Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 липня 2021 р. Справа№200/1838/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання нарахування та виплати вихідної допомоги,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків), про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання нарахування та виплати вихідної допомоги.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з травня 1999 року по грудень 2019 року працював в органах юстиції Донецької області. Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області був звільнено із займаної посади 28 грудня 2019 року. Підставою звільнення, виходячи з наказу Головного управління від 26.12.2019 № 3940/1 є пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Згідно зі ст. 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
На підставі наведеного, позивач просив:
визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку;
зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області солідарно з правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.
Ухвалою від 24 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Відповідно до ухвали від 12 березня 2020 року розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 07 травня 2020 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судового рішення у справі № 200/1045/20-а.
Ухвалою суду від 05 квітня 2021 року провадження у справі поновлено.
Ухвалою суду від 26 травня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
До судового засідання сторони не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, направляли до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Приписами частини 5 статті 250 КАС України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У відзивах на позовну заяву відповідачі просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що законодавством не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення у зв'язку з ліквідацією державного органу згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Під час розгляду справи представником Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) зазначено про безпідставність вимог щодо солідарного зобов'язання виплати вихідної допомоги та повідомлено про поновлення позивача на посаді за наслідками розгляду адміністративної справи №200/1045/20-а, через що підстави для виплати вихідної допомоги відсутні.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тому при розгляді цієї адміністративної справи №200/1838/20-а суд враховує обставини, встановлені при розгляді адміністративної справи №200/1045/20-а за участі тих самих сторін.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, суд встановив такі фактичні обставини спірних відносин.
Позивач ОСОБА_1 з травня 1999 року працював в органах юстиції Донецької області.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26 грудня 2019 року № 3940/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з займаної посади з 28 грудня 2019 року згідно з п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» - у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з припиненням державної служби.
Вказаним наказом також вирішено виплатити позивачу компенсацію за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 23.03.2019 року по 28.12.2019 року у кількості 19 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 11 років стажу державної служби у кількості 02 календарних дня, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 12 років стажу державної служби у кількості 09 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 13 років стажу державної служби у кількості 01 календарний день, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 14 років стажу державної служби у кількості 01 календарний день, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 17 років стажу державної служби у кількості 13 календарних днів.
Сторонами не заперечується, що при звільненні позивача йому не була нарахована та виплачена вихідна допомога а розмірі середнього місячного заробітку.
Також під час розгляду встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області , Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), третя особа Професійна спілка «Юстиція Донеччини», в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції в Донецькій області № 3940/1 від 26.12.2019 року; поновити на посаді заступника начальника управління нотаріату - начальника відділу; стягнути солідарно з Головного територіального управління юстиції в Донецькій області та Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції заробітну плату за час вимушеного прогулу з 29.12.2019 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі №200/1045/20-а позовні вимоги задоволено частково, а саме суд: визнав протиправним та скасував наказ Головного територіального управління юстиції в Донецькій області № 3940/1 від 26.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління нотаріату - начальника відділу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 228446,71 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів; допустив негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду у справі №200/1045/20-а від 24 листопада 2020 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі № 200/1045/20-а - змінено, у абзаці четвертому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі № 200/1045/20-а цифри та слова «228446,71 грн. (двісті двадцять вісім тисяч чотириста сорок шість гривень сімдесят одна копійка)» замінено цифрами та словами «202968,20 грн. (двісті дві тисячі дев'ятсот шістдесят вісім гривень двадцять копійок)».
Таким чином, при розгляді цієї адміністративної справи судом встановлено, що на час її вирішення наказ Головного територіального управління юстиції в Донецькій області № 3940/1 від 26.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 » рішенням суду скасовано, ОСОБА_1 поновлений на посаді заступника начальника управління нотаріату - начальника відділу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним відносинам, суд зазначає про таке.
Стосовно загального права на вихідну допомогу у разі звільнення за п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) суд зазначає, що за приписами статті 1 вказаного Закону державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.
