вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" липня 2021 р. Справа№ 910/17536/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Алданової С.О.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Громадської організації «Автоклуб Національного авіаційного університету»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 08.02.2021
у справі №910/17536/20 (суддя - Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України
до Громадської організації «Автоклуб Національного авіаційного
університету»
про виселення та стягнення 15 065,16 грн
Регіональне відділення Фонду державного майна України (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації «Автоклуб Національного авіаційного університету» (надалі - відповідач, скаржник, ГО «Автоклуб НАУ») про виселення та стягнення 15 065, 16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір оренди № 6513 від 27.06.2013 припинив свою дію, проте відповідач продовжує використовувати державне нерухоме майно без належних правових підстав.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/17536/20 позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 115,16 грн основного боргу, 33,45 грн штрафу, 170, 53 грн інфляційних втрат, 13 659, 02 грн неустойки та 4 161, 96 грн судового збору.
Вирішено виселити відповідача у примусовому порядку з державного нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 11, 20 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, проспект Космонавта Комарова, 1, на першому поверсі будівлі корпусу №8, кабінет 104-А, реєстровий номер 01132330.1.КАТГНП008, що перебуває на балансі Національного авіаційного університету, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.12.2012 і становить 94 900,00 грн без ПДВ.
В іншій частині позову відмовлено.
Місцевий господарський суд мотивував своє рішення тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору оренди №6513 нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.06.2013 (надалі - Договір), що виявилось у несвоєчасній сплаті орендних платежів та неповерненні нерухомого майна за Договором, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 1 115, 16 грн, штрафу у розмірі 33,45 грн, інфляційних втрат у розмірі 170,53 грн та неустойки у розмірі 13 659, 02 грн, а також виселення відповідача з орендованого приміщення, в той час як у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 87,00 грн суд відмовив, оскільки заявлений позивачем період часу нарахування пені знаходиться поза межами встановленого ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячного строку.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (із урахуванням уточненої апеляційної скарги №б/н від 30.04.2021, вх. №09.1-13/12341/21 від 05.05.2021), у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/17536/20 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 115,16 грн основного боргу, 33,45 грн штрафу, 170, 53 грн інфляційних втрат, 13 659, 02 грн неустойки та 4 161, 96 грн судового збору.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Скаржник посилається на те, що він фактично був позбавлений права користування приміщенням за Договором, оскільки відповідачем 05.07.2017 отримано копію наказу №6513 від 04.07.2017 в.о. ректора Національного авіаційного університету В.М. Ісаєнко про винесення аудиторного фонду приміщення №8-104а загальною площею 11, 20 кв.м., розташованого за адресою: місто Київ, проспект Космонавта Комарова, 1, відповідно до якого з 01.07.2017 відповідачу обмежено доступ до приміщення, у зв'язку з чим останнім 07.11.2017 подано лист до Фонду №0053 із актом приймання-передачі (повернення) від 31.08.2017 нерухомого майна за адресою: місто Київ, проспект Космонавта Комарова, 1.
Окрім того, у тексті апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, із обґрунтуванням причин пропуску.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2021 апеляційну скаргу ГО «Автоклуб НАУ» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Гаврилюка О.М., Мартюк А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ГО «Автоклуб НАУ» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/17536/20 до надходження матеріалів даної справи до суду апеляційної інстанції. Витребувано матеріали справи №910/17536/20 з Господарського суду міста Києва.
12.04.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/17536/20 з Господарського суду міста Києва.
У зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М., який входить до складу колегії суддів та не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2021 для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя-доповідач), судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 апеляційну скаргу ГО «Автоклуб НАУ» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/17536/20 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 4036,00 грн та належних доказів надсилання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами позивачу, листом з описом вкладення.
05.05.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла уточнена апеляційна скарга, у якій останній просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/17536/20 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 115,16 грн основного боргу, 33,45 грн штрафу, 170, 53 грн інфляційних втрат, 13 659, 02 грн неустойки та 4 161, 96 грн судового збору.
Із урахуванням уточнених вимог апеляційної скарги скаржником сплачено судовий збір, а також надано докази надсилання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами позивачу, листом з описом вкладення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 клопотання скаржника про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/17536/20 задоволено, поновлено зазначений строк.
