61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
30.06.2021 Справа № 905/337/21
Господарський суд Донецької області у складі судді Харакоза К.С.,
секретар судового засідання Стрюкова А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі", м.Краматорськ Донецької області,
до відповідача комунального підприємства “Автотранспортне підприємство”, м.Краматорськ Донецької області,
про стягнення 1 103 645,00 грн,
за участю представників сторін:
від позивача - Єжова А.О., довіреність №306/2021
від відповідача - Цициморов Р.Ю., довіреність №3 від 17.03.2021 (відео)
Акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі електромережі", м.Краматорськ Донецької області, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Комунального підприємства “Автотранспортне підприємство”, м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 1 103 645,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договорів про постачання електричної енергії в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати електричної енергії.
Ухвалою суду від 01.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/337/21, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 01.06.2021 закрито підготовче провадження у справі №905/337/21 та призначено розгляд справи по суті на 30.06.2021.
Представник позивача в судове засідання з'явився, наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У поясненнях щодо заперечень відповідача (а.с. 182-183) представник позивача наголошував на тому, що додаток 3 до договору № 492 від 19.02.2018 містить детальну формулу розрахунку обсягів споживання електричної енергії для відповідача, а тому не має потреби кожного разу вписувати вказану формулу в акти приймання-передачі електричної енергії. Крім того, відповідачем не надано контррозрахунку обсягів споживання електричної енергії за період з лютого по жовтень 2018 та не надав жодних доказів споживання (показань приладу обліку) за період з листопада по грудень 2018.
У письмових поясненнях по справі (а.с. 214) представник позивача зазначив, що з огляду на відсутність на об'єкті споживача приладу обліку електричної енергії згідно додатку № 3 до договору № 492 від 19.02.2018 обсяг електричної енергії визначається як максимальна дозволена договірна потужність (100 кВт/год, встановлена п. 2.2.2 договору), помножена на кількість робочих годин на добу (24) та помножена на кількість робочих днів на місяць (всі робочі дні) та помножені на відповідний коефіцієнт у відповідному місяці. Вартість визналась як обсяг електричної енергії, помножений на тариф, затверджений НКРЕКП на відповідний період. Також у вказаних поясненнях представник позивача зазначив, що згідно умов додатку № 3 до договору № 492 від 26.10.2018 відповідач зобов'язаний надати звіт про покази розрахункових приладів обліку постачальнику, проте такий звіт відповідачем не надавався. У зв'язку з викладеним, обсяг спожитої електроенергії за період з лютого по грудень 2018 року було визначено шляхом здійснення розрахунків відповідно до умов п. 44 додатку № 3 до договору № 492 від 26.10.2018.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі. У відзиві на позовну заяву (а.с. 91-96) представник відповідача наполягав на тому, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за договором № 492 від 19.02.2018 у розмірі 861 266,67 грн. (за період часу з лютого 2018 по жовтень 2018 включно) не підлягають задоволенню, оскільки рахунки на оплату електричної енергії позивачем отримані лише у листопаді 2020, тобто мало місце прострочення кредитора. Крім того, ані позовна заява, ані додатки до неї, ані рахунки на оплату та акти приймання-передачі товарної продукції не містять обґрунтованого розрахунку (фактичного математичного розрахунку) відповідно до яких позивачем розраховано суму заборгованості за кожен місяць із зазначенням ним періоду, що фактично унеможливлює здійснення перевірки відповідачем розміру спожитої електричної енергії та її вартості. Також у відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором № 492 від 26.10.2018 у розмірі 242 378,33 грн. (за період з листопада 2018 по грудень 2018), оскільки розрахунок обсягу електричної енергії за вказаний період виконано відповідно до контрольного огляду вузла обліку, що відбувся 18.12.2018, за підсумками якого було складено відповідний акт. Як зазначає відповідач, ним було висловлено заперечення щодо нарахованого обсягу електричної енергії обсягом 356 263 кВт у листопаді та запропоновано позивачу здійснити повірку приладу обліку електричної енергії, яка залишена позивачем без задоволення.
У запереченнях (а.с. 152-156) представник відповідача зазначив, що виходячи з умов договору обов'язок щодо оплати електричної енергії у відповідача виникає після отримання від позивача письмового рахунку та складеного між сторонами акту приймання-передавання товарної продукції. Саме несвоєчасне виставлення рахунків з боку позивача є приводом несплати відповідачем вартості спожитої електричної енергії. Відтак, відповідач у 2020 році після одержання відкоригованих рахунків з боку позивача, фактично позбавлений можливості на використання грошових коштів, що виділені йому у 2018 році.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, заслухавши представників сторін та дослідивши надані ними докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню, оскільки встановлено, що позивачем здійснено поставку електроенергії на суму1 103 645,00 грн., відповідач її не оплатив, строк платежу настав і законодавчі підстави для звільнення відповідача від виконання обов'язку відсутні. Висновок суду обумовлений наступним.
У період з лютого 2018 по жовтень 2018 позивачем здійснювалося постачання електричної енергії на об'єкт відповідача без приладу обліку.
Так, 19.02.2018 між публічним акціонерним товариством «ДТЕК Донецькобленерго», на теперішній час - акціонерне товариство «ДТЕК Донецькі електромережі» (далі - постачальник) та комунальним підприємством “Автотранспортне підприємство” (далі - споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 492 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник продає електричну енергії споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача із загальною (за всіма об'єктами) приєднаною потужністю 100,0 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Точка продажу електричної енергії зазначається у додатку № 1 «Однолінійна схема надання доступу до місцевої (локальної) електромережі» до цього договору.
Згідно п. 2.3.2. договору споживач зобов'язується дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього договору та режиму робот електроустановки згідно з умовами додатків № 3 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» та № 4 «Порядок визначення обсягу електричної енергії та його вартості у разі завантаження схеми обліку нижче мінімально допустимого рівня та у разі невідповідності температурного режиму експлуатації засобів обліку вимогам, визначеним нормативно-технічними документами та/або паспортними даними засобів обліку» до цього договору.
Споживач зобов'язаний оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 3 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», та №5 «Порядок розрахунків до цього договору» (п. 2.3.4. договору).
Відповідно до п. 3.1.1. постачальник має право отримувати від споживача своєчасну плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та інші платежі, обумовлені цим договором.
Згідно п. 3.2.1. договору споживач має право на зміну (коригування) договірних величин споживання електричної енергії у порядку, визначеному умовами розділу 5 цього договору.
Визначені згідно з п. 5.1. цього договору обсяги споживання електричної енергії узгоджуються сторонами і оформлюються додатком № 8 «Договірні величини споживання електричної енергії» до цього договору як договірні величини споживання електричної енергії (п. 5.2 договору ).
Згідно п. 7.5. договору розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період здійснюються за діючими тарифами у відповідності до діючого законодавства. Порядок здійснення розрахунків за активну електроенергію та оплати за перетікання реактивної електроенергії обумовлюється додатками № 5 «Порядок розрахунків» і № 6 «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії» до цього договору.
Порядок зняття показів розрахункових приладів обліку та відомості щодо точок розрахункового обліку наведені в додатку № 3 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» до цього договору (п. 7.6. договору).
Відповідно до п. 7.7. договору на підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов договору оформлюється «Акт фіксація показань приладів обліку», «Звіт про покази розрахункових приладів обліку», «Акт прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) і «Акт з контролю електричної потужності», що є невід'ємними частинами до цього договору.
Згідно п 9.5. договору він набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня 2018. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
У додатку № 3 до договору про постачання електричної енергії зазначено, що на об'єкті споживача тимчасово перебуває без приладу обліку. Згідно п. 4 вказаного додатку у разі неможливості отримання постачальником електричної енергії даних про спожиту активну електричну енергію в зазначений термін (за винятком порушення розрахункового обліку) визначення обсягу спожитої електричної енергії здійснюється за середньодобовим обсягом споживання за попередній розрахунковий період з подальшим перерахунком у разі надання даних протягом наступного розрахункового періоду. Тривалість періоду розрахунку за середньодобовим обсягом споживання електричної енергії до отримання показів розрахункових засобів обліку має не перевищувати одного повного розрахункового періоду, після чого розрахунок обсягу спожитої електричної енергії здійснюється постачальником електричної енергії за величиною дозволеної потужності струмоприймачів, кількістю годин та коефіцієнта використання струмоприймачів в межах дозволеної потужності без подальшого перерахунку (таблиця №1).
Вищезазначений договір та додатки до нього підписані представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 492 від 19.02.2018 позивачем було здійснено поставку електричної енергії протягом лютого 2018 - жовтня 2018, що підтверджується актами прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії): за лютий 2018 на суму 95 448,20 грн. з ПДВ, за березень 2018 на суму 115 243,96 грн. з ПДВ, за травень 2018 на суму 99 824,48 грн., за червень 2018 на суму 84 315,35 грн., за липень 2018 на суму 84 874,74 грн. з ПДВ, за серпень 2018 на суму 84 801,55 грн. з ПДВ, за вересень 2018 на суму 100 293,46 грн. з ПДВ, за жовтень 2018 на суму 100 890,22 грн. з ПДВ.
Підтверджених доказами заперечень щодо суми поставки за вказаний період відповідач не надав, що зумовлює висновок суду про доведеність позивачем факту поставки електричної енергії за період з лютого2018 по жовтень 2018 на суму 861 266,67 грн.
Також у період з листопада 2018 по грудень 2018 позивачем здійснювалося постачання електричної енергії на об'єкт відповідача із приладом обліку.
Так, 26.10.2018 між акціонерним товариством «ДТЕК Донецькі електромережі» (далі - постачальник) та комунальним підприємством “Автотранспортне підприємство” (далі - споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії (далі - договір 2), відповідно до п.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача із загальною (за всіма об'єктами) приєднаною потужністю 90 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Проаналізувавши умови вказаного договору судом встановлено, що вони є ідентичними умовам договору № 492 від 19.02.2018, за виключенням додатків № 1 та № 3 до договору № 492 від 26.10.2018.
У додатку № 3 до договору про постачання електричної енергії зазначено, що на об'єкті споживача перебуває прилад обліку. Згідно п. 4 вказаного додатку у разі неможливості отримання постачальником електричної енергії даних про спожиту активну електричну енергію в зазначений термін (за винятком порушення розрахункового обліку) визначення обсягу спожитої електричної енергії здійснюється за середньодобовим обсягом споживання за попередній розрахунковий період з подальшим перерахунком у разі надання даних протягом наступного розрахункового періоду. Тривалість періоду розрахунку за середньодобовим обсягом споживання електричної енергії до отримання показів розрахункових засобів обліку має не перевищувати одного повного розрахункового періоду, після чого розрахунок обсягу спожитої електричної енергії здійснюється постачальником електричної енергії за величиною дозволеної потужності струмоприймачів, кількістю годин та коефіцієнта використання струмоприймачів в межах дозволеної потужності без подальшого перерахунку (таблиця №1).
Як зазначає позивач, за договором № 492 від 26.10.2018 відповідач не передавав показання приладу обліку позивачу, у зв'язку з чим позивачем розраховано обсяг споживання електричної енергії за середніми показниками, беручи в якості розрахунку коефіцієнт аналогічного місяця року/попереднього періоду.
Відповідно до середніх показників відповідач у листопаді 2018 року спожив електричну енергію у розмірі 38 957 кВт на суму 110 314,07 грн., а у грудні 2018 в розмірі 46 638 кВт у розмірі 132 064,26 грн., що підтверджується актами прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії): за листопад 2018 на суму 110 314,07 грн. з ПДВ та за грудень 2018 на суму 1 103 645,00 грн.
Як зазначає позивач, в кінці грудня 2018 позивачем було направлено відповідачу для підписання акти прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) та виставлено рахунки на оплату за період з листопада 2018 по грудень 2018 за договором № 492 від 26.10.2018. Однак на той момент в автоматизованій системі позивача було невірно нараховано вартість та обсяг електричної енергії за листопад - грудень 2018, а також не було виставлено рахунки за період з лютого по жовтень 2018 за договором № 492 від 19.02.2018. У зв'язку з викладеним, 04.11.2020 позивачем на адресу відповідача було направлено відкориговані акти та рахунки за період з листопада по грудень 2018 за договором № 492 від 26.10.2018 та акти із рахунками за період з лютого по жовтень 2018 за договором № 492 від 19.02.2018, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 04.11.2020 (а.с. 32).
Разом із тим, відповідач вищезазначені акти прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) не підписав та не сплатив виставлені рахунки.
Підтверджених доказами заперечень щодо суми поставки за вказаний період відповідач не надав, що зумовлює висновок суду про доведеність позивачем факту поставки електричної енергії за період з листопада 2018 по грудень 2018 на суму 242 378,33 грн.
Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду із даним позовом.
Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за укладеним договором.
Відповідно до ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно з ч.ч.6, 7 ст.276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договори про постачання електричної енергії №492 від 19.02.2018 та № 492 від 26.10.2018 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених їх умовами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.1 ч.3 ст.58 Закону України “Про ринок електричних послуг” споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Враховуючи вищенаведені норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем електричної енергії за договорами про постачання електричної енергії №492 від 19.02.2018 та № 492 від 26.10.2018 у останнього виникло зобов'язання з їх оплати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути заборгованість за вищезазначеними договорами за 2018, тобто строк виконання яких є таким, що настав.
Під час розгляду даної справи відповідач неодноразово заперечував проти задоволення позовних вимог у зв'язку з незгодою із визначеним позивачем обсягом спожитої електричної енергії за визначений позивачем період з листопада 208 по грудень 2018, та, відповідно, розміром заборгованості.
Суд відхиляє викладений аргумент відповідача з огляду на наступне.
Згідно п.2.3.5. Правил роздрібного ринку електричної енергії в разі виникнення в споживача сумніву в правильності показів розрахункових засобів вимірювальної техніки або визначення суми в пред'явленому до оплати документі щодо оплати за постачання або розподіл (передачу) електричної енергії споживач подає про це заяву учаснику роздрібного ринку, який надав розрахунковий документ. Учасник ринку протягом 5 робочих днів від дня одержання заяви перевіряє документ (рахунок) щодо оплати електричної енергії, послуг з розподілу (передачі), комерційного обліку електричної енергії, компенсації перетікань реактивної електричної енергії тощо, в разі необхідності звертається в установленому Кодексом комерційного обліку порядку щодо перевірки даних комерційного обліку. На підставі отриманих за результатами перевірки даних комерційного обліку електропостачальник, оператор системи та постачальник послуг комерційного обліку за необхідності проводять відповідні коригування. За результатами перевірки учасник роздрібного ринку повідомляє споживача.
Відповідно до п.10.2.1. та п.10.2.2. Кодексу комерційного обліку електричної енергії АКО (адміністратором комерційного обліку) розглядаються суперечки, що попередньо розглядались сторонами та щодо яких не було досягнуто згоди. Розгляд такої суперечки може бути ініційовано будь-якою зі сторін шляхом відповідного звернення до АКО. У зверненні можуть також міститись вимоги щодо улаштування ЗКО (засобу комерційного обліку) та вузлів обліку, перегляду або виправлення будь-якого результату та значення даних комерційного обліку електричної енергії, проведення повторних обчислень і, за умови виявлення помилок, проведення заміни відповідних даних комерційного обліку електричної енергії.
Під час розгляду даної справи відповідачем не надано доказів звернення до адміністратора комерційного обліку із вимогою про здійснення перевірки приладів обліку електричної енергії та/або перевірки правильності визначення позивачем обсягу та вартості спожитої електричної енергії.
Жодних належних та допустимих доказів на спростування правильності визначення позивачем обсягу та вартості спожитої електричної енергії за вказаними договорами, суду не надано.
Тобто, відповідач не вчинив передбачені спеціальним законодавством дії задля усунення обставин, які, на його думку, могли викривити дані приладів обліку.
З огляду на викладене, суд встановив, що відповідач свої зобов'язання за договором №492 від 19.02.2018 та № 492 від 26.10.2018 щодо оплати спожитої електричної енергії в обумовлені договором строки не виконав, а отже прострочив виконання зобов'язання у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України.
За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за договором №492 від 19.02.2018 у розмірі 861 266,67 грн. та заборгованості за договором № 492 від 26.10.2018 у розмірі 242 378,33 грн. та їх задоволення.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що оскільки він є комунальним підприємством, яке фінансується за рахунок бюджетних коштів, які надходять від Донецької обласної державної адміністрації, то через порушення позивачем строків надання рахунків на оплату, ці витрати не були включені до фінансового плану підприємства і, відповідно, не можуть бути оплачені, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 194 Господарського кодексу України неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.
За змістом ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, положення вказаних актів прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Зідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Кечко проти України», ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» ЄСПЛ також зазначив, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Проаналізувавши ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" від 18.10.2005 суд дійшов висновку, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Таким чином, наявність або відсутність бюджетного фінансування сторони договорів про постачання електричної енергії № 492 від 19.02.2018 та № 492 від 26.10.2018 не спростовує його зобов'язань щодо виконання вказаних договорів, зокрема, щодо оплати заборгованості в загальному розмірі 1 103 645,00 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судовий збір відповідно до приписів ст.ст. 123, 129 підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76, 86, 91, 123, 129, 165, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі", м.Краматорськ Донецької області, до Комунального підприємства “Автотранспортне підприємство”, м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 1103645,00 грн., задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства “Автотранспортне підприємство” (84333, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Академічна, будинок 11; код ЄДРПОУ 20359602) на користь акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" (84302, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Комерційна, будинок 8, код ЄДРПОУ 00131268) заборгованість за договором №492 від 19.02.2018 у розмірі 861 266,67 грн., заборгованість за договором № 492 від 26.10.2018 у розмірі 242 378,33 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 554,68 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
У судовому засіданні 30.06.2021 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 09.07.2021.
Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя К.С. Харакоз