Справа № 611/865/20 Головуючий суддя І інстанції Коптєв Ю. А.
Провадження № 22-ц/818/3019/21 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду
07 липня 2021 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Яцини В.Б.
суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,
за участю секретаря : Семикрас О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 02 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Коптєва Ю.А., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області про стягнення майнової та моральної шкоди,
встановив:
19 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області про стягнення майнової та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що протягом тривалого часу постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 01 квітня 2009 року у справі №2-а-9/09, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі №520/1652/19 та рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року у справі №520/6819/19, а також рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року у справі №2040/7696/18, та рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі №520/7722/2020, щодо виконання яких державними виконавцями відкриті виконавчі провадження №16137903, №16216708, №59640855, №60351542, № 58599046, №63159032.
Зазначила, що шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, що полягають у порушенні відповідачами ст.ст. 9, 129 Конституції України, ст. 16 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме - невиконанням вищевказаних рішень судів.
На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на її користь 150 012 грн., як компенсацію майнової шкоди, та 100 000 грн., як компенсацію моральної шкоди, спричиненої протиправною бездіяльністю Міністерства юстиції України, Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо невиконання протягом тривалого часу вищевказаних рішень судів.
Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 02 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить задовольнити скаргу, рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення незаконне, необґрунтоване, прийнято при неповному з'ясуванні дійсних та фактичних обставин справи, з невірним застосування норм матеріального та процесуального права.
Вказала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги повторила доводи позовної заяви. При цьому вказала, що відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання зобов'язань. Тому посилання відповідача про недостатнє асигнування за бюджетною програмою КПКВК 354040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», не узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини.
Зазначила, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується. Посилається на правові висновки Верховного суду у справі № 818/677/17 від 22.03.2018, у справі №818/607/17 від 24.03.2020, у справі 464/3789/17 від 10.04.2019.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області Настеренко І.С. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.
На обґрунтування вказала, що заявлені до Головного управління відповідачем вимоги є необґрунтованими. Залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів орган казначейства не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі та встановлення фактичних обставин, оскільки Казначейство або його територіальний орган не є тим суб'єктом який порушив права чи інтереси позивача. Зазначене підтверджується висновком Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 по справі №242/4741/16-ц.Також, необхідності зазначення у позовних вимогах таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, ЦПК України не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах. Також, згідно висновку зазначеного зокрема, постановою Верховного Суду від 06.02.2019 по справі № 199/6713/14-ц та ухвалою ВССУ від 05.07.2017 по справі № 210/327/15-ц, не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів.
Зазначила, що Головне управління не порушувало інтересів та охоронюваних законом прав позивача. Вважаючи, що наявні умови та підстави для відшкодування моральної шкоди, Позивач помилково визначив, що Головне управління є належним відповідачем у цій справі та має нести відповідальність за неправомірні дії чи бездіяльність інших установ, підприємств або державних органів.
Вказала, що позивачем в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, не надано належних і допустимих доказів на підтвердження завдання їй моральних, фізичних та душевних страждань, а також не доведено наявність моральної шкоди, протиправної поведінки, а також причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Враховуючи вищезазначене, те, що позивачем не було надано належних та переконливих доказів, які підтверджують факт спричинення матеріальної та моральної шкоди.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Богуцька В.В. просить у задоволенні скарги відмовити, рішення залишити без змін.
На обґрунтування скарги вказала, що боржниками у рішеннях суду прийнятих на користь ОСОБА_1 є органи Пенсійного фонду, у зв'язку з невиконанням ними рішень судів і виникла заборгованість перед апелянтом.
Зазначає, що на підставі тривалого невиконання рішень Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2019 року по справі №520/1652/19 , від 19.11.2018 у справі №2040/7696/18, від 20.08.2019 у справі №520/6819/19 державними виконавцями було направлено повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення до слідчого управління Головного управління Національної поліції у Харківській області. Також на боржника в межах виконавчих проваджень №№58599046, 63159032,59640855,60351542 були прийняті постанови про накладення штрафу з боржників по справі, а по виконавчим провадженням №№58599046, 59640855,60351542 повторно у подвійному розмірі.
Посилається на правову позицію викладену у Постанові Верховного Суду у справі №459/274/17 від 27 січня 2020 року та зазначає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження завдання їй моральних, фізичних та душевних страждань, а також, причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача шкоди та вини останнього в її заподіянні.
Вказала, що стягнення моральної шкоди у випадку її доведення має відшкодовуватися саме боржниками за виконавчими провадженнями.
Звертає увагу, що Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) не може вирішити питання, які ставить перед судом апелянт у зв'язку з тим, що стягнення грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії можливе лише з органів пенсійного фонду України, які відповідно до вимог законодавства являються суб'єктами їх нарахування та виплати.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник Міністерства юстиції України Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Богуцька В.В. просить у задоволенні скарги відмовити, рішення залишити без змін.
Вказала, що Міністерство юстиції України не є належним відповідачем по справі, оскільки відповідно до законодавства не наділено повноваженнями щодо нарахування та виплати пенсій і не є суб'єктом вирішення цих питань. А відтак, не є органом державної влади, якому завдано шкоду позивачу, а в матеріалах справи відсутні належні, достатні та допустимі докази протилежного.
Посилається на постанову Великої Палати Верховного суду №552/6381/17, згідно якої суд відмовляє у позові до неналежного відповідача.
Зазначає, що стягнення грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії можливе лише з органів Пенсійного фонду України, які відповідно до вимог законодавства являються суб'єктами їх нарахування та виплати.
Вказує, що відповідно до постанови Верховного суду у справі №335/11779/16-ц сама лише наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову,за відсутності учасників судового засідання, які повідомлялись судом апеляційної інстанції відповідно до ст.ст. 128, 131 ЦПК України, що згідно ст. 372 України не перешкоджає її подальшому розгляду, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що згідно до правових висновків Верховного Суду, викладені у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18) та від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19), суд зазначає, що невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржників. Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, та погодився з запереченнями представників відповідачів в цій частині.
Щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначив, що позивачем не доведено незаконність рішень, дій чи бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання судових рішень про стягнення коштів на користь позивача, тому відсутні складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для відмови в позовних вимог ОСОБА_1 . Суд вказав про недоведеність того факту, що саме державні виконавці є відповідальними за завдані їй майнову та моральну шкоди, а докази, на які він посилається, не підтверджують сукупності всіх необхідних складових для притягнення державної виконавчої служби до цивільно-правової відповідальності.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами 1 та 4 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно зі ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
У п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07 лютого 2014 року при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень ст. 56 Конституції України, ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень ст. ст. 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 761/991/18 та у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».
Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби. Крім того, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) роз'яснено, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є одночасна наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому, відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача. Таким чином, позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача.
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом відповідно до наявних у справі доказів було встановлено, що Постановою Барвінківського районного суду Харківської області від 01 квітня 2009 року у справі №2-а-9/09 зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Барвінківському районі Харківської області провести ОСОБА_1 перерахунок призначеної пенсії, виходячи з 6 мінімальних розмірів пенсій за віком, відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як інваліду третьої групи, починаючи з грудня 2006 року.
Постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Андренка В.Ю від 27 листопада 2009 року відкрите виконавче провадження №16137903 за виконавчим листом №2-а-9/09, виданим 12 листопада 2009 року Барвінківським районним судом Харківської області, стан виконаного документа-виконаний.
Постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Андренка В.Ю. від 03 грудня 2009 року відкрите виконавче провадження №16216708 за виконавчим листом №2а-09/09 від 19 листопада 2009 року Барвінківським районним судом Харківської області, стан виконаного документа-виконаний.
