ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.07.2021Справа № 910/5663/21
Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/5663/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕКТРОЩИТ-УКРАЇНИ"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 888 627,71 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Електрощит-Україна» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 888 627,71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 16873/53-124-01-20-12642 від 22.10.2020 в частині повної оплати отриманого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 875 980,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані інфляційні втрати в сумі 8759,90 грн та 3% річних - 3887,91 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальність «Електрощит-Україна» залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
26.04.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків. При цьому, у заяві про усунення недоліків позивач, керуючись положеннями ст. 48 ГПК України, визначив в якості відповідача тільки юридичну особу - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», у зв'язку із чим подав позовну заяву у новій редакції без зміни предмету і пдстав позову із визначенням в якості відповідача ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, в ухвалі суд визнав дану справу малозначною та ухвалив розгляд справи здійснювати без виклику представників сторін.
Вказана заява позивача прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
11.05.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній зазначив про відсутність правових підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму ПДВ, а також зазначив про важкий фінансовий стан, а також заперечив проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявленого позивачем.
15.06.2021 до суду від позивача надійшов супровідний лист з додатками.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
22.10.2020 між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) укладено Договір поставки № 16873/53-124-01-20-12642 (надалі - Договір).
Згідно пункту 1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю Товар, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити даний Товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД Товару, які зазначаються в специфікації No1 (додаток No1 до договору), та є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до пункту 1.2. Договору, Предметом поставки по даному договору є Товар: код 31230000-7 згідно ДК 0212015 (Частини електророзподільної чи контрольної апаратури).
Згідно пункту 4.1. Договору ціна товару по договору становить 1 114 150,00 грн. (один мільйон сто чотирнадцять тисяч сто п'ятдесят грн. 00 коп.), крім того ПДВ 20% 222 830,00 грн. (двісті двадцять дві тисячі вісімсот тридцять грн., 00 коп.). Всього ціна договору: 1 336 980,00 грн. (один мільйони триста тридцять шість тисяч дев'ятсот вісімдесят грн., 00 коп.).
У п.5.1. Договору зазначено, що оплату за поставлений Товар Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки Товару на склад Вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору, щодо його кількості та якості.
Згідно п. 6.3. договору, датою поставки Товару вважається дата підписання Вантажоотримувачем видаткової накладної та/або накладної.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання зобов'язань Сторонами (п. 11.1. Договору)
Додатком No1 до Договору Сторонами викладено Специфікацію No1 до Договору на суму 1 336 980,00 грн. з ПДВ.
Позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу продукцію згідно Специфікації №1, що підтверджується підписаною сторонами та скріпленою печатками видатковою накладною № 18 від 22.12.2020 на суму 1 336 980,00 грн.
Відповідач здійснив часткову оплату на суму 461 000,00 грн, а саме: 24.02.2021 сплачено 221 000,00 грн, 16.03.2021 сплачено 120 000,00 грн,19.03.2021 сплачено 120 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20 000,00 грн.
01.03.2021 ТОВ "ЕЛЕКТРОЩИТ-УКРАЇНА" направило на адресу відповідача Претензію щодо сплати заборгованості за поставку товару (вих. No ІП-03/009).
Листом №45-30-481/3674 від 16.03.2021 відповідач заборгованість визнав та зазначив про вжиття заходів щодо її погашення.
Позивач стверджує, що відповідачем неналежним чином виконано зобов'язання за Договором поставки № 16873/53-124-01-20-12642 від 22.10.2020 , внаслідок чого виникла заборгованість за отриманий товар у сумі 875 980,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані інфляційні втрати в сумі 8759,90 грн та 3% річних - 3887,91 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов'язань за договором здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на загальну суму 1 336 980,00 грн, що підтверджується підписаною представниками сторін та скріпленою печатками підприємств видатковою накладною № 18 від 22.12.2020 на суму 1 336 980,00 грн.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи викладене, виходячи з умов договору, отриманий згідно видаткової накладної № 18 від 22.12.2020 товар мав бути оплачений відповідачем до 27.01.2021 включно, а першим днем прострочення є 28.01.2021.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав.
У зв'язку з викладеним у відповідача виникла заборгованість з оплати поставленого товару у розмірі 875 980,00 грн.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, а доказів оплати товару станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 875 980,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що він є вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 3 887,91 грн 3% річних.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що він є вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 8 759,80 грн інфляційних втрат.
При цьому, суд зазначає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних було обґрунтовано здійснено на суму простроченого грошового зобов'язання, а тому суд відхиляє заперечення проти позову, викладені у відзиві.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 16873/53-124-01-20-12642 від 22.10.2020 щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Також, у позову позивач просив покласти витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн. на відповідача.
Відповідно до ч. 1, 2, п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
За приписами ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
На підтвердження понесених витрат в сумі 20 000,00 грн. представник позивача надав договір про надання правової допомоги №03/21від 17.03.2021 та додаткову угоди до нього №1 від 17.03.2021, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1730 від 17.09.2007, акт виконаних робіт №1 від 02.06.2021 на суму 20 000,00 грн.
При цьому, суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Аналогічні правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справа № 922/445/19.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проте, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат.
За таких обставин, суд вважає за необхідне зменшити витрати на оплату послуг адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та стягнути з відповідача на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 10 000,00 грн.
Також, не підлягають задоволенню вимоги позивача по відшкодуванню витрат на послуги зв'язку в розмірі 200,00 грн, оскільки такий розмір не обґрунтований та не підтверджений належними доказами.
Керуючись ст. 129, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вул. Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕКТРОЩИТ-УКРАЇНИ" (52005, смт. Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, вул. Теплична, 27/С, оф. 313,; ідентифікаційний код 36933869) заборгованість в сумі 875 980 грн, 3% річних в сумі 3 887 грн 91 коп., інфляційні втрати в сумі 8 759 грн 80 коп., витрати по сплаті судового з бору в сумі 13 329 грн 42 коп. та вит рати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 12.07.2021.
Суддя А.І. Привалов