08 липня 2021 р. № 400/1911/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; скасування рішення від 11.02.2021 № 100\03.04-пр,-
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у відмові ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років;
- скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 11 лютого 2021 року № 100\03.04-пр ;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити, нарахувати та виплатити пенсію за вислугою років ОСОБА_1 з 05.02.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак ГУ ПФУ у Миколаївській області повідомило про прийняте рішення від 11 лютого 2021 року №100/03.04-пр, яким ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відмовлено у зв'язку із недостатністю стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років. У оскаржуваному рішенні зазначено, що до спеціального стажу роботи не враховано період роботи на посаді медичної сестри з 10.02.1993 року по 01.05.1994 року у Територіальному центрі обслуговування одиноких непрацездатних громадян, пенсіонерів, з 02.05.1994 року по 31.08.2000 року в управлінні соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області, з 01.09.2000 року по 13.07.2010 року в управлінні праці та соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області, з 14.07.2010 року по 07.10.2013 року у Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з тих підстав, що вказані заклади (установи) не передбачені Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909. Не погодившись з вказаним рішенням позивач звернулася до суду з відповідним позовом.
Ухвалою від 29.03.2021 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/1911/21 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, становить 9 років 2 місяці 07 днів, що є недостатнім для призначення такого виду пенсії. Відповідач зауважив, що до стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років зараховується лише робота на тих посадах та в установах і закладах, які визначені у Переліку закладів і установ №909, однак у цьому Переліку відсутній Територіальний центр обслуговування одиноких непрацездатних громадян, пенсіонерів, управління соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області, управління праці та соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області та Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) , а отже робота медичною сестрою у них не дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05 лютого 2021 року звернулася до ГУ ПФУ у Миколаївській області із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ.
За результатами розгляду заяви позивача, ГУ ПФУ у Миколаївській області прийняло рішення від 11 лютого 2021 року №100/03.04-пр, яким ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відмовлено у зв'язку із недостатністю стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років.
У оскаржуваному рішенні зазначено, що стаж роботи ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, становить 9 років 2 місяці 07 днів. Крім того, до спеціального стажу роботи не враховано період роботи на посаді медичної сестри з 10.02.1993 року по 01.05.1994 року у Територіальному центрі обслуговування одиноких непрацездатних громадян, пенсіонерів, з 02.05.1994 року по 31.08.2000 року в управлінні соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області, з 01.09.2000 року по 13.07.2010 року в управлінні праці та соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області, з 14.07.2010 року по 07.10.2013 року у Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з тих підстав, що вказані заклади (установи) не передбачені Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909.
Не погоджуючись з прийнятим ГУ ПФУ у Миколаївській області від 11 лютого 2021 року №100/03.04-пр, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV) передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з частиноб першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат (частина друга статті 5 Закону №1058-IV).
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника (частина перша статті 9 Закону №1058-IV).
Абзацом першим пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
У свою чергу статтею 5 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ (надалі - Закон №1788-ХІІ) передбачено призначення за цим законом трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Умовою призначення пенсії за вислугу років є залишення роботи, яка дає право на цю пенсію (частина перша статті 9 Закону №1788-ХІІ).
Як встановлено статтею 51 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Статтею 52 Закону №1788-ХІІ обумовлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону до 01 квітня 2015 року) установлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VІІІ) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено у новій редакції, у тому числі і пункт "е", за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Ці зміни набрали чинності з 01 квітня 2015 року.
Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2016 року; далі - Закон №911-VІІІ) у пункті "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінено словами та цифрами "після досягнення 55 років і". Також пункт доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п'ятим, які визначають умови виходи на пенсію за вислугу років до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними законами №213-VIII, №911-VIII.
Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 встановлено, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними законами №213-VIII, №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Разом з тим, Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон №2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також Законом №2148-VIII абзац другий пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
З урахуванням положень пункту 2-1, абзацу другого пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для тих осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII (тобто, станом на 11 жовтня 2017 року) мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Такими умовами для працівників охорони здоров'я відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ є: наявність не менше 25 років спеціального стажу станом на 01 квітня 2015 року, або не менше 25 років 6 місяців станом на 01 січня 2016 року, чи не менше 26 років 6 місяців станом на 11 жовтня 2017 року.
За змістом пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров'я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років.
Як вбачається з записів трудової книжки позивача, зокрема, ОСОБА_1 працювала на посаді медичної сестри з 10.02.1993 року по 01.05.1994 року у Територіальному центрі обслуговування одиноких непрацездатних громадян, пенсіонерів, з 02.05.1994 року по 31.08.2000 року в управлінні соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області, з 01.09.2000 року по 13.07.2010 року в управлінні праці та соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області, з 14.07.2010 року по 07.10.2013 року у Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг).
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 затверджений Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Розділом 2 зазначеного Переліку передбачено право на призначення зазначеної пенсії лікарям та середньому медичному персоналу (незалежно від найменування посади), які працюють в лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органів Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
Розділом 3 зазначеного Переліку передбачено право на призначення зазначеної пенсії медичним працівникам (незалежно від найменування посад), які працюють в інтернатних закладах для інвалідів, дітей-інвалідів і престарілих.
Відповідно до Примітки до зазначеного переліку:
п. 1-1 - Лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у навчальних закладах і установах, перелічених у розділі "1. Освіта", відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років;
п. 2 - Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ;
п. 4 - При призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Чинне законодавство не містить визначення терміну інтернатний закладах, натомість п. 1.1 Типового Положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2001 року №549, визначено, що будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці (далі - будинок-інтернат) є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.
Пунктом 1 Типового положення про територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 року №1417, визначено, що територіальний центр надання соціальних послуг (далі - територіальний центр) є бюджетною установою, рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації якої приймає місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.
Територіальний центр утворюється для надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, за місцем проживання, в умовах стаціонарного, тимчасового або денного перебування.
Діяльність територіального центру повинна відповідати критеріям діяльності суб'єктів, що надають соціальні послуги.
Пунктом 4 Типового положення про територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 року №1417, визначено, що на надання соціальних послуг в територіальному центрі мають право:
громадяни похилого віку, особи з інвалідністю, хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, визнані такими в порядку, затвердженому МОЗ;
громадяни, які перебувають у складній життєвій ситуації у зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, стихійним лихом, катастрофою (і мають на своєму утриманні неповнолітніх дітей, дітей з інвалідністю, осіб похилого віку, осіб з інвалідністю), якщо середньомісячний сукупний дохід їх сімей нижчий ніж прожитковий мінімум для сім'ї.
Згідно із п. 6 зазначеного Типового положення положення про територіальний центр, його структура за пропозицією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення місцевої державної адміністрації або виконавчого органу міської, районної в місті ради, погодженою відповідно з Міністерством соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом з питань соціального захисту населення обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, затверджується місцевим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який його утворив.
Відповідно до п. 9 зазначеного Типового положення у територіальному центрі можуть утворюватися такі структурні підрозділи:
1) відділення (не менш як два різного спрямування):
соціальної допомоги вдома;
денного перебування;
стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання;
організації надання адресної натуральної та грошової допомоги;
2) інші підрозділи, діяльність яких спрямована на надання соціальних послуг громадянам, зазначеним у пункті 4 цього Типового положення.
Згідно з п. 38 Переліку соціальних послуг, умови та порядок їх надання структурними підрозділами територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 р. № 1417.
Відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання територіального центру (далі - відділення стаціонарного догляду) утворюється для обслуговування не менш як 10 і не більш як 50 одиноких громадян (обмеження щодо граничної чисельності громадян у відділенні стаціонарного догляду, що встановлено ним пунктом, набирає чинності з 1 січня 2017 р.), до якого на постійне або тимчасове проживання, повне державне утримання безоплатно приймаються одинокі громадяни похилого віку, інваліди (які досягли 18-річного віку), хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров'я за станом здоров'я не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду та допомоги, стаціонарного догляду, соціально-побутових, соціально-медичних та інших соціальних послуг.
