ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
15 липня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/2659/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Філінюка І.Г.
суддів: Бєляновського В.В., Богатиря К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТМА»
на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021
по справі № 916/2659/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦУКОРАГРОПРОМ»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТМА»
про стягнення 196 711, 00 грн.
суддя суду першої інстанції: Невінгловська Ю.М.
час та місце ухвалення рішення: 15:47:11, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
14.09.2020 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦУКОРАГРОПРОМ» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою вх. ГСОО №2753/20 до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТМА», в якій просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 196 711, 00 грн., а також судовий збір у розмірі 2 950, 66 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків відповідно до договору відповідального зберігання №1608-2017-3 від 16.08.2017, а саме неповернення майна із зберігання у кількості 17,180 т, у зв'язку з чим позивач вважає, що йому вказаними діями було завдано збитки у розмірі 196 711, 00 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі № 916/2659/20 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТМА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦУКОРАГРОПРОМ» збитки у розмірі 116 332 грн. та 1744,72 грн. судового збору.
Обґрунтування рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції прийнято до уваги, що в акті №1 приймання-передачі (повернення) до Договору від 31.10.2018 року сторонами було визначено, що залишок майна становить 17, 180 тон, а в акті №1 контрольного обстеження складського приміщення від 31.10.2018 року, встановлено, що на території відповідача знаходяться залишки майна ТОВ «ЦУКОРАГРОПРОМ» в розмірі 7, 020 тон, які не були внесені до акту приймання-передачі від 31.10.2018 року, з огляду на відсутність належних доказів, що б були більш вірогідними та спростовували зазначену в актах інформацію, суд дійшов висновку про обґрунтованість розміру втраченого майна у кількості 10, 16 тон.
Місцевим господарським судом зазначено, що відповідач, в порушення прийнятих на себе зобов'язань, не повернув позивачу цукор у кількості 10,16 т., доказів зворотного матеріали справи не містять, а отже, суд доходить висновку, що ТОВ «ЕСТМА» завдано ТОВ «ЦУКОРАГРОПРОМ» реальних збитків, які полягають у втраті переданого на зберігання цукру.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕСТМА» звернулось до Південно - західного апеляційного господарського суду, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 по справі № 916/2659/20 в частині задоволення позову про стягнення збитків залишку цукру в розмірі 10,16 тон. Ухвалите нове рішення, в якому позовні вимоги ТОВ «ЦУКОРАГРОПРОМ» задовольнити частково, а саме у розмірі 3,14 тон.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
Скаржник зазначає, що станом на 11.10.2018 року поклажодавцю повернуто 7368, 870 т майна, станом на 31.10.2018 року поклажодавцю було повернуто 7, 020 т майна, а також станом з 31.10.2018 року по даний час на території зберігача, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 4 зберігається залишок майна у розмірі 7, 020 т. майна.
За підрахунком відповідача, його заборгованість як зберігача становить 3, 14 т.
Крім того, скаржник вважає, що вартість втраченого майна слід визначати виходячи з фактичної вартості товару, визначеної в додатках до договору, а не за ринковою вартістю майна (цукру).
Процесуальний рух справи в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТМА» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 по справі №916/2659/20- залишити без руху.
Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕСТМА» строк для надання Південно-західному апеляційному господарському суду листа опису вкладення про направлення апеляційної скарги позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ЦУКОРАГРОПРОМ» з зазначенням номеру поштового відправлення та доказів сплати судового збору у розмірі 3153, 00 грн.- протягом 10 денного строку з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 916/2659/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТМА» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021.
Визначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТМА» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі № 916/2659/20 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
09.06.2021 до суду апеляційної інстанції від ТОВ «ЦУКОРАГРОПРОМ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з частини 13 статті 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Відповідно до приписів статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог статті 282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції.
16.08.2017 між ТОВ «ЕСТМА» (надалі - зберігач) та ТОВ «ЦУКОРАГРОПРОМ» (надалі - поклажодавець) укладено договір відповідального зберігання № 1608-2017-3 (надалі - Договір), за умовами п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, за актом приймання-передачі майна на зберігання, який є невід'ємною частиною цього Договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання цукор фасований у мішки по 50 кг в кількості 15 000 тонн (надалі іменується - «майно»), загальною вартістю - згідно актів приймання-передачі Майна на зберігання.
Відповідно до п. 1.2 Договору, прийняття майна на зберігання та видача його поклажодавцю, посвідчується актом приймання-передачі, який зберігач підписує та передає поклажодавцеві.
Положеннями п.1.4 Договору передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зберігач зобов'язується повернути прийняте на зберігання майно поклажодавщо у схоронності.
За умовами п. 2.2 Договору, зберігач приймає майно на зберігання в кількості та якості, що вказана в акті приймання-передачі майна на зберігання та інших супровідних документах.
Умовами п. 3.1 Договору визначено, що поклажодавець передає зберігачу майно, зазначене в п.1.1. цього Договору, в місці вказаному в п. 3.3 цього Договору, відповідно до акту приймання-передачі майна на зберігання.
Відповідно до п. 3.2.2 Договору, закінчення зберігання: з дати підписання сторонами акту приймання-передачі майна зі збереження. Зберігач зобов'язується зберігати майно поклажодавця протягом строку дії цього Договору, та повернути майно поклажодавцю за першою вимогою останнього.
Згідно п.п. 5.1.1 - 5.1.3 Договору, зберігач зобов'язаний, зокрема зберігати майно протягом строку зазначеному в п. 3.2 цього Договору, а після закінчення строку зберігання повернути поклажодавцю те саме майно (для індивідуально-визначених речей) або рівну кількість майна того самого роду і якості (для речей, визначених родовими ознаками). Майно повинно бути повернене в тому самому стані, у якому воно було прийняте на зберігання, з урахуванням змін його природних властивостей; вживати всіх необхідних заходів (протипожежних, санітарних, охоронних і т.п.), предбачених цим Договором та актами чинного законодавства України, для забезпечення охоронності майна протягом строку зберігання; нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого на зберігання (у тому числі пошкодження первинної упаковки), у відповідності із цим Договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві.
У відповідності до п.п. 6.1.2., п.6.1.4 Договору, поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно після закінчення строку його зберігання, вказаного в. п.3.2.2 цього Договору, в місці його здавання, якщо інше додатково не узгоджено сторонами; після закінчення строку зберігання майна, разом із зберігачем провести його огляд. Передача Майна від зберігача поклажодавцю підтверджується актом приймання- передачі майна зі збереження та посвідчується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Заява про нестачу або пошкодження майна внаслідок його неналежного зберігання має бути зроблена поклажодавцем у письмовій формі при одержанні Майна, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі приймання майна, - протягом 5 календарних днів з дати його одержання. У разі відсутності такої заяви поклажодавця, вважається, що майно було поверненую зберігачем, відповідно до умов цього Договору. У разі виникнення потреби щодо проведення незалежної експертизи в ході виявлення факту погіршення якості майна усі витрати за послуги експертизи проводяться за рахунок сторони, що ініціювала перевірку.
За умовами п. 7.2 Договору, зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту прийняття майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен за свій рахунок повернути поклажодавцеві рівну кількість аналогічного майна в належному стані або відшкодувати завдані збитки.
При цьому, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) майна або його пошкодженням відшкодовуються зберігачем у розмірі вартості майна. (п.7.2.1 Договору).
Положеннями п. 9.1 Договору встановлено, що цей Договір вважається укладеним і набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін і діє до « 01» березня 2018 року, а в частині виконання грошових зобов'язань - до повного їх виконання
Надалі, сторонами були внесені зміни до Договору, зокрема додатковими угодами №1 від 26.02.2017 року, №2 від 30.04.2018 року, №3 від 15.06.2018 року, №4 від 30.08.2018 року, №5 від 29.09.2018 року, №6 від 11.10.2018 року було продовжено дію Договору до 01.05.2018 року, 01.07.2018 року,31.08.2018 року, 30.09.2018 року, 12.10.2018 року, 31.10.2018 року відповідно, а в частині виконання грошових зобов'язань - до повного їх виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту №1 приймання-передачі (повернення) до Договору від 31.10.2018 року (а.с.25-29), що підписано сторонами без будь-яких зауважень, в період дії договору, а саме 16.08.2018 року - 31.10.2018 року поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно у кількості 7 386, 050 т., а повернув 7 368, 870 т.
У п.3 даного акту, сторонами визначено, що станом на 31.10.2018 року зберігачем не повернуто з відповідального зберігання майно у розмірі 17, 180 т.
У зв'язку з наведеним, позивач звернувся до відповідача із заявою (а.с.30), яка була вручена останньому 31.10.2018, про що свідчить особистий підпис директора ТОВ «ЕСТМА» - Іноземцева Є.В., в якій його було повідомлено про виявлену нестачу цукру у кількості 17, 180 т, загальною вартістю 188 980 грн. та про необхідність відшкодувати завдані збитки на зазначену суму.
Відповідно до цінової довідки Торгово-промислової палати України № 2516/08.1-7.3 від 11.09.2020 встановлено, що середній рівень оптових цін на цукор-пісок на ринку м. Одеси станом на 10.09.2020 складає 11 450,00 грн./т з пдв.
Враховуючи наведене, як зазначає позивач, розмір збитків, що був завданий йому відповідачем у зв'язку з нестачею майна (цукру) у розмірі 17, 180 т. становить 196 711 грн.
Водночас, в матеріалах справи наявний акт від 31.10.2018 року Контрольного обстеження складського приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 4 на предмет залишку майна ТОВ «ЦУКОРАГРОПРОМ», відповідно до якого комісією у складі Директора ТОВ «ЕСТМА» Є.В.Іноземцева та представника ТОВ «ЦУКОРАГРОПРОМ» комірника Кізіль Ю.М. в ході контрольного огляду складського приміщення, що знаходиться за адресою:м. Одеса, вул. Аеропортівська, 4 було встановлено, що на території складу знаходяться залишки майна ТОВ «ЦУКОРАГРОПРОМ», які не були внесені до акту приймання-передачі від 31.10.2018. Також, зазначено, що загальна вага решти майна поклажодавця складає 7,020 тон, розфасована у мішки для подальшого повернення поклажодавцю в особі ТОВ «ЦУКОРАГРОПРОМ». Даний акт складено після підписання акту приймання-передачі майна від 31.10.2018 року, цукор вагою 7,020 тон підлягає поверенню поклажодавцю в проміжок часу дії додаткової угоди №6 від 11.10.2018 року з усіма змінами та доповненнями до основного Договору відповідального зберігання від 16.08.2017 №1608-2017-3.
12.11.2018 позивачем була направлена відповідачу вимога про відшкодування завданих нестачою цукру у кількості 17,180 т. збитків в розмірі 188 980 грн., яка була отримана ним 19.11.2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням (а.с.37).
26.11.2018 у зв'язку із закінченням строку договору та строку зберігання майна, відповідач звернувся до позивача з вимогою (вих.№1126) про негайне звільнення складських приміщень ТОВ «ЕСТМА» за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 4 від майна поклажодавця, а саме цукор фасований у мішках загальною вагою 7, 020 т.
У відповідь на вимогу, в матеріалах справи наявний лист відповідача (вих.№1127 від 27.11.2018 року), в якому останній повідомляє, що станом на 11.10.2018 року поклажодавцю повернуто 7368, 870 т майна, станом на 31.10.2018 року поклажодавцю було повернуто 7, 020 т майна, а також станом з 31.10.2018 року по даний час на території зберігача, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 4 зберігається залишок майна у розмірі 7, 020 т. майна.
Таким чином, за підрахунком відповідача, його заборгованість як зберігача становить 3,14 т. При цьому відповідач вважає, що вартість втраченого майна слід визначати виходячи з фактичної вартості товару, визначеної в додатках до договору.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті даної постанови.
Колегія суддів погоджується із висновками господарського суду Одеської області щодо часткового задоволення позовних вимог, відповідно до наступного.
Предметом спору у справі, яка розглядається, є стягнення збитків у розмірі 196 711, 00 грн., що складають вартість неповернутого зі зберігання товару.
До регулювання спірних правовідносин, що випливають зі зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Так, укладений між сторонами по справі договір за своєю правовою природою є договором зберігання та є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 938 вказаного Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Відповідно до ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Одночасно, згідно положень ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Наведене кореспондується з умовами п. 5.1.1 Договору, зберігач зобов'язаний, зокрема зберігати майно протягом строку зазначеному в п. 3.2 цього Договору, а після закінчення строку зберігання повернути поклажодавцю те саме майно (для індивідуально-визначених речей) або рівну кількість майна того самого роду і якості (для речей, визначених родовими ознаками). Майно повинно бути повернене в тому самому стані, у якому воно було прийняте на зберігання, з урахуванням змін його природних властивостей.
Отже, згідно наведених норм у відповідача наявний обов'язок повернути позивачу майно в такій же кількості, в якій було ним прийнято на зберігання.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Таким чином, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві товар, який був прийнятий на зберігання, а відшкодувати збитки зобов'язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно акту №1 приймання-передачі (повернення) до Договору від 31.10.2018 року (а.с.25-29), в період дії договору, а саме 16.08.2018 року - 31.10.2018 року поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно у кількості 7 386, 050 т., а повернуто 7 368, 870 т. Також зазначено, що на дату підписання даного акту зберігач повертає майно у розмірі 7,020 т.
Разом з тим, в даному акті сторонами узгоджено, що залишок становить 17, 180 т та, що станом на 31.10.2018 зберігачем не повернуто з відповідального зберігання майно у розмірі 17, 180 т. Даний акт підписано сторонами без будь-яких зауважень, з огляду на що суд критично відноситься до аргументів відповідача, що у зв'язку з тим, що 31.10.2018 року ним було повернуто додатково 7,020 т, залишок становив 10, 16 т, адже наведене спростовується даними, що відображені у підписаному сторонами акті №1 приймання-передачі (повернення).
Крім того, в акті №1 контрольного обстеження складського приміщення від 31.10.2018, сторонами було встановлено, що на території відповідача знаходяться залишки майна ТОВ «ЦУКОРАГРОПРОМ» в розмірі 7, 020 тон, які не були внесені до акту приймання-передачі від 31.10.2018 року. Відповідно до п.6.1.2 Договору, поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно після закінчення строку його зберігання, вказаного в п.3.2.2 Договору, в місці його здавання, якщо інше додатково не узгоджено. Аналогічні положення визначені у ст. 948 Цивільного кодексу України.
Відповідач звертався до позивача з вимогою звільнити складські приміщення ТОВ «ЕСТМА» за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 4 від майна поклажодавця, а саме цукру фасованого у мішки загальною вагою 7, 020 т.
Однак, позивач не виконав свого обов'язку забрати у зберігача належне йому майно. Більш того, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування тверджень відповідача щодо наявності на його складі залишку майна у кількості 7,020 тон.
Враховуючи викладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи до уваги, що в акті №1 приймання-передачі (повернення) до Договору від 31.10.2018 року сторонами було визначено, що залишок майна становить 17, 180 тон, а в акті №1 контрольного обстеження складського приміщення від 31.10.2018 року, встановлено, що на території відповідача знаходяться залишки майна ТОВ «ЦУКОРАГРОПРОМ» в розмірі 7, 020 тон, які не були внесені до акту приймання-передачі від 31.10.2018 року, з огляду на відсутність належних доказів, що б були більш вірогідними та спростовували зазначену в актах інформацію, обґрунтованість розміру втраченого майна є - 10, 16 тон.
Відповідно до п. 7.2 Договору, зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту прийняття майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен за свій рахунок повернути поклажодавцеві рівну кількість аналогічного майна в належному стані або відшкодувати завдані збитки.
За змістом п. 7.2.1 Договору, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
У статті 951 Цивільного кодексу України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків (пункт 4 статті 611 Цивільного кодексу України).
Згідно з нормами статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
Частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У статті 225 Господарського кодексу України закріплено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: -вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; -додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; -неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; -матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: -протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; -наявність збитків; -причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; -вина боржника.
У свою чергу має місце і наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і завданою шкодою, який виявляється у неповерненні останнім товару і, як наслідок - позбавлення позивача права володіти ним.
Відповідно до частини 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Колегія суддів вважає, що вина відповідача полягає у неповерненні переданого на зберігання товару, оскільки в силу положень частини 2 вказаної статті, відповідачем не доведено, що він вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання за спірним договором.
Крім цього, не здійснюючи повернення товару позивачу відповідач своїми діями порушує одну із загальних засад цивільного законодавства - принцип добросовісності, який є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору, та в силу якого в договірних зобов'язаннях боржник несе обов'язок виконати зобов'язання добросовісно, з урахуванням звичаїв цивільного обороту.
При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч.3 ст. 225 ГК України).
Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду (ч.4 ст. 225 ГК України).
Згідно цінової довідки Торгово-промислової палати України № 2516/08.1-7.3 від 11.09.2020 встановлено, що середній рівень оптових цін на цукор-пісок на ринку м. Одеси станом на 10.09.2020 складає 11 450,00 грн./т з пдв.
З урахуванням встановленої фактичної недостачі цукру у кількості 10,16 т., виходячи із середньої вартості цукру на ринку м. Одеса, визначеної на підставі довідки Торгово-промислової палати України, розмір збитків становить 116 332 грн.
Таким чином, з боку відповідача має місце неналежне виконання договірних зобов'язань з повернення усього обсягу переданого на зберігання цукру, тобто має місце порушення договірного зобов'язання, внаслідок чого позивачу завдано збитків у розмірі вартості підтвердженої матеріалам справи недостачі цукру.
Відхилення аргументів апеляційної скарги.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, щщо станом на 11.10.2018 року поклажодавцю повернуто 7368, 870 т майна, станом на 31.10.2018 року поклажодавцю було повернуто 7, 020 т майна, а також станом з 31.10.2018 року по даний час на території зберігача, зберігається залишок майна у розмірі 7, 020 т. майна. та зазначає наступне.
