Справа № 600/2692/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бондарюк О.В.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
14 липня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю. ,
за участю: секретаря судового засідання: Шпикуляка Ю.В.,
представника відповідача: Драган О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,
В грудні 2020 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі ГУДПС у Чернівецькій області), в якому просила визнати протиправними та скасувати:
-податкове повідомлення-рішення від 21.02.2020 року №0003283304 в частині застосування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 275832,49 грн.;
-податкове повідомлення-рішення від 21.02.2020 року № 0003303304 в частині застосування штрафу у сфері ЗЕД стосовно недекларування простроченої дебіторської заборгованості в сумі 1020,00 грн.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року позов задоволено:
-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Чернівецькій області від 21.02.2020 року №0003283304 в частині застосування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 275832,49 грн.;
-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Чернівецькій області від 21.02.2020 року №0003303304 в частині застосування штрафу у сфері ЗЕД стосовно недекларування простроченої дебіторської заборгованості в сумі 1020,00 грн.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, Управління посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Разом з апеляційною скаргою ГУ ДПС у Чернівецькій області подано клопотання про заміну відповідача у справі.
Клопотання мотивовано тим, що згідно п.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 893, від 30.09.2020 "Про деякі питання територіальних органів ДПС", з 01.01.2021 Державна податкова служба України функціонує як єдина юридична особа, що складається з центрального апарату та територіальних органів, утворених як її відокремлені підрозділи (без статусу юридичних осіб). Таким чином, на теперішній час функції та повноваження Головного управління ДПС у Чернівецькій області (Код ЄДРПОУ:43143196), перейшли до його правонаступника-Головного управління ДПС у Чернівецькій області (Код ЄДРПОУ:44057187).
Відповідно до ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником.
Враховуючи вищезазначене, клопотання ДПС у Чернівецькій області, про заміну сторони підлягає задоволенню.
Позивачка своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивачка, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася.
У відповідності до вимог ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на підставі п.п.20.1.4 п. 20.1 ст.20, п.п. 75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п. 78.1.1 п.78.1 ст. 78, ст.79, п.82 розділу ІІ Податкового кодексу України ( далі ПК України), наказу ГУ ДПС у Чернівецькій області № 2 від 02.01.2020 року та повідомлення № 1 від 02.01.2020 року, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків-ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог валютного законодавства при виконанні зовнішньо- економічних операцій по контракту № 12/2016 від 12.12.2016 року (за період з 12.12.2016 року по 15.01.2020 року), за результатами якої складено акт від 29.01.2020 року 3 34/24-13-33-04-17/ НОМЕР_1 та в якому зафіксовані наступні порушення податкового законодавства:
-ст.1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", Постанови правління НБУ № 41 від 25.05.2017 року "Про врегулювання ситуацій на грошово- кредитному та валютному ринках України" та п.2 Постанови правління НБУ № 7 від 02.01.2019 року в частині несвоєчасного поступлення валютних цінностей в сумі 9218,58 євро або 275832,49 грн, при виконанні експортного контракту № 12/2016 від 12.12.2016 року укладеного з іноземною фірмою.
-п.1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного контролю" та п.1 Указу Президента України від 06.11.1997 року № 1246/97 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами ".
На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення- рішення від 21.02.2020 року № 0003283304, за платежем пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язання та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в сумі 275832,49 грн. та № 0003303304 за платежем пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язання та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в сумі 1020,00 грн.
Не погоджуючись з вказаними повідомленнями-рішеннями позивач звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не наведено належних доказів на підтвердження правомірності винесених останнім оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а відтак наявні підстави для скасування останніх, оскільки такі рішення не відповідають критеріям статті 2 КАС України.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 42 Конституції України врегульовано, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Положення статті 42 Конституції України системно пов'язані зі статтею 16 Конституції України щодо однієї із основних функцій держави - забезпечення економічної безпеки України; а також мають безпосередній, органічний зв'язок зі статтею 41 Конституції України щодо змісту та форм права власності, непорушності права приватної власності.
Стаття 3 Цивільного кодексу України констатує свободу підприємницької діяльності серед загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України визначає її одним із загальних принципів господарювання.
Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 ГК України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Наведений вище принцип вільного вибору і самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, перш за все, встановлює можливість для суб'єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб'єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції та законів України, а також міжнародних норм і правил. Правове регулювання такої діяльності, а також обмеження щодо її здійснення встановлені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 №959-ХІІ.
Закріплення принципу використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд надає право підприємцям самостійно вирішувати питання про долю належної їм частки валютної виручки, тобто прибутку, отриманого від здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності. Проте цей принцип також діє з певними обмеженнями, які, зокрема, встановлені Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" №185/94-ВР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.
Одним з таких обмежень, є закріплення статтею 1 Закону №185/94-ВР присічних строків розрахунків при експорті товарів/послуг. Згідно з вказаною нормою виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
Відповідальність за порушення наведеної вище вимоги Закону № 195/94-ВР передбачена статтею 4 вказаного Закону, яка встановлює, що порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
Отже, Закон №185/94-ВР встановлює відповідальність за порушення строків розрахунку в іноземній валюті (надходження виручки) за наслідками виконання зовнішньоекономічних контрактів, і єдиною підставою до звільнення від такої відповідальності визнає наявність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Водночас, надходження валютної виручки на рахунок можливе лише за дійсним зобов'язанням і не очікується за припиненим.
При цьому, за приписами ч.1 ст.6 Закону №185/94-ВР, строки, зазначені у статтях 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, можуть бути продовжені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, у разі виконання резидентами операцій за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантійного обслуговування, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення.
Постановами Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 03.06.2015 №354, від 03.09.2015 №581, від 04.12.2015 №863, від 03.03.2016 №140 було встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, які передбачені ст. 1 та 2 Закону №185/94-ВР, повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.
Згідно з Постановами Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 07.06.2016 №342, від 14.09.2016 №386, від 13.12.2016 №410 розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, які передбачені ст. 1 та 2 Закону №185/94-ВР, повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 120 календарних днів.
За визначенням наведеним у ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 №959-ХІІ момент здійснення експорту (імпорту)-момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.
Згідно із ч.5 ст.4 Закону №185/94-ВР, органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.
У свою чергу, згідно з пп. 19-1.1.4 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів.
Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що за порушення резидентами терміну, передбаченого статтею 1 Закону №185/94-ВР стягується пеня за кожний день прострочення одержання резидентом виручки в іноземній валюті органами доходів і зборів за наслідками документальних перевірок.
З матеріалів справи з'ясовано, що на підставі наказу ГУ ДПС у Чернівецькій області № 2 від 02.01.2020 року та повідомлення № 1 від 02.01.2020 року, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків-ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог валютного законодавства при виконанні зовнішньо- економічних операцій по контракту № 12/2016 від 12.12.2016 року (за період з 12.12.2016 року по 15.01.2020 року).
Під час перевірки встановлено, що 12.12.2016року між позивачем та іноземною фірмою «S.C. IPRODCOOP S.R.L.» укладено договір № 12/2016 від 12.12.2016 на реалізацію пиломатеріалів обрізних букових: 1-ґатунок - довжина: 550мм-1450мм; товщина: 25мм-45мм; ширина: 40мм-65мм; 18098шт. 24,47мЗ.
На виконання умов договору № 12/2016 від 12.12.2016 року ОСОБА_2 відвантажено пиломатеріалів обрізних букових згідно наступної вантажно митної декларації ВМД № 721 від 20.01.2017 року на суму 9218,58 євро EUR або 275832,49 гри. (код товару 408040001), законодавчо встановлений граничний термін надходження валютних цінностей 19.07.2017 року.
Згідно тверджень відповідача станом на 29.01.2020 року ФОП ОСОБА_2 не було представлено банківської виписки по валютному рахунку щодо підтвердження надходження валютних коштів по договору № 12/2016 від 12.12.2016 року, укладеного з іноземною фірмою «S.C. IPRODCOOP S.R.L.».
Таким чином, проведеною перевіркою станом на 15.01.2020 року встановлена дебіторська заборгованість в сумі 9218,58 евро або 275832,49 грн. по договору № 12/2016 від 12.12.2016 року та порушено законодавчо встановлений граничний термінів надходження валютних цінностей на 910 днів (з 20.07.2017 року по 15.01.2020 року).
В той же час, з наданої позивачкою банківської виписки ТВБВ № 10025/0184 філії Чернівецького обласного управління АТ "Ощадбанк" від 23.09.2020 року сформованої за період з 01.02.2017 року по 14.06.2017 року вбачається, що на розподільчий валютний рахунок ФОП ОСОБА_1 НОМЕР_2 надійшла валютна виручка від нерезидента "S.C. IPRODCOOP S.R.L.", згідно інвойсу № 1 20.01.2017 року на суму 9218,58 євро, а саме- 01.02.2017 року в сумі 5000,00 євро, 31.03.2017 року в сумі 1500,00 євро та 14.06.2017 року в сумі 2718,58 євро. Тобто валютна виручка по даній операції надійшла в повному обсязі та у законодавчо встановлений термін до 19.07.2017 року.
Вказане свідчить, що валютна виручка в повному обсязі надійшла на банківський рахунок позивачки у строк визначений Законом, а тому відсутній факт порушення останньою вимог статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та п. 2 Постанови правління НБУ № 7 від 02.01.2019 року.
Вищезазначене не спростоване відповідачем ні в суді першої, ні апеляційної інстанції.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 21.02.2020 року №0003283304 в частині застосування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 275832,49 грн. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Стосовно порушення позивачкою п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", колегія суддів вказує на наступне.
Так, приписами частини 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 №15-93, валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.
Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.
Національний банк України гарантує таємницю інформації, зазначеної в пункті 1 цієї статті, відповідно до положень статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
За змістом пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 №15-93, до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.
Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами.
Таким чином, у пункті 2 статті 16 вказаного Декрету компетентним органом, який має застосовувати санкції, передбачені цим пунктом, визначено Національний банк України.
Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням-підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.
Відповідно, органи системи ДФС України не є компетентними органами щодо застосування до суб'єкта господарювання санкцій, визначених у пункті 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 №15-93.
Отже, враховуючи відсутність визначення повноважень податкових органів щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення Декрету №15-93, відповідач у даному випадку діяв з перевищенням наданих йому повноважень.
Вказане застосування норм статті 16 Декрету №15-93 відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 07.02.2012 у справі № 21-904а10, яка також підтримана Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 24 січня 2019 року по справі №820/3659/16, від 19 лютого 2019 року по справі №2а-0770/2579/11, що в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.02.2020 року № 0003303304, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за неподання до контролюючого органу декларації про валютні цінності, доходи та майно.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 14 липня 2021 року.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.