ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.06.2021Справа № 910/735/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря судового засідання Гарашко Т.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Бараша Бориса Борисовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр нейрохірургії" (вул.Закревського, буд. 81/1, м. Київ, 02232, код ЄДРПОУ 31519906)
про стягнення 857 228,60 грн,
Представники сторін згідно протоколу судового засідання
Фізична особа-підприємець Бараш Борис Борисович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр нейрохірургії" (далі - відповідач) про стягнення 857 228,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором від 15.12.2017 №15/12/17 щодо здійснення своєчасної оплати фактично виконаних робіт з влаштування систем вентиляції на об'єкті: "Реконструкція нежитлових приміщень під медичний центр по вул. Обухівській, 120 у Святошинському районі м. Києва", а також неналежного здійснення авансування робіт у відповідності до умов вказаного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2021 вказану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
29.01.2021 року через загальний відділ діловодства суду позивачем подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
26.02.2021 до відділу діловодства суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр нейрохірургії" подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з тих підстав, що чинність договору закінчилась 31.12.2018, при цьому передбачений обсяг робіт до цього строку позивачем виконано не було, що завдало збитків замовнику, відповідачем здійснено платежі на загальну суму 971 727, 74 грн, в той же час роботи по акту №7 взагалі не були виконані позивачем.
09.03.2021 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій наведено пояснення щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, зокрема, що позивачем фактично виконані роботи на загальну суму 1 828 956, 34 грн, відповідач безпідставно відмовився прийняти виконані роботи, не підписавши акт №7, відсутність обов'язку відповідача по оплаті робіт у зв'язку з закінченням строку дії договору не підтверджено жодними доводами, також до моменту подання позову відповідач не повідомляв позивача про наявність недоліків виконаних робіт.
18.03.2021 до відділу діловодства представником відповідача подано пояснення до відзиву, у яких зазначено, що відповідач не повинен був приймати роботи по акту №7, та після 31.12.2018 позивач не мав підстав виконувати будівельні роботи та вимагати виконання відповідачем положень ст. 875-866 Цивільного кодексу України, припинення робіт по договору не може покладати на відповідача жодних фінансових зобов'язань, позовна заява не містить доказів виконання робіт, вказаних в акті №7.
23.04.2021 до відділу діловодства представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр нейрохірургії" подано додаткові пояснення до відзиву, у яких відповідач зазначає, що невиконані позивачем роботи вже виконуються іншим виконавцем, оскільки позивач неодноразово порушував строки виконання робіт по спірному договору, при цьому відповідачу не було надано можливості перевірити належним чином повноту та якість виконаних робіт, зокрема вказаних в акті №7.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.05.2021.
13.05.2021 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив з урахуванням додаткових пояснень до відзиву, у яких він зазначає, що до моменту звернення з позовом від відповідача не надходило жодних претензій щодо виконання а прострочення виконання робіт по договору, позивача не було повідомлено про укладення відповідачем договору з третьою особою, що в свою чергу не створює для позивача будь-яких зобов'язань, відповідачем не вказано, в чому саме полягало об'єктивне перешкоджання у перевірці повноти та якості будівельних робіт.
18.05.2021 до відділу діловодства суду представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначено, що після завершення дії договору №15/12/17 від 15.12.2017 відповідач не мав перед позивачем зобов'язань щодо погодження порядку виконання будівельних робіт, які були предметом договору та не були виконані позивачем, тому відповідач мав право укласти договір з новим виконавцем, зміст акту №7 не відповідає як вимогам законодавства, так і умовам договору №15/12/17 від 15.12.2021, позивачем не виконані роботи, вказані в акті №7.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/735/21 до розгляду по суті на 16.06.2021.
11.06.2021 до відділу діловодства суду представник позивача подав клопотання про залучення доказів, а саме додаткової угоди №1 до договору підряду №18/12/20 та акту №2.
В судовому засіданні 16.06.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив задовольнити, в свою чергу, представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України 16.06.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
15.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр нейрохірургії" (далі - замовник) та фізичною особою-підприємцем Барашем Борисом Борисовичем (далі - виконавець) укладено договір №15/12/17 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язки здійснити власними і залученими силами якісно, у встановлені договором строки, роботи з влаштування систем вентиляції на об'єкті: Реконструкція нежитлових приміщень під медичний центр по вул. Обухівській, 120 у Святошинському районі м. Київ згідно обсягів кошторису (далі - додаток № 2).
Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони погодили, що загальна вартість робіт за цим договором, згідно договірної ціни (додаток №1), складає 2 595 577, 38 грн. Вартість робіт за цим договором може коригуватися у випадках виникнення додаткових обставин, які не передбачені цим договором. Перегляд вартості виконання робіт за цим договором обґрунтовується розрахунками і оформляється сторонами шляхом укладання додаткових угод.
У додатку № 1 до договору: "Договірна ціна на влаштування систем вентиляції на об'єкті: Реконструкція нежитлових приміщень під медичний центр по вул. Обухівській, 120 у Святошинському районі м. Києва, що здійснюється 2017 році, сторони погодили загальну договірну ціну в сумі 2 595 577, 38 грн.
Відповідно до п. 2.3 договору оплата робіт за цим договором здійснюється в такому порядку: замовник протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання цього договору перераховує на розрахунковий рахунок виконавця аванс у розмірі 10% загальної вартості робіт по даному договору, а саме 259 577, 74 грн (п.п. 2.3.1); в подальшому розрахунок виконується щомісячно на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт (надалі акт) протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання сторонами відповідного акту з урахуванням авансових платежів (п.п. 2.3.2).
За умовами п. 3.1 договору виконавець зобов'язується виконати роботи, які передбачені цим договором до 30 листопада 2018 року.
У п. 3.2 договору сторони погодили, що виконавець має щомісячно подати на розгляд замовнику Акт здавання-приймання виконаних робіт. Замовник перевіряє фактично виконані обсяги робіт, про що складається відповідний акт. Зазначений акт замовник має підписати протягом трьох робочих днів або надіслати вмотивовану відмову від приймання робіт. Розрахунок за фактично виконані роботи проводяться замовником протягом 3-х (трьох) робочих днів з моменту підписання акту виконаних робіт згідно з п. 2.3.2.
Пунктом 3.3 договору передбачено, що у випадку вмотивованої відмови замовника від підписання акту виконаних робіт сторонами має бути підписаний двосторонній акт про невідповідність обсягів або якості виконаних робіт (який є підставою для перегляду суми коштів, які мають бути сплачені або сплачені виконавцю за цим договором), а також план-графік за яким виконавець має усунути виявлені недоліки.
У п.п. 4.1.1 та п.п. 4.2.1 договору сторони погодили, що виконавець зобов'язаний виконати роботи, які передбачені цим договором, згідно діючих норм та правил, а замовник - своєчасно прийняти виконані роботи за цим договором та сплатити виконавцю вартість виконаних робіт.
Згідно з п. 9.1 цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2018 року.
Як зазначає позивач, на виконання взятих на себе зобов'язань за договором, він виконав роботи на обумовленому в договорі об'єкті, на загальну суму 1 828 956, 34 грн, про що складено акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року № 1 на суму 143 325, 64 грн, за лютий 2018 року №2 на суму 343 179, 63 грн, за квітень 2018 року №3 на суму 177 435, 09 грн, за травень 2018 року №4 на суму 118 547, 42 грн, за липень 2018 року №5 на суму 35 337, 59 грн, за жовтень 2018 №6 на суму 153 902, 37 грн, які разом з довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати були підписані відповідачем без зауважень та акт за березень 2020 року №7 на суму 857228, 60 грн, з довідкою про вартість робіт березень 2020 року, які 10.04.2020 надіслані замовнику для підписання рекомендованим цінним листом № 0314211774368.
Згідно з випискою по банківському рахунку ФОП Бараш Б.Б. за періоди 27.12.2017/26.12.2017, 07.05.2018/04.05.2018, 29.10.2018/22.10.2018 відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти у загальному розмірі 971 727, 74 грн.
Відтак, оскільки відповідач свої зобов'язання по оплаті виконаних робіт в повному обсязі не виконав, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач, в свою чергу, заперечив проти позову з підстав того, що роботи по акту №7 взагалі не були виконані позивачем, та вказані роботи здійснюються іншим виконавцем, також чинність договору закінчилась 31.12.2018.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків. Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, зобов'язання в силу вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, а відповідно до частини 1 статті 875 Цивільного Кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Відповідно до частин 1, 2 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї з сторін від підписання акта, про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акту визнані судом обґрунтованими (ч. 4 ст. 882 ЦК України).
При цьому, зважаючи на норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" акт виконаних робіт (наданих послуг) належить до первинних документів і засвідчує факт здійснення господарської операції.
Відповідно до ст. 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, статусу належним чином оформленого первинного документа акт виконаних робіт (наданих послуг) набуває за наявності в ньому всіх обов'язкових реквізитів, визначених у ст. 9 вказаного Закону (у т.ч. й особистих підписів осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції).
Умовами пунктів 3.2, 3.3 договору сторони визначили, що виконавець має щомісячно або після виконання етапу робіт подати на розгляд замовнику акт здавання-приймання виконаних робіт. Замовник перевіряє фактично виконані обсяги робіт, про що складається відповідний акт. Зазначений акт замовник має підписати протягом трьох робочих днів або надіслати вмотивовану відмову від приймання робіт. У випадку вмотивованої відмови замовника від підписання акту виконаних робіт сторонами має бути підписаний двосторонній акт про невідповідність обсягів або якості виконаних робіт, а також план-графік за яким виконавець має усунути виявлені недоліки.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач виконав підрядні роботи за договором на загальну суму 971 727, 74 грн, про що складені акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року № 1 на суму 143 325, 64 грн, за лютий 2018 року №2 на суму 343 179, 63 грн, за квітень 2018 року №3 на суму 177 435, 09 грн, за травень 2018 року №4 на суму 118 547, 42 грн, за липень 2018 року №5 на суму 35 337, 59 грн, за жовтень 2018 №6 на суму 153 902, 37 грн.
Разом з цим, подані позивачем, в підтвердження своїх позовних вимог, акт приймання виконаних будівельних робіт акт за березень 2020 року №7 на суму 857228, 60 грн, а також довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за березень 2020 року на суму 857228, 60 грн, не можуть бути прийняті судом як належні докази здійснення господарської операції (виконання робіт) і як наслідок виникнення у замовника обов'язку їх оплати за договором у визначеному в акті розмірі, оскільки не підписані уповноваженими представниками відповідача, та будь-яких інших доказів фактичного виконання зазначених робіт суду не надано.
Також, як вбачається з наданих відповідачем доказів, роботи, зазначені в акті №7 за березень 2020, не виконані у повному обсязі, що підтверджується, зокрема "Звітом з первірки документації по влаштуванню систем опалення, вентиляції, кондиціонування та перевірку частини змонтованих мереж в приміщенні за адресою вул. Обухівська, 120 у м. Києві" у якому, зокрема, відмічені непобудовані частини системи вентиляції, а також листом №1 від 25.02.2021 від ФОП Пташенко, з якого вбачається, що в системах вентиляції, змонтованих у будинку за адресою м. Київ, вул. Обухівська виявлено Повітроводів-2400: ПВ1: 20 м кв., ПВ2: 17 м. кв., ПВ3: 6 м. кв., ПВ5: 0 м. кв, що не відповідає кількості, зазначеній в акті №7 від за березень 2020.
Крім того, суд враховує, що умовами п. 3.1 договору передбачено строк виконання робіт підрядником - до 30 листопада 2018 року, а згідно з п. 9.1 цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2018 року, а отже виконання зазначених робіт у березні 2020 року суперечить умовам укладеного між сторонами договору.
При цьому, в статті 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відтак, оскільки належних та допустимих доказів виконання позивачем робіт, зазначених в акті №7 за березень 2020 року, позивачем не надано, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Як вже зазначалося, відповідно до ст. ст. 13, 73, 74, 77 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про обов'язок відповідача здійснити оплату робіт по акту за березень 2020 року №7 та довідкою про вартість робіт березень 2020 року у сумі 857228, 60 грн.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 09.07.2021.
Суддя Н.І. Ягічева