ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 липня 2021 року м. Київ № 640/15892/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства «Ірис» (03134, м. Київ, вул. Кільцева Дорога, 19)
до Головного управління ДФС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка,
33/19)
про визнання протиправним та скасування наказу, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне підприємство «Ірис» (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ про проведення фактичної перевірки Приватного підприємства «Ірис» від 30 липня 2019 року №10824, виданий Головним управлінням ДФС у місті Києві.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ і додаток до нього оформлені з порушенням норм податкового законодавства, а саме: у тексті наказу відсутня інформація про суб'єкта перевірки, мету та підстави для проведення перевірки, дату початку та тривалості перевірки, додаток до наказу не підписаний уповноваженою особою контролюючого органу та не скріплений печаткою. Такі недоліки наказу і додатку до нього, на думку позивача, свідчать про відсутність підстав для проведення фактичної перевірки та є підставою для недопущення посадових осіб контролюючого органу до перевірки та скасування спірного наказу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що посадовими особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки акт про відмову в допуску до перевірки складено не було, так як посадовими особами податкового органу виконані всі обов'язкові дії, що передбачені статтею 81 Податкового кодексу України, а відтак посадові особи контролюючого органу мало право приступити до проведення фактичної перевірки. При цьому, перевіркою встановлено факт невідповідності готівкових коштів на місці проведення розрахунків, сумі зазначеній в денному звіті РРО.
З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
При цьому, суд враховує клопотання представника позивача про прискорення розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
30 липня 2019 року Головним управлінням ДФС у місті Києві видано наказ №10824 «Про проведення фактичних перевірок», відповідно до якого на підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.3, 80.2.4, 80.2.5, 80.2.6 статті 80 глави 8 розділу ІІ Податкового кодексу України, Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», також інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДФС наказано провести протягом серпня 2019 року фактичні перевірки суб'єктів господарювання (згідно з додатками 1-230) з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами).
Відповідно до додатку №154 до вищезазначеного від 30 липня 2019 року №10824 «Про проведення фактичних перевірок» Перелік суб'єктів господарювання для проведення фактичних перевірок працівниками відділу організації проведення фактичних перевірок управління контролю за розрахунковими операціями Департаменту аудиту на підставі п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України вирішено провести фактичну перевірку Приватного підприємства «Ірис» за адресою: вул. Кільцева дорога, буд. 19, Святошинський район, м. Київ, з питань дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Період діяльності, який буде перевірятися: згідно ст. 102 Податкового кодексу України. Дата початку перевірки 19 серпня 2019 року, тривалість - 10 діб.
На підставі зазначеного наказу Головного управління ДФС у місті Києві видано направлення на проведення фактичної перевірки Приватного підприємства «Ірис» від 02 серпня 2019 року №6830/26-15-14-09-01, №6829/26-15-14-09-01, які були пред'явлені адвокату підприємства, про що свідчить підпис останнього на них, а також вручено копію наказу від 30 липня 2019 року №10824.
У подальшому, не погоджуючись з наказом на проведення фактичної перевірки, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Як убачається з письмових пояснень позивача, зазначених у позовній заяві, Приватне підприємство «Ірис» не допустило до проведення перевірки посадових осіб контролюючого органу, про що складено акт про недопуск в довільній формі, в якому зазначено, що від підпису такого акту працівники контролюючого органу відмовились.
Крім того, суд зазначає, що відповідачем до відзиву на позовну заяву було долучено копію акту фактичної перевірки №1748/26/15/14/3184/282 від 20 серпня 2019 року, з якого вбачається, що 19 серпня 2019 року о 16:35 год посадовими особами контролюючого органу було проведено фактичну перевірку господарської одиниці позивача, - кафе, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 19 . В ході проведеної перевірки посадовими особами відповідача встановлено порушення Приватним підприємством «Ірис» вимог пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України; пункту 12, 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Від підпису матеріалів перевірки та отримання копії акту перевірки адвокат Приватного підприємства «Ірис» відмовився, про що складений відповідний акт.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до пп. 19-1.1.4, пп. 19-1.1.14 п. 19-1 ст.19 Податкового кодексу України (тут і надалі законодавство, що регулює спірні відносини, в редакції, станом на момент їх виникнення) контролюючі органи виконують, зокрема, такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів; здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері.
З метою реалізації своїх функцій, згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно із пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
При цьому, відповідно до пп. 80.2.2 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Тобто реалізація контролюючим органом перевірочних дій провадиться згідно відповідного наказу керівника цього органу та за наявності підстав для прийняття керівником контролюючого органу вказаного рішення.
Як на підставу у проведенні фактичної перевірки позивача контролюючий орган у додатку №154 до наказу від 30 липня 2019 року №10824 вказав підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу, тобто у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Разом з цим, відповідачем не вказано, коли та ким надана інформація щодо порушень з боку позивача, а також відповідачем не надано взагалі жодного доказу отримання такої інформації/звернення.
Крім того, така інформація відсутня і в наказі про призначення фактичних перевірок, і у витязі з додатку до наказу.
Отже, відповідачем не надано будь-яких доказів наявності підстав для проведення перевірки позивача, що визначені статтею 80 Податкового кодексу України.
При цьому, наявність таких відомостей є обов'язковою для наказу про проведення фактичної перевірки.
Даний висновок відповідає змісту постанови Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №821/1957/16.
Відсутність інформації не дає правових підстав для застосування податковим органом п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, оскільки сама по собі наявність повноважень контролюючого органу у здійсненні перевірочних функцій не свідчить про наявність можливості у такого суб'єкта їх здійснювати не у порядку і не на підставі, визначених законом.
Тобто відповідачем не дотримані вимоги Податкового кодексу України, оскільки відсутні докази отримання у встановленому законодавством порядку інформації порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, контроль за яким покладено на контролюючі органи.
Згідно з п. 80.5 ст. 80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Відповідно до п. 81.1 ст.81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; - копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; - службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
З Витягу з Додатку до наказу №10824 від 30 липня 2019 року, копію якого вручено адвокату Приватного підприємства «Ірис», вбачається, що у ньому зазначено: реквізити суб'єкта господарювання - позивача (його назву, код за ЄДРПОУ, адресу), термін проведення перевірки (19.08.2019 - 10 діб), вид перевірки (фактична), мету перевірки (перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявність ліцензій, патентів, свідоцтв у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами)), період діяльності, що перевіряється (згідно статті 102 Податкового кодексу України - без конкретизації). На копії додатку №154 до наказу відсутні підпис та печатка відповідача.
Згідно з п. 3.16 ДСТУ 2732:2004 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення» засвідчена копія (службового документа) - копія службового документа, що містить реквізити, які в окремих випадках надають їй юридичної сили оригіналу.
Документи, що надсилаються підприємствам, установам, організаціям, громадянам, підписуються Головою та заступниками Голови ДФС згідно з розподілом обов'язків або керівниками структурних підрозділів (у межах норм чинного законодавства) відповідно до їх повноважень.
Згідно з п. 2.3.27. Інструкції з діловодства у Державній фіскальній службі України підпис складається з найменування посади особи, яка підписує документ (повного - якщо документ надрукований не на бланку, скороченого - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалів (ініціалу імені) і прізвища.
Отже, витяг зі службового документа (додаток до наказу) являється засвідченою копією частини тексту службового документа (додатка), який повинен бути оформлений з дотриманням таких вимог: у назві документа зазначається: «витяг з протоколу» «витяг з додатку»; відтворюється вступна частина (якщо вона є) службового документа; з основної частини тексту документа виписується той пункт, інформація якого необхідна; відтворюється реквізит «Підпис» (без особистого підпису); проставляється відмітка про засвідчення копії та відбиток печатки служби діловодства.
Витяг з додатку №154 до наказу №10824 від 30 липня 2019 року виготовлено з порушенням вимог щодо формування витягу з службового документа, закріплених в Інструкції з діловодства у Державній фіскальній службі України та ДСТУ.
Додаток до спірного наказу є його невід'ємною частиною. Таким чином, до Додатку повинні ставитись такі ж вимоги, як і до наказу.
Водночас, додаток до наказу, який є невід'ємною його частиною, не містить печатки (ні гербової, ні печатки без зображення герба), відсутній підпис уповноваженої особи, внаслідок чого такий додаток до наказу оформлено з порушенням вимог законодавства, які ставляться до наказу.
Крім того, одним з обов'язкових реквізитів наказу про проведення перевірки є період діяльності, який буде перевірятися.
У наказі на проведення фактичних перевірок не визначено період діяльності, що перевіряється. У витязі з додатку до наказу зазначено, що період діяльності, який перевіряється, визначається ст. 102 ПК України. Тобто ні спірний наказ, ні додаток до наказу не містять конкретизованого зазначення періоду діяльності позивача, який буде перевірятися, зазначення якого є обов'язковим за змістом абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Кодексу.
Приписи п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України визначають, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Посилання відповідача на ст. 102 Податкового кодексу України з метою визначення періоду діяльності позивача, який охоплюється предметом перевірки, є недостатнім для ідентифікації цього періоду. Як випливає зі змісту вказаної статті, період тривалістю 1095 днів має декілька початкових дат, що, у свою чергу, унеможливлює та суттєво ускладнює розуміння платником податків чіткої темпоральної межі контролюючого заходу.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.09.2018 року по справі № 826/14478/17 (адміністративне провадження №К/9901/56090/18) вказав, що зазначення у наказі на перевірку лише ст. 102 Податкового кодексу України є недостатнім для виникнення у платника податків відчуття правової визначеності при здійсненні податковим органом контролю відносно нього.
У справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Оскільки згідно додатку №154 до спірного наказу, цей Додаток містить відомості, передбачені абзацом третім пункту 81.1 статті 81 Кодексу, які є обов'язковими, то за відсутності обов'язкових реквізитів ні додаток, ні витяг з нього (який оформлений неналежно) не можуть оцінюватися як такі, що прийняті (вчинені) у передбачений законом спосіб.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами позивача, що наказ Головного управління ДФС у місті Києві №10824 від 30 липня 2019 року в частині призначення проведення фактичної перевірки Приватного підприємства «Ірис» є таким що не відповідає нормам діючого законодавства.
Проте, у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 року (справа №822/28/15, провадження №К/9901/8188/18), від 24.01.2019 року (справа №826/13963/16, провадження №К/9901/40298/18) колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення, зокрема фактичної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки. Якщо ж допуск до перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.
Так, в тексті позовної заяви зазначено, що позивач не погоджувався із проведенням перевірки, про що склав відповідний акт, який не містить підписів представників контролюючого органу. Водночас, в матеріалах справи містяться докази пред'явлення направлень на перевірку від 02 серпня 2019 року №6830/26-15-14-09-01 та №6829/26-15-14-09-01 представнику позивача - адвокату Мішустіну М.К. та вручення останньому копії наказу від 30 липня 2019 року №10824 в день початку проведення перевірки.
Суд зазначає, що сам по собі напис в акті вже проведеної перевірки про не згоду з висновками акту або ж відмова від підписання результатів проведеної перевірки не може слугувати підтвердженням недопущення перевіряючих.
Отже, оскільки правові наслідки оскаржуваного наказу є вичерпаними, та за результатами перевірки складено акт, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав позивача, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для здійснення розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Ірис» відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук