Справа № 645/1305/21
Провадження № 2/645/1195/21
30 червня 2021 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого - судді Горпинич О.В.,
за участю секретаря Шептухи В.М.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Хрущ Є.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Фрунзенського районного суду м.Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Харківської міської ради, треті особи: приватний нотаріус ХМНО Васікова Юлія Володимирівна, Четверта ХМДНК (відокремлений підрозділ) про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
встановив:
ОСОБА_2 звернулась до суду із вищевказаним позовом, яким просить визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом, після смерті її брата, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на незареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а саме: на Ѕ частку житлового будинку загальною площею 63,7 кв.м., з них житловою 40,5 кв.м., з надвірними будівлями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку забудови їх матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову посилалась на те, що згідно рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15.05.2008 року по справі №2-1437/2008 року за позивачем визнано право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , Ѕ частина спадщини в цьому будинку залишена відкритою. Судом встановлено, що батьку позивача, ОСОБА_5 рішенням виконавчого комітету Сталінської районної ради депутатів трудящих від 13.07.1954 року була виділена земельна ділянка під індивідуальне будівництво по АДРЕСА_1 , де він побудував житловий будинок з надвірними будівлями, який рішенням виконавчого комітету Сталінської районної ради депутатів трудящих від 26.12.1958 року був прийнятий в експлуатацію. В подальшому вулиця Ужгородська була перейменована вулицю Болонську . У вказаному будинку батько та мати позивача прожили усе своє життя. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер. Після його смерті залишилось майно - Ѕ частина будинку АДРЕСА_1 (інша половина належала на праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 . Заповіту ОСОБА_5 не залишав, а тому спадкоємцями за законом були його дружина ОСОБА_4 а також діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Оскільки діти не подавали заяви про прийняття спадщини. Спадщину після смерті ОСОБА_5 фактично прийняла ОСОБА_4 . Вказаним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова суд визнав право власності за ОСОБА_4 на спірний будинок в порядку забудови. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 . За життя остання заповіту не залишала, а тому спадкоємцями за законом були її діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які у встановлений законом термін подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті залишила спадщина, в тому числі Ѕ частина спірного будинку. Інших спадкоємців окрім позивача після смерті ОСОБА_3 не залишилось, через що ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори, однак їй було відмовлено через те, що у позивача відсутні правовстановлюючі документи.
На підставі викладеного до суду було подано відповідний позов.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю - Горпинич О.В..
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09.03.2021 року відкрито провадження по справі в загальному позовному провадженні, призначено підготовче засідання.
Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора прислала листа, згідно якого просила усі судові засідання проводити у відсутності представника нотаріальної контори.
Ухвалою суду від 05.04.2021 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано з Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , у ПН ХМНО Васікової Ю.В. копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 07.06.2021 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.
Треті особи в судове засідання не з'явилися.
Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, оглянувши копії спадкових справ, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до статті 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.
Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст. 16 ЦК України).
За ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
У відповідності до частини 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 вказаної статті Кодексу).
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 82 ЦПК України визначено випадки, у яких сторона звільняється від доказування обставин, на які посилається.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Як встановлено у судовому засіданні, Фрунзенським районним судом м. Харкова розглядалась цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Харківської міської ради, треті особи 12 ХНК та КП «ХМБТІ» про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями у порядку спадкування за законом.
За результатами розгляду вказаної справи було ухвалено рішення від 15.05.2008 року, яким позовну заяву ОСОБА_2 було задоволено частково, визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 . Ѕ частину спадщини в будинку за адресою: АДРЕСА_1 залишено відкритою.
Рішення набрало законної сили.
Крім того, вказаним рішенням встановлено наступні обставини.
На підставі рішення виконавчого комітету Сталінської районної ради депутатів трудящих від 13.07.1954 року була виділена земельна ділянка під індивідуальне будівництво по АДРЕСА_1 .
За період часу з 1954-1958 року на вказані земельній ділянці був побудований житловий будинок літ. «А-1», з надвірними будівлями. Всього житлова площа у будинку складає 36,3 кв.м., а загальна площа 44,3 кв.м.
Рішенням виконавчого комітету Сталінської районної ради депутатів трудящих від 26.12.1958 року вищевказаний житловий будинок був прийнятий в експлуатацію.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що також підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 10.09.1998 року.
Після смерті останнього, спадщину фактично прийняла його дружина - ОСОБА_4 , оскільки мешкала разом із померлим.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що також підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 22.08.2007 року.
Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Факт того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, в тому числі і у вигляді Ѕ частки спірного будинку, у зв'язку із чим позивач звернулась до приватного нотаріуса ХМНО Васікової Ю.В. із заявою про прийняття спадщини та на підставі якої була заведена спадкова справа №24/2017.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно , Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, право власності на Ѕ частку житлового будинку з надвірними будівлями зареєстровано за ОСОБА_2 , однак відомостей щодо реєстрації права власності на вказаний об'єкт за ОСОБА_6 у реєстрі відсутні.
Незважаючи на те, що ОСОБА_8 згідно заяви від 09.11.2007 року виявив бажання прийняти спадщину після своє померлої матері ОСОБА_4 не зареєстрував право власності на спірний житловий будинок, на не виявив бажання у судовому процесі у 2008 році подати зустрічний позов, у зв'язку із чим судовим рішенням від 15.05.2008 року Ѕ частку спірного будинку було залишено відкритою.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ізст. 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою для переходу у порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на об'єкт нерухомості, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування.
Судом встановлено, що предметом позову є житловий будинок з надвірними будівлями, належність ОСОБА_6 Ѕ частки будинку під час розгляду справи встановити не вдалося.
У зв'язку з викладеними обставинами суд прийшов до висновку, що встановити факт володіння ОСОБА_6 вказаною часткою будинку є неможливим, оскільки будь-яких інших доказів цього, суду не надано. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини, і легалізація цього права шляхом установлення права власності не є завданням цивільного судочинства. Для набуття права власності в установленому законодавством порядку спадкоємець повинен учинити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно. Брат позивача не реалізував свої права відносно Ѕ частки житлового будинку у повному обсязі та не зареєстрував свого права власності на неї як на об'єкт нерухомості в установленому законом порядку та відповідно не набув права власності на частку житловго будинку як на об'єкт нерухомості.
Крім того, згідно наданого позивачкою технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , загальна площа останнього зазначена 63,7 кв.м. та житлова 40,5 кв.м.. При цьому позивачка просить визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 63,7 кв.м, житловою 40,5 кв.м. При цьому, у рішенні Фрунзенського районного суду від 15.05.2008 року, яке набрало законної сили, загальна площа вказаного будинку зазначено 44,3 кв.м., а житлова 36,3 кв.м. Тобто в матеріалах цивільної справи міститься невідповідність у документах щодо реальної площі будинку АДРЕСА_1 . Крім того, позивачем та її представником ані із подачею позову, ані у судовому засіданні не надано жодних належних та допустимих доказів законності збільшення такої площі.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
Рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підставі вищевикладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні прийшов до висновку про відмову у задоволені позову.
Питання про судові витрати суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.10,11,213-215 ЦПК України, суд, -
вирішив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 12.07.2021 року.
Головуючий суддя: