12 липня 2021 р. № 540/2521/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, Херсонського окружного адміністративного суду, вул. Філатова, 29, м. Херсон, 73027 ,
про:зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Херсонського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги судді у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останьою посадою судді Херсонського окружного адміністративного суду, зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити кошти Херсонському окружному адміністративному суду на виплату позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останьою посадою судді Херсонського окружного адміністративного суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 21.03.1994 по 01.10.1997 позивач працював на посаді заступника голови Первомайського міського суду Миколаївської області. З 01.10.1997 по 11.12.2006 призначений суддею Цюрупинського районного суду Херсонської області (з 04.04.1998 призначений головою суду).
З 29.12.2004 року призначений головою Цюрупинського районного суду Херсонської області.
З 16.03.2006 року позивача обрано на посаду судді місцевого Херсонського окружного адміністративного суду.
Постановою Верховної Ради України №788-VII від 12.11.2015 «Про звільнення суддів» позивача було звільнено з посади судді Херсонського окружного адміністративного суду у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст.126 Конституції України, а наказом голови Херсонського №06-05/41 від 21.12.2015 виключено зі складу суду. Проте, на день звільнення позивачу не була виплачена очікувана ним вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
В позовній заяві зазначає, що Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон України №1166-VII) статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено, виключивши вищевказану статтю із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо виплати вихідної допомоги судді у відставці
Законом України №1166-VIIзаконодавець позбавив позивача раніше задекларованої державою гарантії на отримання вихідної допомоги, що є незаконним, несправедливим та суперечить визначеному на законодавчому рівні правовому статусу судді, зокрема його відставки. В подальшому, положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII, визнане неконституційним рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ) від 15.04.2020 у справі №3-311/2018/4182/18, 4632/19, 5755/19 за конституційними скаргами, у зв'язку із чим, позивач вважає, що має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, що визнаний неконституційним у вигляді невиплаченої в повному обсязі судді вихідної допомоги при виході у відставку.
Згідно Розпорядження голови Херсонського окружного адміністративного суду справу № 50/2521/20 передано до Миколаївського окружного адміністративного суду для розгляду.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2021р. справу № 540/2521/20 передано на розгляд судді Миколаївського окружного адміністративного суду Мельнику О.М.
Ухвалою від 15 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Вимоги ухвали були виконані позивачем в повному обсязі у визначений судом строк.
Ухвалою від 03.02.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням справи до розгляду.
Державна судова адміністрація України у відзиві на позовну заяву від просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що Постановою Верховної Ради України №788-VII від 12.11.2015 «Про звільнення суддів» позивача було звільнено з посади судді Херсонського окружного адміністративного суду у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, а наказом голови Херсонського №06-05/41 від 21.12.2015 виключено зі складу суду. При цьому, в період з 01.04.2014 до 30.09.2016 виплату вихідної допомоги суддям, які звільнялись у відставку законодавством не було передбачено, що підтверджується практикою КАС ВС у справах даної категорії. Оскільки станом на день виходу позивача у відставку (21.12.2015) виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою законодавством передбачена не було, тому така вихідна допомога позивачу не виплачувалась.
Вважає, що рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 не впливає на спірні правовідносини, оскільки дані правовідносини не стосуються норм, що визнані неконституційними, а власне дія підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VІI втратила чинність з моменту прийняття даного рішення, тобто 15.04.2020. Крім того, за змістом ст.152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення. Отже, прийняття рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 не є підставою для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді, у зв'язку з виходом у відставку, оскільки зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Херсонський окружний адміністративний суд у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити позивачу в задоволенні адміністративного позову повністю, посилаючись на те, що на момент виходу позивача у відставку (21.12.2015) так і на дату подання заяви про відставку діяли норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно яких виплата судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, не передбачалась, а відтак Херсонським окружним адміністративним судом при звільненні позивача у відставку було дотримано зазначені вимоги Закону.
Зазначає, що згідно з рішенням КСУ від 19.11.2013 №10-рп/2013 право на виплату вихідної допомоги суддя набув не у зв'язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв'язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді, тобто, саме із прийняттям відповідного нормативного акту про звільнення судді у зв'язку з
поданням заяви про відставку, законодавець пов'язував виплату цієї допомоги, а не набуття права на неї.
Крім того, спірні правовідносини виникли між сторонами в грудні 2015 року, а відтак рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-p (ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення КСУ, в той час як останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності та може бути застосовано лише до правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, що відповідає практиці Верховного Суду.
Справу розглянуто по суті відповідно до вимог частини першою статті 258 та частини другої статті 262 КАС України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна вимога не підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що постановою Верховної Ради України №788-VII від 12.11.2015 «Про звільнення суддів» позивача було звільнено з посади судді Херсонського окружного адміністративного суду у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, а наказом голови Херсонського №06-05/41 від 21.12.2015 виключено зі складу суду.
Проте, на день звільнення позивачу не була виплачена очікувана ним вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Пунктами 2 та 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Слід мати на увазі, що суд не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перелічені в статті 150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України. Разом з тим, суд може на підставі статті 144 Конституції визнати такими, що не відповідають Конституції чи законам України, рішення органів місцевого самоврядування, а на підставі статті 124 Конституції - акти органів державної виконавчої влади: міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо. Звернення до Конституційного Суду України в такому разі не вимагається.
Юридичне регулювання питання вихідної допомоги судді в разі його виходу у відставку неодноразово змінювалось Верховною Радою України.
Так, згідно із частиною третьою статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ зі змінами (далі - Закон України №2862-ХІІ) (втратив чинність на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі
місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
Законом України №2453-VІ змінено розмір суддівської винагороди (стаття 129), зокрема встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв'язку з виходом у відставку (стаття 136).
Відповідно до Закону України №1166-VII, який набрав чинності з 01 квітня 2014 року, із Закону України №2453-VІ, зокрема, виключено статтю 136, що передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VII виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою було відновлено, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагороди за останньою посадою.
Отже, судді, щодо яких в період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року було прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади у відставку були позбавленні права на отримання вихідної допомоги, водночас судді, які були звільнені Вищою радою юстиції (Вищою радою правосуддя) після набуття чинності 30.09.2016 Закону України №1402-VIIІ, до складу яких входить і позивач, отримали вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій та статус суддів» станом на зазначену дату Конституційним Судом України не приймалося, а отже з 01 квітня 2014 року судді, які виходять у відставку, не мали права на отримання вихідної допомоги, а з 30 вересня 2016 року - мають право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття постанови Верховної Ради України №788-VII від 12.11.2015 «Про звільнення суддів», якою, зокрема, звільнено ОСОБА_1 з посади судді Херсонського окружного адміністративного суду.
Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII.
Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 встановлено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, на думку суду вказані положення застосовуються з 15.04.2020, та не поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до 15.04.2020 включно.
Крім того, суд зазначає, що Конституційний Суд України в п. 3.2 рішення від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 вказав, що за своєю юридичною природою така допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні та окремо наголосив на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19.11.2013 № 10- рп/2013,
відповідно до якої за своєю юридичною природою "вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір" (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).
Таким чином, суд вважає, що з прийняттям Закону України від 27.03.2014 №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яким було виключено статтю 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо виплати вихідної допомоги судді у відставці, Херсонським окружним адміністративним судом при винесенні наказу №06-05/41 від 21.12.2015 правомірно не виплачено ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 10 місячних суддівських винагород за останньою посадою і такі дії не суперечать змісту рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020.
При цьому, право на виплату вихідної допомоги суддя набув не у зв'язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв'язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді, тобто, саме із прийняттям відповідного нормативного акту про звільнення судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, законодавець пов'язував виплату цієї допомоги, а не набуття права на неї.
При прийнятті рішення суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов'язання нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останьою посадою судді ОСОБА_1 , є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Керуючись статями 2, 9, 19, 77, 139, 241-243, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1.В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м.Київ,01601 код ЄДРПОУ 26255795, Херсонського окружного адміністративного суду, вул. Філатова, 29,м. Херсон, 73027, код ЄДРПОУ 35330156,) - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Мельник