Відповідно до п. 3.2.2 Договору, закінчення зберігання: з дати підписання сторонами акту приймання-передачі майна зі збереження. Зберігач зобов'язується зберігати майно поклажодавця протягом строку дії цього Договору, та повернути майно поклажодавцю за першою вимогою останнього.
Так, згідно Акту №1 приймання-передачі (повернення) до Договору від 31.10.2018 року, в період дії договору, а саме 16.08.2018 року - 31.10.2018 року:
- поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно у кількості 7 386, 050 т.;
- повернуто 7 368, 870 т.
Також зазначено, що на дату підписання даного акту зберігач повертає майно у розмірі 7,020 т.
Водночас, в даному акті сторонами узгоджено, що залишок становить 17,180 т та, що станом на 31.10.2018 року зберігачем не повернуто з відповідального зберігання майно у розмірі 17, 180 т.
Даний акт підписано сторонами без будь-яких зауважень.
За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж.К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей», тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
На переконання суду апеляційної інстанції докази неповернення за Актом №1 цукру у кількості 17,180 т. є більш вірогідними, оскільки саме такий залишок зазначено у п. 3 Акту №1 від 31.10.2018, який підписаний учасниками господарської операції, крім того при повернені Майна поклажодавцю, саме зберігач заінтересований у перевірці кількості та належного оформлення документів переданого майна.
Таким чином, враховуючи що п. 3 Акту №1 від 31.10.2018 встановлено залишок неповернутого майна у кількості 17,180 т. та з урахуванням Акту контрольного обстеження складського приміщення від 31.10.2018, яким встановлено, що на території відповідача знаходяться залишки майна ТОВ «ЦУКОРАГРОПРОМ» в розмірі 7, 020 т., судом першої інстанції вірно встановлено, що розміру втраченого майна складає - 10, 16 тон.
Щодо розрахунку суми збитків.
Відповідно до пункту 7.2. Договору зберігання, Відповідач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту прийняття майна на зберігання і до моменту його повернення Позивачу. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, Відповідач повинен за свій рахунок повернути Позивачу рівну кількість аналогічного майна в належному стані або відшкодувати завдані збитки.
Відповідно до підп. 7.2.1. Договору зберігання, Збитки завдані Позивачу втратою (нестачею) майна або його пошкодження відшкодовуються відповідачем в розмірі вартості майна.
У частинах третій-четвертій статті 225 Господарського кодексу України закріплено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.
Передумовою правильного розрахунку суми збитків є визначення цін, виходячи з яких здійснюється розрахунок. При визначення розміру збитків враховуються ринкові ціни на товари, послуги, роботи.
У цивільному законодавстві відсутнє уніфіковане поняття ринкової ціни. При цьому у статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна визначається як ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.
Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 623 Цивільного кодексу України та частин 3-4 статті 225 Господарського кодексу України, день, на який визначається розмір ринкових цін залежить від способу задоволення вимоги кредитора. Так, при добровільному відшкодуванні збитків ринкові ціни визначаються на день задоволення ним вимог кредитора, а у разі якщо боржник ухиляється від відшкодування збитків, розмір ринкових цін встановлюється на день пред'явлення позову. Ці правила встановлення ринкових цін є загальними, при цьому суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, взявши до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Законом не визначаються обставини, які можуть бути підставою для такого рішення. Суд керується загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості та розумності. Тобто, ухвалюючи рішення, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора, але запобігти його безпідставному збагаченню. Зазвичай суд визначає розмір збитків, виходячи з ринкових цін, які існують на момент ухвалення рішення, у випадках, коли відбулося їх зростання порівняно з днем пред'явлення позову. Врахування ринкових цін, що існували на день ухвалення рішення, здійснюється судом за заявою кредитора.
Оскільки сторони не зазначили про компенсацію саме фактичної вартості втраченого або пошкодженого майна у Договорі зберігання або додаткових угодах до Договору, порядок визначення ціни майна (цукру) сторонами в Договорі зберігання визначено не було, суд першої інстанції вірно виходив із середньої вартості цукру на ринку м. Одеса, визначеної на підставі довідки Торгово-промислової палати України.
Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі №916/2659/20 скаржником в апеляційній скарзі не зазначено.
Колегія суддів приймає доводи позивача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд -
Рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі № 916/2659/20 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТМА» - залишити без задоволення.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕСТМА».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.
Головуючий суддя І.Г. Філінюк
суддя В.В. Бєляновський
суддя К.В. Богатир