Відповідно до довідки Управління Пенсійного фонду України в Барвінківському районі Харківської області від 03.12.2012 №4811/13/02-02, що заборгованість ОСОБА_1 , відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.11.2011 по 30.11.2012 року складає 57 508 грн.68 коп., яка до цього часу не виплачена (а.с.11).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року по справі №520/1652/19, яке набрало законної сили, зобов'язано Ізюмське управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виконанню рішення суду за період з 01.11.2011 р. по 30.11.2012 року у сумі 57 508,68 грн.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Ковалевської М.М. від 24.07.2019 року відкрито виконавче проваджені № 59640855 за виконавчим листом №520/1652/19 виданим Харківським окружним адміністративним судом, 03 березня 2020 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року справі №520/6819/19, яке набрало законної сили зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми індексованого доходу, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрі України №1078 від 17 липня 2003 та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії на підставі Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини де ходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 N159, а саме: державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за період з 01.11.2011 року по 30.11.2012 року на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 520/1652/19.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Баранової Я.О. від 18 жовтня 2019 року відкрито виконавче провадження №60351542 за виконавчим листом Харківського окружного адміністративного суду, 24 лютого 2020 року виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року №2040/7696/18, яке набрало законної сили, зобов'язано Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму індексованого доходу, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, а саме: на суму донарахованої, але не виплаченої державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 34996, 06 коп., за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року на підставі постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 01 квітня 2009 року у справі №2-а-9/09 та рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року у справі №820/3865/18.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Барсегяна А.О. від 13 березня 2019 відкрито виконавче провадження №58599046 за виконавчим листом Харківського окружного адміністративного суду №2040/7696/18 від 01 березня 2019 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 520/7722/2020, яке набрало законної сили 17 серпня поточного року, визнано бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у відмові листами відповідача від 10.06.2020 року №2000/0410-8/32396 та №2000/0410-8/32398 із посиланням на порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 649, виплатити залишок нарахованої заборгованості пенсії за рішеннями Харківського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року у справі № 820/3865/18 та від 19 листопада 2018 року у справі №2040/7696/18 та від 10 квітня 2019 року у справі №520/1652/19 та від 20 серпня 2019 року у справі №520/6819/19.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Сімонова К.К. від 01 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом Харківського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року.
Рішення на даний час не виконано, що підтверджується довідкою від 03.12.2012 №4811/13/02-02 (а.с.11) та відповіддю на звернення за №9178-14666/М-02/8-2000/20 від 10.11.2020 (а.с.12-13)
Однак факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є достатньою підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду, які відповідають матеріалам справи. Позивач не надала до суду доказів, що ухвалені на користь позивачки судові рішення, які перебувають на примусовому виконанні, внаслідок бездіяльності виконавчої служби.
Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, перебувають у віданні держави Україна, яка щорічно визначає відповідному Законі України про бюджет певні кошти для виконання судових рішень. Державна виконавча служба та Державне казначейство України не відповідають за наповнення державного бюджету та за визначення порядку його використання.
Тому посилання позивачки у доводах скарги на відповідну конвенційну практику міжнародного суду щодо безумовної відповідальності держави за узяті зобов'язання по соціальному забезпеченню - не є релевантним до обставин цієї справи.
Покладання у такій ситуації на виконавчу службу чи Державне казначейство України, яке не є розпорядником бюджетних коштів, обов'язку відшкодування шкоди також не відповідає згаданій нормі ст. 19 Конституції України та по суті є подвійним стягненням.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18) та від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19).
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов'язані з примусовим виконанням судового рішення, у яких державна виконавча служба виступає суб'єктом примусового стягнення коштів за виконавчим документом, а не боржником у грошовому зобов'язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Позивачем не доведено, що дії державного виконавця призвели до заподіяння йому майнової та моральної шкоди, а докази, на які він посилається, не підтверджують сукупність всіх необхідних складових для притягнення державної виконавчої служби до цивільно - правової відповідальності. Факт визнання дій державного виконавця неправомірними, які встановлені судом, самі по собі не свідчать про заподіяння майнової та моральної шкоди позивачу та не підтверджують того, що такі дії державного виконавця викликали негативні наслідки майнового характеру для позивача чи мають причинний зв'язок із заподіянням моральної шкоди.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції відповідно до згаданих норм ст.ст. 89, 263 ЦПК України належним чином встановив обставини по справі та зміст спірних правовідносин, перевірив доводи та заперечення сторін і надав їм належну правову оцінку, та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і наявними у справі доказами, а доводи скарги належним чином не доведені.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростували, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 02 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 12 липня 2021 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді І.В.Бурлака.
О.М.Хорошевський.