Справа № 161/7341/21
Провадження № 2/161/2456/21
(заочне)
07 липня 2021 року
Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:
головуючого судді Присяжнюк Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Борсук К.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу №161/7341/21 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест фінанс» про визнання недійсним договору,
21 квітня 2021 року на адресу суду надійшов вказаний позов.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 лютого 2020 року на свій мобільний телефон отримала повідомлення від відповідача про отримання кредиту. Вказує, що підозрюючи про шахрайські дії, позивачка звернулася до органів поліції із відповідною заявою. Посилаючись на той факт, що позивачка в даному випадку ніяких кредитних договорів не підписувала, просить суд визнати недійсним вказаний кредитний договір.
Відповідач у письмовому відзиві від 2 червня 2021 року (вхідний від 31 травня 2021 року №31052021/1378) позовні вимоги не визнав та пояснив, що позивач уклав кредитний договір шляхом заповнення відповідної заявки на веб-сайті відповідача та його підпису електронним цифровим підписом - одноразовим ідентифікатором, який був надісланий на мобільний телефон.
Позивачка у заяві від 7 липня 2021 року просить здійснювати розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала, просив їх задовольнити.
У судове засідання 7 липня 2021 року представник відповідача не прибув, заяв про слухання справи за його відсутності чи відкладення судового розгляду не подав.
Розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст.247 ЦПК України.
За погодженням позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити з таких підстав.
Так, відповідач стверджує, що між сторонами був укладений кредитний договір №10001668865 від 26 лютого 2020 року у електронній формі, а саме - шляхом підписання договору електронним підписом одноразового ідентифікатора, який надійшов позивачу на мобільний телефон, вказаний в особистому кабінеті під час реєстрації, у відповідності до умов Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до інформаційної довідки товариства з обмеженою відповідальністю «Платежі онлайн» 27 травня 2021 року проведена успішна транзакція типу «виплата» на суму 6 300 грн на картку НОМЕР_1 . На даний час за кредитним договором від 26 лютого 2021 року у позивачки рахується непогашена кредитна заборгованість у розмірі 13 986,00 грн.
Крім того, відповідач у відзиві вказував, що позивачка неодноразово брала кредитні кошти шляхом укладання кредитних договорів. При цьому, зауважив, що на даний час вони в повному обсязі виконані.
Надаючи свою оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частинами другою та третьою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтями 7 та 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов'язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений Порядок укладення електронного договору.
Зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» закріплено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Однак у розглядуваному випадку, як слідує з матеріалів справи, зокрема відзиву відповідача, для ідентифікації особи, яка оформила спірний договір, відповідач ідентифікував позивачку за допомогою надсилання SMS-повідомлення на телефонний номер, який самостійно вказується особою, яка оформлює кредит.
Вказаний метод ідентифікації особи є неналежним, адже телефонний номер мобільного телефону однозначно не ідентифікує особу, адже в Україні можливе використання знеособлених стартових пакетів операторів мобільного зв'язку під час придбання яких не ідентифікується фізична особа за паспортними чи іншими документами.
Саме по собі введення на веб-сайті реквізитів паспортних документів, також однозначно не ідентифікує особу позивача, адже такі реквізити можуть стати відомі третім особам, а саме по собі їх використання, без підпису (власноручного чи електронного) не може свідчить про намір особи вчинити правочин.
Отже, відповідач належними та допустимими доказами не довів суду факт підпису позивачем кредитного договору №10001668865 від 26 лютого 2020 року.
При цьому, варто зауважити, що позивачка 26 лютого 2020 року звернулася із заявою до Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області про вчинення шахрайських дій. Відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР за № 12020030010000735 за ч. 1 ст. 190 КК України.
Суд зауважує, що факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів міг би бути підтверджений вчинення конклюдентних дій, зокрема отримання позивачем відповідного платежу на свою платіжну картку. З матеріалів справи слідує, що відповідач здійснив такий платіж на картку, емітовану АТ «ОТП Банк», при цьому при введені її реквізитів не було вказано ім'я держателя картки. Це свідчить про те, що відповідачем були перераховані кредитні кошти на користь невідомої особи, а не позивача, а отже він такий платіж не приймав та не вчинив конклюдентних дій, які могли б розцінюватися судом як визнання факту укладення кредитного договору.
Інших доказів на отримання позивачем кредитних коштів відповідачем не зазначено та не долучено.
З матеріалів справи слідує, що позивач будь-якого платежу не приймав та не вчиняв конклюдентних дій, які могли б розцінюватися судом як визнання факту укладення кредитного договору.
Відсутні також докази того, що позивач особисто вносив кошти на погашення кредиту, які також могли б свідчити про визнання ним правочину.
Протилежного суду не доведено та під час судового розгляду справи не здобуто.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що кредитний договір №10001668865 від 26 лютого 2020 року між сторонами не укладався.
Визначаючись зі способом захисту прав позивача у цій частині позовних вимог, суд враховує правову позицію, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року № 145/2047/16-ц, яка полягає у наступному.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
З огляду на вищевикладене, у зв'язку з тим, що спірний кредитний договір №10001668865 від 26 лютого 2020 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» не підписувався, такий договір є неукладеним, що констатує суд у мотивувальній частині цього рішення, а в задоволенні позову про визнання його недійсним відмовляє, адже неможливо визнати недійсним договір, який не укладався.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача видалити персональні дані з електронних баз даних товариства, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини першої статті 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», бюро вилучає з кредитної історії інформацію, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 7, у разі відсутності кредитного правочину, Договору або визнання їх недійсними.
Отже, вилучення інформації з кредитної історії здійснює саме бюро кредитних історій, а не відповідач, який є лише користувачем бюро, в розумінні статті 3 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій».
В даному випадку вимога про вилучення інформації з кредитної історії заявлена як до неналежної особи - користувача, а не бюро кредитних історій, так і передчасно, оскільки відсутні відомості про те, що бюро кредитних історій буде ухилятися від виконання судового рішення, в якому констатована неукладеність кредитного договору, або відповідач буде ухилятися від подання такої інформації до бюро. З цих підстав суд відмовляє у задоволенні відповідної вимоги.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 77, 78, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест фінанс» про визнання недійсним договору, - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Л.М. Присяжнюк