про повернення позовної заяви
12 липня 2021 року ЛуцькСправа № 140/6113/21
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Каленюк Ж.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій щодо невиплати у день виключення зі списків особового складу військової частини грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно; стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 76353,82 грн.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року позовну заяву було залишено без руху на підставі положень частин першої, другої статті 169, частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та позивачу встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій вказати підстави для поновлення строку та надати докази поважності причин його пропуску.
07 липня 2021 року до суду надійшла заява позивача стосовно усунення недоліків позовної заяви, визначених ухвалою судді від 22 червня 2021 року про залишення позовної заяви без руху. У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначив, що був звільнений зі служби у запас у зв'язку із закінченням контракту відповідно до наказу начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 11 березня 2021 року №15о/с та наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25 березня 2021 року №62. З моменту звільнення зі служби виникло право на грошову компенсацію за речове майно особистого користування, яке не було отримане позивачем на день звільнення, за цінами, що діяли на день підписання наказу про звільнення.
Позивач вважає, що оскільки позов подано на захист порушеного відповідачем права на грошову компенсацію за неотримане речове майно, то у такій категорії справ підлягає застосуванню шестимісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України. При цьому позивач покликається на позицію, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 березня 2018 року у справі №825/1174/17, та вважає помилковим застосування судом в ухвалі про залишення позовної заяви від 22 червня 2021 року без руху висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №380/5093/20.
На думку позивача, цей позов подано в межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, а тому відсутні підстави для подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку, а у суду - залишення з цих підстав позовної заяви без руху.
Позовну заяву належить повернути позивачу з таких мотивів і підстав.
Строки звернення до адміністративного суду встановлені статтею 122 КАС України.
Так позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини перша та друга статті 122 КАС України).
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За загальним правилом початком перебігу строку є день, коли особа дізналась або повинна була (могла) дізнатись про порушення свого права.
Таким чином, для визначення моменту виникнення права на звернення до суду важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники, що свідчать про презумпцію можливості та обов'язку особи цікавитись та бути обізнаною про свої права та стан їх дотримання з боку інших осіб.
Предметом цього спору є дії (бездіяльність) відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за речове майно, належне йому до видачі та неотримане за час проходження військової служби.
Статтею 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) передбачено право військовослужбовців на отримання за рахунок держави речового майна.
Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України (абзац другий пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII).
Як визначено пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» (далі - Порядок №178).
Згідно з пунктами 3, 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
З наведеного слідує, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі.
Речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними служби. Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №802/1677/16-а, грошова компенсація за неотримане речове майно, що підлягало видачі під час проходження військової служби, не є грошовим забезпеченням військовослужбовця (чи його складовою).
Спірні правовідносини виникли з приводу невиплати позивачу у зв'язку із звільненням з військової служби компенсації за речове майно, право на яке він здобув під час проходження публічної служби, а тому у таких спорах підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, яким встановлено місячний строк звернення до суду.
У розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є публічною службою.
Відповідно до актуальної правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 26 травня 2021 року у справі №380/5093/20, виходячи з правової природи грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду у спорах такої категорії є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Така ж позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі №380/6442/20, у якій зокрема, наголошено, що строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців, а відтак відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини другої статті 122 КАС України.
Тобто, у цій категорії справ, законодавець визнав, що строк в один місяць є достатнім для звернення до суду за захистом свої прав, якщо особа вважає, що під час її прийняття на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, порушено її права, свободи чи законні інтереси.
З урахуванням наведеного суд вважає помилковими доводи позивача щодо застосування до вказаних спірних правовідносин шестимісячного строку звернення до суду.
Як зазначено у позовній заяві, позивач виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 02 квітня 2021 року на підставі наказу відповідача від 25 березня 2021 року №62, у зв'язку зі звільненням з військової служби згідно з наказом Західного територіального управління Національної гвардії України №15 о/с від 11 березня 2021 року.
Отже, на день звільнення йому повинні бути виплачені всі належні платежі, в тому числі і грошова компенсація вартості речового майна, і саме з моменту невиплати такої компенсації позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
З позовом позивач звернувся до суду 16 червня 2021 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який в адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Наслідки пропущення строку звернення до суду визначені статтею 123 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).
Оскільки з 03 квітня 2021 року розпочався перебіг місячного строку звернення до суду із цим позовом, з яким позивач звернувся лише 16 червня 2021 року, тобто з пропуском цього, при цьому заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач не подав, хоч така можливість позивачу була забезпечена згідно з ухвалою про залишення позовної заяви без руху від 22 червня 2021 року, доказів поважності причин, які перешкоджали йому своєчасно звернутися до суду не надав, то позовну заяву слід повернути позивачеві на підставі частини другої статті 123 КАС України.
Керуючись статтею 122, частиною другою статті 123, пунктом 9 частини четвертої статті 169, статтями 248, 294 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії повернути позивачеві.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ж.В. Каленюк