Провадження № 22-ц/803/6090/21 Справа № 185/7010/20 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
12 липня 2021 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді - Деркач Н.М.,
суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
за участю секретаря - Усик А.Д.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 21 вересня 2010 року в сумі 24 883,74 грн. та судові витрати по справі (а.с. 1-49).
Позов обґрунтовано тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 21 вересня 2010 року.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, станом на 11 серпня 2020 року, виникла заборгованість у розмірі 24 883, 74 грн., з яких: 23 208,68 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1 675,06 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2021 року відмовлено у задоволенні позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 63-65).
Не погодившись з таким рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі (а.с.69-80).
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив дійсних прав та обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості разом з випискою про рух коштів по рахункам відповідача і не дав оцінки довідкам Банку про видані картки та про зміну умов кредитування, яка містить відомості щодо тарифів за карткою.
Відповідач не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 21 вересня 2010 року відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку. У вказаній заяві зазначено, що вона разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають Договір про надання банківських послуг.
До Договору про надання банківських послуг банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, станом на 11 серпня 2020 року має заборгованість 24 883,74 грн., з яких: 23 208,68 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1 675,06 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів визначення сторонами розміру кредиту, отримання відповідачем суми кредиту, а також ознайомлення відповідача, як споживача послуг, з процентною ставкою по кредиту, та про розміри і підстави відповідальності за невиконання умов кредитування, що в свою чергу виключає стягнення заборгованості за непідтвердженими кредитними правовідносинами, тому відмовив у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1 675, 06 грн. - заборгованості за простроченими відсотками, оскільки такий висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального закону та висновкам, викладеним у Постанові Верховного суду України від 30 вересня 2020 року у справі № 173/1384/18 (провадження № 61-9880св19) та правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Так, у відповідності до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов'язки виникають у кожного контрагента.
Колегія суддів наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.
З матеріалів справи, а саме: з анкети-заяви, заповненої 21 вересня 2010 року ОСОБА_2 (а.с.10), вбачається, що у вказаній заяві відсутні будь-які дані стосовно визначення розміру процентів.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачем не були спростовані докази наявні в матеріалах справи, не свідчить про обґрунтованість поданого позову та як наслідок, наявність підстав для його задоволення.
За таких обставин, підстав для стягнення процентів у розмірі, визначеному банком, колегія суддів не вбачає, та суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачем не доведено заявлених вимог в цій частині.
Колегія суддів також вважає безпідставними посилання апеляційної скарги на Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, оскільки надані банком Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку не можуть бути визнані такими, що приймалися сторонами при отриманні кредиту, так як в матеріалах справи не міститься жодних доказів на підтвердження того, що саме з цими Умовами та Тарифами банку позичальник був ознайомлений, підписуючи анкету від 21 вересня 2010 року.
Однак, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 23 208, 68 грн., виходячи з наступного.
Так, в анкеті-заяві від 21 вересня 2010 року зазначено бажаний кредитний ліміт у розмірі 500 грн. (а.с. 10).
Проте, відповідно до довідки банку, протягом всього періоду користування відповідачем кредитною карткою кредитний ліміт по ній змінювався: 15.12.2018 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 3 000, 00 грн., 17.12.2018 року його було збільшено до 10 000, 00 грн., 18.12.2018 року - збільшено до 27 000, 00 грн., потім, 10.04.2019 року, його зменшено до 0, 00 грн. (а.с.9).
Матеріалами справи, зокрема, довідкою про перевипуск кредитних карт відповідача встановлено, що картка перевипускалася 05.09.2014 року та 22.05.2016 року (а.с.8).
Випискою про рух коштів по карті відповідачки встановлено, що ОСОБА_2 активно користувалася кредитною карткою до липня 2020 року, тобто, погодилася зі зміною кредитного ліміту по картці (а.с. 45-48).
Відповідно до розрахунку банку, сума заборгованості відповідача за простроченим тілом кредиту становить 23 208, 68 грн. (а.с.5-7).
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог банку та стягнення з відповідача на його користь заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 23 208, 68 грн..
На підставі ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь банку підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за розгляд справи у суді першої інстанції та за розгляд справи в апеляційному суді, а всього у сумі 4 901 грн. 34 коп..
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2021 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 23 208, 68 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту у сумі 23 208, 68 грн..
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у сумі 4 901, 34 грн..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення лише у випадках, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.М. Деркач
Судді: І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида