вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" липня 2021 р. Справа№ 910/2503/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 (повний текст підписано 21.05.2019)
у справі № 910/2503/19 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"
про стягнення 14 555,23 грн.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення 14 555,23 грн. страхового відшкодування.
Позивач зазначає, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" на підставі договору страхування наземного транспорту №20659а5к від 07.09.2015, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 , у розмірі 19 457,91 грн., а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст.ст. 993, 1191 ЦК України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Mitsubishi", д.р.н. НОМЕР_2 , водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, була застрахована Товариством з додатковою відповідальність "Страхова компанія "Альфа-Гарант", позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача недоплачену частину страхового відшкодування у розмірі 14 555,23 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 у справі №910/2503/19 позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" 14555, 23 грн. страхового відшкодування та 1762, 00 грн. судового збору.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що при здійсненні розрахунку суми страхового відшкодування коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу не враховується, оскільки строк експлуатації КТЗ станом на момент ДТП не перевищував 7 років.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального (ст.ст. 2, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п.п. 2.4, 3.9, 7.39, 83 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 за №1074/8395) та процесуального (ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України) права.
Підставами для скасування судового рішення відповідач зазначає, що господарським судом не було взято до уваги те, що відповідач, як страховик транспортного засобу винної особи, згідно зі ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Апелянт вказує, що в даному випадку виконання Звіту, який є актом про оцінку майна відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», є обов'язковою умовою для виплати страхового відшкодування, оскільки тільки кваліфікований експерт - оцінювач має змогу встановити наявність підстав для застосування зносу, визначити показник цього зносу та відповідно розмір КТЗ до настання 23.08.2016 ДТП.
Підставами для застосування коефіцієнту фізичного зносу відповідач визначає, що на момент огляду пошкодженого транспортного засобу "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 , оцінювачем ТДВ СК «Альфа - Гарант» на ньому було зафіксовано пошкодження, не пов'язані з аварією, у вигляді «деформації та подряпин лівих задніх дверей та накладки бампера переднього, тріщини лобового скла, вм'ятини лівої боковини», що відображено у протоколі огляду від 12.09.2016, який міститься у матеріалах справи. Згідно даних функції «Audahistory» програмного комплексу «Audatex» чітко встановлено, що складові частини транспортного засобу "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 , такі як «бампер передній, обидві фари передні», відновлювались ремонтом 18.12.2014, тобто до настання даної ДТП.
В якості нових доказів у справі апелянт додає до апеляційної скарги адвокатський запит від 31.05.2019 та лист №3575 від 10.06.2019 ПрАТ «СК «Уніка» з додатками, вказуючи, що відповідач не міг передбачити той факт, що суд не врахує протокол огляду КТЗ, складений на його замовлення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/2503/19 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху, з огляду на неподання належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду, після усунення недоліків апеляційної скарги, поновлено відповідачу строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
07 вересня 2015 на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №20659а5к ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" (надалі - позивач, страховик) застрахувало автомобіль "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 , страхувальником якого є ОСОБА_1 , вигодонабувачем - ПАТ "Креді Агріколь Банк".
З довідки № НОМЕР_3 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що 23.08.2016 в м. Бровари Київської області мала місце дорожньо-транспортна пригода, бокове зіткнення за участю автомобіля "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля "Mitsubishi", д.р.н. НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 , під його керуванням.
ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.16.12. Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП України постановою Броварського міськрайонного суду Київської області у справі №361/5138/16-п (провадження №3/361/1231/1б).
31.08.2016 страхувальник звернувся до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування.
Відповідно до рахунків №J960002111 від 01.09.2016 та №J960002111 від 19.09.2016, виставлених ТОВ "Інтехстандарт", вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 , склала 21 667,91 грн.
За страховим випадком ДТП, що сталась 23.08.2016 за участю застрахованого автомобіля "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 , згідно складених страхових актів №АХА2161809 від 09.09.2016 та №АХА2167978 від 23.09.2016, а також умов договору страхування №20659а5к від 07.09.2015, яким передбачена безумовна франшиза у розмірі 2 210,00 грн., позивачем було визначено суму страхового відшкодування у розмірі 19 457,91 грн. (21 667,91 грн. - 2 210,00 грн.), виплата якої підтверджується платіжними дорученнями №267 181 від 12.09.2016 та № 270 208 від 26.09.2016.
Відповідно до Генерального договору №ІМА-11-1/20111 про співробітництво та додаткової угоди від 26.10.2016 згода вигодонабувача вважається отриманою, якщо сума страхового відшкодування не перевищує 20 000,00 грн.
Відповідач сплатив позивачу страхове відшкодування в сумі 3 902,68 грн., що не заперечується позивачем.
На підставі викладеного, враховуючи часткову сплату, позивач просить достягнути з відповідача залишок суми страхового відшкодування в розмірі 14 555,23 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, а також з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи з викликом осіб, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Спір у справі виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку з виплатою коштів страхувальнику за договором добровільного страхування транспортного засобу.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що до страховика за договором майнового страхування (позивача у справі) після виплати страхового відшкодування потерпілій особі у межах фактичних витрат, які не можуть перевищувати розміру реальних збитків, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
З матеріалів справи вбачається, що станом на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Mitsubishi", д.р.н. НОМЕР_2 , була застрахована згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс АК/0684736) у Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" з лімітом відповідальності за заподіяну шкоду майну у розмірі 100 000,00 грн. та з франшизою у розмірі 1000,00 грн.
За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України). Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до ст. 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Згідно з ч. 2 ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас, як передбачено ч. 3 ст. 985 ЦК України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
У Законі України "Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону України). Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За змістом ст.ст. 9, 22 - 31, 35, 36 цього Закону настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
За загальним правилом згідно зі ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"); відповідно до п.п. 32.4, 32.7 ст. 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з п. 12.1 ст. 12 Закону України страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Положеннями ст. 29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом із тим, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено ст. 1194 ЦК України, згідно з якою особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі ст. 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
В цій частині колегією суддів апеляційної інстанції з огляду на приписи ч.4 ст. 236 ГПК України, враховано висновки Верховного Суду викладені у постанові від 02.05.2018 у справі №910/6094/17, від 02.05.2018 у справі №910/6094/17, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17 та від 14.05.2018 у справі №910/5092/17.
Між сторонами у даній справі виник спір щодо розміру відшкодування, оскільки позивач вважає, що відповідач, як страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності, має відшкодувати йому повну вартість відновлювального ремонту транспортного засобу в межах фактичних витрат.
Вина водія ОСОБА_3 , який керував автомобілем "Mitsubishi", д.р.н. НОМЕР_2 , підтверджується постановою Броварського міськрайонного суду Київської області у справі № 361/5138/16-п (провадження №3/361/1231/1б).
Пунктом 36.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" п. 41.1 ст. 41 цього Закону України), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Таким чином, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 , відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" в межах лімітів, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту №20659а5к від 07.09.2015, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.
Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене. В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 .
26.04.2017 позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу вих. №СУ/003202/3, яка була частково задоволена останнім на суму 3 902,68 грн., що не заперечується відповідачем.
Судом встановлено, що вказана у вищевказаній заяві сума страхового відшкодування у розмірі 19 457,91 грн. була розрахована позивачем відповідно до рахунків, виставлених СТО, що надавало послуги з відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, та з урахуванням безумовної франшизи у розмірі 2 210,00 грн., що передбачена договором страхування №20659а5к від 07.09.2015.
Однак, з огляду на не повну виплату суми страхового відшкодування, позивач просить стягнути з відповідача 14 555,23 грн.
Щодо необхідності визначення вартості відновлювального ремонту з урахування зносу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як було відзначено вище, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Відповідно до рахунків №J960002111 від 01.09.2016 та №J960002111 від 19.09.2016, виставлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтехстандарт", вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 , склала 21 667,91 грн.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів (далі - КТЗ) чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 № 142/5/2092 (далі - Методика)).
Згідно з п.2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №142/5/2092 від 24.11.2003, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до вимог п. 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р + С м + С с х (1- Е з), де: С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Е з - коефіцієнт фізичного зносу.
Відповідно до пункту 7.38 Методики при визначенні розміру коефіцієнта фізичного зносу КТЗ береться за основу строк експлуатації останнього (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що значення коефіцієнту фізичного зносу (Ез) застрахованого позивачем автомобіля "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 , рік випуску 2013, приймається таким, що дорівнює нулю, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди (23.08.2016) строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував 7 років (граничний строк, визначений пунктом 7.38 Методики).
Судом було встановлено, що при визначенні суми матеріального збитку та відповідно суми, заявленої до стягнення, позивачем було враховано коефіцієнт фізичного зносу деталей автомобіля, який у даному випадку дорівнює нулю, оскільки на момент ДТП термін експлуатації автомобіля "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 , складав три роки.
Крім того, судом першої інстанції не прийнято до уваги заперечення відповідача щодо наявності в матеріалах справи звіту №09-D/44/1 від 18.12.2016 про вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Citroen Berlingo (державний номер НОМЕР_1 ), який було складено оцінювачем ОСОБА_4 . Суд виходив з того, що норми чинного законодавства не містять вимоги, за змістом якої розмір матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, може бути підтверджений виключно звітом про оцінку, складеним згідно з Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Перелік можливих доказів у даному випадку не є вичерпним, а визначальним є факт відповідності розрахунку суми матеріального збитку вимогам законодавства.
Посилання скаржника на необхідність застосування коефіцієнта фізичного зносу з посиланням на п. 7.39 Методики, з огляду на те, що у Звіті №09-D/44/1 від 18.12.2016, коефіцієнт фізичного зносу дорівнює 0,396, не знайшли свого підтвердження.
Пунктом 7.39 Методики визначено, що винятком стосовно використання вищезазначених вимог п. 7.38 є:
а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний);
б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм'ятин без пофарбування складової частини));
в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ;
г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I цієї Методики;
ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 до цієї Методики.
З огляду на викладені положення вбачається, що при визначенні вартості окремої складової частини транспортного засобу, строк експлуатації якої не перевищує 7 років - для інших легкових КТЗ; значення коефіцієнта фізичного зносу не приймається таким, що дорівнює нулю, зокрема, у випадку якщо відповідна складова частина або оперення кузова відновлювались ремонтом або мають наскрізні корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як встановлено судом, автомобіль "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 2013 року випуску, тобто строк експлуатації зазначеного автомобіля станом на момент ДТП (23.08.2016) не перевищував 7 років. В свою чергу, відповідач зазначеного не спростував, як і не надав доказів того, що складові частини кузова, які відновлювалися ремонтом внаслідок ДТП, мали деформації та подряпин лівих задніх дверей та накладки бампера переднього, тріщини лобового скла, вм'ятини лівої боковини, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ. Крім того, інших доказів того, що застрахований транспортний засіб підпадає під критерії, визначені п.7.39. Методики, відповідач до матеріалів справи не надав.
Посилання відповідача на протокол огляду транспортного засобу від 12.09.2016 з зафіксованими пошкодженнями, які не відносяться до ДТП, що був підписаний власником транспортного засобу "Citroen", державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , не приймається судом до уваги та не є належним доказом в підтвердження обставин, які є підставою для застосування пункту 7.39 Методики.
В матеріалах справи також міститься акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 31.08.2016, за підписом тієї ж ОСОБА_2 , що не містить відомостей про дефекти, стосовно яких зауважує відповідач.
Щодо вирахування відповідачем суми франшизи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Поняття "франшиза" міститься у ст. 9 Закону України "Про страхування" і його слід розуміти як частину збитків, що не відшкодовуються страховиком згідно з договором страхування.
За таких обставин, оскільки полісом №АК/0684736 передбачена франшиза у розмірі 1 000,00 грн., страхове відшкодування має бути зменшене на цю суму.
Таким чином, враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог та стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 14 555,23 грн. (19 457,91 грн. - 3 902,68 грн. - 1 000,00 грн.), враховуючи, що за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс АК/0684736) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну становить 100 000,00 грн., франшиза - 1000,00 грн.
Щодо подання апелянтом нових доказів, колегія суддів зазначає наступне.
До апеляційної скарги відповідачем було додано копію адвокатського запиту від 31.05.2019 та копію листа №3575 від 10.06.2019 ПрАТ «СК «Уніка» з додатками.
В обґрунтування подання вказаних доказів суду апеляційної інстанції апелянт зазначає, що відповідач не міг передбачити той факт, що суд не врахує протокол огляду КТЗ, складений на його замовлення.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За вказаних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апелянт не довів неможливість подання відповідних доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин аргументи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 у справі №910/2503/19.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 у справі №910/2503/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 у справі №910/2503/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/2503/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 09.07.2021.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська