09 липня 2021 року м. Дніпросправа № 160/14991/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року (головуючий суддя Рищенко А.Ю.)
у справі № 160/14991/20
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради
треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк»
про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просив:
визнати протиправними дії Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо відмови у проведені реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
зобов'язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради провести реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2021 провадження в адміністративній справі закрито відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Роз'яснено позивачу, що розгляд справи повинен відбуватися за правилами цивільного судочинства.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції помилково зазначено, що дані правовідносини виникли у зв'язку з тим, що спір має приватноправовий характер, оскільки в даній справі оскаржується протиправність дій щодо відмови у реєстрації місця проживання.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Предметом спору в межах цієї справи є право користування позивача квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір у даній справі пов'язаний з реалізацією житлових прав особи, зокрема, прав на користування житловим приміщенням, тобто із правом цивільним, відповідно, такий спір повинен вирішуватись в порядку цивільного судочинства, оскільки під час розгляду справи неодмінно виникне необхідність у встановленні належного власника/користувача спірного житлового приміщення, а зазначені обставини не можуть встановлюватись в рамках адміністративного судочинства, оскільки належать до компетенції місцевого суду та цивільного судочинства.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч.3 ст.46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Суб'єкт владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (п.7 ч.1 ст.4) - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За визначенням в ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Виходячи із змісту вказаних правових норм, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій. При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
При цьому є недостатнім поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його рішення, дії чи бездіяльність.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту цивільних прав та інтересів.
В даному випадку правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем з питання реєстрації місця проживання, не носять публічно-правового характеру, а стосуються права позивача на вказане вище майно, пов'язуються позивачем з порушенням його права як власника на користування житловим приміщенням, тобто цивільного майнового права.
Отже, у даній справі спір фактично стосується не оскарження дій суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з реалізацією його компетенції у сфері управління, а права користування житлом (нерухомим майном).
Той факт, що відповідачем є Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч.4 ст.11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.
До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п.10 ч.2 ст. 16 ЦК України).
На підставі ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23 лютого 2016 року (справа №21-6551а15), від 02 березня 2016 року (справа №6-14цс16), Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року (справа №826/13571/17), від 27 лютого 2019 року (справа №826/15089/17).
З огляду на встановлене, апеляційний суд вважає, що між позивачем та відповідачем немає жодних правовідносин, які б мали ознаки публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, оскільки існує спір про право, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Дана справа, виходячи з суб'єктного складу сторін та суті спору, підлягає розгляду судом в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми процесуального права.
Передбачені ст.320 КАС України підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст.311, 312, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року у справі № 160/14991/20 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко