Справа № 604/1215/20Головуючий у 1-й інстанції Сидорак Г.Б.
Провадження № 22-ц/817/724/21 Доповідач - Щавурська Н.Б.
Категорія - 310020000
13 липня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Щавурська Н.Б.
суддів - Парандюк Т. С., Сташків Б. І.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 17 травня 2021 року, постановлене суддею Сидорак Г.Б. у цивільній справі № 604/1215/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, в обґрунтування якого зазначила, що має від шлюбу з відповідачем двоє доньок - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які проживають разом із нею та перебувають на її утриманні. Відповідач є працездатним, отримує дохід, інших осіб на утриманні не має, тому вважає, що він має можливість сплачуваи аліменти на утримання їх дітей, у розмірі 6 000 грн.
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 17 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліменти на неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18 листопада 2020 року, і продовжувати до досягнення дітьми повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 840 грн 80 коп. судового збору.
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду в частині розміру стягнення аліментів змінити, такий розмір непропорційним, а рішення суду в цій частині - прийнятим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та стягнути з нього аліменти на утримання доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 3 200 грн (по 1 600 грн на кожну дитину), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18 листопада 2020 року і до досягнення дітьми повноліття.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що він ніколи не уникав та не уникає свого батьківського обов'язку з утримання дітей, в той час як позивач не повідомляє його про необхідність у здійсненні тих чи інших витрат на дітей. Звертає увагу на наявність у матеріалах справи квитанції на суму 4 500 грн з оплати безпосередньо ним послуг стоматолога для своєї доньки, в той час як квитанції позивача, що підтверджують факти понесення витрат на дітей були долучені лише під час розгляду справи (у квітні, травні 2021 року).
Посилається на невідповідність обставинам справи висновків суду в частині відсутності підстав вважати, що він за своїм станом здоров'я чи у зв'язку з матеріальним становищем не може виконувати обов'язків з утримання малолітніх дітей, оскільки на час розгляду справи він є безробітним, не має постійного доходу, що було встановлено судом з долученої ним копії трудової книжки, а саме, що в період з 30.06.2020 року до 31.03.2021 року йому виплачувалась допомога по безробіттю й інших видів доходу у нього на даний час немає.
Вказує, що в порушення вимог ст. 182 СК України суд першої інстанції не перевірив його матеріального стану, що не дає йому змоги сплачувати аліменти в розмірі 5 000 грн щомісячно. При цьому, посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 вересня 2018 року в справі № 588/11/17, у відповідності до яких за наявності у відповідача нестабільного матеріального становища, нерегулярного доходу, а також з підстав покладення законом рівного обов'язку на обох батьків з утримання дитини та з урахуванням законодавчо визначеного розміру прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку було прийнято рішення про зменшення встановленого судом першої інстанції розміру аліментів з 3 500 грн до 1 355 грн.
Вважає необґрунтованими висновки суду про стягнення з нього аліментів по 2 500 грн за кожну дитину щомісячно, розмір яких є більшим, ніж розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що становить 2 395 грн.
Також звертає увагу на те, що після розлучення залишив колишній дружині квартиру разом із усім майном, яке було нажито під час шлюбу, і питання розподілу такого майна ним не піднімалось.
Посилається й на неврахування судом вимог ст. 192 СК України, що надає право одержувачу аліментів на звернення з позовом про збільшення розміру останніх у випадку зміни матеріального становища платника аліментів.
У своєму відзиві позивач ОСОБА_2 відносно задоволення апеляційної скарги заперечує, вважаючи її безпідставною.
Зазначає, що ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час подання апеляційної скарги відповідачем, окрім оплати вартості для незнімного апарату в розмірі 4 500 грн для доньки, не надано будь-яких доказів, які б підтверджували його участь в утриманні спільних дітей.
Вказує, що квартира, в якій вона зараз проживає з дітьми, була придбана під час шлюбу (26 лютого 2016 року) та є спільною сумісною власністю подружжя, що підтверджується п.1.8. Договору купівлі-продажу від 26.02.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Шонь Ю.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 450. З часу припинення спільного проживання (з серпня 2020 року), відповідач не бере жодної участі в утриманні вищевказаного спільного майна, всі комунальні послуги сплачуються нею особисто.
Звертає увагу, що вік спільних дітей (неповних 7 років), необхідність забезпечення їх виховання та розвитку унеможливлюють її повноцінно працювати та забезпечити необхідний рівень власного доходу для повного утримання дітей, а тому запропонований відповідачем розмір аліментів в сумі 3200 грн є недостатнім для належного їх забезпечення.
Згідно вимог п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження можуть бути розглянуті справи у спорах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу.
У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
Беручи до уваги категорію даної справи, така підлягає розгляду судом апеляційної інстанції відповідно до вимог п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у письмовому провадженні без виклику сторін.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.
Судом встановлено, позивач ОСОБА_2 перебувала у зереєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який 17 грудня 2020 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у шлюбі в сторін народилися доньки: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 7-8).
ОСОБА_2 разом з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1 (а.с. 9).
ОСОБА_1 не проживає разом з сім'єю з серпня 2020 року.
У неповнолітньої доньки сторін по справі ОСОБА_3 31.08.2020 року виявлено закритий перелом правого передпліччя зі зміщенням. У дитини також присутній грудо-поперековий сколіоз І ст, плосковальгусна деформація обох стоп, більше зліва, компенсаторна асиметрія тазу, у зв'язку з чим рекомендовано курс лікувальної фізкультури та кінезіотерапевтичних вправ, масажі тощо. Також в лютому 2021 року дитина перехворіла на гострий фаринготрахеїт (а.с. 40-47).
Для забезпечення належного стану здоров'я доньки ОСОБА_6 , ОСОБА_2 оплатила 2 500 грн за курс масажів, лікувальну фізкультуру та курс кінезіотерапевтичних вправ (а.с. 70).
Доньки сторін у справі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 регулярно відвідують тренування в спортивному клубі аеробної гімнастики «NIKA», оплата в місяць за одну дитину в якому складає - 450 грн (а.с. 39).
Також, позивачем ОСОБА_2 у травні 2021 року проведено оплату соматологічних послуг для дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на загальну суму 6 000 грн (а.с. 53-56).
У жовтні 2020 року відповідач ОСОБА_1 оплатив стоматологічні послуги для дитини ОСОБА_9 . На суму 4 500 грн (а.с. 64 на звор.).
Відповідач ОСОБА_1 з 30 червня 2020 року зареєстрований як безробітний у Підволочиській районній філії Державного центру зайнятості, сума виплат за період червень 2020 року - січень 2021 року становила 44193,43 грн (а.с. 35).
За закінченням періоду проведення відповідачу виплат у звёязку з безробіттям, він не значиться зареєстрованим як такий, що шукає роботу (а.с. 64 на звор.)
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтями 150, 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого і нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: починаючи з січня 2021 - 2 395 грн, з липня - 2 510 грн, з грудня - 2 618 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В силу вимог ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, будучи працездатним, за станом свого здоров'я та матеріальним становищем спроможний сплачувати щомісячно кошти на утримання дітей в розмірі 5 000 грн, необхідних для життєдіяльності останніх, збереження відповідного рівня життя за умови утримання їх обома батьками.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, як такими, що відповідають вимогам законів, що регулюють спірні правовідносини й зроблені на підставі наявних у справі доказів.
Так, встановивши, що малолітні діти сторін у справі проживають з матір'ю, батько проживає окремо від дітей, а докази здійснення батьком дитини належного утримання в матеріалах справи відсутні, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку, що з боку відповідача має місце ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків щодо утримання дітей, а відтак - наявні правові підстави для стягнення аліментів.
Також, з урахуванням відповідної заяви одержувача аліментів, повністю узгоджуються з положеннями ст. 184 СК України висновки суду про присудження аліментів у твердій грошовій сумі.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в частині відсутності в матеріалах справи доказів його уникнення від виконання батьківського обов'язку з утримання дітей з посиланням на те, що позивач не повідомляє його про необхідність у здійсненні тих чи інших витрат на дітей, а також, в частині прийняття судом доказів, поданих позивачем у ході судового розгляду та неврахування наявності у матеріалах справи квитанції на суму 4 500 грн з оплати безпосередньо ним послуг стоматолога для своєї доньки колегія суддів відхиляє, оскільки наявний у матеріалах справи єдиний доказ, що підтверджує факт сплати послуг стоматолога для доньки, на думку колегії, суддів не може вважатися свідченням належного виконання відповідачем визначеного законом обов'язку з утримання доньок, виконання якого повинно бути регулярним, в той час як усі решту витрат на дітей несе позивач, з якою діти проживають і докази чого наявні в матеріалах справи. Крім цього, з урахуванням подання позивачем уточнень предмета позову, яким були аліменти у більшому розмірі, ніж заявлено раніше та невиконання судом вимог ч. 7 ст. 83 ЦПК України, що стосується встановлення строку для подання додаткових доказів, колегія суддів вважає підставним прийняття судом поданих позивачем після уточнень предмета позову доказів, що стосувалися обставин, викладених, у тому числі, відповідачем у заявах по суті.
Підлягають відхиленню й доводи апеляційної скарги відповідача в частині невідповідності обставинам справи висновків суду, що стосуються відсутності підстав вважати, що він за своїм станом здоров'я чи у зв'язку з матеріальним становищем не може виконувати обов'язків з утримання малолітніх дітей, з посиланням на встановлення судом обставин відсутності у нього постійного доходу та отримання допомоги по безробіттю; неврахування судом вимог ст. 182 СК України в частині необхідності з'ясування матеріального становища платника аліментів, оскільки сам по собі факт відсутності в одного з батьків офіційних доходів не звільняє його від визначеного законом обов'язку з утримання неповнолітніх дітей. Натомість, жодних доказів на підтвердження свого матеріального становища (яке підтверджується не лише розміром заробітної плати, а й наявністю чи відсутністю у власності рухомого та нерухомого майна, коштів на рахунках у банківських установах тощо) відповідач суду не надав.
Відхиляє колегія суддів і доводи апелянта в частині відсутності належного обґрунтування судом своїх висновків, що стосуються розміру стягнутих аліментів, який є більшим, ніж розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що становить 2 395 грн, оскільки, не зважаючи на встановлений ЗУ “Про державний бюджет на 2021 рік” розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років у сумах: з січня 2021 - 2 395 грн, з липня - 2 510 грн, з грудня - 2 618 грн, колегія суддів вважає, що сума аліментів, яку готовий платити відповідач, не може забезпечити його дітям належну реалізацію визначеного ст. 27 Конвенції ООН про права дитини права на необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку рівень життя, в той час як саме батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, а сама по собі відсутність фінансової можливості не може бути підставою для звільнення батьків від виконання такого обов'язку.
Такими, що підлягають відхиленню, вважає колегія суддів і доводи апеляційної скарги відповідача щодо незаконності судового рішення в частині розміру стягнутих аліментів з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 вересня 2018 року в справі № 588/11/17, оскільки в справі, на яку посилається позивач були встановлені інші обставини, ніж у даній справі. Зокрема, в ній відсутні будь-які відомості про стан здоров'я дітей, в той час як дана справа мітить інформацію про проблеми зі станом здоров'я в малолітньої доньки відповідача, що відповідно впливає на розмір аліментів, визначений судом.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в частині залишення позивачу після розлучення квартири разом із усім майном, яке було нажито під час шлюбу та не заявлення вимог про розподіл такого майна колегія суддів також відхиляє, оскільки, по-перше, квартира є спільним майном подружжя, що стверджується долученою позивачем до письмового відзиву на апеляційну скаргу копією договору купівлі-продажу від 26.02.2016 року; по-друге, відсутність у позивача претензій щодо своєї частки у квартирі на час розгляду даної справи не свідчить про відсутність таких претензій у майбутньому, а по-третє, доказів, укладення між сторонами по справі договору про припинення права на аліменти на дітей з підстав передачі відповідачем права власності на нерухоме майно (свою частку в квартирі), як це передбачено ч. 1 ст. 190 Сімейного кодексу України, матеріали справи не містять.
Слід відхилити й доводи апелянта в частині неврахування судом вимог ст. 192 СК України, що надає право одержувачу аліментів на звернення з позовом про збільшення розміру останніх у випадку зміни матеріального становища платника аліментів, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами в даній справі, не регулюються положеннями вищевказаної статті закону.
У відповідності до ч. 1 ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги те, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що передбачені статтею 376 ЦПК України підстави для скасування оскаржуваного рішення, відсутні.
У відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не касаційному оскарженню не підлягають.
Враховуючи те, що дана справа на підставі п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України віднесена судом до малозначних, прийняте в ній рішення касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 19 ч. 6 п. 2; 35 ч. 1; 259 ч.ч. 1, 2, 8; 274 ч. 4 п. 1; 374 ч. 1 п. 1; 375 ч. 1; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч. 1; 389 ч. 3 п. 2 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 17 травня 2021 року - залишити без змін.
Судові витрати покласти на сторони в межах, ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Дата складання повного судового рішення 13 липня 2021 року.
Головуючий
Судді