Провадження № 22-ц/803/6216/21 Справа № 199/8084/20 Суддя у 1-й інстанції - Богун О. О. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
12 липня 2021 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді - Деркач Н.М.,
суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
за участю секретаря - Усик А.Д.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 березня 2021 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 1-58).
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 10 листопада 2014 року ОСОБА_1 отримав кредит.
Відповідач особистим підписом підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», які викладені на сайті Банку, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг.
Позивач, свої зобов'язання за вказаним договором виконав в повному обсязі, тоді як, відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим, станом на 14 жовтня 2020 року, виникла заборгованість у загальному розмірі 10 834,75 грн., з яких: 7 272,13 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 518, 94 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 3 043, 68 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625.
З огляду на вказане, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути на його користь з ОСОБА_1 вказану заборгованість, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102, 00 грн.
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 березня 2021 року відмовлено у задоволенні позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у повному обсязі (а.с. 69-72).
Не погодившись з таким рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі (а.с.74-77).
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив дійсних прав та обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості разом з випискою про рух коштів по рахункам відповідача і не дав оцінки довідці Банку про видані картки та паспорту споживчого кредиту про умови кредитування, яким передбачено процентну ставку по кредитному договору, розмір і порядок нарахування неустойки, і який підписано відповідачем.
Відповідач не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між сторонами 10 листопада 2014 року було укладено договір №б/н, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Вказаний договір складає сукупність документів, що містять умови надання кредиту, а саме: анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, довідка про умови кредитування з використанням кредитної карти "Універсальна", витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Відповідач неналежно виконував свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів за ними, і у нього перед позивачем, станом на 14 жовтня 2020 року, виникла заборгованість перед банком в розмірі 10 834,75 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів визначення сторонами розміру кредиту, отримання відповідачем суми кредиту, а також ознайомлення відповідача, як споживача послуг, з процентною ставкою по кредиту, та про розміри і підстави відповідальності за невиконання умов кредитування, що в свою чергу виключає стягнення заборгованості за непідтвердженими кредитними правовідносинами, тому відмовив у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 518, 94 грн. - заборгованості за простроченими відсотками, оскільки такий висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального закону та висновкам, викладеним у Постанові Верховного суду України від 30 вересня 2020 року у справі № 173/1384/18 (провадження № 61-9880св19) та правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Так, у відповідності до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов'язки виникають у кожного контрагента.
Колегія суддів наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.
З матеріалів справи, а саме: з анкети-заяви, заповненої 10 листопада 2014 року ОСОБА_1 (а.с.10), вбачається, що у вказаній заяві відсутні будь-які дані стосовно визначення розміру процентів.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачем не були спростовані докази наявні в матеріалах справи, не свідчить про обґрунтованість поданого позову та як наслідок, наявність підстав для його задоволення.
За таких обставин, підстав для стягнення процентів у розмірі, визначеному банком, колегія суддів не вбачає, та суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачем не доведено заявлених вимог в цій частині.
Колегія суддів також вважає безпідставними посилання апеляційної скарги на Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, оскільки надані банком Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку не можуть бути визнані такими, що приймалися сторонами при отриманні кредиту, так як в матеріалах справи не міститься жодних доказів на підтвердження того, що саме з цими Умовами та Тарифами банку позичальник був ознайомлений, підписуючи анкету від 10 листопада 2014 року.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків, оскільки позивачем до суду було надано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку та Паспорт споживчого кредиту, які підписані відповідачем особисто, що підтверджує, що сторони погодили умови користування кредитними коштами, і що у Паспорті споживчого кредиту позичальник підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані, виходячи із обраних ним умов кредитування, є припущенням.
Матеріали справи свідчать, що в анкеті-заяві позичальника від 10 листопада 2014 року відсоткова ставка за кредитом не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Наданий позивачем Паспорт споживчого кредиту містить зауваження про те, що інформація зазначена в паспорті зберігає чинність та є актуальною до: 04/02/2018 (а.с.12 зворот).
Більш того, зі змісту цього паспорту вбачається, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.
Враховуючи, що анкета-заява, підписана ОСОБА_1 не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами або штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову договору.
За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретно запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг висновків суду першої інстанції не спростовує.
Враховуючи, що Паспорт споживчого кредиту є інформацією, яка була надана ОСОБА_1 , була актуальною лише до 04 лютого 2018 року, й матеріали справи не містять відомостей про те, які саме із зазначених у Паспорті умов були прийняті позичальником, дана інформація не може бути взята судом до уваги як доказ підтвердження конкретних умов кредитування.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Посилання апелянта на те, що позичальником підписано Паспорт споживчого кредиту, не можна вважати підтвердженням того, що сторони обумовили відсоткову ставку за користування кредитними грошима та штрафні санкції, оскільки такий запис не є власноручним підписом особи та не має письмової форми вираження, а зроблений в електронному вигляді, відтак він не має правового статусу, який би забезпечував можливість його використання за згодою сторін без вчинення сторонами окремої письмової угоди, що позбавляє суд можливості його ідентифікувати саме як підпис відповідача.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, у розмірі 3 043, 68 грн., виходячи з наступного.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Апеляційним судом встановлено, що згідно наданого банком до позовної заяви розрахунку, відсотки нараховані за прострочений кредит, згідно ч.2 ст. 625 ЦК України за період з 01 жовтня 2019 року по 01 березня 2020 року за процентною ставкою 84% річних.
Тоді як, матеріали справи свідчать, що строк дії останньої перевипущеної кредитної картки, яка видавалася відповідачу, є до травня 2021 року (а.с.9).
Відтак, починаючи з 01 червня 2021 року банк мав право нараховувати відсотки в порядку вимог ст. 625 ЦК України.
Між тим, банк нараховував відсотки на підставі ст. 625 ЦК України за підвищеною відсотковою ставкою, але, сторонами такий розмір процентів не погоджений та позивачем не надано розрахунку 3 % річних, який би містив відомості про розмір простроченої суми, на яку нараховуються проценти, а також період, за який ці проценти нараховані.
За таких обставин, місцевим судом було обґрунтовано відмовлено за недоведеністю у задоволенні позовних вимог банку в частині стягнення процентів, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України.
Однак, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 7 272,13 грн., виходячи з наступного.
Так, в анкеті-заяві від 10 листопада 2014 року не зазначено бажаний кредитний ліміт (а.с. 10).
Проте, відповідно до довідки банку, протягом всього періоду користування відповідачем кредитною карткою кредитний ліміт по ній змінювався: 20.01.2018 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 0, 00 грн., 01.02.2018 року його було збільшено до 5 000, 00 грн., 06.11.2018 року - зменшено до 0, 00 грн. (а.с.8).
Матеріалами справи, зокрема, довідкою про перевипуск кредитних карт відповідача встановлено, що картка перевипускалася 20 січня 2018 року зі строком дії до 05/21 (а.с.9).
Випискою про рух коштів по карті відповідача встановлено, що ОСОБА_1 активно користувався кредитною карткою до листопада 2018 року, тобто, погодився зі зміною кредитного ліміту по картці (а.с. 53-54).
Відповідно до розрахунку банку, сума заборгованості відповідача за простроченим тілом кредиту становить 7 272, 13 грн. (а.с.5-7).
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог банку та стягнення з відповідача на його користь заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 7 272, 13 грн..
На підставі ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь банку підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за розгляд справи у суді першої інстанції та за розгляд справи в апеляційному суді, а всього у сумі 3 527 грн. 20 коп..
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 березня 2021 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 7 272, 13 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту у сумі 7 272, 13 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у сумі 3 527 грн. 20 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення лише у випадках, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.М. Деркач
Судді: І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида