вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" липня 2021 р. Справа№ 920/773/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Руденко Тетяни Іванівни
на рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2019
у справі № 920/773/19 (суддя Яковенко В.В.)
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
до Фізичної особи Руденко Тетяни Іванівни
про стягнення 205 584,20 грн заборгованості на підставі кредитного договору б/н від 16.05.2017
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - позивач, АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Руденко Тетяни Іванівни (надалі - Руденко Т.І. , відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 205 584,20 грн, з яких: 83 333,31 грн заборгованості за кредитом, 41 888,87 грн заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 58 362,02 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 22 000,00 грн - заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, яка виникла станом на 20.06.2019 за кредитним договором б/н від 16.05.2017, укладеним сторонами.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором б/н від 16.05.2017 щодо погашення кредитної заборгованості, що зумовило її виникнення у заявленому позивачем розмірі.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 10.10.2019 у справі №920/773/19 позов задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачеві кредитні кошти; факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за кредитним договором б/н від 16.05.2017 належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований. При цьому судом було з'ясовано, що, на час звернення позивача до суду з позовною заявою, станом на 26.07.2019 фізична особа-підприємець Руденко Тетяна Іванівна припинила за власним рішенням підприємницьку діяльність 08.12.2017, про що був внесений відповідний запис до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у зв'язку з чим копії ухвал суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи направлялись на адресу Руденко Тетяни Іванівни ( АДРЕСА_1 ), однак були повернуті поштовою установою з відміткою «інші причини», що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, таким чином суд розглянув справу за відсутності відповідача, вказавши, що останній вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи судом. До аналогічного висновку про належне повідомлення про місце та час судового розгляду даної справи позивача суд дійшов, зважаючи на рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення останньому. З огляду на ненадходження від учасників справи будь-яких заяв, клопотань чи заперечень, суд розглянув справу за їх відсутності.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Руденко Тетяна Іванівна звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають обставинам справи.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про отримання відповідачем кредиту, адже позивач будь-яких доказів на підтвердження цієї обставини не надав, а тому кредитний договір є нікчемним в силу ст. 1055 Цивільного кодексу України, оскільки укладений без додержанням письмової форми; враховуючи, що договір не містить істотних умов, визначених ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач посилається на неукладений договір; Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», що наявні в матеріалах справи не містять підпису відповідача, відтак їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Анкети-заяви, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді відсотків, неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань; суд при розгляді справи не врахував п.19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 №39/248, згідно якої споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями; також судом не було враховано, що Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11.07.2013 у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту; судом не було враховано правового висновку, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, де судом касаційної інстанції наголошено на необхідності особливого захисту пересічного споживача у кредитних відносинах, який з урахуванням рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором; судом до правовідносин помилково не було застосовано загальну та спеціальну позовну давність; суд належним чином не повідомив відповідача про дату, місце та час розгляду справи, здійснивши такий розгляд без участі останнього.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 витребувано у Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/773/19, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Руденко Тетяни Іванівни на рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2019 у справі №920/773/19 до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2021 відмовлено скаржникові у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Руденко Тетяни Іванівни на рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2019 у справі №920/773/19 залишено без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Руденко Тетяни Іванівни на рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2019 у справі №920/773/19, призначено справу до розгляду на 07.07.2021, задоволено клопотання Руденко Тетяни Іванівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, встановлено АТ КБ «ПриватБанк» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Крім клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в апеляційній скарзі Руденко Тетяною Іванівною заявлено клопотання про закриття провадження у справі, про застосування судом апеляційної інстанції спеціального і загального строку позовної давності та про зменшення судом неустойки.
29.06.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Шевцова П.В. , представника Руденко Тетяни Іванівни , надійшло клопотання про постановлення ухвали про його участь у судовому засіданні, призначеному на 07.07.2021, в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 в задоволенні клопотання Шевцова П.В. , представника Руденко Тетяни Іванівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
У визначений ухвалою суду строк позивач не скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), відзиву на апеляційну скаргу не надав.
У судове засідання позивач явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача, явка якого у судове засідання обов'язковою не визнавалась, заслухавши думку представника відповідача, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без його участі.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що ФОП Руденко Тетяна Іванівна припинила підприємницьку діяльність, а тому дана справа не підлягає розгляду в господарському суді, а підвідомча Зарічному районному суду міста Суми.
Колегія суддів вважає заявлене клопотання таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У Господарському процесуальному кодексі України, який набрав чинності 15.12.2017, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин та впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець Руденко Тетяна Іванівна, припинила за власним рішенням підприємницьку діяльність 08.12.2017, а зі змісту та підстав поданого позову слідує, що спір між сторонами виник щодо неналежного виконання відповідачем господарського договору, а саме невиконання зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування такими коштами.
За змістом статей 51, 52, 598, 609 Цивільного кодексу України, статей 202- 208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) господарські зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки фізична особа не перестає існувати та відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім майном.
Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Підстави та мотиви відмови у задоволенні клопотань скаржника про застосування судом спеціального і загального строку позовної давності та клопотання про зменшення судом розміру неустойки судом апеляційної інстанції наведено нижче у мотивувальній частині постанови.
У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив апеляційну скаргу задовольнити, судове рішення скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
07.07.2021 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.05.2017 фізичною особою-підприємцем Руденко Тетяною Іванівною (Клієнт) через систему інтернет-клієнт-банкінгу було підписано із використанням електронного цифрового підпису Анкету-заяву про приєднання до «Умов та правил надання послуги «КУБ» (далі по тексту - Умови), що розміщені в мережі Інтернет на сайті://privatbank.ua., які в цілому складають кредитний договір б/н від 16.05.2017 (далі - Договір).
Відповідно до Анкети-заяви Клієнт приєднався до розділу 3.2.8. Умов, які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ "Приватбанк" (Банк) http://privatbank.ua.
Пунктом 3.2.8.1. Умов визначено, що банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати Клієнту «Кредит КУБ» для фінансування поточної діяльності Клієнта, в обмін на зобов'язання Клієнта з повернення кредиту, сплати відсотків, комісії та інших винагород в обумовлені цим Договором терміни. Кредитування Клієнта здійснюється в межах встановленого Банком ліміту кредитування, про який Банк повідомляє Клієнта через встановлені канали комунікацій.
Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх сплати) вказуються в Заяві про приєднання до Умов та правил надання послуги (далі Заява).
Клієнт приєднується до Послуги шляхом підписання електронно-цифровим підписом Заяви в системі Приват24 або у сервісі «Paperlеss» ( Папка24 ) або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору. Кредит також може надаватись шляхом видачі кредитних коштів з наступним їх перерахуванням на рахунок підприємства-продавця за товари та послуги.
Якість послуг має відповідати законодавству України, нормативним актам Національного Банку України (далі - НБУ), які регулюють кредитні відносини.
Відповідно до п. 3.2.8.2 Умов розмір кредиту, який може бути наданий в рамках послуг, складає від 50 000,00 грн до 1 000 000,00 грн.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов кредитного договору 18.05.2017 позивач перерахував відповідачеві кредитні кошти у розмірі 200 000,00 грн, що підтверджується відповідною банківською випискою по рахунку (а.с. 32).
Однак, за твердженням позивача, в порушення умов договору відповідач свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та оплати процентів за їх користування належним чином не виконав, здійснив лише часткове погашення заборгованості, у зв'язку з чим АТ КБ «Приватбанк» звернулося з даним позовом до суду.
Оцінюючи наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами вході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є кредитним договором, за яким, у відповідності до ч. 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, укладення АТ КБ "Приватбанк" та Фізичною особою-підприємцем Руденко Тетяною Іванівною кредитного договору від 16.05.2017 було спрямоване на отримання останньою кредиту та обов'язку у встановлений строк повернути кредит та сплатити проценти за його користування.
Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В силу положень статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже зазначалось вище, позивач виконав свої договірні зобов'язання, перерахувавши відповідачеві кредитні кошти в сумі 200 000,00 грн.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
Пунктом 3.2.8.3.1. Умов передбачено, що повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення Клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених у Заяві. Для позичальників, що працюють у сегменті агро-бізнесу, може бути встановлений окремий порядок погашення, що передбачає погашення основного боргу тільки 6 останніх місяців користування кредитом. Банк здійснює договірне списання грошей з поточного рахунку Клієнта в строки і розмірах, передбачених умовами кредитного договору. Остаточний термін погашення заборгованості за кредитом є дата повернення кредиту.
У відповідності до пунктів 3.2.8.5.2. та 3.2.8.5.3. Умов відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити проценти за користування кредитом у вигляді щомісячної комісії згідно з п. 3.2.8.3.2., а також повернути кредит у терміни і в сумах, які встановлено в пунктах 3.2.8.3.1., 3.2.8.5.14., 3.2.8.6.2., а також зазначені в Заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку.
Згідно п. 3.2.8.9. Умов за користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дат погашення кредиту згідно з пунктами 3.2.8.1., 3.2.8.2., 3.2.8.3., 3.2.8.3.1. цього Договору Клієнт сплачує проценти у вигляді щомісячної комісії в розмірі, зазначеному в п. 3.2.8.3.2.
За змістом п. 3.2.8.3.2. Умов за користування Послугою Клієнт сплачує щомісяця проценти за користування кредитом у вигляді щомісячної комісії в розмірі, що зазначені в пункті 1.4. Заяви.
Пункт 3.2.8.9.2. Умов передбачає, що сплата процентів за користування кредитом у вигляді щомісячної комісії, передбаченої пунктом 3.2.8.3.2. Умов, здійснюється в дати платежів, зазначені у Заяві, про що зазначено у пункті 3.2.8.3.1 Умов.
Пунктом 1.3. Заяви встановлено, що кредит надається на строк 12 місяців від дня видачі кредиту. Погашення заборгованості здійснюється щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в який було здійснено видачу коштів (п. 1.5. Заяви).
З огляду на зміст «Умов та правил надання банківських послуг», затверджених на засіданні Правління АТ КБ «ПриватБанк» від 09.02.2017, останні містять детальні умови та правила надання банком кредиту за заявою Клієнта.
Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір від 16.05.2017 є нікчемним в силу ст. 1055 Цивільного кодексу України, оскільки укладений без додержання письмової форми, а крім того не містить істотних умов, визначених ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», є необґрунтованими та безпідставними.
Разом з тим, твердження скаржника про те, що ним не підписувались Умови та правила надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами, колегія суддів вважає такими, що не узгоджуються з наявними у справі доказами, адже спростовуються підписанням ФОП Руденко Тетяною Іванівною Анкети-заяви про приєднання до вищевказаних Умов та правил, при цьому Анкета-заява в pdf-форматі була підписана відповідачем шляхом накладення 16.05.2017 ЕЦП та відносно даного підпису проводилась перевірка, якою встановлено вірність підпису та строк його дії - до 08.03.2018.
З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає необгрунтованими доводи скаржника про відсутність підстав для висновку, що сторони у письмовому вигляді не погоджували відповідальність у вигляді відсотків, неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Як правильно вказав суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, всупереч умов договору та приписів законодавства відповідач не повернув кредитні кошти у передбачений договором термін і не сплатив в повному обсязі проценти у вигляді щомісячної комісії.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов. визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання та сплата неустойки.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з п. 3.2.8.9.1. Умов та відповідно до статті 212 ЦК України у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених пунктами 3.2.8.5.2. та 3.2.8.5.3. цього Договору, Клієнт сплачує Банку відсотки в розмірі, зазначеному в пункті 3.2.8.3.3. цього Договору.
Пунктом 3.2.8.3.3. Умов визначено, що при порушенні Клієнтом будь-якого грошового зобов'язання Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому у пункті 1.6. Заяви.
Нарахування прострочених відсотків здійснюється щодня, при цьому відсотки розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів у році. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не враховується (пункт 3.2.8.9.7. Умов).
Частиною першою статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин першої та третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини шостої статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 3.2.8.10.1. Умов визначено, що у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов'язань щодо сплати комісії за користування кредитом, передбаченої пунктами 3.2.8.3.2., 3.2.8.3.1. цього Договору термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 3.2.8.9., 3.2.8.3.1., 3.2.8.3.2. цього Договору, Клієнт сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.
Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 3.2.8.10.3. Умов нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язання здійснюється протягом 15 років з дня, коли зобов'язання мало бути виконано Клієнтом.
Відповідно до наданого позивачем обґрунтованого розрахунку станом на 20.06.2019 заборгованість відповідача за кредитним договором становить 205 584,20 грн та складається з 83 333,31 грн - заборгованість за кредитом; 41 888,87 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість згідно пунктів 3.2.8.3.3. та 3.2.8.9.1. Умов; 22 000,00 грн - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії, нарахованої згідно пунктів 3.2.8.3.2. та 3.2.8.9. Умов; 58 362,02 грн - заборгованість з пені, нарахованої згідно пункту 3.2.8.10.1 Умов (а.с.31).
На підставі викладеного, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 83 333,31 грн, заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість в ромірі 41 888,87 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - в розмірі 58 362,02 грн, заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії в розмірі 22 000,00 грн та задоволення таких у повному обсязі.
До апеляційної скарги апелянтом надано клопотання про зменшення розміру неустойки, в обґрунтування якого Руденко Тетяна Іванівна посилається на свій важкий матеріальний стан, отримання нею мінімальної заробітної плати, понесення нею значних витрат на лікування тяжкохворого члена сім'ї.
Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.
Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань та міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки суд наділений задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.
Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.
Водночас, відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов'язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути внаслідок порушення зобов'язань, значно вище основного невиконаного зобов'язання.
Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не визнається факт укладення з позивачем кредитного договору, кредитна заборгованість погашена відповідачем лише частково, крім того, апелянтом не доведено належними доказами наявності обставин, з якими законодавець пов'язує можливість такого зменшення.
Крім того, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про неврахування судом першої інстанції правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17 щодо необхідності особливого захисту пересічного споживача у кредитних правовідносинах, оскільки відповідач такого статусу не має, адже кредитний договір відповідачем укладався в статусі суб'єкта підприємницької діяльності.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав щодо застосування до заявлених позовних вимог загального та спеціального строків позовної давності, оскільки такі клопотання відповідачем під час розгляду спору в суді першої інстанції не заявлялись через його неявки в судові засідання.
При цьому суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду справи без його участі, враховуючи, що судом першої інстанції вживались заходи задля належного повідомлення учасників справи про місце, час та дату судових засідань по розгляду даної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції, виходячи з того, що відповідачем є фізична особа, 29.07.2019 було здійснено запит до Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - Руденко Тетяни Іванівни .
19.08.2019 Господарським судом Сумської області було отримано довідку про зареєстроване місце проживання (перебування) Руденко Тетяни Іванівни , після чого ухвалою суду від 20.08.2019 відкрито провадження у даній справі, а вказана ухвала була направлена на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача: АДРЕСА_1 .
У зв'язку з неявкою Руденко Т.І. в судове засідання, призначене на 17.09.2019, ухвалою суду першої інстанції від 17.09.2019 у справі № 920/773/19 постановлено відкласти розгляд справи по суті на 10.10.2019 з метою повідомлення відповідача та забезпечення йому можливості прийняти участь у розгляді справи.
Копії вищезазначених ухвал, що направлялись місцевим господарським судом на адресу відповідача, а саме, АДРЕСА_1 , яка була зазначена позивачем у позовній заяві, були повернуті відділенням поштового зв'язку на адресу Господарського суду Сумської області з відміткою: «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення».
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який зроблено судом, у відповідності до вимог статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», за запитом № 1005590406 від 26.07.2019, станом на 26.07.2019 відповідач - фізична особа Руденко Тетяна Іванівна знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця нею припинена за власним рішенням 08.12.2017.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання, з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Отже, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Суд першої інстанції правомірно визнав відповідача таким, що був належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області та обґрунтовано зауважив в оскаржуваному рішенні, що станом на 10.10.2019 від Руденко Тетяни Іванівни до суду не надходило письмових заперечень щодо розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов, а також письмових заперечень щодо позовних вимог позивача.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що з огляду на приписи частини дев'ятої статті 165 та частини другої статті 178 ГПК України та ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, у місцевого господарського суду були достатні підстави для вирішення спору за наявними матеріалами справи.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк повернення кредиту та сплати процентів за його користування відповідно до вказаного кредитного договору настав, належних доказів повернення кредиту у заявленому позивачем розмірі та погашення процентів за його користування відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовні вимоги про стягнення з Руденко Т.І. на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитом в розмірі 83 333,31 грн, 41 888,87 грн - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 58 362,02 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 22 000,00 грн - заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
За таких обставин, доводи апелянта щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом Сумської області від 10.10.2019 у справі №920/773/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Руденко Тетяни Іванівни має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Руденко Тетяни Іванівни на рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2019 у справі № 920/773/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2019 у справі №920/773/19 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2019 у справі №920/773/19.
4. Матеріали справи № 920/773/19 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 13.07.2021.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді О.В. Агрикова
М.Г. Чорногуз