Відкрито апеляційне провадження у справі №910/17536/20 за апеляційною скаргою ГО «Автоклуб НАУ» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
На підставі викладених вище правових норм, оскільки скаржником рішення суду першої інстанції оскаржується в частині стягнення 1 115,16 грн основного боргу, 33,45 грн штрафу, 170, 53 грн інфляційних втрат, 13 659, 02 грн неустойки та 4 161, 96 грн судового збору, розгляд апеляційної скарги ГО «Автоклуб НАУ» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Роз'яснено позивачу право та встановлено строк для подання до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу, встановлено сторонам у справі строк для подання заяв/клопотань, пояснень або заперечень.
У відповідності до ч. 5 ст. 262 ГПК України зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/17536/20 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового рішення за результатами розгляду справи.
Позивач, скориставшись своїм правом, у межах визначеного судом апеляційної інстанції строку подав до Північного апеляційного господарського суду пояснення на апеляційну скаргу відповідача, у яких просив оскаржуване рішення в оскаржуваній частині залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Зокрема, у своїх поясненнях позивач зазначає, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, оскаржуване судове рішення ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно досліджених доказів, а відтак є законним.
11.06.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання, у якому останній просить апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/17536/20. Разом з тим, скаржником до вказаного клопотання долучено копію відповіді на інформаційний запит ГО «Автоклуб НАУ» від Національного авіаційного університету від 09.06.2021 №06.16/144 із копією наказу №333/од віл 04.07.2017.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, інших документах по суті апеляційної скарги, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 27.06.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Громадською організацією «Автоклуб НАУ» (орендар) укладено договір оренди №6513 нерухомого майна, що належить до державної власності.
Пунктом 1.1. Договору визначено, що орендодавець передає, орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 11, 20 кв. м., розміщене за адресою: м. Київ, пр-т. Космонавта Комарова, 1, на першому поверсі будівлі корпусу №8, каб. 104-А, реєстровий номер 01132330.1.КАТНГП008, що перебуває на балансі Національного авіаційного університету (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.12.2012 і становить 94 900,00 грн без ПДВ.
Відповідно до п. 1.2. Договору майно передається в оренду з метою розміщення громадської організації на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності і становить 11,20 кв.м.
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що п. 7.1. Договору визначено, що орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду майно згідно з цим Договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим Договором.
Згідно акту приймання-передавання орендованого майна від 27.06.2013, позивач передав відповідачу в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 11, 20 кв. м., розташоване за адресою: м. Київ, пр-т. Космонавта Комарова, 1, на першому поверсі будівлі корпусу №8, каб. 104-А.
Вказаний акт приймання-передавання містить підписи представників сторін, які скріплені печатками.
Відповідно до пункту 3.1 Договору (з урахуванням договору про внесення змін від 12.09.2016) орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) та змінена за згодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - травень 2016 - 426, 68 грн.
За розрахунком позивача, орендна плата за період часу січень 2018 року - червень 2018 року у загальному розмірі становить 1 479, 47 грн.
Пунктом 3.6 Договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувача у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції.
Відповідно до п. 5.3. Договору орендар зобов'язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу.
З документів, долучених до позовної заяви вбачається, що відповідач здійснив орендні платежі за Договором не у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість з орендної плати у розмірі 1 115, 16 грн.
Відповідно до умов пунктів 3.7-3.8 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету у визначеному п. 3.6 співвідношенні з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не мешне ніж три місяці, відповідач сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.
Таким чином, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 33, 45 грн - 3 % штрафу, 87, 00 грн - пені, нарахованої за період часу з 28.02.2020 по 27.08.2020 та 170, 53 грн - інфляційних втрат, нарахованих за період часу з жовтня 2019 року по січень 2020 року, а також неустойку у розмірі 13 659, 02 грн, нарахованої з липня 2018 року по липень 2020 року.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, а саме щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1 115,16 грн основного боргу, 33,45 грн штрафу, 170, 53 грн інфляційних втрат, 13 659, 02 грн неустойки. У задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 87, 00 грн судом відмовлено, оскільки заявлений позивачем період часу нарахування пені знаходиться поза межами шестимісячного строку, визначеного ст. 232 Господарського кодексу України.
Водночас, посилаючись на закінчення строку дії Договору, позивачем заявлено вимогу про виселення відповідача з орендованого приміщення.
Згідно укладеного між сторонами Договору вбачається, що за п. 10.1 Договір укладено строком на один рік, що діє з 27.06.2013 до 27.06.2014. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п. 10.4 Договору).
Окрім того, як вбачається із Договору №6513/01 про внесення змін до Договору від 12.09.2016, укладений між сторонами Договір продовжено строком на 1 рік, що діє з 27.06.2016 до 27.06.2017.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач 26.07.2018 направив відповідачу заяву про припинення дії Договору № 6513 від 27.06.2013.
Таким чином, строк дії Договору у відповідності до п. 10.4. цього Договору закінчився у зв'язку з наявністю заперечень позивача щодо його продовження його дії.
Пунктами 10.9. - 10.10. Договору встановлено, що у разі припинення або розірвання цього договору, майно протягом трьох робочих днів повертається відповідачем позивачу за актом приймання-передавання майна. Майно вважається повернутим відповідачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на відповідача.
З огляду на те, що матеріали справи не містять підписаного сторонами акту приймання-передавання орендованого приміщення позивачу, яке розташоване за адресою: м. Київ, пр-т. Космонавта Комарова, 1, на першому поверсі будівлі корпусу №8, каб. 104-А, а Договір припинено, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав у відповідача користуватися об'єктом оренди, а відтак визнав обґрунтованими позовні вимоги про виселення відповідача з орендованого за Договором приміщення.
Враховуючи те, що з урахуванням уточненої апеляційної скарги рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/17536/20 скаржником оскаржується лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 115,16 грн основного боргу, 33,45 грн штрафу, 170, 53 грн інфляційних втрат, 13 659, 02 грн неустойки та 4 161, 96 грн судового збору за порушення умов спірного Договору, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для перегляду вказаного рішення в частині задоволених позовних вимог про виселення відповідача з державного нерухомого майна - нежитлового приміщення, що є об'єктом оренди за Договором, а також в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції стосовно часткового задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 1 115,16 грн основного боргу, 33,45 грн штрафу, 170, 53 грн інфляційних втрат, 13 659, 02 грн неустойки, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу норм статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму).
Приписами ч.ч. 1-3 ст. 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).
Згідно із ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до приписів ст. ст. 762, 629 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Договір є обов'язковим для виконання.
Частиною 4 ст. 286 ГК України встановлено, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Так, пунктом 3.6 Договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувача у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції.
Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що строк внесення орендної плати за період часу з січня 2018 року по червень 2018 року є таким, що настав, про що відповідно і зазначив місцевий господарський суд.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що відповідач здійснив орендні платежі тільки частково, у результаті чого на момент звернення до суду існує прострочена заборгованість з орендної плати у розмірі 1 115, 16 грн.
Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що належних та допустимих доказів сплати відповідачем орендної плати вказаної позивачем суми заборгованості матеріали справи не містять.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим господарським судом вірно визначено, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 1 115, 16 грн є правомірною та підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відтак, як вбачається з матеріалів справи, позивач просив суд стягнути з відповідача 33, 45 грн. - 3 % штрафу, 87, 00 грн. - пені, нарахованої за період часу з 28.02.2020 по 27.08.2020, та 170, 53 грн. - інфляційних втрат, нарахованих за період часу з жовтня 2019 року по січень 2020 року, а також 13 659, 02 грн неустойки у розмірі подвійної щомісячної орендної плати, нарахованої за період часу липень 2018 року - липень 2020 року.
Пунктами 3.7-3.8 договору № 6513 від 27.06.2013 встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не мешне ніж три місяці, відповідач сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.
Окрім того, за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум штрафу та інфляційних втрат та встановлено, що визначені позивачем суми штрафу у розмірі 33, 45 грн та інфляційних втрат у розмірі 170, 53 грн є обґрунтованими та арифметично вірними, а отже такими, що підлягають стягненню з відповідача.
Щодо стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 13 659, 02 грн неустойки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши факт неповернення відповідачем об'єкта оренди за Договором у визначений цим Договором строк, дійшов висновку про обґрунтованість заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної щомісячної орендної плати, нарахованої за період часу липень 2018 року - липень 2020 року, з чим також погоджується апеляційний господарський суд.
Здійснивши перерахунок заявленої позивачем суми неустойки у розмірі 13 659, 02 грн, колегією суддів встановлено її арифметичну правильність.
Стосовно доводів скаржника та доказів, долучених до матеріалів справи на стадії апеляційного перегляду оскарженого судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Скаржник в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що він фактично був позбавлений права користування приміщенням за Договором, оскільки відповідачем 05.07.2017 отримано копію наказу №6513 від 04.07.2017 в.о. ректора Національного авіаційного університету В.М. Ісаєнко про винесення аудиторного фонду приміщення №8-104а загальною площею 11, 20 кв.м., розташованого за адресою: місто Київ, проспект Космонавта Комарова, 1, відповідно до якого з 01.07.2017 відповідачу обмежено доступ до приміщення, у зв'язку з чим останнім 07.11.2017 подано лист до Фонду №0053 із актом приймання-передачі (повернення) від 31.08.2017 нерухомого майна за адресою: місто Київ, проспект Космонавта Комарова, 1. Відтак, скаржник вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів основного боргу по сплаті орендної плати за користування приміщенням, а також штрафу, інфляційних втрат та неустойки.
Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що згідно ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В обґрунтування неможливості подати докази до суду першої інстанції, а також відзив на позовну заяву, скаржник посилається на неотримання копії ухвали місцевого господарського суду про відкриття провадження у даній справі, чим був позбавлений права подати відповідні документи та докази на спростування позовних вимог.
Так, колегія суддів зазначає, що частиною 2 ст. 13 ГПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
За умовами ч. 5 ст. 13 ГПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Судом апеляційної інстанції встановлено з матеріалів справи, що копія ухвали Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 у даній справі була направлена 18.11.2020 на адресу відповідача - ГО «Автоклуб НАУ»: 03058, м. Київ, вул. Космонавта Комарова, буд. 1, яка зазначена самим відповідачем у всіх документах, що ним подавались у межах даної справи та співпадає із адресою ГО «Автоклуб НАУ», яка наявна у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 37064075.
В той же час, у зв'язку із поверненням поштового відправлення до суду першої інстанції не врученим, за номером 0105476301560, яке надсилалось відповідачу із ухвалою про відкриття провадження у справі, із зазначенням причини: «за терміном зберігання», суд 20.01.2021 повторно направив копію ухвали Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 на адресу відповідача, про що свідчить штамп на звороті останнього аркушу вказаної ухвали та список розсилки ухвали (том 1, а.с. 41).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про подання позовної заяви у цій справі та відкриття провадження.
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України та Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Разом з тим, згідно зі ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення оприлюднюється з виключенням інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин."
Отже, слід звернути увагу скаржника на те, що він не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 у справі №910/17536/20, яка має публічний характер та знаходиться у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
З моменту офіційного оприлюднення ухвали Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 у справі №910/17536/20 та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація про прийняття її стала загальновідомою.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Водночас, колегія суддів звертає увагу скаржника, що відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направляється судами за належною адресою сторони (учасника справи) та, в подальшому, посилання на те, що судами не було повідомлено сторону про дату, час та місце судових засідань і це є порушенням норм процесуального права, може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №922/1714/18.
Водночас, колегія суддів зазначає, що за приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає доводи скаржника щодо порушення місцевим господарським судом приписів процесуального права, що виявилось у винесенні оскаржуваного рішення без надання можливості відповідачу висловити свою позицію щодо поданої позовної заяви та подати відзив на позов необґрунтованими, підстав для скасування рішення суду з наведених скаржником обставин не вбачається.
На підставі вищевикладеного, враховуючи недоведеність скаржником неможливості подання доказів по суті спору до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, колегія суддів не вбачає підстав для прийняття доказів, наданих скаржником на стадії апеляційного оскарження судового рішення.
Суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд в межах наданих сторонами доказів, повно та всебічно дослідив матеріали справи та прийняв законне рішення.
Доводи викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 115,16 грн основного боргу, 33,45 грн штрафу, 170, 53 грн інфляційних втрат, 13 659, 02 грн неустойки та 4 161, 96 грн судового збору, а тому не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення позову у частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 115,16 грн основного боргу, 33,45 грн штрафу, 170, 53 грн інфляційних втрат, 13 659, 02 грн неустойки та 4 161, 96 грн судового збору відповідає нормам чинного законодавства та наявним у справі матеріалам.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду оскаржуваного рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/17536/20 з викладених в апеляційній скарзі обставин в розумінні ст. 277 Господарського процесуального кодексу України відсутні.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Громадської організації «Автоклуб Національного авіаційного університету» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/17536/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/17536/20 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Громадською організацією «Автоклуб Національного авіаційного університету».
4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/17536/20, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021.
5. Матеріали справи №910/17536/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
С.О. Алданова