Головуючий у суді першої інстанції: Ю.Ф. Токман
Єдиний унікальний номер справи № 752/3708/21
Апеляційне провадження № 33/824/3025/2021
13 липня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Мережко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Сиченка Максима Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2021 року щодо притягнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в розмірі 10 200 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
На вказану постанову адвокат Сиченко М.О., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі просить постанову скасувати та закрити провадження у справі.
Також просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду. Клопотання мотивує тим, що вже подавав апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції у встановлений законом строк, однак, вказану скаргу було повернуто.
Клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом 10 днів з дня винесення постанови.
З матеріалів справи вбачається, що постанова винесена 01 квітня 2021 року, а апеляційна скарга на неї подана 02 червня 2021 року, тобто, з пропуском строку на апеляційне оскарження.
Вважаю, що особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, слід поновити строк на апеляційне оскарження постанови, оскільки ОСОБА_1 вже подавав апеляційну скаргу на постанову суду в межах строку на апеляційне оскарження (10 квітня 2021 року), тобто, вчиняв дії, спрямовані на добросовісну реалізацію свого права на оскарження судового рішення. Однак, апеляційну скаргу було повернуто скаржнику. Отже, суд вважає за можливе визнати причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови поважними та поновити вказаний строк.
В судове засідання з'явились особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Сиченко М.О.
Заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги та доповнень до апеляційної скарги, вважаю апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як видно із протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №011911, ОСОБА_1 10 січня 2021 року о 01 год. 35 хв., керуючи автомобілем «Hyundai Santa Fe», д.н.з. НОМЕР_1 , в місті Києві на вул. Малокитаївська, 55/60, з ознаками алкогольного сп'яніння: запах з порожнини рота, почервоніння обличчя, нестійка хода, від проходження огляду у встановленому законом порядку на стан сп'яніння відмовився, в присутності двох свідків.
Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, тобто відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями статей 251 та 252 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Вивченням матеріалів справи про адміністративне правопорушення встановлено, що суддя, діючи у відповідності до вимог ст.245, 252, 280, 283 КУпАП, всебічно, повно та об'єктивно дослідив обставини вчиненого адміністративного правопорушення на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, а його висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні п.2.5 Правил дорожнього руху, що є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є законним і обґрунтованим.
Відповідно до п.2.5 ПДР України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується письмовими доказами у матеріалах справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №011911 від 10 січня 2021 року, відповідно до якого на пропозицію співробітника поліції у зв'язку з виявленням ознак алкогольного сп'яніння - запах з порожнини рота, почервоніння обличчя, нестійка хода, ОСОБА_1 в присутності свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння; письмовими поясненнями свідків на підтвердження викладених у протоколі обставин; відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, на якому зафіксовано факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За правилами ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР установлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Викладені у апеляційній скарзі доводи ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення у стані крайньої необхідності є безпідставними, належна оцінка таким доводан надана судом першої інстанції.
Так, відповідно до приписів ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
ОСОБА_1 у судовому засіданні в суді першої інстанції пояснив, що він керував автомобілем у стані алкогольного сп'яніння у зв'язку з необхідністю перепаркувати автомобіль. При цьому, не обґрунтував яка небезпека в даному випадку загрожувала державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, що змусило його сісти за кермо у стані алкогольного сп'яніння, і чому ця небезпека не могла бути усунута іншими засобами, зокрема шляхом надання дозволу на керування автомобілем іншій особі.
Аналогічні пояснення ОСОБА_1 надав у суді апеляційної інстанції.
Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 притягається до адміністративної відповідальності не за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, а за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп'яніння. В даному випадку під час зупинки співробітниками поліції автомобіль ОСОБА_1 вже не перебував на місці звідки його необхідно було перепаркувати, а тому підстав для відмови ОСОБА_1 від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп'яніння суд не вбачає.
Посилання апелянта на те, що працівники поліції, в порушення вимог ч. 1 п. 7 Інструкції («Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року), не доставили його у заклад охорони здоров'я для огляду, також оцінюється судом критично, оскільки, як вбачається з відеозапису, що міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 відмовився від такого огляду.
Враховуючи викладене, за результатами апеляційного перегляду справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення суддею першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовані
За таких обставин суд доходить висновку, що постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2021 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення є обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні. А відтак, апеляційна скарга адвоката Сиченка М.О. в інтересах ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суд,
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2021 року.
Апеляційну скаргу адвоката Сиченка Максима Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2021 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду М.В. Мережко