14 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/759/21 пров. № А/857/9013/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Качмара В.Я., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
суддя в 1-й інстанції - Друзенко Н.В.,
час ухвалення рішення - 09.03.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 09.03.2021 року,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача оформлене у вигляді листа-повідомлення від 20.01.2021 року № 1700-0304-8/2374, щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до п. “а” ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII та зобов'язання відповідача призначити пенсію за вислугу років відповідно до п. “а” ст. 55 Закону № 1788 з урахуванням Рішення Конституційного суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 року у зв'язку з досягненням 50 років, за умови звільнення з посади (роботи) яка дає право на призначення даного виду пенсії.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано відмову відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугу років згідно з п. “а” ст. 55 Закону № 1788, викладену в листі від 20.01.2021 року № 1700-0304-8/2374. Зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років згідно з п. “а” ст. 55 Закону № 1788 починаючи із 05.12.2020 року.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та невстановлення всіх обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивач не досягнула встановленого законодавством віку 55 років, а тому їй не може бути призначено пенсію.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач 28.12.2020 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “а” ст. 55 Закону № 1788, додавши до неї перелік необхідних для цього документів (а.с. 10).
Листом від 20.01.2021 року № 1700-0304-8/2374 відповідач повідомив позивача, що згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 34 роки 1 місяць 22 дні з врахуванням спеціального стажу, який становить 25 років 10 місяців 27 днів (період роботи на посаді чергової по станції (позакласна) з 13.11.1991 року по 10.10.2017 року). На день звернення за призначенням пенсії (28.12.2020 року) позивач досягла віку 50 років. Таким чином, враховуючи положення ст. 55 Закону № 1788 немає підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років через недотримання всіх умов для призначення зазначеного виду пенсії, зокрема, досягнення віку 55 років. Враховуючи викладені вище законодавчі норми та у разі відсутності змін у законодавстві позивач матимете право на призначення пенсії за вислугу років після досягнення віку 55 років та за умови звільнення з роботи за спеціальністю, яка дає право на таку пенсію (а.с. 7-8).
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. “а” ст. 55 Закону № 1788 (зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
04.06.2019 року Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII. Положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом вищезазначеного рішення Конституційного суду України положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п. "а" ст. 54 Закону № 1788, та 55 років для осіб, зазначених у п. "е, ж" ст. 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.ст. 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.
Положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Вказані норми Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019 року.
Відповідно до ст. 51 Закону № 1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, а тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на пенсію за вислугу років після досягнення віку 50 років.
Судом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років досягла 50-річного віку.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується наявність у позивача загалом понад 34 роки страхового стажу та 25 років 10 місяців 22 дні спеціального стажу, що дає право на призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до п. “а” ст. 55 Закону № 1788.
Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років в мотивів недосягнення віку 55 років, діяв протиправно.
Проте, слід звернути увагу на той факт, сторонами він не заперечується, що позивач по даний час перебуває у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки позивача.
Відповідно до вимог чинного законодавства пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію (ч. 2 ст. 7 Закону № 1788).
У позивача наявні всі необхідні умови для призначення пенсії за вислугу років, а саме вік - 50 років, необхідний загальний та спеціальний стаж, що не заперечується відповідачем, проте позивач на даний час працює. Призначити їй пенсію можливо лише після звільнення з роботи.
З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії та додані до неї документи з врахуванням висновків суду, наданих у рішенні.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 308,311,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі № 460/759/21 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно з п. “а” ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», викладену в листі від 20.01.2021 року № 1700-0304-8/2374.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “а” ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти відповідне рішення з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді В. Я. Качмар
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 14 липня 2021 року.