ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
29.06.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/63/17
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л.М., секретар судового засідання Андріїв Л.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Івано-Франківської міської ради
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківська харчосмакова фабрика"
про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 1649002,96 грн.,
за участю:
від позивача: Кручок А.Б.;
від відповідача: Сікомас С.В.
Встановив: Івано-Франківська міська рада звернулася до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківська харчосмакова фабрика" про стягнення 1074972,14 грн.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 11.01.17 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 31.01.17.
13.02.2017, від відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 2366/17), який прийнято судом до розгляду та приєднано до матеріалів справи (том 1, а.с. 54-58).
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.17 частково задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківська харчосмакова фабрика" (вх. № 2606/17 від 02.03.17) про зупинення провадження по справі; провадження у справі № 909/63/17 зупинено до вирішення пов'язаної з нею справи № 909/261/17 за позовом Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківська харчосмакова фабрика" до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 23.09.16 №635 про затвердження актів про визначення збитків власнику землі у сумі 1074972,14 грн, що розглядається господарським судом Івано-Франківської області.
Представник позивача через канцелярію суду надав клопотання в якому повідомив, що ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2020 закрито провадження у справі № 909/261/17, на підставі п.3 ч.1 ст. 321 ГПК України (ухвала набрала законної сили 21.09.2020). Враховуючи викладене, а також положення ст. 230 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду після усунення обставин, що викликали його зупинення, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення провадження у даній справі.
15.12.2017 року набрала чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, відповідно до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, починаючи зі стадії підготовчого судового засідання - підготовче судове засідання призначив на 19.11.2020 (ухвала від 30.10.2020).
12.11.2020 до суду надійшла заява (вих. №1043/11.1-03/14в) про зміну підстав позову. В обґрунтування вказаної заяви позивач вважає за необхідне змінити підставу даного позову, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.
Також 12.11.2020 від позивача до суду надійшло клопотання (вих. №1042/11.1-03/14в) про витребування доказів в якому останній просить суд витребувати у Відділу у м. Івано-Франківську Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки розташованої по вул. Крайківського, 1 у м. Івано-Франківську, площею 3,6898 га., (з кадастровим номером 2610100000:03:002:0079), за 2013, 2014 та 2015 роки.
Ухвалою суду від 19.11.2020 задоволено клопотання позивача про витребування доказів; заяву позивача про зміну підстав позову прийнято до розгляду, подальший розгляд справи здійснюється згідно заяви про зміну підстав позову.
08.12.2020 до суду надійшов лист Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 02.12.2020 № 300/406-20-0.63. Господарський суд, оцінивши зміст вказаного листа вважає, що останній є фактичною відмовою Відділу виконати вимоги ухвали суду від 19.11.2020 в частині надання витребуваних судом доказів, тому суд повторно витребував у відділу у м. Івано-Франківську Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки розташованої по вул. Крайківського, 1 у м. Івано-Франківську площею 3.6898 га., (з кадастровим номером 2610100000:03:002:0079), за 2013, 2014 та 2015 роки (ухвала суду від 20.01.2021).
09.12.2020, від відповідача надійшов відзив на заяву про зміну підстав позову, який прийнято судом до розгляду та приєднано до матеріалів справи (том 1, а.с. 229-231).
12.01.2021, від відповідача надійшло клопотання про долучення письмових доказів до матеріалів справи; клопотання задоволено, подані докази приєднано до матеріалів справи (том 1, а.с. 242-251).
30.03.2021 від Івано-Франківської міської ради до суду надійшло клопотання про збільшення розміру позовних вимог; позивач просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківська харчосмакова фабрика" кошти в сумі 1649002,96 грн. Суд прийняв клопотання позивача; подальший розгляд справи здійснюється згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог.
15.04.2021, від відповідача до суду надійшла заява-пояснення, яка разом з додатками приєднана до матеріалів справи (том 2, а.с. 41-68); в додатках міститься письмова заява відповідача від 14.12.2020 р. в якій ПАТ "Івано-Франківська харчосмакова фабрика" просить суд застосувати до частини позовних вимог, заявлених за три роки до дня подання позову, позовну давність.
Також 15.04.2021 відповідачем подано заяву (вх.№ 5475/21) в якій представник ПАТ "Івано-Франківська харчосмакова фабрика" просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, застосувавши позовну давність.
Від позивача до суду надійшли письмові пояснення, які разом з додатками приєднані до матеріалів справи (том 2, а.с. 88-89).
Протокольною ухвалою суду від 28.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.05.2021; хід підготовчого провадження та розгляду справи по суті викладено у наявних в матеріалах справи ухвалах суду та протоколах судових засідань.
24.06.21, відповідачем подано заяву по справі № 909/63/17 (вх.№ 9609/21) в якій останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, заявлених у даній справі, застосувавши позовну давність.
29.06.2021, розгляд справи по суті завершено; суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги. Обґрунтовує їх тим, що 27.12.2007 року між Івано-Франківською міською радою та Приватним акціонерним товариством "Івано-Франківська харчосмакова фабрика" було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,6898 га з кадастровим номером 2610100000:03:002:0079 по вул. Крайківського, 1 в м. Івано-Франківську для обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд строком на 2 роки, який припинив свою дію 08 вересня 2010 року. З цього моменту відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів.
Позивач стверджує, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки - територіальної громади м. Івано-Франківська зберіг у себе кошти у вигляді орендної плати за період з 05.08.2013 по 05.08.2016 в розмірі 1649002,96 грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку. Розрахунок суми безпідставно збережених коштів здійснений на основі витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 06.05.2016 року. При цьому позивач посилається на правову позицію викладену у постановах Верховного суду: від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19, від 07.09.2020 у справі № 922/3671/19.
Зокрема покликається на те, що чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; 2) витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Позовні вимоги мотивує приписами статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, статтею 206 Земельного кодексу України.
Позиція відповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві на позов (том 1, а.с.54-58), відзиві на заяву про зміну підстав позову (том 1, а.с. 229-231) та заяві-поясненні (том 2, а.с. 41-68); просить суд у позові Івано-Франківської міської ради відмовити повністю.
Вказує, що у зв'язку із зволіканням та відмовою продовжити (пролонгувати) договір оренди землі, орендар належним чином виконував договірні зобов'язання, сплачуючи орендну плату, індексуючи її в установлено порядку, про що свідчать довідки ДГП від 18.03.2011 та ДФС України від 26.01.2017.
Рішенням Івано-Франківської міської ради від 08 липня 2016 року відповідачу надано дозвіл на складання проектів відведення земельних ділянок. Відповідно до проектів землеустрою двох земельних ділянок, відведених на ділянці, площею 3,6898 га, земельна ділянка по вул. Крайківського, 1, - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, становить 0,3548 га, друга земельна ділянка по вул. Крайківського, 1-А, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, становить 3,1244 га, що разом складає (0,3548 + 3,1244 га) = 3,4792 га, яка не була сформована і їй не присвоювався кадастровий номер. Площа відчуженої частини земельної ділянки становить 0,2106 га.
На підставі договору поділу нерухомого майна від 01 червня 2012 року ідеальна частка нерухомого майна 27/1000 виділяється ТОВ "Л.А.Р.М." - механічна майстерня, яка розташована на відчуженій земельній ділянці по вул. Крайківського, 1-Б в м. Івано-Франківську. Підставою даного позову є користування відповідачем земельною ділянкою площею 3,6898 га по вул. Крайківського, 1 в м. Івано-Франківську без правовстановлюючих документів, що зумовило упущену вигоду для міської ради як власника земельної ділянки за 2013 - 2016 роки.
При визначенні упущеної вигоди позивач використав дані про нормативну грошову оцінку землі, яка в силу вимог ст. 271 Податкового кодексу України є базою для нарахування плати за землю.
Зокрема, первісний позов розрахований, виходячи з нормативної грошової оцінки в розмірі 16524031,30 грн. в 2013р., 16524031,30 грн. в 2014р., 20635206,50 грн. в 2015р., 24587076,76 грн. в 2016р. та ставки 3% від такої оцінки землі.
Позивачем збільшено розмір позовних вимог; позивач просить стягнути з відповідача 1649002,96 грн. Збільшення позовних вимог обґрунтоване позивачем нормативною оцінкою земельної ділянки в розмірі 24587076,76 грн., яка, на переконання позивача, була чинною за весь період з 2013 по 2016 роки. Тобто, позивач збільшив позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди, вимагаючи різницю між розміром заявлених у позові вимог та розміром заявлених в клопотанні про збільшення вимог, і така різниця становить 574030,82 грн.
На думку відповідача, позивачем додатково нараховані та пред'явлені вимоги про стягнення плати за землекористування за період з 2013 по 2016р. включно.
Відповідач стверджує, про невірність розрахунку стягуваної суми, але свого контррозрахунку суду не надав.
Водночас, представник відповідача покликається на те, що звертаючись до суду з позовом 10.01.2017 та згідно заяви про збільшення позовних вимог заявляючи до стягнення 1649002,96 грн за період з 05.08.2013 по 05.08.2016, позивачем залишено поза увагою визначений статтею 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності, у зв'язку з чим Приватне акціонерне товариство "Івано-Франківська харчосмакова фабрика" просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в позові на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.
Обставини справи, встановлені судом. Оцінка доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, заслухавши пояснення сторін, об'єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
27.12.2007 року між Івано-Франківською міською радою (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "Івано-Франківська харчосмакова фабрика" (орендар) було укладено договір оренди землі (том 1, а.с.10-11).
Згідно з п.1 договору, орендодавець на підставі п.1.47 рішення XIX сесії Івано-Франківської міської ради V демократичного скликання від 14.11.2007 року "Про продовження термінів оренди земельних ділянок" надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку для обслуговування виробничих будівель і споруд на вул. Крайківського, 1.
В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,6898 га, відповідно до плану (схеми) розташування. На земельній ділянці розташований об'єкт нерухомого майна - виробничі приміщення (п.2, 3 договору).
У відповідності до п.4 договору, нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 4287411,34 грн.
Пунктом 7 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 49305,00 грн. на рік.
Пунктом 6 договору сторони погодили, що даний договір укладено на 2 роки.
За наведеного, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що Приватне акціонерне товариство "Івано-Франківська харчосмакова фабрика" використовує земельну ділянку загальною площею 3,6898 га з кадастровим номером 2610100000:03:002:0079 по вул. Крайківського, 1 в м. Івано-Франківську для обслуговування адміністративно-виробничих будівель без достатньої правової підстави.
Позовні вимоги розраховані позивачем, виходячи з нормативної грошової оцінки в розмірі 16524031,30 грн. в 2013р., 16524031,30 грн. в 2014р., 20635206,50 грн. в 2015р., 24587076,76 грн. в 2016р. та ставки 3% від такої оцінки землі (том 1, а.с. 36).
Згідно наявного в матеріалах справи витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки станом на 2016 рік (том 1, а.с. 37), нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 24587076,76 грн.
Після збільшення розміру позовних вимог позивачем здійснено новий розрахунок (том 2, а.с. 34) виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 2016 рік - 24587076,76 грн за весь період з 05.08.2013 по 05.08.2016.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення. Висновки суду.
Згідно з положеннями частин 1 статей 122, 123, 124 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Статтею 206 ЗК України установлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Частиною 1 статті 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).
У силу приписів статті 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі ст.1212 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщено.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Судом встановлено, що договір оренди землі від 27.12.2007 року, який був укладений терміном на два роки (п.6 договору), припинив свою дію. Доказів продовження дії вказаного договору оренди матеріали справи не містять.
З огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
З урахуванням положень статей 120, 125 ЗК України та статті 1212 ЦК України до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).
Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
При цьому, частиною першою статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до частин третьої-четвертої цієї ж статті сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, а земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Івано-Франківська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Земельна ділянка площею 3,6898 га, кадастровий номер 2610100000:03:002:0079, розташована по вул. Крайківського, 1 у м. Івано-Франківську сформована як об'єкт цивільних прав.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 ПК України (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (п.71).
Таким чином, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку. Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №917/353/19.
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно з положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.
Крім того приписи статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.
В матеріалах справи наявні 2 витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 2009, 2016 роки (том 1, а.с. 37, 62), нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить відповідно: 15601584,29 грн; 24587076,76 грн.
Розрахунок орендної плати здійснювався позивачем в розмірі 3 відсотків від нормативно - грошової оцінки земельної ділянки на основі витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 06.05.2016 року.
Суд самостійно здійснив розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок комунальної власності на території м. Івано-Франківська за користування земельною ділянкою за адресою: вул. Крайківського, 1 м. Івано-Франківськ, площа земельної ділянки 3,6898 га за період з 01.01.2014 до 05.08.2016.
При цьому за 2014 та 2015 роки судом взято нормативно грошову оцінку земельної ділянки станом від березня 2009 р., оскільки позивачем надано відповідний витяг.
Згідно наявного в матеріалах справи витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки станом від березня 2009 р. (том 1, а.с. 62), нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 15601584,29 грн.
2014 рік нормативно грошова оцінка за 2009 рік - 15 601 584,29 грн (том 1, а.с. 62)
15 601 584,29 (3%) = 468047, 53 грн.
Сума безпідставно збережених коштів: 468047, 53 грн. - 163920,73 грн (дані ДПС про сплату) = 304126,80 грн.
2015 рік нормативно грошова оцінка за 2009 рік - 15 601 584,29 грн (том 1, а.с. 62)
(3% - 468047,53 грн)
Сума до безпідставно збережених коштів: 468047, 53 грн. - 199818,69 грн (дані ДПС про сплату) = 268228,84 грн.
2016 рік нормативно грошова оцінка за 2016 рік - 24587076,76 грн (том 1, а.с. 37) Сума до безпідставно збережених коштів за період з 01.01.2016 до 05.08.2016 правильна згідно розрахунку позивача (том 2, ас. 34) і становить 303325,87 грн.
Згідно з розрахунком проведеним судом, сума безпідставно збережених коштів за період з 01.01.2014 (в межах строку позовної давності) до 05.08.2016 (кінцевий строк визначений позивачем у розрахунку) становить 875681,51 грн.
Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах, обумовлених статтею 3 Господарського кодексу України.
Приписами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Так згідно з частиною 1 цієї правової норми перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З аналізу наведеної норми права вбачається, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов'язується як з об'єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб'єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Отже виникнення права на позов пов'язане не з моментом порушення цивільного права суб'єкта, що його реалізує, а з моментом, коли він довідався або міг довідатись про таке порушення, зважаючи при цьому на суб'єктивні та об'єктивні чинники, такі як усвідомлення порушення його права, наявність достатнього обсягу інформації, яка б давала можливість усвідомити те, що право порушено, наявність права на захист інтересів (обсяг повноважень, у тому числі процесуальних, для захисту права).
Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачає можливість застосування судом правового інституту позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.
Як вбачається з розрахунку (том 1, а.с. 34) позивачем заявлено до стягнення суму безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в сумі 1649002,96 грн. за період з 05.08.2013 по 05.08.2016, в той час як позов пред'явлено 10.01.2017 (а.с.1), тобто поза межами трирічного строку позовної давності не додаючи при цьому доказів переривання такого строку. Суд приходить до висновку про правомірність нарахування відповідачу безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за період з 01.01.2014 (в межах строку позовної давності) до 05.08.2016 (кінцевий строк визначений позивачем у розрахунку) в сумі 875681,51 грн.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).
Суд встановив, що відповідач як власник об'єктів нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату. Отже, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
За наведених обставин та правових норм, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову; до стягнення з відповідача на користь позивача належить 11075,58 грн. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Також в даній справі суд враховує, що у справі "Серявін та інші проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судові витрати.
Згідно з приписами пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в сумі 13134,31 грн (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Івано-Франківської міської ради до Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківська харчосмакова фабрика" про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 1649002,96 грн. - задоволити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківська харчосмакова фабрика", вул. Крайківського, 1, м. Івано-Франківськ, 76019 (ідентифікаційний код 20550910) на користь Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004 (ідентифікаційний код 33644700) - безпідставно збережені кошти в сумі 875681(вісімсот сімдесят п'ять тисяч шістсот вісімдесят одна) грн 51 коп. та судовий збір в сумі 13134 (тринадцять тисяч сто тридцять чотири) грн. 31 коп.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 09.07.2021.
Суддя Л.М. Неверовська