Відповідно до п.39 Переліку у відділенні стаціонарного догляду громадяни перебувають на повному державному утриманні, одержують соціальну послугу стаціонарного догляду та відповідно до встановлених норм забезпечуються: 1)житлом, одягом, взуттям, постільною білизною, м'яким і твердим інвентарем і столовим посудом; 2)раціональним чотириразовим харчуванням, у тому числі з урахуванням віку і стану здоров'я, у межах натуральних норм харчування, передбачених для мешканців інтернатних установ; 3)цілодобовим медичним обслуговуванням; 4)слуховими апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування (крім моторизованих), медикаментами відповідно до медичного висновку; 5)комунально-побутовим обслуговуванням (опалення, освітлення, радіофікація, тепло-, водопостачання тощо).
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що як будинок-інтернат, так і відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та Територіальний центр обслуговування одиноких непрацездатних громадян, пенсіонерів за своїм функціональним призначенням є ідентичними закладами соціального захисту стаціонарною соціально-медичною установою для постійного проживання осіб, які потребують стороннього догляду.
Разом з тим, як вбачається з копії трудової книжки, Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) злито з відділом соціального захисту населення Управління соціального захисту населення.
Відтак, з огляду на вказані обставини, періоди роботи позивача на посаді медичної сестри з 10.02.1993 року по 01.05.1994 року у Територіальному центрі обслуговування одиноких непрацездатних громадян, пенсіонерів, з 02.05.1994 року по 31.08.2000 року в управлінні соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області, з 01.09.2000 року по 13.07.2010 року в управлінні праці та соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області, з 14.07.2010 року по 07.10.2013 року у Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) підлягають віднесенню до спеціального стажу позивача, який надає право на призначення пенсії на підставі п. е ч. 1 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому загальна тривалість стажу роботи позивача в закладах охорони здоров'я та соціального захисту становить 29 років 10 місяців 12 днів, тобто більше 26 років та 6 місяців, як це визначено п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019.
З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, що ґрунтується на чинному законодавстві України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача на підставі ч.2 ст.9 КАС України та встановити позивачу належний спосіб захисту порушених прав та інтересів шляхом: зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи позивача на посаді медичної сестри з 10.02.1993 року по 01.05.1994 року у Територіальному центрі обслуговування одиноких непрацездатних громадян, пенсіонерів, з 02.05.1994 року по 31.08.2000 року в управлінні соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області, з 01.09.2000 року по 13.07.2010 року в управлінні праці та соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області, з 14.07.2010 року по 07.10.2013 року у Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг).
Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Разом з цим, у відповідності до ст. 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Отже, правовідносини із призначення пенсій відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження пенсійного органу.
Судом на захист порушеного права позивача зобов'язано відповідача зарахувати до страхового стажу незарахований період роботи, що дає право на призначення пенсії за віком.
Оскільки до компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії, а здійснюється лише контроль легальності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань, суд з метою ефективного та повного захисту прав позивача, відповідно до частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 05.02.2021 року з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 77, 78, 139, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; скасування рішення від 11.02.2021 № 100\03.04-пр - задовольнити частково.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 11 лютого 2021 року № 100\03.04-пр.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи позивача на посаді медичної сестри з 10.02.1993 року по 01.05.1994 року у Територіальному центрі обслуговування одиноких непрацездатних громадян, пенсіонерів, з 02.05.1994 року по 31.08.2000 року в управлінні соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області, з 01.09.2000 року по 13.07.2010 року в управлінні праці та соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації Миколаївської області, з 14.07.2010 року по 07.10.2013 року у Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 05.02.2021 року.
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 908,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 09.07.2021 року.
Суддя Г. В. Лебедєва