вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" липня 2021 р. Справа№ 910/20965/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Скрипки І.М.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Білоус О.О.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 06.07.2021,
розглянувши апеляційну скаргу Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське»
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 (повний текст складено 29.04.2021)
у справі №910/20965/20 (суддя Джарти В.В.)
за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське»
до Кабінету Міністрів України
про визнання незаконним та скасування розпорядження Ради Міністрів Української РСР №185-р від 30.03.1987 в частині додатку №6 в частині рядка «Колгосп імені Леніна 342,6»,
Короткий зміст позовних вимог
Колективне сільськогосподарське підприємство «Андріївське» (далі - позивач, Підприємство або КСП «Андріївське») звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Кабінету Міністрів України (далі, відповідач або КМУ) про визнання незаконним та скасування розпорядження Ради Міністрів Української РСР №185-р від 30.03.1987 в частині додатку №6 в частині рядка «Колгосп імені Леніна 342,6».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що спірне розпорядження від 30.03.1987 є незаконним, оскільки було прийняте із порушенням статті 40 Земельного кодексу УРСР, а саме без отримання згоди від колгоспу імені Леніна щодо вилучення у нього землі державного лісового фонду у розмірі 342,6 га.
Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі №910/20965/20 у задоволенні позову Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське» до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та скасування розпорядження Ради Міністрів Української РСР №185-р від 30.03.1987 в частині додатку №6 в частині рядка «Колгосп імені Леніна 342,6» відмовлено повністю.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд дійшов висновку, що згідно статті 40 Земельного кодексу УРСР згода загальних зборів членів колгоспів на вилучення ділянок із земель, які є у користуванні колгоспів, надається виключно у випадку вилучення земель, що мають культурне або наукове значення. Також суд послався як на преюдиційні на обставини законності вилучення земель, встановлені у межах господарської справи №911/46/15.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим рішенням, 14.05.2021 Колективне сільськогосподарське підприємство «Андріївське» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі №910/20965/20 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити - визнати незаконним та скасувати розпорядження Ради Міністрів Української РСР №185-р від 30.03.1987 в частині додатку №6 в частині рядка «Колгосп імені Леніна 342,6».
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:
- судом невірно застосовано тлумачення статті 40 Земельного кодексу УРСР;
- суд не мотивував відхилення доводів позивача щодо відсутності згоди загальних зборів колгоспників на вилучення спірної земельної ділянки;
- суд безпідставно не взяв до уваги як доказ висновок науково-правової експертизи від 26.06.2018 №126/142-е, наданої до матеріалів справи позивачем.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
23.06.2021 від відповідача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просив суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
В обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги відповідач наголосив на наступному:
- норми статті 40 Земельного кодексу УРСР передбачають необхідність отримання згоди загальних зборів членів колгоспів на вилучення ділянок із земель, які є у користування колгоспів, виключно у випадку вилучення земель, що мають культурне та наукове значення;
- судовими рішеннями у справах №911/46/15 та №911/1558/18 встановлено факти, що мають істотне значення та не підлягають доведенню під час вирішення цього спору;
- наданий позивачем висновок науково-правової експертизи від 26.06.2018 №126/142-е не відповідає вимогам статей 98, 101, 108 Господарського процесуального кодексу України.
У відзиві представник КМУ просив суд здійснити розгляд справи без його участі.
05.07.2021 від позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу, у яких позивач зазначив, що наведені у відзиві доводи відповідача не спростовують аргументів апеляційної скарги.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2021 апеляційну скаргу Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське» у справі №910/20965/20 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20965/20. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі №910/20965/20 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
31.05.2021 матеріали справи №910/20965/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та передані головуючому судді у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі №910/20965/20, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву, заяв, клопотань, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 06.07.2021.
У судовому засіданні 06.07.2021 за результатами заслуховування пояснень представників сторін по суті спору суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання 06.07.2021 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив залишити оскаржуване рішення суду без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
27.06.1951 сільськогосподарській артілі імені Молотова села Андріївка Макарівського району виконкомом Макарівської районної ради депутатів трудящих було видано Державний акт №548521 на вічне користування землею колгоспами, згідно якого за сільськогосподарською артіллю імені Молотова було закріплено в безоплатне і безстрокове користування земля площею 3984,95 га згідно з планом і описом меж.
Згідно протоколу загальних зборів колгоспників ім. Молотова від 06.07.1957 колгоспу ім. Молотова присвоєно ім'я В.І. Леніна.
28.01.1992 Макарівського РДА прийнято рішення №10 «Про реєстрацію та перереєстрацію підприємств, організацій всіх форм власності, кооперативів, громадських об'єднань та інших суб'єктів підприємницької діяльності», пунктом 9 якого перереєстровано колгосп ім. Леніна с. Андріївка.
Згідно протоколу загальних зборів членів колгоспу ім. Леніна від 08.02.1992 вирішено питання про перейменування колгоспу ім. Леніна на колгосп «Андріївський».
21.04.1997 КСП «Андріївське» код 03754892 видано свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи.
Отже, позивач (КСП «Андріївське») є правонаступником сільськогосподарської артілі (колгоспу) імені Молотова.
Обставини щодо правонаступництва КСП «Андріївське» сільськогосподарської артілі (колгоспу) імені Молотова встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 04.03.2015 у справі №911/46/15 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 і відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню.
Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 30.03.1987 №185-р було прийнято пропозицію Держагропрому УРСР про вилучення з користування колгоспів (в т.ч. колгоспу ім. Леніна) земель «за згодою загальних зборів колгоспників» і надання їх для використання в сільському або лісовому господарстві землекористувачам згідно з додатками №І-ІІ.
У додатку №6 до розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 30.03.1987 №185-р вказано, зокрема, що у Колгоспу імені Леніна вилучаються земельні ділянки площею 342,6 га і надаються в постійне користування лісгоспам для ведення лісового господарства.
31.08.1987 Макарівським лісгоспом було видано наказ №53 «Про внутрішньогосподарську організацію лісгоспу після прийому до складу держлісфонду колгоспних та радгоспних лісів», яким розподілено площі державного лісового фонду, в тому числі площею 342,6 га, які належали колгоспу імені Леніна.
Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач зазначає, що загальні збори колгоспників колгоспу імені Леніна (правонаступником якого є позивач) згоди на вилучення вищевказаної земельної ділянки не давали, а тому розпорядження Ради Міністрів УРСР від 30.03.1987 №185-р в частині додатку №6 в частині рядка «Колгосп імені Леніна 342,6» є незаконним та підлягає скасуванню.
КМУ, у свою чергу, заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав того, що вилучення спірних земель не потребувало згоди зборів уповноважених колгоспників вказаного колгоспу. Крім того, відповідач наголошував на тому, що позивачем пропущений строк позовної давності.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до частини 1 статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Згідно частини 1 статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Колегія суддів наголошує, що захист права користування здійснюється на рівні із захистом права власності.
Відповідно до статті 11 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (яка діяла на момент прийняття оскаржуваного розпорядження) у виключній власності держави були: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
Згідно з частиною 2 статті 12 Конституції УРСР земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в безоплатне і безстрокове користування.
Статтею 3 Земельного кодексу УРСР (який діяв на момент прийняття оскаржуваного розпорядження) визначено, що відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР земля є державною власністю - спільним надбанням усього радянського народу.
Земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються.
Відповідно до частини 1 статті 7 Земельного кодексу УРСР до відання Української РСР в галузі регулювання земельних відносин належать розпоряджання в межах республіки єдиним державним земельним фондом і встановлення перспективних планів його використання, встановлення порядку користування землею і організація землеустрою, встановлення планів по меліорації земель, боротьбі з ерозією та підвищенню родючості ґрунтів, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а також регулювання земельних відносин в інших питаннях, якщо вони не належать до компетенції Союзу РСР.
Згідно частин 1, 2 статті 16 Земельного кодексу УРСР надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 Земельного кодексу УРСР (частина 4 статті 16 Земельного кодексу УРСР).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 38 Земельного кодексу УРСР вилучення земельних ділянок для державних або громадських потреб провадиться Радою Міністрів Української РСР - з усіх земель, незалежно від розміру земельної ділянки.
З огляду на вищезазначене, відповідно до положень законодавств, що діяло на момент прийняття оскаржуваного Розпорядження, розпорядження землями лісового фонду, які є державною власністю, належало до виключної компетенції Ради Міністрів Української РСР.
У позовній заяві Підприємство зазначає про порушення частини 2 статті 40 Земельного кодексу УРСР, що проявляється у ненаданні згоди загальних зборів членів колгоспів на вилучення державних земель лісового фонду.
Так, положення статті 40 Земельного кодексу УРСР визначали порядок вилучення ділянок із земель колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств, організацій, установ та із земель, що мають, культурне або наукове значення.
Згідно з частиною 1 статті 40 Земельного кодексу УРСР вилучення ділянок із земель, які є у користуванні колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ, із земель, що мають культурне або наукове значення, допускається лише у випадках особливої необхідності.
Відповідно до частини 2 статті 40 Земельного кодексу УРСР вилучення ділянок із земель, які є у користуванні колгоспів, може провадитися тільки за згодою загальних зборів членів колгоспів або зборів уповноважених, а з земель, які є в користуванні радгоспів, інших державних, кооперативних, громадських підприємств, організацій, установ союзного або республіканського підпорядкування, - за погодженням із землекористувачами та з відповідними міністерствами, державними комітетами і відомствами Союзу РСР, Української РСР або іншої союзної республіки.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновку, що нормою частини 2 статті 40 Земельного кодексу УРСР передбачено, що згода загальних зборів членів колгоспів на вилучення ділянок із земель, які є у користуванні колгоспів, надається виключно у випадку вилучення земель, що мають культурне або наукове значення.
Однак, колегія суддів не погоджується із такими висновками місцевого господарського суду, оскільки структура статті 40 Земельного кодексу УРСР (наявність переліку, розділеного комами, та двічі використане словосполучення «із земель») дозволяє стверджувати, що вилучення допускається лише у випадках особливої необхідності і земель:
- які є у користуванні колгоспів;
- які є у користуванні радгоспів;
- які є у користуванні інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ;
- які мають культурне або наукове значення.
Отже, для вилучення Радою Міністрів Української РСР ділянок із земель, які були у користуванні колгоспів, зокрема, і колгоспу ім. Леніна (правонаступником якого є КСП «Андріївське»), необхідна була згода загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених.
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку стосовно того, що нормою частини 2 статті 40 Земельного кодексу УРСР передбачено отримання згоди на вилучення лише у випадку вилучення земель колгоспів, що мають культурне або наукове значення.
Водночас, вказані висновки суду не призвели до прийняття ним неправильного рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Дослідивши зміст спірного Розпорядження (том 1, а.с. 221), колегія суддів зазначає, що у тексті останнього зазначено «прийняти пропозицію Держагропрому УРСР про вилучення з користування колгоспів /за згодою загальних зборів колгоспників/ радгоспів та інших господарств земель і надання їх для використання в сільському або лісовому господарстві землекористувачам згідно з додатками №І-ІІ».
Тобто, у тексті спірного Розпорядження значиться, що вилучення проводилось /за згодою загальних зборів колгоспників/. При цьому, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що законодавчо станом на 30.03.1987 було встановлено відповідну форму для Розпорядження Ради Міністрів Української РСР щодо саме «вилучення» земельних ділянок, що унеможливлювало б вилучення шляхом прийняття пропозиції про вилучення.
Водночас, колегія суддів зазначає, що господарськими судами у 2015-2017 роках було розглянуто справу №911/46/15 за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське» до Макарівської районної державної адміністрації та Державного підприємства «Макарівське лісове господарство» про:
1) скасування розпорядження Макарівської районної державної адміністрації від 18.03.04 №80 «Про надання земельних ділянок в постійне користування Макарівському державному лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства в межах Андріївської сільської ради»;
2) скасування державного акта на право постійного користування землею КВ № 002934, виданого Макарівському державному лісогосподарському підприємству 20.05.04 та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №001;
3) скасування державного акта на право постійного користування землею КВ №002937, виданого Макарівському державному лісогосподарському підприємству 20.05.04 та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №002;
4) визнання за Колективним сільськогосподарським підприємством «Андріївське» права користування земельною ділянкою на підставі державного акта на вічне користування землею колгоспами від 21.06.51 №548521 в частині площі 366,3881 га, наданої в постійне користування Макарівському державному лісогосподарському підприємству.
Позивач у справі №911/46/15 посилався на те, що оскаржуване розпорядження прийнято райдержадміністрацією з перевищенням її компетенції та з порушенням прав позивача, зазначаючи, що земельна ділянка площею 366,3881 га, надана відповідачу-2 у справі №911/46/15 в постійне користування за спірним розпорядженням, перебувала в користуванні позивача на підставі виданого артілі імені Молотова Державного акта на вічне користування землею колгоспами від 27.06.51 та що вилучення земельної ділянки у попереднього користувача не проводилось та позивач, як правонаступник артілі імені Молотова, не надавав згоди на її вилучення.
Рішенням Господарського суду Київської області від 04.03.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2016 у справі №911/46/15, у задоволенні позову було відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, приймаючи постанову від 29.03.2016 у справі №911/46/15, встановив, що «Розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 30.03.1987р. №185-р за пропозицією Держагропрому УРСР було вилучено з користування колгоспів, радгоспів та інших господарств землі і надано їх для використання в сільському або лісовому господарстві землекористувачам згідно з додатками до розпорядження. Так, згідно додатку №6 до розпорядження Ради Міністрів УРСР від 30.03.1987р. №185-р вилучено в колгоспу імені Леніна та передано Макарівському лісгоспзагу у складі Зябуянського лісництва 342,6 га земель для ведення лісового господарства, що підтверджується наявною копією в матеріалах справи наказу по Макарівському лісгоспзагу від 31.08.1987р. №53. Наказом Міністерства лісового господарства від 31.10.1991р. №133 затверджено нову схему організаційної структури управління лісовим господарством, встановлено, що правонаступником ліквідованих лісгоспзагів та лісомеліоративних станцій є відповідні державні лісогосподарські підприємства (держлісгоспи).
Посилання позивача на те, що Розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 30.03.1987р. №185-р не було вилучено землі для ведення лісового господарства, а лише було прийнято пропозицію про вилучення, а також на те, що в розпорядженні зазначено - за згодою загальних зборів колгоспників, а колгосп імені Леніна такої згоди не надавав, спростовуються наявним в матеріалах справи копії наказу по Макарівському лісгоспзагу від 31.08.1987р. №53, що свідчать про фактичне виконання розпорядження та фактичне вилучення земель».
Крім того, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір у справі №911/46/15 по суті, встановив, що положення статті 7 Земельного кодексу України 1990 року та статті 9 Лісового кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлювали, що колективні сільськогосподарські підприємства не мали права на постійне користування земельними ділянками лісового фонду та з 1987 року право користування вилученою земельною ділянкою у колгоспу припинилося.
Отже, вже були предметом судового розгляду у справі №911/46/15 та були відхилені твердження позивача про те, що Розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 30.03.1987 №185-р не було вилучено землі для ведення лісового господарства, а лише було прийнято пропозицію про вилучення, а також те, що в розпорядженні зазначено - за згодою загальних зборів колгоспників, а колгосп імені Леніна такої згоди не надавав.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Колегія суддів зазначає, що преюдиційність - це обов'язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені обставини не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Cуть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу, воно також сприяє додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі, не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)).
Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).
З огляду на викладене, обставини, встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі №911/46/15, яка набрала законної сили, зокрема, щодо відхилення доводів позивача про порушення порядку вилучення спірної земельної ділянки, є преюдиційними, не можуть ставитись під сумнів та бути спростовані у порядку, не передбаченому процесуальним законом, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
Колегія суддів наголошує, що відсутня необхідність повторно з цих же підстав встановлювати обставини інші та відмінні, ані ж в рішенні суду у справі №911/46/15 щодо наявності/чи відсутності порушення вимог закону у цій частині, при тому що обставини про фактичне виконання розпорядження та фактичне вилучення земель були встановлені як у межах справи №911/46/15, зокрема підтверджені наказом по Макарівському лісгоспзагу від 31.08.1987 №53, так у подальшому підтверджені і під час розгляду господарської справи №911/1558/18 за позовом КСП «Андріївське» до Макарівської районної державної адміністрації і Державного підприємства «Макарівське лісове господарство» про скасування розпорядження Макарівської РДА від 18.03.2004 №80 «Про надання земельних ділянок в постійне користування Макарівському лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства в межах Андріївської сільської ради», визнання недійсними державного акта на право постійного користування землею серії КВ № 002934 від 20.05.2004, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №001 та державного акта на право постійного користування землею серії КВ №002937 від 20.05.2004, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №001.
Щодо висновку науково-правової експертизи від 26.06.2018 №126/142-е, наданого позивачем, то останній було правомірно не взято до уваги судом першої інстанції, оскільки, по-перше, він не є висновком експерта у галузі права у розумінні статті 108 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не стосується роз'яснень щодо застосування аналогії закону, аналогії права або змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі, а по-друге, у будь-якому випадку відповідно до статті 109 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду, а висновки, наведені в ньому, не спростовують обставин, встановлених судом.
За таких обставин, виходячи з усього вищевикладеного у сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог у даній справі в повному обсязі, оскільки позивачем не доведено незаконності спірного Розпорядження.
Що стосується клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає, що позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього.
Відтак, наслідки порушення строків позовної давності у межах даної справи не можуть бути застосовані, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову по суті.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Доводи апеляційної скарги позивача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі №910/20965/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі №910/20965/20 залишити без змін.
Матеріали справи №910/20965/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 12.07.2021
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді І.М. Скрипка
А.І. Тищенко