08 липня 2021 року справа №380/2533/21
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Кухар Н.А.
секретаря судового засідання Шавель М.М. .
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України за участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної казначейської служби України, про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся в суд з позовом до Львівського апеляційного суду (79008, м. Львів, пл. Соборна,7) Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) за участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна,6), про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, у якому (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просить суд:
- визнати протиправними дії Львівського апеляційного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 280 925 гривень 74 коп.;
- зобов'язати Львівський апеляційний суд провести нарахування та доплату позивачу невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 4, 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 280 925 гривень 74 коп.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити асигнування для Львівського апеляційного суду в розмірі необхідному для проведення нарахування та доплату судді Львівського апеляційного суду ОСОБА_1 невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 280 913 (двісті вісімдесят тисяч дев'ятсот тринадцять) гривень 70 коп.;
- зобов'язати Львівський апеляційний суд та Державну судову адміністрацію як суб'єктів владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює на посаді судді Львівського апеляційного суду, однак, суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року йому нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення його прав та гарантій.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державну казначейську службу України та Державну судову адміністрацію України.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою від 20 квітня 2021 в якості відповідача залучено ДСА України.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року закрито підготовче провадження в даній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Представник відповідача, Львівського апеляційного суду, через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, де просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Львівський апеляційний суд у спірних відносинах діяв в межах наданих повноважень, передбачених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» і як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом №553-IX, тому немає підстав для визнання дій відповідача протиправними. Останній не був наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року без обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX). Ні на законодавчому рівні, ні у рішенні Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020 не визначено джерело та порядок виплати грошової компенсації недотриманих суддями суд суддівської винагороди за весь час дії частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік». Водночас, згідно пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 3 серпня 2011 р. № 845, у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Для виконання рішення судів на користь суддів та працівників апаратів судів введена бюджетна програма 0501150 «Виконання рішення судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України. Відповідач є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня і в його кошторисі відсутня зазначена вища бюджетна програма. Таким чином, у період з 18.014.2020 по 28.08.2020 положення частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX) були чинними і на підставі них відповідачем правомірно здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди в обмеженому розмірі.
Представник відповідача, Державної судової адміністрації України, через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, де просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Дія частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX) втратили чинність 28.08.2020 року. Отже, у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року положення частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата Позивачу суддівської винагороди. У рішенні Ради суддів України від 24.04.2020 №22 зазначено, що обмеження встановлені Законом №553-IX, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших добавок і доплат). Відтак, Львівський апеляційний суд як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX).
Третя особа, Державна казначейська служба України, пояснень щодо позову не подала.
Представник позивача в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника, просив позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача, Львівського апеляційного суду, в судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, причин неявки суд не повідомив.
Представник відповідача, Державної судової адміністрації України, в судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, причин неявки суд не повідомив.
Третя особа, Державна казначейська служба України, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснювалося.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 указом Президента України «Про призначення суддів» від 12 січня 2007 року №12/2007, призначений суддею Галицького районного суду м. Львова.
Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 12.01.2012 №4326-VІ позивача обрано суддею безстроково.
Згідно постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 19.09.2013 №594-VII ОСОБА_1 обрано суддею Апеляційного суду Львівської області.
За період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року позивач отримував суддівську винагороду з урахуванням Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати позивачу суддівської винагороди в зменшеному розмірі та невжиття заходів до компенсації недоотриманої суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною 3 статті 135 вказаного Закону базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини 5статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Проте, 12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи зазначені норми права, суд робить висновок, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на наступне.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11.03.2020 року у справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України,юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу» через інші законодавчі акти.
Таким чином, суд зробив висновок, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому, застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частин 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Так, суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що у свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Судом встановлено, що за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року суддівську винагороду позивачу виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, застосовано обмеження: 49 271,62 грн. - за квітень 2020 року, 61265,36 грн. - за травень 2020 року, 58202,10 грн. - за червень 2020 року, 28116,96 грн. - за липень 2020 року, 84069,70 грн. - за серпень 2020 року. Усього за вказаний період сума обмеження становить 280 926,74 грн.
Щодо періоду, за який невиплачена суддівська винагорода підлягає стягненню, суд зазначає, що спірним періодом є період з 18 квітня 2020 року (дата набрання чинності Законом № 553-IX) по 27 серпня 2020 року включно (останній день дії обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням змін, внесених Законом від 13 квітня 2020 року № 553-IX).
Виходячи зі змісту позовних вимог, саме цей період і є спірним, оскільки під час дії вказаного періоду суддівська винагорода виплачувалась із обмеженнями, встановленими Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням змін, внесених Законом від 13 квітня 2020 року № 553-IX.
З огляду на викладене, підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними дій Львівського апеляційного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 280 925 (двісті вісімдесят тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) гривень 74 коп., передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року та відповідно підлягає до задоволення позовна вимога про зобов'язання Львівського апеляційного суду провести нарахування та доплату позивачу невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 4, 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у загальній сумі 280 925 (двісті вісімдесят тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) гривень 74 коп.
Щодо ефективності захисту прав позивачки.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до ч. 5 ст. 22 головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
Відповідно до п. п. 1, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосудця від 17 січня 2019 року №141/0.15-19 (далі - Положення), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Згідно з п.п. 1, 2 п. 5 Положення основними завданнями ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Отже, виплаті будь-яких коштів Львівським апеляційним судом передує їх виділення головним розпорядником бюджетних коштів - Державною судовою адміністрацією України.
Таким чином, з метою ефективного виконання рішення суду та з урахуванням особливостей фінансування органу судової влади, суд вважає за необхідне зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Львівському апеляційному суду кошти для виплати ОСОБА_1 заборгованості по суддівській винагороді на суму 280925,74 грн.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Статтею 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Наведені процесуальні приписи не є імперативними, передбачають диспозитивну поведінку суду щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, суд вважає, що зобов'язати надати такий звіт, це право суду, а не обов'язок. В даному спорі суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, оскільки позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності своїх дій щодо обмеження суддівської винагороди позивача. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України за участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної казначейської служби України, про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Львівського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 280925 (двісті вісімдесят тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) гривень 74 коп., передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
Зобов'язати Львівський апеляційний суд провести нарахування та доплату ОСОБА_1 невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 4, 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у загальній сумі 280925 (двісті вісімдесят тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) гривень 74 коп.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити асигнування для Львівського апеляційного суду в розмірі необхідному для проведення нарахування та доплату судді Львівського апеляційного суду ОСОБА_1 невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у загальній сумі 280 925 (двісті вісімдесят тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) гривень 74 коп.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач1 - Львівський апеляційний суд (79008, м. Львів, пл. Соборна,7; код ЄДРПОУ 42262398).
Відповідач2 - Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська,18/5).
Третя особа - Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна,6)
Повний текст рішення виготовлений 13.07.2021 року.
Суддя Кухар Н.А.