13 липня 2021 року справа № 580/1839/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подала позов до управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради (далі - управління, відповідач), в якому просить:
- визнати неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї померлого ветерана війни ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї померлого ветерана війни відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” й видати посвідчення члена сім'ї померлого ветерана війни.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що позивач є особою, яка належить до осіб, на яку поширюються вимоги статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а тому дії управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї померлого ветерана війни ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 є протиправними.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачеві строк, протягом якого можуть бути усунуті недоліки вказані в даній ухвалі.
22 квітня 2021 року позивач подала до суду заяву на усунення недоліків.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (письмовому провадженні).
18 травня 2021 року до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що захворювання чоловіка позивачки, яке призвело до смерті пов'язана з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не поширюється в статті 10 Закону України “Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту”.
18 травня 2021 року представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 клопотання відповідача задоволено та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 31 травня 2021 року.
Усною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 31.05.2021, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання до 14.06.2021.
31 травня 2021 року позивач подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.
Усною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 14.06.2021, занесеною до протоколу судового засідання, вирішено розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що позивач звернулася до начальника управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради із заявою (вхідний № 312 від 23.10.2020), в якій просила видати їй посвідчення члена сім'ї ветеранів війни відповідно до статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, оскільки її чоловік ОСОБА_2 до смерті на підставі статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” являвся особою, яка належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідач розглянув вказане звернення ОСОБА_1 та надав їй відповідь № 4744/01-20 від 09.11.2020, в якій зазначило, що захворювання чоловіка позивачки, ОСОБА_2 , яке призвело до смерті, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не поширюється в статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Також, у вказаному листі зазначено, що згідно роз'яснень Міністерства соціальної політики від 01.03.2016 № 2936/01/14-16/172 соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з відповідним адміністративним позовом.
Під час вирішення спору по суті, суд враховує таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 4 Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно пункту 9 частини 2 статті 7 Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
При цьому зміст пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-РП/04 свідчить, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту” визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обовязковими умовами, за яких особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Як свідчать матеріали справи, померлий чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мав статус інваліда війни ІІ групи та на нього поширювалась дія Закону, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 10 Закону чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Згідно абзацом 16 пункту 1 статті 10 Закону до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Викладене свідчить, що чинність Закону поширюється також і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.
Згідно статті 10 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
У період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-УІІ “Про загальний військовий обов'язок”.
Відповідно до статей 5, 6 цього Закону (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року № 3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
За правилами статей 7-9 цього Закону військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу”, який набрав чинності з 12.05.1992.
Відповідно до частини 9 статті 1 цього Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Усі військовослужбовці мають відповідні військові звання, користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, виконують обов'язки громадян України, передбачені Конституцією України.
За правилами частини 1 статті 16 Закону України “Про Збройні Сили України” від 06.12.1991 № 1934-ХІІ, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників ЗС України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Зазначене вище кореспондується зі статтею 10 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Отже, громадяни із числа військовослужбовців у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.
До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 01 березня 2016 року № 21-1887а15.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у матеріалах справи мають міститися документи, якими підтверджують, що смерть (захворювання, що спричинило смерть) пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
І ця обставина є істотною, позаяк у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на ЧАЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”).
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.02.2018 року у справі № 368/1579/14, від 10.05.2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 07.06.2018 року у справі № 377/797/17 та від 31.01.2019 року у справі № 368/1131/17.
Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ (стаття 10 зазначеного Закону), видаються посвідчення з написом “Посвідчення члена сім'ї загиблого”.
Абзацом 2 пункту 7 цього Положення передбачено, що, зокрема, “Посвідчення члена сім'ї загиблого” видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Як свідчать матеріали справи, а саме: відповідно до протоколу засідання 11 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювання, поранень, контузії, травм, каліцтва Міністерства оборони України (протокол № 488 від 07.08.2020) встановлено, що захворювання колишнього військовослужбовця, лейтенанта у відставці ОСОБА_2 , 1957 року народження, який з 21.06.1986 по 04.08.1986 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, захворювання та причина смерті, ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Враховуючи викладене, а також те, що позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , якому встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, суд дійшов висновку, що позивачка у відповідності до вимог статті 10 Закону № 3551-ХІІ має право на встановлення їй статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) інваліда війни, а також на пільги передбачені Законом № 3551-ХІІ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, то всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї померлого ветерана війни ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради встановити ОСОБА_1 статус дружини померлого інваліда війни відповідно до вимог частини 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та видати посвідчення з написом “Посвідчення члена сім'ї загиблого”.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
2) відповідач - управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради (20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Садова 9/5, код ЄДРПОУ 03195808).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 13.07.2021.
Суддя В.О. Гаврилюк