Частиною четвертою статті 87 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною четвертою статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
З метою визначення змісту реальної волі законодавця, який у частині четвертій статті 87 (щодо виплати вихідної допомоги) не зазначив пункту 1-1 у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суд вважає за необхідне дослідити історію внесення змін до вказаної статті.
Зокрема, до внесення змін Законом № 117-ІХ від 19.09.2019 року (тобто до 25.09.2019 року) підстава звільнення у зв'язку з ліквідацією державного органу була зазначена у пункті 1 частини першої статті 87 і, таким чином, на звільнення з цієї підстави поширювалося положення частини четвертої статті 87 щодо виплати вихідної допомоги. Законом №117-ІХ від 19.09.2019 року зазначену підставу звільнення було виокремлено в окремий пункт 1-1, однак у частину четверту статті 87 відповідні зміни не вносилися. Водночас Законом № 44-ІХ від 14 січня 2020 року, що набрав чинності 13.02.2020 року (тобто через 5 місяців) частина четверта статті 87 була доповнена вказівкою на пункт 1-1.
Таким чином, у період з 25.09.2019 року по 13.02.2020 року нормами частини четвертої статті 87 Закону № 889-VIII не було врегульовано питання виплати вихідної допомоги державним службовцям, державна служба яких припинялася у зв'язку з ліквідацією державного органу на підставі пункту 1-1 частини першої Закону № 889-VIII.
З наведеного суд зауважує, що вказані зміни законодавства перешкоджають належному забезпеченню дотримання принципу верховенства права та правової визначеності. Як вказав Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018, «особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб».
Конституційний Суд України у рішенні від 16.10.2007 № 8-рп/2007 вказав, що «державна служба та служба в органах місцевого самоврядування є одним з видів трудової діяльності громадян». Тому отримання вихідної допомоги при звільненні слід розглядати не лише як майнове право, але також і як складову трудових прав особи. Для державних службовців, які звільнялися зі служби у зв'язку з ліквідацією державного органу до 25.09.2019, право отримання вихідної допомоги існувало (і продовжує існувати з 13.02.2020).
Виходячи із принципу верховенства Конституції і прямої дії її норм (складових принципу верховенства права; стаття 8 Конституції) до цих правовідносин у спірний період обґрунтованим є застосування загального регулювання трудових відносин, що здійснюється КЗпП України.
Отже, позивач при звільненні мав законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 КЗпП України, зважаючи на те, що пункт 1 статті 40 КЗпП України, на підставі якого його було звільнено з займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 КЗпП України, а частина 4 статті 40 КЗпП України не встановлює особливостей застосування положень статті 44 КЗпП України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Подібний висновок був висловлений у постановах Верховного Суду, зокрема: від 28 грудня 2020 року у справі № 440/630/20 і від 04.02.2021 у справі № 440/181/20.
Водночас, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд враховує, що на час розгляду справи наказ Головного територіального управління юстиції в Донецькій області № 3940/1 від 26.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 » рішенням суду скасовано, а позивача поновлено на посаді заступника начальника управління нотаріату - начальника відділу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Отже, юридичний факт зазначений позивачем в якості підстави позову для виплати вихідної допомоги, такий як звільнення за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, припинив своє існування через скасування наказу про звільнення позивача судовим рішенням, яке набрало законної сили.
За таких фактичних обставин, враховуючи поновлення позивача на попередній посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відсутній факт припинення трудових відносин та відсутні підстави для зобов'язання нарахування та виплати вихідної допомоги, через що заявлений позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 241-246, 295-297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Я.Мудрого, 39/3, код ЄДРПОУ 34898944), Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) (61002, Харківська область, м. Харків, вул. Я.Мудрого, 16, код ЄДРПОУ 43315445) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання нарахування та виплати вихідної допомоги - відмовити повністю.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 09 липня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.А. Чекменьов