вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
12.07.2021м. ДніпроСправа № 904/5285/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент" (м. Дніпро)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна архітектура міст" (м. Київ)
про стягнення попередньої оплати за договором поставки № 04/02-2019 від 02.04.2019 у розмірі 100 049 грн. 33 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Континент" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна архітектура міст" (далі - відповідач) попередню оплату за договором поставки № 04/02-2019 від 02.04.2019 у розмірі 100 049 грн. 33 коп.
Ціна позову складається з суми основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 04/02-2019 від 02.04.2019 в частині повної та своєчасної поставки оплаченого позивачем товару, внаслідок чого позивач втратив інтерес до такої поставки та просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати в сумі 100 049 грн. 33 коп.
Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. 00 коп.
Щодо територіальної підсудності справи, судом враховано наступне:
- відповідно до частини 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом;
- частиною 5 статті Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість обрання підсудності справ за вибором позивача, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього кодексу, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів;
- згідно з пунктом 2.1. спірного договору поставки № 04/02-2019 від 02.04.2019, поставка товару здійснюється відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року з урахуванням особливостей, встановлених договором. Умовою постачання товару за договором є DDP (відповідно до офіційного тлумачення торговельних термінів "Інкотермс-2010"), склад покупця за адресою об'єкту: "Нове будівництво торгово-розважального комплексу по вулиці Титова, 32 А та вулиці Титова, 36, місто Дніпро .";
- з огляду на положення частини 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, даний позов подано за місцем виконання укладеного між сторонами договору поставки № 04/02-2019 від 02.04.2019 до Господарського суду Дніпропетровської області.
Ухвалою суду від 31.05.2021 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.05.2021, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 04053, м. Київ, провулок Бехтеревський, будинок 4, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с. 37).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 31.05.2021 отримав 07.06.2021, що вбачається з поштового повідомлення № 4930015598788, отже завчасно (а.с. 42).
Так, ухвалою суду від 31.05.2021, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи дату отримання ухвали суду - 07.06.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 22.06.2021 включно.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 12.07.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 02.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сучасна архітектура міст" (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Континент" (далі - покупець, позивач) укладено договір поставки № 04/02-2019 (далі - договір, а.с.13-15), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у встановлений у договорі строк (термін) поставити та передати у власність покупця товар (його партію) згідно зі специфікаціями до договору та заявками покупця, надалі - "товар", а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його відповідно до умов договору. Для уникнення будь-яких розбіжностей при трактуванні умов договору сторони домовились, що під терміном "партія товару" слід розуміти товар в асортименті, за цінами, що вказані в специфікації та у кількості, вказаній покупцем в окремій заявці, та який постачається постачальником покупцеві на умовах договору згідно з видатковими накладними постачальника одноразово (пункт 1.1. договору).
У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з дати його укладання, яка вказана у верхньому правому куті першої сторінки договору, шляхом його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до умов пункту 1.2. договору ціна, загальна кількість, асортимент, розгорнута номенклатура товару, що поставляється за договором, визначається у специфікаціях (додатках до договору, які з моменту підписання їх сторонами стають невід'ємною частиною договору).
У відповідності до вказаних умов сторонами було складено та підписано додаток № 1 до договору - Специфікацію № 1, в якій було визначено найменування товару, кількість, ціну та загальну вартість, а також умови оплати (а.с.16).
Згідно з умовами пункту3.1. договору ціна договору складається з суми вартостей товару (його партій), вказаних у всіх видаткових накладних на товар, який поставлений покупцю протягом строку дії договору. Вартість одиниці товару визначається в національній валюті України гривні.
Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Так, у пунктах 3.1. та 3.4. договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України - гривні шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку:
- протягом 10 (десяти) банківських днів з дати виставлення постачальником рахунку - фактури на оплату товару покупець перераховує постачальнику аванс в розмірі 80% від загальної вартості товару, вказаної в специфікації;
- остаточний розрахунок за товар у розмірі 20% від загальної вартості товару, вказаної в специфікації, покупець здійснює протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання сторонами останньої видаткової накладної, за якою була здійснена поставка останньої партії товару за відповідною специфікацією. Порядок оплати, передбачений пунктом 3.3 договору, застосовується, якщо специфікацією або додатковою угодою до договору не встановлено інше. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.
При цьому, у Специфікації № 1 сторонами було визначено, що оплата товару, вказаного у Специфікації, здійснюється покупцем в національній валюті України - гривні, у порядку та строки, передбачені умовами договору (а.с.16).
У відповідно до вказаних умов договору, відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату № 971 від 02.04.2019 на суму 1 126 188 грн. 98 коп. (а.с.17).
На виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем була здійснена попередня оплата за договором в загальній сумі 1 126 188 грн. 98 коп., що підтверджується наступними платіжними дорученнями:
- платіжним дорученням № 325 від 23.04.2019 на суму 200 000 грн. 00 коп. (а.с. 27);
- платіжним дорученням № 366 від 07.05.2019 на суму 400 000 грн. 00 коп. (а.с. 28);
- платіжним дорученням № 476 від 28.05.2019 на суму 300 000 грн. 00 коп. (а.с. 29);
- платіжним дорученням № 889 від 14.08.2019 на суму 226 188 грн. 98 коп. (а.с.30).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Так, у розділі 3 договору сторонами були визначені умови і терміни поставки товару, зокрема:
- поставка товару здійснюється відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року (далі - "Інкотермс") з урахуванням особливостей, встановлених договором. Умовою постачання товару за даними договору є DDP (відповідно до офіційного тлумачення торговельних термінів "Інкотермс - 2010") склад покупця за адресою об'єкту: "Нове будівництво торгово - розважального комплексу по вул. Титова, 32 А та вул. Титова, 36 м. Дніпро" (пункт 2.1. договору);
- поставка загальної кількості товару, передбаченої відповідною Специфікацією, здійснюється постачальником у строк (термін), вказаний в специфікації на поставку товару. Поставка партії товару за відповідною заявкою здійснюється постачальником протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту направлення постачальнику заявки за умови сплати покупцем авансу на умовах пункту 3.3.1 договору, але не раніше дати направлення покупцю письмового повідомлення постачальника про готовність партії товару до відвантаження з виробництва. Інший строк поставки партії товару може бути погоджений сторонами у заявці (пункт 2.4. договору);
- право власності на товар /його партію, а також усі пов'язані з ним ризики переходять від постачальника до покупця з дати підписання сторонами видаткової накладної (пункт 2.5. договору).
Відповідно до умов пункту 4.1. договору товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання сторонами видаткової накладної.
На виконання взятих на себе зобов'язань, відповідач здійснив поставку товару позивачу лише частково - на суму 1 026 139 грн. 65 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме:
- видатковою накладною № 2708 від 18.09.2019 на суму 146 496 грн. 00 коп. (а.с. 18);
- видатковою накладною № 2721 від 18.09.2019 на суму 40 668 грн. 67 коп. (а.с. 19);
- видатковою накладною № 2763 від 20.09.2019 на суму 303 959 грн. 52 коп. (а.с. 20);
- видатковою накладною № 3026 від 08.10.2019 на суму 208 571 грн. 74 коп. (а.с.21);
- видатковою накладною № 3045 від 09.10.2019 на суму 41 829 грн. 28 коп. (а.с. 22);
- видатковою накладною № 3196 від 22.10.2019 на суму 3 662 грн. 40 коп. (а.с. 23);
- видатковою накладною № 3846 від 27.11.2019 на суму 246 740 грн. 52 коп. (а.с. 24);
- видатковою накладною № 538 від 19.02.2020 на суму 14 152 грн. 32 коп. (а.с. 25);
- видатковою накладною № 698 від 27.02.2020 на суму 20 059 грн. 20 коп. (а.с. 26).
В той же час, як зазначає позивач, відповідачем зобов'язання з повної та своєчасної поставки оплаченого позивачем товару було порушене, оплачений позивачем товар у повному обсязі поставлено не було.
Враховуючи вказане, позивач звернувся до відповідача із претензією № 5 від 04.03.2021, в якій, зокрема, вказав про наявність заборгованості за договором поставки № 04/02-2019 від 02.04.2019 у розмірі 100 049 грн. 33 коп. та просив протягом 7 календарних днів з дати отримання претензії погасити вказану заборгованість (а.с.31). Вказана претензія була отримана відповідачем 09.03.2021 (а.с.32).
Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Отже, в порушення вказаних вище зобов'язань, відповідачем товар на суму здійсненої позивачем попередньої оплати у залишковій сумі 100 049 грн. 33 коп. поставлений не був, що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.
Як зазначає позивач, відповідач жодного платежу на повернення отриманої попередньої оплати не здійснив, товар також позивачу не поставив.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем у повному обсязі не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.
При цьому, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
При цьому, як було вказано вище, позивач звертався до відповідача із претензією від 04.03.2021, в якій просив відповідача повернути грошові кошти в сумі 100 049 грн. 33 коп. Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження поставки товару позивачу на залишкову суму здійсненої ним попередньої оплати у розмірі 100 049 грн. 33 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.
Враховуючи те, що позивач здійснив попередню оплату товару, зокрема, на суму 100 049 грн. 33 коп., а відповідач не поставив позивачу оплачений товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний повернути позивачу 100 049 грн. 33 коп. суму попередньої оплати.
Отже, перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов'язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не поставив обумовлений сторонами товар, за який позивачем було сплачено попередню оплату у сумі 100 049 грн. 33 коп., вимогу про повернення зазначеної суми не задовольнив, а отже позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем попередньої оплати в сумі 100 049 грн. 33 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 270 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна архітектура міст" про стягнення попередньої оплати за договором поставки № 04/02-2019 від 02.04.2019 у розмірі 100 049 грн. 33 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна архітектура міст" (04053, м. Київ, провулок Бехтеревський, будинок 4; ідентифікаційний код 42654390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент" (49089, м. Дніпро, вулиця Суворова, будинок 17; ідентифікаційний код 31182939) - 100 049 грн. 33 коп. - основного боргу та 2 270 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 12.07.2021.
Суддя Ю.В. Фещенко