09 липня 2021 року м. Дніпросправа № 160/15483/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року
у справі №160/15483/20
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати йому у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації - січень 2008 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.02.2018, із застосуванням базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року та компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої індексації з 01.01.2016 до 01.02.2018 однією сумою;
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не включення індексації в довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення його пенсії;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 скласти та подати нову довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії з урахуванням індексації грошового забезпечення;
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної індексації, яку позивач отримував під час проходження військової служби та здійснення виплати суми перерахунку;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної індексації, яку позивач отримував під час проходження військової служби та здійснення виплати суми перерахунку; визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного розрахунку при звільненні;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку з 03 серпня 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період проходження військової служби в ВЧ НОМЕР_1 нарахування грошового забезпечення позивачеві проводилось не в повному обсязі, а саме: з 01.01.2016 по 01.02.2018 відповідачем не проводилась індексація грошового забезпечення. Підставою не виплати відповідної індексації відповідачем визначена відсутність бюджетних асигнувань для проведення таких виплат. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. З посиланням на відповідні правові позиції Верхового Суду позивач зазначив, що індексація грошового забезпечення має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що на його думку впливає на те, що індексація грошового забезпечення повинна бути включена у довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення його пенсії, а також врахована при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні. Крім того, вважає, що не виплативши індексацію грошового забезпечення у день звільнення відповідач має бути притягнутий до відповідальності, визначеної статтями 116 та 117 КЗпП України шляхом нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку з 03 серпня 2020 року по день фактично розрахунку.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року, з урахуванням ухвали суду від 09.03.2021 про виправлення описки, позов задоволений частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.02.2018.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення індексації в довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.02.2018 та компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої індексації з 01.01.2016 по 01.02.2018.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у перерахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної індексації, яку позивач отримував під час проходження військової служби та здійснення виплати суми перерахунку.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної індексації, яку позивач отримував під час проходження військової служби та здійснення виплати суми перерахунку.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного розрахунку ОСОБА_1 при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 03 серпня 2020 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 скласти та подати нову довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Суд виходив з того, що відповідно до норми чинного законодавства індексації підлягає грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби, тому вказані відповідачем обставини відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період не позбавляють відповідача обов'язку здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку. Також суд зазначив, що оскільки індексація є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця, вона повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні. Крім того, встановивши, що остаточний розрахунок з позивачем на час розгляду даної справи проведено не було, суд дійшов висновку, що належим способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.
Одночасно суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем під час звільнення позивача не були враховані всі складові грошового забезпечення, підлягає задоволенню вимога щодо зобов'язання відповідача скласти та подати нову довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Разом з тим, суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині застосування базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року, зазначивши про її передчасність, адже саме в процесі виконання рішення суду в порядку встановленому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком №1078 буде визначено базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ і організацій, передбачених на ці цілі. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міноборони не було. Окрім того, профільний Порядок № 1078 не передбачає механізму нарахування та виплати індексації за попередні роки.
Також за позицією відповідача індексація грошового забезпечення не може вважатися складовою грошового забезпечення в розумінні ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною і сталою величиною, має несистематичний характер.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач в період з 2008 року по 02.08.2020 проходив службу в військовій частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частини) № 165 від 31.07.2020 майора ОСОБА_1 , начальника інженерної служби (23 тарифний розряд), відповідно до п.2 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», звільненого наказом командира військової частини (по особовому складу) від 17.07.2020 № 199 з військової служби у запас за пунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту), з 02.08.2020 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовій облік до Новомосковського ОМТЦК та СП Дніпропетровської області.
31.10.2020 позивач звернувся до Командира військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просив провести обчислення та виплату індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1079 за період з 01 січня 2016 року по 02 серпня 2020 року; здійснити внесення змін до грошового атестату та довідки про розміри додаткових видів грошового забезпечення; вказані зміни надати до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України для складання довідки для обчислення пенсії Пенсійним фондом.
Листом від 20.11.2020 № 2172 військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь, в якій повідомлено про відсутність правових підстав для перерахунку забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 02 серпня 2020 року за займаною посадою та внесення змін до грошового атестату, та довідки про розміри додаткових видів грошового забезпечення у військової частини. Крім того, зазначено, що відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 № 13700/3 та від 08.08.2017 № 78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не має. У межах наявного фінансового ресурсу можливості нарахування та виплатити індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України з січня 2016 року по лютий 2018 року у Міністерства оборони не було.
Також листом від 22.12.2020 № 2387 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби була нарахована згідно наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (зі змінами), з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою. Тому індексація в щомісячні види грошового забезпечення для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не включалася та підстав для перерахунку немає.
Не погодившись з такими діями відповідача, а також посилаючись на те, що з позивачем не здійснено остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем в частині задоволених позовних вимог, тому судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду першої інстанції на предмет його законності та обґрунтованості саме в цій частині.
Щодо заявлених вимог про індексацію грошового забезпечення суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
За приписами ч.2 ст.19 цього Закону державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно ч.2, ч.3 ст.9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення в розумінні цього закону це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення (абз.2).
Положеннями статті 2 цього Закону встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ст. 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Пунктом 2 Порядку № 1078 до об'єктів індексації віднесено грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 4 вказаного Порядку встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 825/565/17 індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону № 1282-XII, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування, жодним чином, не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17 та від 19 березня 2020 року у справі № 820/5286/17.
За такого правового врегулювання суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що позивач має право на виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.02.2018, а відтак позовні вимоги в цій частині правильно задоволені судом першої інстанції. При цьому, є також вірним висновок суду, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості з виплати цієї заборгованості.
Окрім того, з приводу висновку суду першої інстанції, що індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців і яким не врегульовано питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», та наведеного вище Порядку № 1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, індексація як складова грошового забезпечення військовослужбовця має враховуватись при розрахунку грошової допомоги при звільненні та включатися в довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії ОСОБА_1 .
Стосовно задоволення судом першої інстанції вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку з 03.08.2020 суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, індексація грошового забезпечення як складова грошового забе6зпечення військовослужбовця мала бути виплачена у день звільнення позивача із військової служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст..117 КЗпП України.
З цих підстав фактично виходив і позивач, яким заявлено вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В той же час, вирішуючи питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Разом з тим, слід зазначити, що стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов'язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.
Матеріалами справи підтверджується, що станом на час пред'явлення до суду позову та станом на час судового розгляду цієї справи, остаточного розрахунку із позивачем не проведено, зокрема, в частині виплати індексації грошового забезпечення.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному судовому рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає передчасним пред'явлення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що розмір відшкодування за час затримки розрахунку має визначатися з урахуванням фактичних обставин справи, за яких стався несвоєчасний розрахунок (розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості; ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, тощо).
До повного розрахунку із позивачем, суд позбавлений можливості визначити обґрунтований розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням вищевказаних критеріїв.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині заявлених вимог.
Судом першої інстанції під час розгляду справи не в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми права, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 03 серпня 2020 року та ухвалення нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 у справі №160/15483/20 скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 03 серпня 2020 року, ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 у справі №160/15483/20 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко