Справа № 607/10917/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/817/280/21 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ухвала слідчого судді
12 липня 2021 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду
в складі: головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
підозрюваного - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 червня 2021 року, -
Даною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання старшого слідчого СВ ВП №1 (м.Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_10 про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів. Застосовано щодо ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши йому цілодобово залишати місце проживання за адресою АДРЕСА_1 , до 23 год. 59 хв. 16.08.2021 (за виключенням відвідування медичних закладів за необхідності. На цей же строк покладено на підозрюваного процесуальні обов'язки.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, 21.05.2021 близько 04 год. 40 хв. на автодорозі “Тернопіль Броди”, неподалік с. Долішній Івачів, водій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець с.Нестерівці Тернопільської області, керуючи автомобілем ЗАЗ моделі 110307 д.н.з. НОМЕР_1 рухаючись у напрямку м.Броди, втратив керування автомобілем та допустив зіткнення із відбійником, внаслідок якого відбулося перекидання транспортного засобу. На момент ДТП в автомобілі перебувало п'ять пасажирів, четверо з яких отримали тілесні ушкодження.
Встановлено, що 21.05.2021 близько 04 год. 40 хв. водій ОСОБА_7 , керував технічно не справним автомобілем марки ЗАЗ моделі 110307 д.н.з. НОМЕР_2 , усвідомлюючи, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння, рухався без вантажу з двома неповнолітніми пасажирами та трьома дорослими пасажирами проїзною частиною дороги сполученням “Броди - Тернопіль”, неподалік с.Горішній Івачів, Тернопільського району, в напрямку від м.Тернопіль до м.Броди.
Порушуючи вимоги пунктів 1.5 ч. 1 та 2.3 “б”, “д”, п.31.1, п.31.4.5 а), г) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 зі змінами та доповненнями, водій ОСОБА_7 під час руху не був достатньо уважний, не стежив належно за дорожньою обстановкою, не обрав такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним і в такий спосіб, своїми діями не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю і здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Через проявлену під час керування автомобілем неуважність та унаслідок грубого порушення вимог п. 1.10 (в частині значення термінів “дорожні умови”, “дорожня обстановка”, “маневрування (маневр)”, а також п. 10.1. ПДР України, на а/д “Броди - Тернопіль”, що неподалік с. Горішній Івачів, Тернопільського району, водій ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння середнього ступеня, змінив напрямок руху в ліво, допустив виїзд на зустрічну смугу для руху та, в подальшому, виїзд на ліве узбіччя у напрямку його руху, після чого відбулось зіткнення з тросовою огорожею, яка розташована на узбіччі. Внаслідок контактування транспортного засобу з тросовою огорожею відбулось розвертання транспортного засобу з подальшим його перекиданням.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди, пасажир автомобіля ЗАЗ моделі 110307 д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток склепіння і основи черепа зліва та забиття головного мозку легкого ступеня (за клінічною класифікацією), а також “забійно рваної” рани підборіддя і нижньої губи, саден голови і обличчя, навколоорбітальної гематоми правого ока та крововиливу його білкової оболонки, садна лівої клубової ділянки і садна ділянки лівого колінного суглоба.
Виявлені у ОСОБА_11 тілесні ушкодження за ступенем тяжкості належать до тяжких за ознакою небезпеки для життя у момент заподіяння (п.п. 2.1., 2.1.1 (а), 2.1.2, 2.1.3 (б) "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень" - МОЗ України, Київ, 1995).
Окрім цього, внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди, неповнолітня пасажирка вище вказаного автомобіля ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно мозкової травми, забою головного мозку, вдавленого перелому лобної кістки справа, перелому основи черепа, обширної рвано-скальпованої рани лобно-скроневої ділянки справа, забійної рани шиї, закритої тупої травми грудної клітки, перелому І,ІІ ребер справа та ІІ ребра зліва, забою обох легень, перелому акроміального відрізка правої ключиці з допустимим зміщенням.
Порушення водієм автомобіля ЗАЗ моделі 110307 д.н.з. НОМЕР_1 вимог п.п. 1.5 ч.1 та 2.3 “б”, “д”, 2.9 “а”, п.31.1, п.31.4.5 а), г), 1.10 та 10.1 ПДР України перебуває в прямому причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_12 тяжких тілесних ушкоджень.
18.06.2021 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286-1 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілим тяжкі тілесні ушкодження.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким задоволити клопотання слідчого та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Свої вимоги мотивує тим, що в даному кримінальному провадженні наявні реальні ознаки суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принципу поваги до особистої свободи підозрюваного ОСОБА_7 . Вважає, що інший запобіжний захід ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну поведінку підозрюваного, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується ОСОБА_7 , обсягу пред'явленого йому обвинувачення, до того ж немає беззаперечних доказів, які би свідчили, що інший захід забезпечення кримінального провадження, крім тримання під вартою, зможе належним чином усунути ризики, які передбачені ст.177 КПК України.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та просив скасувати оскаржену ухвалу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів з'ясувала наступне.
Висновки слідчого судді про обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_7 підозри та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, прокурором в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому не підлягають перевірці під час апеляційного розгляду.
Доводи прокурора в ході апеляційного розгляду та викладені в апеляційній скарзі містять лише твердження прокурора про недостатність застосування домашнього арешту для запобігання ризикам і не обґрунтовані конкретними обставинами провадження, а тому не спростовують висновків слідчого судді.
Як вбачається зі змісту оскарженої ухвали, відмовляючи в застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя правильно застосував вимоги ч.4 ст.194 КПК України, відповідно до якої якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, тобто наявність обґрунтованої підозри та наявність ризиків згідно ст.177 КПК України, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам, то слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
В апеляційній скарзі прокурор оскаржує вид застосованого слідчим суддею запобіжного заходу і просить його змінити на більш суворий у вигляді тримання під вартою без визначення застави мотивуючи тим, що слідчий суддя не врахував обсяг пред'явленого обвинувачення та стверджує, що запобіжний захід у виді домашнього арешту не зможе їм запобігти, однак не наводить жодних конкретних обставин, на підставі яких він прийшов до такого переконання.
Натомість, як вбачається зі змісту оскарженої ухвали суд першої інстанції врахував те, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286-1 КК України, а також те, що існує незначний ризик передбачений п.1 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду.
Доводи апеляційної скарги прокурора, що домашній арешт не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного є безпідставними, оскільки як встановлено в ході апеляційного розгляду після прийняття оскарженої ухвали слідчого судді підозрюваний перебуває під цілодобовим домашнім арештом і належно виконує покладені на нього процесуальні обов'язки. Відомостей про їх порушення прокурором не наведено, що вказує на достатність такого запобіжного заходу для досягнення завдань кримінального провадження на даному етапі досудового розслідування.
З огляду на викладене та враховуючи, що апеляційна скарга прокурора не містить вказівки на конкретні і підтверджені доказами обставини, які би обґрунтовували його твердження про незаконність оскарженої ухвали слідчого судді, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора до задоволення не підлягає.
В апеляційній скарзі не наведено належних, послідовних та аргументованих доводів на спростування наведених висновків слідчого судді.
Твердження прокурора про те, що підставою для скасування оскарженої ухвали є відсутність беззаперечних доказів того, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою зможе запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні про застосування запобіжного заходу, суперечить вимогам ст.ст.17,194 КПК України за змістом яких саме на прокурора покладається обов'язок довести недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання вказаним ризикам.
В даному випадку прокурор не виконав цих вимог закону, а тому слідчий суддя правильно застосував положення ч.4 ст.194 КПК України.
Аналізуючи доводи прокурора колегія суддів приходить до переконання про їх безпідставність.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.176-178,184,194,405,407,422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 червня 2021 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді