Справа № 181/472/21
Провадження № 2/181/137/21
"13" липня 2021 р. смт. Межова
Межівський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Юр'єва О.Ю.,
з участю секретаря судового засідання Чупікової В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
До Межівського районного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначається, що 01.12.2020 року відповідачкою було складено розписку, відповідно до якої вона взяла у неї в борг гроші в сумі 20000 гривень під 10% за кожен місяць користування позикою строком на 3 місяці по 01.03.2021 року. Гроші зобов'язувалася повернути до березня 2021 року. У визначений строк відповідачка борг не повернула. Тому враховуючи зазначене прохає суд стягнути з відповідача на її користь борг у сумі 20000 гривень з урахуванням індексу інфляції 2184 гривень, відсотки за користування позикою 9972,60 гривень, а всього 32156,60 гривень, а також судовий збір у сумі 908 гривень.
Позивач в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні позову наполягає. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про день та час розгляду справи, і від неї не надійшло повідомлень про причини неявки. Заяви про розгляд справи за її відсутності суду не надала. Також відповідач не скористалася правом на відзив та не направила до суду письмовий відзив на позовну заяву.
Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Ч.7 - у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається:
1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Ч.8 - днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В зв'язку з тим, що суд не має відомостей про причину неявки відповідача, який був повідомлений належним чином, і який про причини своєї неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності суду не надав, суд відповідно до
ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
В зв'язку з тим, що позивач не заперечує проти розгляду справи по суті за відсутності відповідача, суд з його згоди ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється. У зв'язку з чим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
Суд, оцінивши зібрані у справі докази, з'ясувавши обставини справи та надавши їм відповідну оцінку, приходить до наступних висновків.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом встановлено, що 01 грудня 2020 року позивач ОСОБА_1 позичила відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20000,00 гривень строком до 01 березня 2021 року. На підтвердження факту отримання грошових коштів у сумі 20000,00 грн. відповідач, ОСОБА_2 , надала розписку від 17 лютого 2021 року, яка містить умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дату отримання коштів, тобто відповідає вимогам ст. 1046 ЦК України.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, видана відповідачем розписка 17 лютого 2021 року у розумінні вищевказаних норм ЦК України є договором позики.
Суд виходить з того, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, необхідно виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України), та ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, та за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Згідно зі змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК).
Як передбачено ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно правової позиції, викладеній в рішенні Верховного Суду України від 18.09.2013 року по справі № 6-63цс13 у спорі про стягнення боргу за договором позики, - розписка, за своєю суттю є документом, який підтверджує укладення договору позики, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Враховуючи факт укладення Договору позики між позивачем та відповідачем, який знайшов своє підтвердження у судовому засіданні, з ОСОБА_2 , підлягає стягненню сума позики в розмірі 20000,00 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення відсотків за договором позики у розмірі 9972,60 гривень та індексу інфляції у розмірі 2184 гривень, то суд вважає, що в цій частині вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Так відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У відповідності до ст.625 ЦК України, встановлено що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідком неправомірного користування чужими грошовими коштами, тобто прострочення виконання грошового зобов'язання (як договірного, так і позадоговірного), є нарахування процентів річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати сплату процентів, розмір яких визначений договором або законом (зокрема ч. 1 ст. 1048 ЦК України - у правовідносинах, що виникають з договору).
З огляду на зазначене ключовим у застосуванні наведених вище норм є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов'язання. До цього моменту можливе нарахування процентів як плати, зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, після цього моменту нараховуються проценти річні відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Так позивач, посилаючись на умови договору позики укладеного між ним та відповідачем у формі розписки від 17 лютого 2021 року, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь відсотки за користування грошовими коштами у загальній сумі 9972,60 гривень, із розрахунку 10% щомісячно від суми позики починаючи з моменту отримання грошових коштів - 01.12.2020 року і до 01.06.2021 року включно.
Однак при дослідженні змісту зазначеної розписки вбачається, що сторони погодили, що у разі неповернення в установлений строк грошових коштів, відповідач має сплатити позивачу відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 10% від суми позики, в місяць прострочення.
Сума основного боргу складає 20000,00 гривень, отже враховуючи, що борг повинен був бути повернутий 01.03.2021 року, а із позовною заявою позивач звернулася до суду 01.06.2021 року, таким чином виконання зобов'язання було прострочено на три місяці, отже сума відсотків, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становлять 6000 гривень, тобто 10% від 20000,00 гривень зазначеної суми протягом трьох місяців.
Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне у цій частині позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 6000 гривень.
Враховуючи положення ст. 625 ЦК України, позивач має право на отримання інфляційних втрат, однак суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком, адже він виконаний не у порядку передбаченому чинним законодавством.
Так, за роз'ясненнями ВГСУ (див. Інформаційний лист від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 і постанову від 17.12.2013 р. № 14), суму боргу з урахуванням індексу інфляції слід розраховувати виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція)
При цьому згідно з листом ВСУ від 03.04.97 р. № 62-97р і постановою ВГСУ від 01.02.2012 р. № 52/30 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Сума інфляційних визначається шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Якщо грошове зобов'язання набуло статусу простроченого з 1-го по 15-й день відповідного місяця, то воно індексується з урахуванням цього місяця, а якщо з 16-го по 31-й день місяця, то розрахунок розпочинається з наступного місяця.
Аналогічно, якщо заборгованість погашається з 1-го по 15-й день відповідного місяця, то інфляційні втрати розраховуються без урахування цього місяця, а якщо з 16-го по 31-й день місяця - то з урахуванням цього місяця.
Так розрахунок необхідно здійснювати за формулою:
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
......
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
Так період заборгованості складає з 01.03.2021 до 01.06.2021
Індекс інфляції:
березень 2021 - 101,70%
квітень 2021 - 100,70%
травень 2021 - 101,30%
Отже: IIc (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) = 1.03743255
Інфляційне збільшення:
20 000,00 x 1.03743255 - 20 000,00 = 748,65 грн.
Таким чином з ОСОБА_2 , підлягає стягненню інфляційні втрати у сумі 748,65 гривень.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню, а саме підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 26748,65 гривень, з яких: 20000 гривень - сума основного боргу; 6000 гривень - відсотки нараховані за прострочення виконання зобов'язання; 748,65 гривень - інфляційні втрати. В іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Згідно з п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 908 грн. та заявлено позовні вимоги про стягнення 32156,60 гривень.
Судом задоволено позовні вимоги на суму 26748,65 гривень, що становить 83 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 753,64 грн., що складає 83 % від 908 гривень.
Керуючись ст.ст. 12,81,133,144,263-265,274-279 ЦПК України, ст.ст. 625,1046-1049 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , заборгованість в загальній сумі 26748 (двадцять шість тисяч сімсот сорок вісім) гривень 65 копійок, з яких: 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок - заборгованість за договором позики, 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок - відсотки; 748 (сімсот сорок вісім) гривень 65 копійок - інфляційні втрати.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 753 (сімсот п'ятдесят три) гривні 64 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга через Межівський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О. Ю. Юр'єв