13 липня 2021 року
м. Київ
справа № 826/9712/16
адміністративне провадження № К/9901/27090/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач Гусак М. Б.,
судді Ханова Р. Ф., Усенко Є. А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року (судді Губська Л. В., Епель О. В., Карпушова О. В.) у справі № 826/9712/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергоінвест» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергоінвест» (далі - ТОВ «Торговий дім «Енергоінвест») звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 17 червня 2016 року № 0009811404 про зменшення на 451 201, 00 грн суми податкового зобов'язання та зменшення на 437 944, 00 грн суми податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ).
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 21 грудня 2018 року (суддя Шрамко Ю. Т.) у задоволенні позовних вимог відмовив.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що податковий орган довів факт необґрунтованості отриманої позивачем податкової вигоди, оскільки за спірними операціями оформлювалися лише окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення господарських операцій та правомірність формування податкової вигоди.
Постановою від 17 липня 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції, позовні вимоги задовольнив.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що податковим органом безпідставно зменшено суму податкового зобов'язання та зменшено суму податкового кредиту з ПДВ, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджено реальний характер здійснення спірних господарських операцій.
Не погодившись із постановою апеляційного суду, Головне управління ДПС у м. Києві подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами при розгляді справи, просить скасувати постанову апеляційного суду.
Позивач у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.
Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 8 лютого 2020 року, відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», що набрав чинності у зазначену вище дату.
Обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у межах наведених у касаційній скарзі доводів, колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За правилами підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема з придбанням або виготовленням товарів та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Зі змісту пункту 198.6. статті 198 ПК України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплата грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідних товарів (робіт, послуг).
У період, що перевірявся, спірні показники податкової звітності ТОВ «Торговий дім «Енергоінвест» сформовані на підставі господарських операцій із Публічним акціонерним товариством «Донбасенерго» (далі - ПАТ «Донбасенерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донстрой» (далі - ТОВ «Донстрой»).
Зокрема, позивачем було придбано у ТОВ «Донстрой» паливно-енергетичні ресурси, а саме дизельне паливо і бензин А-92, та в подальшому поставлено ПАТ «Донбасенерго». Тобто зі змісту господарських операцій вбачається здійснення посередницьких функцій.
Так, 10 серпня 2015 року між ПАТ «Донбасенерго» та ТОВ «ТД «Енергоінвест» укладено договір на поставку продукції № 10/08/15-1, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався поставити ПАТ «Донбасенерго» паливно-енергетичні ресурси, а саме - дизельне паливо.
Відповідно до змісту договору сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору.
Згідно зі Специфікаціями до договору визначено: найменування, асортимент, кількість, ціна і строки поставки продукції, що є предметом договору; у подальшому видано видаткові накладні; на підтвердження поставки товару позивачем надано товарно-транспортні накладні; оплата товару була проведена у безготівковій формі та підтверджується платіжними дорученнями.
Крім того, 10 серпня 2015 року між ПАТ «Донбасенерго» та ТОВ «ТД «Енергоінвест» укладено Договір на поставку продукції № 10/08/15-2, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався поставити ПАТ «Донбасенерго» паливно-енергетичні ресурси, а саме - бензин А-92.
Відповідно до змісту договору сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору.
Згідно зі Специфікаціями до договору визначено: найменування, асортимент, кількість, ціна і строки поставки продукції, що є предметом договору; у подальшому видано видаткову накладну; на підтвердження поставки товару позивачем надано товарно-транспортну накладну та акт приймання передачі; оплата товару була проведена у безготівковій формі та підтверджується платіжними дорученнями.
Також, 12 серпня 2015 року між ТОВ «ТД «Енергоінвест» та ТОВ «Донстрой» укладено договір поставки продукції № 12/08/15-1, відповідно до умов якого ТОВ «Донстрой» зобов'язувалось поставити позивачу паливно-енергетичні ресурси, а саме - дизельне паливо та бензин А-92.
Відповідно до змісту договору сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору.
Згідно з додатками до договору визначено: найменування, асортимент, кількість, ціна і строки поставки продукції, що є предметом договору; у подальшому видано видаткові накладні; розрахунки проведені у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що з аналізу наданих позивачем доказів, у підтвердження настання реальних наслідків за правочинами, укладеними між позивачем та ПАТ «Донбасенерго», убачається, що надана позивачем первинна документація не у повній мірі відповідає умовам договорів, зокрема в частині обсягів поставки продукції.
Так, зокрема, умовами договору поставки продукції № 10/08/15-1, обсяги поставки повинні становити 645 000 л вартістю 16 246 800,00 грн, тоді як, видаткові накладні складено лише на поставку 30 181 л, а згідно із копіями актів приймання передачі дизельного палива поставлено 80 721 л.
Окрім того, суд звернув увагу на те, що позивачем не надано копій письмових заявок, які, відповідно до умов пункту 3 Договорів укладених з ПАТ «Донбасенерго», є невід'ємною частиною договорів. Як до перевірки податковим органом, так і суду не надано доказів письмового сповіщення покупця, про дату та час надходження продукції в погоджений пункт призначення, а також не надано інформацію про вантажоперевізника. Натомість, позивачем надано копії товарно-транспортних накладних, відповідно до змісту яких, позивач участі у доставці продукції не приймав, крім того, із вказаних товаро-транспортних накладних неможливо встановити, на виконання умов якого договору здійснювало перевезення вантажу.
Також суд зауважив, що всі надані позивачем копії видаткових накладних та рахунків фактури підписано невідомими особами, жоден документ не містить прізвища, ініціалів та посад осіб, що їх підписали.
Аналізуючи надані позивачем докази господарських взаємовідносин з ТОВ «Донстрой», суд першої інстанції аналогічно встановив, що усі надані позивачем копії видаткових накладних та рахунків фактури підписано невідомими особами, жоден документ не містить прізвища, ініціалів та посад осіб, що їх підписали; позивачем не надано копій письмових заявок, які, відповідно до умов п. 3 Договору є невід'ємною частиною договорів; не надано доказів письмового сповіщення покупця, про дату та час надходження продукції в погоджений пункт призначення, а також інформацію про вантажоперевізника.
Ураховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи податкового органу щодо ненастання реальних наслідків за правочинами, укладеними позивачем з ПАТ «Донбасенерго» та ТОВ «Донстрой».
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не спростував наведені висновки цього суду, пославшись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що первинна документація не у повній мірі відповідає умовам договорів, зокрема в частині обсягів поставки продукції, оскільки дійсний обсяг поставленої продукції визначено не умовами договорів, а додатками та специфікаціями до них; законодавством не встановлено конкретного переліку документів, які мають слугувати підставою для формування даних податкового обліку, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші господарські операції, з огляду на різноманітність змісту та форм економічної діяльності та порядку її документування; право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
На думку колегії суддів, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
При цьому наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов, зокрема бюджетного відшкодування.
Докази, на які послався апеляційний суд на обґрунтування свого судового рішення, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій з поставки та придбання товарів з урахуванням особливостей, що регламентують діяльність із зберігання, транспортування та відпуску нафтопродуктів.
Так, предметом договорів поставки є специфічний товар - нафтопродукти.
Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155; далі - Інструкція № 281/171/578/155) встановлено єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів.
Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.
Апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам відповідача про те, що: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ванзубр», яке значилося постачальником дизельного палива та бензину ТОВ «Донстрой», зазначений товар не придбавало (єдиним його постачальником - курятини бройлерної - було Публічне акціонерне товариство «Миронівський хлібопродукт»); зазначений у товаро-транспортних накладних перевізник дизельного палива та бензину СПД ОСОБА_1 дохід від зазначеної операції не декларував; не відображало і ТОВ «Донстрой» витрати на транспортування товару як замовник цих послуг.
Також апеляційний суд помилково не врахував посилання податкового органу та встановлені судом першої інстанції обставини щодо невідповідності первинних документів вимогам частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», за змістом якої підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Нафтопродукти за умовами укладених позивачем договорів постачалися ТОВ «Донстрой» залізничним транспортом безпосередньо до структурних одиниць ПАТ «Донбасенерго» - Старобешівську та Слов'янську ТЕС, які знаходяться в районі проведення антитерористичної операції та на яких здійснюється особливий контроль за переміщенням товарів (вантажів).
При цьому, доводи податкового органу про відсутність інформації у Головного міжрегіонального управління оперативного забезпечення зони проведення АТО ДФС щодо перетину тимчасово непідконтрольної території ТОВ «Донстрой» або СПД ОСОБА_1 залишилися не спростованими.
Відповідно до частини першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду у цій справі не відповідає.
За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша).
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Ураховуючи наведене, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів
1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. Б. Гусак
Судді: Р. Ф. Ханова
Є. А. Усенко