Справа № 369/15878/20
Провадження №2/369/907/21
05.07.2021 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді: Волчко А.Я.,
при секретарі: Миголь А.А.,
розглянувши матеріали клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус капітал плюс", публічного акціонерного товариства "Родовід банк", треті особи: Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами «Альпарі», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки, припинення іпотеки та скасування заборони на іпотечне майно,-
До Києво-Святошинського районного суду Київської області через електронну пошту та через канцелярію суду надійшло клопотання предствника позивача про забезпечення позову, яке було мотивоване тим, що 19.08.2006 позивач набула у спільну сумісну власність будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 - без виділення частки між співвласниками.
ІНФОРМАЦІЯ_1 - помер ОСОБА_4 (боржник за кредитним договором, іпотекодавець).
Після 29.04.2009 р. іпотечне зобов'язання втратило свою цілісність і обмежувалося спадкоємцями та спадковою масою.
23.09.2010 рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №2-199/2010 було встановлено вказану обставину про набуття позивачем у спільну сумісну власність вказаного майна, як юридичний факт, який на сьогодні не підлягає доказуванню; визначено частки у спільній сумісній власності між позивачем та ОСОБА_4 кожному по 1/2. До спільної сумісної власності відносилися і спірні будинок та земельна ділянка.
27.06.2012 р. за позивачем було зареєстровано право власності на 1/2 спірного будинку.
28.05.2015 р. зареєструвати право власності на земельної ділянки позивач не змогла через наявність іпотечного обтяження накладеного ПАТ «РОДОВІД БАНК».
22.07.2015 р. рішенням Апеляційного суду Київської області у справі № 369/5674/15-ц було встановлено обставину про те, що ПАТ «РОДОВІД БАНК» пропустило строк передбачений ч.2 ст.1281 ЦК України.
Відповідно іпотечне зобов'язання припинило свою дію відповідно до ч.4 ст.1281 ЦК України.
Зобов'язання між ПАТ «РОДОВІД БАНК» та позивачем не виникало та не могло виникнути, оскільки позивач не була учасником кредитного зобов'язання та не стала учасником іпотечного зобов'язання згідно ст.23 ЗУ “Про іпотеку” (перехід права власності на предмет іпотеки до третьої особи).
Відповідно, станом на 22.07.2015 р. іпотечне зобов'язання було припинено і ПАТ «РОДОВІД БАНК» не мав права заявляти вимоги до спадкоємців, не говорячи вже про Позивача.
Однак, 23.11.2020 р. ТОВ «СТАТУС КАПІТАЛ ПЛЮС» надіслало для Позивача вимогу про погашення боргу ОСОБА_4 за кредитним договором з ПАТ «РОДОВІД БАНК».
Також у вимозі було зазначено про можливість реєстрації за ТОВ «СТАТУС КАПІТАЛ ПЛЮС» права власності на спірне майно Позивача.
Саме це і є фактичною підставою і приводом для звернення позивача до суду за захистом свого права власності та подання заяви про забезпечення позову.
Позовна заява містить дві вимоги вимоги спрямовані на: визнання договору іпотеки недійсним та скасування і вилучення записів про іпотечне обтяження на будинку та земельної ділянки.
Саме для забезпечення вимог про скасування і вилучення записів про іпотечне обтяження на будинок та земельну ділянку і є підставою забезпечення позову.
На момент подання позову, Позивач не мала змоги в повній мірі користуватися належним їй будинком (узаконювати перебудови, добудови) та розпоряджатися ним через іпотечне обтяження.?
Наявність претензій ТОВ «СТАТУС КАПІТАЛ ПЛЮС», наявність договору між ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ТОВ «СТАТУС КАПІТАЛ ПЛЮС» - говорило про реальну можливість того, що позивач буде позбавлений права власності без її волі на це.
23.01.2021 - зареєстровано право власності на землю за ТОВ «СТАТУС КАПІТАЛ ПЛЮС» в повному обсязі без відома та згоди Позивача.
При реєстрації права власності на будинок за ТОВ «СТАТУС КАПІТАЛ ПЛЮС» було
погашено запис про право власності Позивача на 1/2 будинку.
22.02.2021 - зареєстровано право власності на будинок за ТОВ «СТАТУС КАПІТАЛ ПЛЮС» в повному обсязі без відома та згоди Позивача .
05.03.2021 - зареєстровано право власності на будинок та землю, які зазначені в спірному договорі іпотеки, за ТОВ «КУА АЛЬПАРІ» без відома та згоди Позивача.
Станом на сьогодні ТОВ КУА АЛЬПАРІ не визнає право власності Позивача на 1/2 будинку та земельної ділянки, які є предметом договору іпотеки, тобто продовжує порушувати право власності Позивача.
ТОВ «КУА АЛЬПАРІ» може знову відчужити будинок та земельну ділянку, змінити їх призначення, що однозначно призведе до ускладнення виконання рішення уданій справі.
Оскільки потрібно буде встановлювати фактичний стан майна, порівнювати його з записами у державному реєстрі та повертати становще до стану, яке було до укладення недійсного правочину (здійснювати двосторонню реституцію).
Тому представник позивача просив забезпечити позов у даній справі шляхом: накладення арешту на житловий будинок з, надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 247098632224; накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер 32224862201:01:039:0024, площею 0,1014 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2275204432000.
Вивчивши матеріали цивільної справи та матеріали клопотання про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до наступного висновку.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України, підстави для її повернення позивачу відсутні.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тобто, однією із причин, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.
При цьому закон не вимагає надання будь-яких доказів існування можливості утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а лише вимагає подання відповідної заяви про це у вигляді, передбаченому ч. 1 ст. 149 ЦПК України.
З точки зору закону, значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Види забезпечення позову визначені положеннями ст. 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідного виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У рішенні Конституційного Суду України від 16 червня 2011 року №5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників у справі з тим, щоб забезпечити позивачам реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, і доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 922/4587/13.
Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов'язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст.ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Представником позивача обґрунтовано наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист порушеного права позивача та поновлення порушених прав та інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5 просила суд: визнати недійсним договір іпотеки від 30 липня 2008 року, який укладений між відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», як іпотекодержателем, яке перейменоване на ПАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ТОВ «Статус капітал плюс» та ОСОБА_4 , як іпотекодавцем, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пелих Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за №1239, із змінами та доповненнями до нього згідно договору про внесення змін до договору іпотеки від 09 серпня 2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пелих Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за №1385; припинити іпотеку за договором іпотеки від 30 липня 2008 року, який укладений між відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», як іпотекодержателем, яке перейменоване на ПАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ТОВ «Статус капітал плюс» та ОСОБА_4 , як іпотекодавцем, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пелих Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за №1239, із змінами та доповненнями до нього згідно договору про внесення змін до договору іпотеки від 09 серпня 2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пелих Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за №1385, номер запису про іпотеку: 6698357, реєстраційний номер обтяження на домоволодіння: 7658027, реєстраційний номер обтяження на земельну ділянку 7657700; скасувати (зняти) заборону відчуження нерухомого майна, а саме: на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,1014 га, кадастровий номер: 3222486201:01:039:0024, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,накладену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пелих Ю.В. 30 липня 2008 року, зареєстровано в реєстрі за №1240, у зв'язку з укладенням договору іпотеки від 30 липня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №1239 та вилучити вказаний запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна.
Тобто, спір між сторонами виник з приводу нерухомого майна, яке є предметом іпотеки.
Таким чином вид забезпечення позову, який просить застосувати позивач, відповідає позовним вимогам.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 10.03.2021 за № 247529781, яка надана позивачем до позову, домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка площею 0,1014 та., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3222486201:01:039:0024, належать Товариству з обмеженою відповідальністю Компанія управління активами «Альпарі».
ТОВ Компанія управління активами «Альпарі» залучено до участі у справі в якості тертьої особи.
Отже, враховуючи, що між сторонами виник спір з приводу нерухомого майна, суд приходить до висновку, що доводи заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, є обґрунтованими, оскільки існує обґрунтоване припущення невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
При цьому, накладення арешту на спірне майно до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Враховуючи предмет даного позову, наведені заявником докази та обґрунтування заявлених вимог у клопотанні щодо забезпечення позову, їх обґрунтованість, наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважає за можливе клопотання представника позивача про забезпечення позову задовольнити.
На підставі викладеного та керуючись вимогами ст. ст.149-154,157,353 ЦПК України, суд,-
Клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус капітал плюс", публічного акціонерного товариства "Родовід банк", треті особи: Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами «Альпарі», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки, припинення іпотеки та скасування заборони на іпотечне майно - задовольнити.
Накласти арешт на житловий будинок з, надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 247098632224.
Накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 32224862201:01:039:0024, площею 0,1014 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2275204432000.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Строк пред'явлення ухвали до виконання протягом трьох років.
Інформація про стягувача: ОСОБА_1 , адреса місця проживання АДРЕСА_2 .
Інформація про боржника: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "АЛЬПАРІ", код ЄДРПОУ 33055360, адреса місця знаходження: місто Київ, вул. Суворова, будинок 4.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а також через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Суддя: А.Я. Волчко