коштами за договором; штрафу в розмірі 865238,63 грн через прострочення на період понад 10 днів виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами за договором; інфляційних втрати в розмірі 546801,08 грн через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами; трьох процентів річних в розмірі 102110,78 грн через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами за договором.
-за договором № 318 пені в розмірі 1210903,09 грн через прострочення щомісячних сплат процентів з розрахунку 48% річних за користування чужими грошовими коштами за договором; штрафу в розмірі 1044737,66 грн через прострочення на період понад 10 днів виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами за договором; інфляційних втрати в розмірі 682735,23 грн через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами; трьох процентів річних в розмірі 126876,14 грн. через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами.
-за договором № 319 пені в розмірі 526467,10 грн через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами; штрафу в розмірі 468858,28 грн через прострочення на період понад 10 днів виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами; інфляційних втрат в розмірі 293082,57 грн. через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами; трьох процентів річних в розмірі 55061,90 грн. через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами суд апеляційної інстанції зазначає про таке.
Відповідно до:
-підпункту 7.3.3.пункту 7.3 частини 1 додаткових угод від 29 грудня 2011 року до договору №317, №318, №319 у разі прострочення виконання замовником грошового зобов'язанням щодо щомісячної сплати постачальником процентів з розрахунку 48 % річних за користування його грошовими коштами замовник за кожен випадок такого порушення сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення цього грошового зобов'язанням, від суми кожного несплаченого щомісячного платежу, до дати остаточного розрахунку за цей щомісячний платіж.
- підпункту 7.3.3.пункту 7.3 частини 1 додаткових угод від 29 грудня 2011 року до договору №317, №318, №319 у разі прострочення виконання зобов'язання щодо щомісячної сплати постачальнику процентів з розрахунку 48% річних за користування його грошовими коштами понад 10 днів замовник додатково до пені сплачує постачальнику за кожен випадок такого порушення штраф за формулою "500 грн (фіксована складова)+100% від простроченої суми (процентна складова)" від суми кожного неоплаченого щомісячного платежу.
Посилаючись на відповідні пункти додаткових угод та положення статті 625 Цивільного кодексу України позивач вказує про законність нарахування пені, штрафу, інфляційних втрат та трьох процентів річних через прострочення виконання зобов'язань щодо щомісячної сплати 48% річних за користування чужими грошовими коштами.
За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Положення чинного законодавства передбачають можливість нарахування кредитором неустойки, 3% річних та інфляційних втрат виключно на суму основного зобов'язання.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом стататті 524, статтей 533-535, статті 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов'язання, виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника щодо такої сплати.
Отже, в даному випадку нарахування кредитором неустойки, 3% річних та інфляційних втрат є можливим на суму вартості неоплаченого товару за договором поставки №317, №318, №319.
Проте позивачем здійснено нарахування неустойки, 3% річних та інфляційних втрат на суму процентів за користування чужими грошовими коштами, яка хоча і визначена сторонами в якості грошового зобов'язанням, однак не відповідає його змісту, виступаючи за своєю правовою природою наслідком його неналежного виконання.
Вказане свідчить про незаконність таких позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.
Ураховуючи вищезазначене колегія суддів дійшла висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення
1)штрафу через прострочення понад 30 днів виконання основного зобов'язання за:
-договором №317 в розмірі 124859,00 грн;
-договором № 318 в розмірі 153636,00 грн;
-договором № 319 в розмірі 69730,50 грн;
усього в розмірі 348 225, 50 грн
2)процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 48 % за період прострочення з 01 червня 2019 року по 04 лютого 2021 року за:
-договором №317 в розмірі 144 259, 79 грн;
-договором №318 в розмірі 177 508,20 грн;
-договором №319 в розмірі 80 565,33 грн;
усього в розмірі 492 333,32 грн.
3)суми інфляційних втрат за період прострочення з 01 червня 2019 року по 04 лютого 2021 року за:
-договором №317 -суми інфляційних втрат в розмірі 11 237, 31 грн;
-договором №318 - суми інфляційних втрат в розмірі 13 827,24 грн;
-договором №319 - суми інфляційних втрат в розмірі 6275, 74 грн;
усього в розмірі 31 340,29 грн.
Колегія суддів погоджується з аргументами апелянта та зазначає про неправомірність відмови суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав:
1)незазначення сторонами в умовах договору про відступлення права вимоги від 01 лютого 2021 року чіткого розміру заборгованості, яка передається за договорами №317,№318,№319.
Так, у договорі про відступлення права вимоги, укладеному між ФО ОСОБА_1 та Фізичною особою підприємцем Бульбою І.О., як новим кредитором, чітко зазначено про умову отримання новим кредитором права вимоги сплати відповідачем пені, штрафів, інфляційних втрат, процентів річних, та будь-яких інших платежів, пов'язаних з виконанням договорів №317,№318,№319, які виникли та виникатимуть з весь час прострочення покупця.
При цьому законодавство не містить вимоги про обов'язковість визначення в договорах про відступлення права вимоги точного розміру переданих сум заборгованості боржника. У зв'язку з цим зазначення у договорі умови про отримання новим кредитором права вимоги сплати Комунальним підприємством "Харківський вагоноремонтний завод" пені, штрафів, інфляційних втрат, процентів річних, та будь-яких інших платежів, пов'язаних з виконанням договорів №317,№318,№319 узгоджується з вимогами законодавства та передбачає передання усієї суми основної заборгованості за договорами та наслідків її неналежного виконання.
2)закінчення строку дії договорів №317,№318,№319 у 2012 році.
Слід зазначити, що згідно зі статтями 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У статті 631 Цивільного кодексу України та у частині 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторону від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Відтак, закінчення строку дії договорів №317,№318,№319 не є підставою для звільнення боржника від відповідальності за їх порушення, у вигляді стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат на суму основної заборгованості.
3)знаходження Комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" в стані припинення, оскільки приписи законодавства не виключають можливість стягнення заборгованості безпосередньо з самої особи в судовому порядку.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції надано неналежну оцінку договору про відступлення права вимоги від 01.02.2021 року; невраховано положення статтям 598,599, 631 Цивільного кодексу України, ч.7 статті 180 Господарського кодексу України; надано неналежну правову оцінку обставині знаходження боржника у стані припинення на предмет можливості стягнення з неї заборгованості в судовому порядку, що спричинило помилковість висновку щодо наявності підстав для повної відмови в задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з Комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" на користь Фізичної особи-підприємця Бульби Ігоря Олександровича заборгованості в розмірі 781 899,11 грн, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.2, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бульби Ігоря Олександровича задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 19 квітня 2021 року у справі №922/492/21 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з Комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" на користь Фізичної особи-підприємця Бульби Ігоря Олександровича заборгованості в розмірі 781 899,11 грн.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 96, код ЄДРПОУ 34859507) на користь Фізичної особи-підприємця Бульби Ігоря Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованість в розмірі 781 899,11 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 15 липня 2021 року.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук
Суддя Р.А. Гетьман