справа № 376/2218/20
провадження № 1-і/362/12/21
13 липня 2021 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо
ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Чагерний, Красноярський край, Російська Федерація, зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтею 257, частиною 4 статті 187, частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України.
У судове засідання прибули:
прокурор ОСОБА_4 ;
особа, щодо якої розглядається клопотання, - ОСОБА_3 ;
захисник ОСОБА_5 .
Суд установив:
У провадженні судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_6 перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12020110260000164 від 11 квітня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за статтею 257, частиною 4 статті 187, частиною 1 статті 263 КК України.
Головуючий суддя по справі ОСОБА_6 станом на 13 липня 2021 року перебуває на лікарняному, строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 закінчується 18.07.2021.
Прокурор подав до суду клопотання про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України не відпали і не змінилися, а дія попередньої ухвали суду про продовження вказаного запобіжного заходу закінчується.
Згідно з пунктом 20-5 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (Covid-19) встановлено особливості судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях та розгляду окремих питань під час судового провадження.
Відповідно до абзацу п'ятого зазначеного пункту в разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.
У зв'язку з перебуванням на лікарняному головуючого по даному кримінальному провадженню та закінченням строку тримання обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою, вирішення питання щодо продовження йому строку тримання під вартою здійснюється суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 , визначеним у порядку частини 3 статті 35 КПК України.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання і просив його задовольнити, наполягаючи на існуванні та незмінності ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, а саме: ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачена відповідальність у виді позбавлення волі до 15 років з конфіскацією майна, обвинувачений з метою уникнення кримінальної відповідальності можу знищити, сховати або спотворити будь яку з речей та документів, які мають істотне значення для справи. Під час вчинення розбійних нападів на потерпілих нападниками було викрадено велику суму грошей, ювелірних виробів та інших речей місце знаходження яких не встановлено, і в разі непродовження тримання під вартою унеможливить відшукання вище вказаного майна. Також обвинувачений може переховуватись від органів досудового розслідування та перешкоджати розгляду кримінального провадження, а також впливати на свідків, потерпілих, та вчинити інше кримінальне правопорушення; будь які дані про зменшення ризиків відсутні. На думку прокурора, відсутні дані, які б свідчили про зменшення вказаних ризиків, а саме: ризику неявки обвинуваченого до суду, ризику знищення, спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, ризику незаконного впливу на потерпілих і свідків, а також вчинення раніше судимим обвинуваченим нових злочинів. Прокурор навів перелік зібраних під час досудового розслідування доказів, які вказують на вірогідну причетність обвинуваченого ОСОБА_3 до вчинення вказаних кримінальних правопорушень. Прокурор вважає, що більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 заперечив проти задоволення клопотання, наполягаючи на недоведеності прокурором відповідними доказами в порядку статті 194 КПК України обставин, наведених у клопотанні про продовження запобіжного заходу, зокрема щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих правопорушень і наявності відповідних ризиків. Щодо останніх захисник стверджував, що вони є лише припущеннями прокурора. Також захисник заявив усне клопотання про зміну ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на домашній арешт у нічний час.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав свого захисника та наголосив на відсутності доказів його вини у вчиненні інкримінованих правопорушень.
Суд, заслухавши учасників судового провадження, вивчивши клопотання прокурора, дійшов висновків про наступне.
Відповідно до частини 3 статті 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 60 діб.
За правилами статті 199 КПК України при продовженні строку тримання під вартою суд враховує, зокрема, обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Таким чином, суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Відповідно до статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд установив, що слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ухвалою від 28 квітня 2020 року застосував щодо ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Цей запобіжний захід неодноразово продовжувався ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду м. Києва, а після скерування обвинувального акту до суду - ухвалою Сквирського районного суду Київської області й ухвалами Васильківського міськрайонного суду Київської області.
Зокрема, Васильківським міськрайонним судом Київської області ухвалою від 20 травня 2021 року ОСОБА_3 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 18 липня 2021 року включно.
Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_3 вказаних кримінальних правопорушень, суд ураховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема пункт 175 Рішення останнього від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», де зазначено, що обґрунтована підозра означає, що існують факти та інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Також з даного клопотання прокурора видно, що органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених статтею 257, частиною 4 статті 187, частиною 1 статті 263 КК України. Прокурор посилається на обґрунтованість підозри обвинуваченого переліком доказів.
Щодо наявності передбачених статтею 177 КПК України ризиків, то суд не перевіряє їх доказами, адже вони встановлені судом під час застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_3 .
Згідно зі статтями 177,178 КПК України та практикою Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Так, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні двох особливо тяжких злочинів (частиною 4 статті 187 і статтею 257 КК України) й одного тяжкого злочину (частина 1 статті 263 КК України).
Разом з тим, за змістом пункту 5 частини 2 статті 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Так, за найтяжчою санкцією із статей, за якими обвинувачується раніше судимий ОСОБА_3 передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Крім того, у судовому засіданні встановлено, і учасниками судового провадження не заперечувалось, що судовий розгляд по даному кримінальному провадженні не розпочато.
З цих підстав, на думку суду, існує беззаперечне існування ризику щодо незаконного впливу на потерпілих і свідків, серед яких є малолітній свідок, які мають бути допитаними безпосередньо у судовому засіданні на відповідній стадії судового провадження.
Також суд дійшов висновку про доведеність ризику вчинення ОСОБА_3 іншого кримінального правопорушення, оскільки він раніше судимий, притягувався до кримінальної відповідальності за скоєння умисного корисливого злочину, був засуджений за вчинення злочину проти власності, однак знову обвинувачується серед іншого у вчиненні злочинів проти власності, що викликає сумнів в тому, що він став на шлях виправлення і, перебуваючи на волі і маючи реальну можливість, не вчинить іншого кримінального правопорушення.
Щодо посилання сторони захисту на наявність у ОСОБА_3 проблем зі здоров'ям і, як наслідок, неможливості перебування з цих підстав під вартою, то суд враховує, що суду не надано відповідних документів із висновком спеціаліста про необхідність його перебування в умовах стаціонару у медичному закладі чи неможливості отримання відповідного лікування в умовах СІЗО.
Водночас суд враховує наявність у ОСОБА_3 сталих соціальних зв'язків.
Втім, з врахуванням даних про особу обвинуваченого та усіх встановлених під час розгляду клопотання обставин, суд дійшов до висновку, що застосування до ОСОБА_3 одного із більш м'яких запобіжних заходів буде недостатнім для запобігання вказаних ризиків.
Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених пунктами 1, 2, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, те, що він раніше судимий за вчинення злочину проти власності.
При вирішенні даного питання судом також враховано положення статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого виправдано наявністю конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (див. пункт 79 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року тощо), а альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого.
У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Що ж стосується аргументів сторони захисту про відсутність у матеріалах клопотання прокурора доказів обґрунтованості підозри її підзахисного у вчиненні інкримінованих злочинів, суд виходить з того, що на даній стадії судового процесу суд не має права вирішувати такі питання, як обґрунтованість підозри чи вагомість доказів. Дані категорії можуть були лише предметом оцінки слідчого судді на стадії досудового розслідування, яке закінчується спрямуванням обвинувального акту до суду.
Суд, оцінуючи клопотання прокурора, бере до уваги лише той факт, що в передбаченому законом порядку, судом установленим законом - слідчими суддями Шевченківського районного суду м. Києва - надано відповідні висновки про наявність обґрунтованої підозри та вагомість доказів саме для обрання запобіжного заходу, оскільки такі категорії, на відміну від ризиків, є майже незмінними протягом всього строку розгляду кримінального провадження.
Надаючи оцінку доводам, які наведені прокурором у клопотанні, враховуючи пояснення захисника й обвинуваченого, оцінюючи відомості про особу останнього, наведені ним у судовому засіданні, суд погоджується зі стороною обвинувачення щодо існування ризиків та їх незмінності, зокрема щодо можливості обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інший злочин, а також можливість впливу на свідків.
Суд при цьому враховує, що понять ризиків, як і видів доказів, якими вони можуть підтверджуватися, національне законодавство України не містить. Однак, беручи до уваги прецедентну практику Європейського суду з прав людини, ризики не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), та мають підтверджуватися фактичними даними. При цьому такі данні, на думку суду, повинні свідчити про можливість існування певних підозр щодо таких ризиків, тобто вірогідності настання наслідків, запобіжниками яких вони є. А отже, розглядаючи клопотання, судом наведено ті фактичні дані, які, на його думку, є доказами в розумінні положень частини 1 статті 177 КПК України.
На думку суду, саме такий запобіжний захід, як тримання під вартою, відповідає завданням кримінального провадження, визначеного статтею 2 КПК України, меті застосування запобіжного заходу й особі обвинуваченого, встановленим обставинам - усунути ризики, які є запобіжником саме належної процесуальної поведінки та співіснування з суспільством.
Отже, суд вважає клопотання прокурора таким, що належить задовольнити.
При цьому, з огляду на приписи пунктів 1, 2 частини 4 статті 183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 і 178 цього Кодексу, суд вважає за можливе не визначати обвинуваченому розмір застави.
Одночасно суд роз'яснює обвинуваченому, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року він має право оскаржити дану ухвалу в апеляційному порядку.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194-197, 201, 331, 392 КПК України, суд
ухвалив:
1. Відмовити у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на домашній арешт у нічний час.
2. Клопотання прокурора задовольнити.
3. Продовжити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України строком на 60 (шістдесят) діб до 10 вересня 2021 року включно.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 532 КПК України, та може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду через Васильківський міськрайонний суд Київської області.
Повний текст ухвали оголошено 15 липня 2021 року.
Суддя