вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" липня 2021 р. Справа № 911/3336/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Сітайло Л.Г.
секретар Місюк О.П.
за участю
представників: позивача - не з'явилися
відповідача-1 - Блажкевич В.С.
відповідача-2 - не з'явилися
третьої особи - не з'явилися
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2021 (повне рішення складено 31.03.2021)
у справі №911/3336/20 (суддя - Черногуз А.Ф.)
за позовом ОСОБА_1
до: 1. ОСОБА_2 ;
2. ОСОБА_3
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро"
про визнання недійсними заяви про передачу частки у статутному капіталі та договору про відступне.
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про:
- визнання недійсним договору про відступне від 09.10.2009, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П. та зареєстрованого в реєстрі за №307;
- визнання недійсною заяви ОСОБА_2 від 09.10.2009, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П. та зареєстровану в реєстрі за №308.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" від 03.10.2012 позивач придбав у ОСОБА_2 частку у розмірі 25% відсотків статутного капіталу товариства. Згода на відчуження 25% статутного капіталу була надана ОСОБА_2 рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро", оформлених протоколом №3 від 28.09.2012.
Позивач вказував на те, що 26.11.2019 ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро", реєстратора та учасників товариства про визнання недійсними рішень загальних зборів, скасування реєстраційних записів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсними правочинів. Однією з вимог ОСОБА_4 є визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" від 03.10.2012, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . На переконання позивача, оскільки ОСОБА_3 оспорює його право на частку у статутному капіталі товариства в межах справи №911/2908/19, це порушує право позивача на участь у товаристві.
З матеріалів позовної заяви у справі №911/2908/19 позивач дізнався, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір про відступне від 09.10.2009, а також про наявність заяви ОСОБА_2 від 09.10.2009 про вихід з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро". Позивач стверджує, що частка ОСОБА_2 в статутному капіталі товариства у розмірі 50% станом на 09.10.2009 не відповідала дійсності, оскільки відповідно до судових рішень, що набрали законної сили, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників товариства від 25.05.2007 та від 19.01.2008, якими розподілялись частки у статутному капіталі товариства. Зокрема, рішенням загальних зборів від 19.01.2008 ОСОБА_2 розподілено частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" у розмірі 50%, яке в подальшому визнане судом недійсним.
Тому, на переконання позивача, договір про відступне та заява про вихід не могли бути спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, адже ОСОБА_2 не могла передати ОСОБА_3 частку в статутному капіталі товариства у розмірі 50%, оскільки вона нею не володіла.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2020 відкрито провадження у справі №911/3336/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, а також залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
18.01.2021 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому ОСОБА_2 , зокрема, зазначила, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення з позовом, оскільки він став учасником товариства з 2012 року та мав право і можливість ознайомитись з усіма рішеннями та документами, що стосуються учасників товариства, їх часток у статутному капіталі і прав на них.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.03.2021 (повне рішення складено 31.03.2021) у справі №911/3336/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. З мотивувальної частини рішення убачається, що суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача по суті, однак вказав на пропуск останнім строку позовної давності, у зв'язку з чим відмовив у позові.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Також до апеляційної скарги позивачем додано заяву про долучення до матеріалів справи документів, а саме витягу з копії протоколу одночасного допиту осіб від 15.10.2020 у досудовому розслідуванні №12016110140000116.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та порушено приписи процесуального права.
ОСОБА_1 зазначає, що висновки місцевого господарського суду з приводу того, що він міг знати про порушення своїх прав значно раніше, ніж 23.09.2020, та повинен бути обізнаним про стан своїх суб'єктивних прав, є оціночними і судом не враховано фактичні обставини справи. Позивач не був учасником жодної судової справи за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" та його учасників аж до відкриття провадження у справі №911/2908/19, оскільки усі судові рішення набрали законної сили у період до набуття ОСОБА_1 права на частку у товаристві, а рішення, що містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, є знеособленими.
Окрім цього, ОСОБА_1 вказує на те, що договір про відступне та заява про вихід підлягають визнанню недійсними у повному обсязі з наступних підстав:
- недодержання сторонами правочину вимог ч. ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України;
- наявність судових рішень у справах №К10/021-08/17, №К19/381-08 та №К14/026-12, які підтверджують наведені позивачем факти;
- обізнаність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про наявність вказаних судових рішень та про відсутність у ОСОБА_2 прав на частку у розмірі 50% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" станом на дату вчинення оспорюваних правочинів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2021 апеляційну скаргу у справі №911/3336/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Сітайло Л.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №911/3336/20, призначено її до розгляду на 01.06.2021, а також встановлено іншим учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та заперечень на заяву про долучення документів п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали.
До суду 26.05.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" подано відзив на апеляційну скаргу, у якому третя особа просить скасувати оскаржуване рішення суду за задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзивів на апеляційну скаргу.
У призначене судове засідання 01.06.2021 з'явилися представники позивача, відповідача-1 і третьої особи та надали пояснення по суті апеляційної скарги.
Також суд у призначеному судовому засіданні розглянув та задовольнив заяву позивача про долучення до матеріалів справи витягу з копії протоколу одночасного допиту осіб від 15.10.2020 у досудовому розслідуванні №12016110140000116.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 оголошено перерву у судовому засіданні до 29.06.2021.
У судове засідання 29.06.2021 з'явилися представники позивача та відповідача-1 і надали додаткові пояснення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 продовжено строк розгляду апеляційної скарги у справі №911/3336/20 та оголошено перерву у судовому засіданні до 13.07.2021.
12.07.2021 позивачем подано до суду додаткові письмові пояснення та клопотання про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 13.07.2021 з'явився представник відповідача-1. Натомість, представники позивача, відповідача-2 та третьої особи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Суд зазначає, що копію ухвал про відкриття апеляційного провадження у справі та оголошення перерв у судових засіданнях надіслано судом на адресу ОСОБА_3 , яку останній особисто зазначав у поданих документах, та за якою отримував поштову кореспонденцію суду першої інстанції: АДРЕСА_1 . Проте, поштові відправлення з копією ухвали про відкриття апеляційного провадження та ухвали про оголошення перерви від 01.06.2021 повернулися на адресу суду з відміткою "адресат відсутній". Також відповідачем-2 не отримано копію ухвали про оголошення перерви у судовому засіданні від 29.06.2021, що підтверджується інформацією з інтернет-ресурсу Укрпошти за трекінг-номером поштового відправлення 0411635078723.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Отже, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_3 належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро", у свою чергу, отримало копію ухвали від 29.06.2021 про оголошення перерви у судовому засіданні 05.07.2021, що підтверджується інформацією з інтернет-ресурсу Укрпошти за трекінг-номером поштового відправлення 0411635078731. Отже, третя особа належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. При цьому, судом враховано, що представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" у судовому засіданні 01.06.2021 надано пояснення по апеляційній скарзі, а 29.06.2021 товариство зверталося до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності представника.
Колегія суддів у призначеному засіданні суду поставила на обговорення подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи. Присутній представник відповідача-1 вирішення даного питання залишив на розсуд суду.
Судом ухвалено відмовити у задоволенні поданого клопотання з огляду на наступне.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
У клопотанні про відкладення зазначено, що представник ОСОБА_1 адвокат Лящовський В.Р. не може бути присутнім у судовому засіданні у зв'язку з його зайнятістю у кримінальному провадженні.
Разом з цим, до клопотання не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що вказаний представник не може з'явитися до суду у зв'язку з його зайнятістю у кримінальному провадженні. З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для визнання поважними причин неявки представника позивача у призначене судове засідання, враховуючи також те, що неявка представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Представником позивачем надано пояснення по суті поданої апеляційної скарги у судових засіданнях 01.06.2021 та 29.06.2021, а також викладено свої доводи та міркування шляхом подання апеляційної скарги і додаткових пояснень. При цьому, судом не визнавалася обов'язковою явка представників учасників справи у судове засідання.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників позивача, відповідача-1 та третьої особи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом матеріалів справи убачається, що 11.02.2000 зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро". Відповідно до статуту товариства у редакції від 19.01.2000 та п. п. 1, 10 установчого договору про створення товариства засновниками (учасниками) товариства є: ОСОБА_5 з часткою 33% статутного фонду, ОСОБА_6 з часткою 34% статутного фонду та ОСОБА_7 з часткою 33% статутного фонду.
22.08.2002 зареєстровано нову редакцію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" у редакції від 04.06.2002 та нову редакцію установчого договору, згідно з умовами яких учасниками товариства є: ОСОБА_5 з часткою 24,2% статутного фонду, ОСОБА_6 з часткою 25% статутного фонду, ОСОБА_7 з часткою 24,2% статутного фонду та ОСОБА_2 з часткою 26,6% статутного фонду.
14.07.2005 зареєстровано зміни та доповнення до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" у редакції від 14.01.2005 та зміни і доповнення до установчого договору, відповідно до яких учасниками товариства є: ОСОБА_8 з часткою 49,9% статутного фонду, ОСОБА_6 з часткою 25% статутного фонду, ОСОБА_7 з часткою 0,1% статутного фонду та ОСОБА_2 з часткою 25% статутного фонду.
Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро", що відбулися 25.05.2007, результати яких оформлено протоколом №3, прийнято наступні рішення:
- про виключення ОСОБА_8 зі складу учасників товариства і розподіл її частки між іншими учасниками;
- про передачу частки, належної ОСОБА_6 , ОСОБА_3 згідно заяви з проханням включити його до складу учасників товариства;
- про розподіл частки, належній ОСОБА_8 , що складає 49,9% у статутному капіталі товариства, наступним чином: ОСОБА_2 - 18500,00 грн (18,5%), ОСОБА_7 - 12900,00 грн (12,9%), ОСОБА_3 - 18500,00 грн (18%);
- про розподіл частки у статутному капіталі товариства наступним чином: ОСОБА_2 - 43500,00 грн (43,5%), ОСОБА_7 - 13000,00 грн (13%), ОСОБА_3 - 43500,00 грн (43,5%);
- про затвердження та викладення у новій редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" у зв'язку зі зміною учасників.
З наведеного убачається, що ОСОБА_3 набув прав учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" на підставі саме вказаного рішення загальних зборів у спосіб передачі на його користь частки учасника ОСОБА_6 з одночасним перерозподілом часток у зв'язку з виключенням ОСОБА_8 .
Разом з цим, рішенням Господарського суду Київської області від 15.06.2009 у справі №К10/021-08/17, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, визнано недійсними рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" від 25.05.2007, оформлені протоколом №3.
В межах розгляду вказаної справи судами встановлено, що рішенням загальних зборів від 25.05.2007 неправомірно з порушенням вимог закону виведено зі складу учасників товариства ОСОБА_6 та передано його частку статутного капіталу у розмірі 25% ОСОБА_3 . Судами також встановлено, що зборами рішення про вихід ОСОБА_6 не приймалося, але і відчуження його частки на користь ОСОБА_3 не відбулося через неможливість встановлення дійсної правової природи вчиненого сторонами правочину та порушення прав ОСОБА_8 на реалізацію першочергового права на придбання частки, що відчужується.
Отже, за наслідками ухвалення судом рішення від 15.06.2009 у справі № К10/021-08/17 ОСОБА_3 не є особою, що набула прав учасника товариства, а учасниками товариства залишилися ОСОБА_8 з часткою 49,9%, ОСОБА_6 з часткою 25%, ОСОБА_7 з часткою 0,1% та ОСОБА_2 з часткою 25%.
У подальшому рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро", що відбулися 19.01.2008, оформленим протоколом №1, зокрема, задоволено заяву ОСОБА_7 про вихід зі складу учасників товариства та розподілено його частку статутного капіталу, що становить 13%, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 6,5% та затверджено розмір часток у статутному капіталі наступним чином: ОСОБА_2 - 50000,00 грн (50%), ОСОБА_3 - 50000,00 грн (50%), у зв'язку з чим також затверджено нову редакцію статуту товариства.
Також рішенням загальних зборів учасників товариства від 22.01.2008, оформленим протоколом №2, збільшено статутний капітал товариства на 300000,00 грн та затверджено його у розмірі 400000,00 грн, затверджено частки учасників у статутному капіталі наступним чином: ОСОБА_2 - 200000,00 грн (50%), ОСОБА_3 - 200000,00 грн (50%) та у зв'язку зі зміною статутного капіталу товариства затверджено нову редакцію статуту.
09.10.2009 між ОСОБА_3 (кредитор) та ОСОБА_2 (боржник) укладено договір про відступне, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П. та зареєстрований в реєстрі за №307.
За умовами вказаного договору у зв'язку з неможливістю виконання боржником грошового зобов'язання, що виникло за договором позики від 25.12.2008, щодо повернення кредиторові 909000,00 грн сторони дійшли згоди стосовно припинення зобов'язання, яке випливає із договору позики, шляхом передачі боржником кредиторові відступного у вигляді частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро".
Згідно з п. 4 договору про відступне розмір частки, що передається, становить 50% статутного капіталу, і складає 200000,00 гривень.
На виконання умов договору про відступне ОСОБА_2 складено заяву про свій вихід зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" від 09.10.2009 з одночасною передачею ОСОБА_3 всієї сукупності прав та обов'язків учасника товариства, а також частки у статутному капіталі у розмірі 50%, що складає 200000,00 грн.
Також місцевим господарським судом встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 08.02.2010 у справі №К19/381-08, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2010, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" від 19.01.2008 та 22.01.2008, оформлені протоколами №1 та №2.
У рішенні судом встановлено, що на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" Люта К.Д., яка володіє 49,9% голосів, участі у зборах не брала, присутній на вищевказаних зборах учасник товариства ОСОБА_3 не є учасником товариства, а частка ОСОБА_2 не відповідає дійсності, виходячи зі змісту рішення суду від 15.06.2009 у справі №К10/021-08/17. На зборах учасників були прийняті рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів та за відсутності повноважних учасників товариства, тобто рішення прийняті неповноважними зборами учасників. Оскаржуваним рішенням, оформленим протоколом №1 від 19.01.2008, неправомірно з порушенням вимог закону виведено зі складу учасників товариства ОСОБА_7 та розподілено його частку між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який враховуючи рішення суду взагалі не є учасником товариства.
Таким чином, вказаним судовим рішенням, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників, на підставі яких ОСОБА_2 набула права власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" у розмірі 50%.
Як наслідок, судом першої інстанції у даній справі встановлено, що на час укладення оспорюваного договору про відступне та складання заяви про вихід з товариства з подальшою передачею 50% статутного капіталу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не мала права власності на вищевказану частку у статутному капіталі, проте мала право власності на частку в розмірі 25% статутного капіталу, а отже могла вільно володіти, користуватись та розпоряджуватись лише часткою у розмірі 25% статутного капіталу.
Як вже було зазначено, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач, зокрема, вказував на те, що ОСОБА_2 не могла передати ОСОБА_3 50% частки в статутному капіталі товариства, оскільки вона не володіла вказаною часткою, а отже ОСОБА_3 не міг набути на підставі договору про відступне та заяви про вихід частку в статутному капіталі у розмірі 50%. При цьому, позивач, у свою чергу, набув статусу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №2399 від 03.10.2012, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 25% статутного капіталу товариства.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що договір про відступне та, як наслідок, заява про вихід з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро", складені з порушенням норм чинного законодавства, а саме з тих підстав, що предметом договору про відступне є майно, яке на момент укладення вказаного договору у повному обсязі не належало ОСОБА_2 . Тобто, судом встановлено порушення прав та інтересів ОСОБА_1 внаслідок укладення відповідачами оспорюваного правочину та подання ОСОБА_2 заяви про свій вихід зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро".
Разом з цим, як було зазначено вище, до суду першої інстанції від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому ОСОБА_2 , зокрема, зазначила, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення з позовом.
Місцевим господарським судом встановлено, що ОСОБА_1 не довів суду об'єктивності причин пропуску строків позовної давності у зв'язку з неподанням останнім доказів, які б безпосередньо вказували на відсутність об'єктивної можливості бути обізнаним та наявності реальних перешкод для отримання інформації про існування договору про відступне та заяви про вихід, починаючи з жовтня 2012 (набуття права власності на частку) і по 2020 рік. Отже, суд першої інстанції встановив відсутність підстав для поновлення строку позовної давності та відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав тривалого пропуску вказаного строку.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу відмови у задоволенні позовних вимог. Проте, колегія суддів вказує на те, що укладенням оспорюваного договору про відступне та заяви про передачу частки у статутному капіталі не порушуються права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 станом на день їх укладення. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне змінити мотиви ухваленого рішення суду з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Частиною 2 статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен вказувати на ті надані йому законом права, що були об'єктивно порушені відповідачем (відповідачами), і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.
У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Статтями 13 та 14 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Зі змісту ст. ст. 215, 216 ЦК України убачається, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією зі сторін такого правочину або заінтересованою особою, права якої були порушені укладенням спірного договору.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі також може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 , як особа, яка не є стороною оспорюваного правочину, повинен довести наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним договору про відступне, і надати докази на підтвердження факту порушення вчиненням правочину його прав та законних інтересів.
Як вже зазначалося, ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" від 03.10.2012 придбав у ОСОБА_2 частку у розмірі 25% відсотків статутного капіталу товариства. Згода на відчуження 25% статутного капіталу була надана ОСОБА_2 рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро", оформлених протоколом №3 від 28.09.2012.
Для встановлення наявності порушення корпоративних прав ОСОБА_1 перш за все підлягає з'ясуванню наявність права власності на корпоративні права Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" на момент укладення договору про відступне від 09.10.2009 та складання ОСОБА_2 заяви про вихід зі складу учасників товариства.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно зі ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції станом на 09.10.2009) товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників (ч. 1 ст. 144 ЦК України у редакції станом на 09.10.2009).
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України у редакції станом на 09.10.2009).
Правочином відповідно до ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою правочин є тотожнім поняттю договір, який відповідно до ст. 11 ЦК України є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
Моментом укладення договору вважається досягнення сторонами в належній формі всіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).
З огляду на викладене, моментом набуття позивачем права власності на частку у статутному капіталі товариства є укладення договору купівлі-продажу від 03.10.2012. Тобто, ОСОБА_1 став носієм корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" лише у 2012 році. Натомість, станом на день укладення договору про відступне та заяви про передачу частки у статутному капіталі позивач не був учасником товариства.
За вказаних обставин, оскільки ОСОБА_1 станом на 09.10.2009 не був учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро", укладення договору про відступне від 09.10.2009 та подання заяви ОСОБА_2 від 09.10.2009 про свій вихід зі складу учасників не могло порушити прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки такі інтереси у ОСОБА_1 були відсутні, враховуючи, що він не є стороною оспорюваного правочину та не був учасником товариства.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, під захистом права розуміється діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
З урахуванням наведених висновків, апеляційний суд зазначає, що захисту підлягає лише наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи така особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. При цьому, відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, при відсутності порушеного права та/або інтересу позивача, колегія суддів не має надавати оцінку оспорюваним договору про відступне та заяві про вихід з товариства в контексті їх відповідності або невідповідності положенням чинного законодавства України.
З огляду на усе вищезазначене, суд вказує на те, що оскільки позивач є заінтересованою особою, а не стороною оспорюваного правочину, та ним не доведено порушення його прав і охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення договору про відступне та подання заяви про вихід з товариства, це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Проте, наведені вище обставини з приводу відсутності порушеного права та інтересу у позивача з огляду на те, що він є заінтересованою особою, а не стороною оспорюваного правочину, не були встановлені судом першої інстанції та залишилися поза його увагою, Разом з цим, невстановлення судом таких обставин вцілому не впливає на суть ухваленого рішення суду про відмову у задоволенні позову.
Щодо застосування судом першої інстанції позовної давності колегія суддів звертає увагу на наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №712/8916/17).
Отже, оскільки апеляційним судом встановлено відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, місцевий господарський суд безпідставно застосував до спірних правовідносин положення ч. 4 ст. 267 ЦК України щодо застосування позовної давності, як підстави для відмови у задоволенні позову.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 вказує на безпідставність висновків місцевого господарського суду щодо пропуску ним строку позовної давності на звернення з позовом та щодо наявності підстав для визнання недійсним договору про відступне лише в частині передачі частки у статутному капіталі у розмірі 25%, а не у повному обсязі.
Однак, оскільки колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні позову з інших підстав та мотивів, а саме з підстав відсутності порушеного права позивача, вказані доводи не мають жодного впливу на правильність вирішення даного спору, а отже є необґрунтованими.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У відповідності до ч. 4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, однак такі порушення не призвели до ухвалення неправильного рішення по суті заявлених вимог, рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2021 у справі №911/3336/20 підлягає зміні лише у мотивувальній частині з викладенням мотивувальної частини у редакції даної постанови.
При цьому, як встановлено вище, оскільки доводи скаржника колегією суддів визнано необґрунтованими, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2021 у справі №911/3336/20 змінити у мотивувальній частині.
3. Викласти мотивувальну частину рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2021 у справі №911/3336/20 у редакції даної постанови.
4. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2021 у справі №911/3336/20 залишити без змін.
5. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .
6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 13.07.2021.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В.Андрієнко
Л.Г. Сітайло