Справа № 352/1626/20
Провадження № 22-ц/4808/837/21
Головуючий у 1 інстанції Гриньків Д. В.
Суддя-доповідач Девляшевський
08 липня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Девляшевського В.А.,
суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д.,
секретаря: Капущак С.В.,
з участю: представника ТзОВ “Пан Логістик” - Підлуського В.Д., ,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пан Логістик” про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Пан Логістик” на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області, ухвалене головуючою суддею Гриньків Д.В. від 25 березня 2021 року,
У серпні 2020 року позивач пред'явив до відповідача позов про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги мотивовано тим, що 20.12.2019 року о 05:15 год з вини водія ТзОВ “Пан Логістик” - ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом марки «DAF XF», відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль позивача «BMW 528» зазнав механічних ушкоджень. Оскільки сума страхового відшкодування, виплаченого позивачу не покрила завданих збитків, просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду, обчислену позивачем, як різницю між вартістю матеріального збитку, що підтверджується висновком експерта №10-12-19 від 16.01.2021 та суми страхового ліміту згідно полісу. Також просив стягнути витрати на оренду транспортного засобу, моральну шкоду, витрати на проведення експертного дослідження та судові витрати.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду у розмірі 140150 (сто сорок тисяч сто п'ятдесят) грн 87 коп.; моральну шкоду в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.; витрати за проведення експертного дослідження в розмірі 6732 (шість тисяч сімсот тридцять дві) грн. 00 коп.; витрати на правову допомогу у розмірі 6545 (шість тисяч п'ятсот сорок п'ять) грн. 88 коп.; судовий збір в розмірі 1900 (одна тисяча дев'ятсот) грн. 14 коп. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій посилається на неповне встановлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а також на неправильне дослідження та оцінку судом доказів. Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції не було враховано того, що наданий позивачем висновок експерта є неналежним та не допустимим доказом розміру завданої шкоди з тих підстав, що розмір матеріального збитку обчислено станом на дату виконання експертизи, тобто на 16.01.2020 року. А дорожньо-транспортна пригода відбулась 20.12.2019, що в свою чергу зумовлює ймовірність того, що транспортний засіб зазнав за цей період інших пошкоджень. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про те, що водій завдавача шкоди під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди виконував трудові (службові) обов'язки. Скаржник зауважує, що факт перебування ОСОБА_3 в трудових відносинах з відповідачем на момент скоєння ДТП не доводить факт виконання ним трудових обов'язків під час ДТП. Вказує, що суд першої інстанції неправомірно не взяв до уваги пояснювальну записку водія, за змістом якої водій самостійно прийняв рішення після розвантаження товару в м. Львові попрямувати до м. Івано-Франківська. Зазначає також, що транспортний засіб був розвантаженим, у водія була відсутня товаро-транспортна документація, що в свою чергу є підтвердженням того, що дії водія виходили за межі трудових відносин. Посилаючись на те, що належним відповідачем є винна особа, а не юридична особа роботодавець, апелянт просить оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відзив від ОСОБА_1 на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
В засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з'явився з невідомих причин. Однак, ним подано заяву про розгляд справи у його відсутності. Підстав для відмови у задоволенні такої заяви немає.
В засіданні апеляційного суду представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідно до наявного в матеріалах справи письмового доказу - копії висновку експерта ОСОБА_4 за №10-12-19 від 16.01.2020 матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля BMW 528, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження під час ДТП 20.12.2019 станом на дату виконання експертизи складає 240 150, 87 грн. Згідно з повідомленням-відповіддю від 20.01.2021 року, наданою експертом ОСОБА_4 , допущена у висновку експерта за №10-12-19 від 16.01.2020 технічна помилка у даті ДТП, а саме не вірно вказано “19.12.2019”, замість вірного “20.12.2019”, не впливає на вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля BMW 528 в результаті його пошкодження під час ДТП 20.12.2019, оскільки розрахунок такого збитку здійснено станом на дату виконання експертизи 16.01.2020. Згідно висновку експерта автомобіль позивача внаслідок ДТП отримав значні пошкодження, внаслідок яких спрацювала подушка безпеки, повністю пошкоджена задня частина транспортного засобу, в тому числі із задніми нічними габаритами, що на переконання місцевого суду, унеможливлює експлуатацію даного транспортного засобу, тим паче у темну пору доби. Припущення представника відповідача про наявність пошкоджень у автомобіля до потрапляння у ДТП 20.12.2019 року не підтверджено ніякими доказами. Відповідачем не заявлено клопотання про проведення експертизи та про допит свідків, не надано доказів в обгрунтування правових підстав відмови в задоволенні позову в частині стягнення матеріальної шкоди. Судом першої інстанції встановлено, що ремонтні роботи по відновленню автомобіля марки «BMW 528», власником якого є позивач, здійснювались саме на момент проведення експертизи та були завершені у березні 2020 року. Рішення про стягнення коштів з юридичної особи володільця транспортного засобу мотивовано тим, що на підставі ст. 1172 ЦК України шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Зазначено, що представник відповідача визнав ту обставину, що 19.12.2019 року по 20.12.2019 водій ОСОБА_3 виконував трудові обов'язки, так як здійснював перевезення за маршрутом Бориспіль-Львів, та у водія ненормований робочий день. Шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок пошкодження його майна, засад розумності, виваженості і справедливості місцевий суд оцінив моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. В частині вимоги про стягнення з відповідача вартості витрат на оренду транспортного засобу в позові відмовлено з підстави нікчемності правочину оскільки договір оренди наданий позивачем не посвідчено в встановленому законом порядку.
З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке.
Із змісту позовної заяви вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з приводу відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, які регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 20.12.2019 о 05 годині 15 хвилин на а/д Н-09 поблизу с. Сілець, Тисменицького району, Івано-Франківської області водій транспортного засобу «DAF XF» з причепом марки “SCHMITZ” у порушення вимог п.12.1, п.13.1, 2.3 б ПДР України не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем марки “BMW 520”. Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30.01.2020 у справі за №352/59/20 водія ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу.
Апеляційний суд зауважує, що обставина перебування водія ОСОБА_3 в трудових відносинах з ТзОВ “Пан Логістик” в момент настання дорожньо-транспортної пригоди визнавалась апелянтом при розгляді справи в суді першої інстанції.
Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, щодо факту невиконання службових обов'язків водієм саме в момент настання ДТП, оскільки безпосередньо апелянтом зазначено, що водій є працівником ТзОВ “Пан Логістик”, водій здійснював вантажні перевезення, таким чином апелянтом вказано на взаємносуперечливі та взаємовиключні обставини. В свою чергу обставини відсутності товарно-транспортної документації, при здійсненні перевезень, в тому числі товарно-транспортних накладних та інших документів первинного бухгалтерського обліку, виходять за межі предмету доказування в даній цивільній справі, зазначені факти, не обґрунтовують заявлені заперечення апелянтом щодо використання транспортного засобу водієм самовільно.
До того ж роботодавцем не вчинено дій щодо притягнення водія до дисциплінарної чи іншого виду юридичної відповідальності за самовільне заволодіння транспортним засобом. Посилання апелянта про такий проступок не підтверджено належними та допустимими засобами доказування. Колегія суддів звертає також увагу на те, що водія ОСОБА_3 адміністрацією ТзОВ «Пан Логістик» було звільнено з роботи через 4,6 місяця після згаданої ДТП не за порушення трудової дисципліни, а за угодою сторін (копія наказу - а.с.246).
На думку колегії суддів пояснювальну записку водія ОСОБА_3 , про яку зазначає апелянт, місцевим судом правильно було не прийнято до уваги, оскільки ця особа не надавала пояснення в судовому засіданні, безпосередньо. Тому, відповідно до статті 78 ЦПК України є не допустимим доказом.
На користь таких висновків свідчить і те, що згідно з Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 337, який визначає процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах обставинами, за яких нещасний випадок визнається таким, що пов'язаний з виробництвом, і складається акт за формою Н-1, є, зокрема, проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем відповідно до укладеного договору.
Аналогічну правову позицію щодо необхідності підтвердження обставини проведення службового розслідування за фактом заволодіння водієм службовим автомобілем, притягнення водія до дисциплінарної чи іншої відповідальності за самовільне, заволодіння транспортним засобом, документами визначеними Порядком, а не пояснювальною запискою викладено в Постанові КГС ВС 19 вересня 2018 року у справі №910/20622/17.
Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів вважає недоведеними твердження представника ТзОВ «Пан Логістик» про те, що належним відповідачем за шкоду, спричинену при ДТП 20.12.2019 року, є водій ОСОБА_3 .
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із частинами другою, п'ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Підставами відшкодування шкоди за цим деліктом є: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювача шкоди; в) наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (незалежно від вини).
Разом з тим пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено правило, згідно з яким, при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України слід зробити висновок, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. Аналогічну правову позицію викладено в Постанові Верховного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 640/14435/17.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Таким чином водій завдавача шкоди може бути притягнений до відповідальності лише володільцем джерела підвищеної небезпеки у регресному порядку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61 - 12464св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19).
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», заява № 4904/04, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.
Таким чином, судове рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції.
З огляду на вищенаведене апеляційна скарга відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381- 383, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пан Логістик” залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області, від 25 березня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, а у випадках, передбачених п.2 частини 3 ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.
Суддя-доповідач В.А. Девляшевський
Судді: І.В. Бойчук
В.Д. Фединяк
Повний текст постанови складено 15 липня 2021 року.