ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 липня 2021 року м. Київ № 640/22949/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
доМіністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24)
про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 жовтня 2019 року №656-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу аналітичного та інформаційного забезпечення Державного секретаря Міністерства аграрної політики та продовольства України з 26 жовтня 2019 року, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі.
Мотивуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначила, що оскаржуваний наказ прийнято протиправно, оскільки позивач в будь-якій формі не зверталась до відповідача стосовно звільнення та припинення державної служби та не була попереджена відповідачем про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до зміни істотних умов державної служби; відповідачем перед звільненням не запропоновано позивачу жодної іншої рівноцінної посади державної служби та (або) іншої роботи (посади державної служби) у цьому або іншому державному органі); відповідачем жодним чином не було мотивовано та аргументовано звільнення позивача з державної служби та відсутності можливості подальшого використання позивача на державній службі; перед звільненням позивача не з'ясовано питання наявності у позивача переважного права на залишення на роботі (посаді), а також не проводився порівняльний аналіз продуктивності праці працівників за період їх роботи при вивільненні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що звільнення позивача здійснено на підставі та у спосіб, встановлений Законом України «Про державну службу», яким не передбачено обов'язок керівника державного органу попереджати державного службовця про вивільнення та надання пропозиції рівнозначної посади державної служби.
Також представник відповідача стверджував, що оскільки порядок припинення державної служби визначено спеціальним законодавчим актом, а саме Законом України «Про державну службу», норми КЗпП України до спірних правовідносин застосовуватися не можуть.
З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
При цьому, суд враховує клопотання представника позивача про прискорення розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії наказу Міністерства аграрної політики України від 14 вересня 2007 року №349-к, ОСОБА_1 з 13 вересня 2007 року прийнято на конкурсній основі на посаду провідного спеціаліста відділу законопроектної та нормативно-правової роботи Департаменту правової та законопроектної роботи. Присвоєно ОСОБА_1 11 ранг державного службовця.
Наявним у матеріалах справи наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26 вересня 2016 року №387-к підтверджується, що ОСОБА_1 призначено з 26 вересня 2016 року на посаду завідувача сектору Секретаріату Державного секретаря та присвоєно їй 6 ранг державного службовця.
На підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №410-к від 18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 з 19 жовтня 2017 року переведено на посаду начальника Відділу аналітичного та інформаційного забезпечення Державного секретаря.
В подальшому, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 жовтня 2019 року №656-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 25 жовтня 2019 року у зв'язку з реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Підставою звільнення в зазначеному наказі вказано постанову Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року №829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади».
Незгода позивача із вказаним наказом про звільнення зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд приходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 10.12.2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон № 889-VIII), Законом України від 17.03.2011 року № 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон № 3166-VI) у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Статтею 83 Закону № 889-VIII визначені підстави для припинення державної служби, а саме - державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 881 цього Закону).
Законом України від 19.09.2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" були внесені зміни та доповнення до Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII "Про державну службу", який набув чинності 25.09.2019 року.
Так, статтею 87 Закону № 889-VIII у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.09.2019 року №117-IX встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 11) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. (частина друга статті 87).
Суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. (частина третя статті 87).
У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. (частина четверта статті 87).
Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. (частина п'ята статті 87).
Статтею 43 Закону №889-VIII визначено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 року № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" постановлено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики) шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономіки). Пунктом 7 цієї постанови установлено, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є правонаступником майна, прав і обов'язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.2019 року № 838 "Питання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства" (із змінами, внесеними згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2019 року № 1053) внесені зміни до деяких постанов Кабінету Міністрів України та затверджено Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а також внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 року № 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів виконавчої влади, інших державних органів" - збільшено чисельність апарату Мінекономіки до 1355 одиниць, у тому числі державних службовців - 1351 одиниця, враховуючи приєднану чисельність реорганізованого Міністерства агарної політки та продовольства України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 року № 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів виконавчої влади, інших державних органів" (зі змінами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2019 року № 1053) у додатку 1 затверджено граничну чисельність працівників апарату Мінекономіки у кількості 1335 одиниць, у тому числі державних службовців - 1331 одиниця.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20.09.2019 року № 507, підписаним Головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України Т. Миловановим, затверджено План заходів, пов'язаних з реорганізацією Мінагрополітики.
Пунктом 1 заходу з кадрових питань передбачено письмове попередження працівників Мінагрополітики про можливе наступне вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці із одночасним внесенням пропозицій щодо заміщення посад у Мінекономіки та їх призначення у порядку переведення (після затвердження штатного розпису Мінекономіки).
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 у будь-якій формі не зверталася до відповідача з приводу звільнення та припинення державної служби та не була попереджена відповідачем про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до зміни істотних умов державної служби. Відповідачем перед звільненням не запропоновано позивачу жодної іншої рівноцінної посади державної служби та (або) іншої роботи, навіть нижчої посади (посади державної служби), в тому числі декретної у цьому або іншому державному органі. Відповідачем жодним чином не мотивовано та не аргументовано звільнення позивача з державної служби та відсутності можливості подальшого використання позивача на державній службі. Перед звільненням позивача відповідачем не з'ясовано питання наявності у позивача переважного права на залишення на роботі (посаді), а також не проводився порівняльний аналіз продуктивності праці працівників за період їх роботи при вивільненні, що Міністерством аграрної політики та продовольства України не спростовано.
Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 04.09.2019 року № 6-р (ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України констатував, що всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.
У пункті 2.2 вказаного рішення зазначено, що зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов'язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.
З приписів Конституції України випливає, що незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов'язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.
Відповідно до статті 2-1, 5-1 Кодексу законів про працю України, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, окрім іншого: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Таким чином, саме на державу покладено обов'язок забезпечувати рівність трудових прав усіх громадян та гарантувати правовий захист від незаконного звільнення. Відповідно, оскільки держава здійснює свої функції через систему державних органів (законодавчих, виконавчих, судових), відповідні обов'язки (їх неухильне додержання та виконання) покладаються на такі державні органи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 22 Конституції України закріплено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Суд також бере до уваги роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 06.02.2020 року № 85р/з, відповідно до змісту якого, порядок вивільнення державних службовців положеннями Закону України "Про державну службу" не врегульовано.
Суд зауважує, що за відсутності встановленої Законом №889-VIII спеціальної процедури звільнення державних службовців застосуванню підлягає загальне правило, передбачене ст. 5 Закону №889-VIII, згідно з яким дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом, на що також звернув увагу суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Так, необхідність врегулювання процедури звільнення державного службовця, зокрема, з передбачених п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII підстав, як однієї з гарантій державної служби, власне і підтверджується наявністю цієї процедури в первісній редакції Закону №889-VIII і встановлення такої процедури Законом № 440-IX.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Суд зауважує, при вивільненні працівників (державних службовців) державного органу у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізацією державного органу, враховуючи положення частини третьої статті 5 Закону №889-VIII, застосовують норми КЗпП України.
Верховним Судом у постанові від 08.05.2019 року по справі № 806/1175/17 викладено: "Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частини першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом періоду та які існували на день звільнення. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів дотримання ним установленої законом процедури звільнення позивача, зокрема в частині вирішення питання наявності у працівника переважного права на залишення на роботі, що передбачено статтею 42 КЗпП".
З урахуванням викладеного, у суду наявні всі підстави для висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності під час процедури вивільнення позивача (попередження про вивільнення та наступне звільнення) у вигляді не пропонування іншої рівноцінної (рівнозначної) посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, тоді як встановлені обставини в ході розгляду справи свідчать про їх наявність.
Доказів зворотного відповідачем не надано, встановленого судом не спростовано.
Висновки суду підтверджуються обставинами, що є предметом дослідження у цій справі стосовно звільнення позивачки з посади державної служби, яка призначалася на відповідну посаду у порядку, визначеному положеннями Закону № 889-VIII до набрання чинності вищенаведеними змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 19.09.2019 року № 117-IX, що надавало їй певні соціальні гарантії, впевненість у майбутньому тощо, проте позивача звільнено саме на підставі зміненої Законом України від 19.09.2019 року № 117-IX статті 87 Закону № 889-VIII, яка набрала чинності 25.09.2019 року та виключала норму щодо процедури вивільнення державних службовців за ініціативою суб'єкта призначення, погіршивши становище позивача, яке існувало до прийняття нової норми закону.
За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_1 від 25 жовтня 2019 року №656-к є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про поновлення на посаді начальника відділу аналітичного та інформаційного забезпечення Державного секретаря Міністерства аграрної політики та продовольства України, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Правова позиція з цього приводу є усталеною у судовій практиці. Верховним Судом України в постанові від 28.10.2014 року у справі №21-484а14 сформульовано правову позицію, з якою погодився Верховний Суд у своїх постановах від 16.05.2019 року у справі №823/5361/15 та від 16.05.2019 року у справі №820/10744/15, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Крім того, згідно письмових пояснень відповідача, постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2020 року №1344 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» відмінено рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Мінекономіки, зокрема визнано таким, що втратив чинність, абзац другий пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року №829 та внесено зміни до додатку 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2019 року №738 «Про утворення комісій з проведення реорганізації та ліквідації деяких центральних органів виконавчої влади» зі змінами, шляхом виключення з Переліку центральних органів виконавчої влади, в яких утворюються комісії з проведення їх реорганізації, Мінагрополітики, відмінивши також рішення про визначення голови комісії з реорганізації цього міністерства.
Тобто, за час розгляду та вирішення даної справи відбулась відміна реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Мінекономіки. Так, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено зміни, якими виключено запис про перебування Мінагрополітики в стані припинення.
Таким чином, враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення позивача з посади начальника відділу аналітичного та інформаційного забезпечення Державного секретаря Міністерства аграрної політики та продовольства України, ОСОБА_1 підлягає поновленню на відповідній посаді з 26 жовтня 2019 року.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3). Відтак, негайному виконанню підлягає рішення суду в частині поновлення позивача на посаді.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного наказу, з огляду на що суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 жовтня 2019 року №656-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу аналітичного та інформаційного забезпечення Державного секретаря Міністерства аграрної політики та продовольства України з 26 жовтня 2019 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу аналітичного та інформаційного забезпечення Державного секретаря Міністерства аграрної політики та продовольства України з 26 жовтня 2019 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, код ЄДРПОУ 37471967).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук