09 липня 2021 року
м. Київ
справа № 160/2751/19
адміністративне провадження № К/9901/35357/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Турлакової Н. В. від 10.06.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Головко О. В., суддів: Суховарова А. В., Ясенової Т. І. від 19.11.2019
у справі № 160/2751/19
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління Держпраці в Івано-Франківській області
про визнання протиправною та скасування постанови
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі також - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ІФ373/1671/АВ/П/ТД-ФС від 14.03.2019.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2019, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019, у задоволенні позову відмовлено.
3. 19.12.2019 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 і передати справу на новий розгляд за правилами загального позовного провадження до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
4.Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно зі Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця №199901 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 16.05.2006 Виконавчим комітетом Криворізької міської ради Дніпропетровської області.
6. Управлінням Держпраці на підставі підпункту 6 пункту 5 Порядку № 295, листа ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 21.01.2019 №296/9/09-19-14-07-21 в період з 20.02.2019 по 21.02.2019 проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт №ІФ-373/1671-АВ від 21.02.2019.
7. Підставою для проведення інспекційного відвідування був лист ТУ ДФС в Івано-Франківській області № 296/9/09-19-14-07-21 від 21.01.2019, з яким надіслано матеріали фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 .
8. В ході інспекційного відвідування встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність у садибі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Основним видом економічної діяльності позивача є діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання. Наймані працівники, які працюють за трудовим договором, відсутні. З грудня 2018 року по лютий 2019 року ФОП ОСОБА_1 укладено одинадцять цивільно-правових договорів з шістьма фізичними особами. Станом на 21.02.2019 цивільно-правові договори, які укладалися з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , розірвані. ФОП ОСОБА_1 надано цивільно-правові договори укладені з ОСОБА_4 , які укладалися у грудні 2018 року та січні, лютому 2019 року, на момент інспекційного відвідування ОСОБА_4 - відсутній.
9. У вказаному акті №ІФ-373/1671-АВ від 21.02.2019 зазначено, що відповідно до підпункту 3 пункту 11 Постанови № 295 інспекторами праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області в ході інспекційного відвідування відібрано пояснення у працівників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , копії яких наявні в матеріалах справи.
10. ОСОБА_5 у поясненнях, наданих 20.02.2019 інспекторам праці, зазначив, що працює у ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2019 по 28.02.2019 на посаді бармена в садибі « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». З 01.02.2019 уклав цивільно-правовий договір із позивачем. Заробітну плату отримує в розмірі 6000,00 грн після виконання робіт.
11. Згідно з цивільно-правовим договором від 01.02.2019, укладеним між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_1 , замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з обслуговування харчуванням проживаючих людей (400 чоловік) в строк з 01.02.2019 по 28.02.2019. Також між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_1 укладено ще два цивільно-правові договори, зокрема цивільно-правовий договір від 01.01.2019 та цивільно-правовий договір від 20.12.2018, щодо надання виконавцем - ОСОБА_5 послуг офіціанта (обслужити 500 людей) у строк з 01.01.2019 до 01.02.2019 та обслужити 100 людей у строк з 20.12.2018 по 31.12.2018.
12. До цих договорів складено акт виконаних робіт від 04.02.2019, згідно з яким сторони виконали взяті на себе зобов'язання, а також 20.12.2018 акт виконаних робіт від 02.01.2019.
13. ОСОБА_6 у письмових поясненнях від 20.02.2019 зазначила, що працює у ФОП ОСОБА_1 з 01.02.2019 по 28.02.2019, виконує роботи по прибиранню кімнат. Графік роботи у неї вільний, заробітну плату отримує в розмірі 4500,00 грн після виконання робіт.
14. Згідно з цивільно-правовим договором від 01.02.2019, укладеним між ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_1 , замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з прибирання приміщення (75 кімнат) у строк з 01.02.2019 по 28.02.2019.
15. ОСОБА_7 у письмових поясненнях зазначив, що займається приготуванням страв у садибі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » згідно з укладеними цивільно-правовими договорами з 01.01.2019 по 31.01.2019 та з 01.02.2019 по 28.02.2019. Графік роботи вільний, заробітну плату отримує в розмірі 4500,00 грн за виконану роботу.
16. Згідно з цивільно-правовим договором від 01.02.2019, укладеним між ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_1 , замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з приготування їжі в термін з 01.02.2019 по 28.02.2019. Також між ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_1 укладено ще один цивільно-правовий договір від 01.01.2019 щодо надання послуг із приготування їжі в термін з 01.01.2019 по 01.02.2019. До цивільно-правового договору від 01.01.2019 складено акт виконаних робіт від 04.02.2019, згідно з яким сторони виконали взяті на себе зобов'язання.
17. Акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 21.02.2019 №ІФ-373/1671-АВ підписаний позивачем 21.02.2019 в останній день інспекційного відвідування із зазначенням того, що заперечення будуть подані в письмовій формі.
18. 25.02.2019 до Управління Держпраці надійшов лист ФОП ОСОБА_1 , у якому він зазначав, що працю найманих працівників не використовує, а користується послугами громадян на підставі цивільно-правових договорів, що підтверджується наданими цивільно-правовими договорами.
19. За результатами інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 внесено припис про усунення виявлених порушень №ІФ-373/1671/АВ-П від 26.02.2019 із вимогою усунути порушення законодавства про працю (трудові договори не укладено) у строк до 11.03.2019, який надіслано позивачу 27.02.2019 цінним листом з описом вкладеного (квитанція про поштове відправлення №7601861014516 від 27.02.2019).
20. 27.02.2019 заступником начальника Управління Держпраці прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ІФ373/1671/АВ/П/ТД та призначено справу до розгляду на 14.03.2019.
21. Повідомленням про виклик на розгляд справи про накладення штрафу ФОП ОСОБА_1 повідомлено рекомендованим листом від 05.03.2019 №05-07/15-10/1671 (список згрупованих поштових відправлень № 3560).
22. 11.03.2019 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області надійшов лист вх.№1580 ФОП ОСОБА_1 від 09.03.2019 на припис від 26.02.2019 №ІФ-373/1671/АВ-П, у якому позивач зазначив, що порушення трудового законодавства ним усунуті, 04.03.2019 з працівниками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладені трудові договори, оформлені накази про прийняття на роботу та подані повідомлення у ДФС про прийняття на роботу працівників. До листа надано вказані підтверджуючі документи на 10 арк.
23. 14.03.2019 заступником начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ІФ373/1671/АВ/П/ТД-ФС від 14.03.2019, якою на позивача накладено штраф у розмірі 375 570,00 грн на підставі пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013, частини першої статті 24 КЗпП України, абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
24. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем перевірка проведена з порушенням положень чинного законодавства, а обставини, викладені в акті інспектуванні, не відповідають фактичним обставинам. Укладання цивільно-правових договорів з трьома громадянами помилково розцінені відповідачем як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, оскільки чинне трудове законодавство України не ставить у залежність волевиявлення особи в укладанні трудових правовідносин з потенційним роботодавцем і подальшим наданням певних видів послуг із формою втілення таких відносин та визначення виду майбутнього договору. Виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника, а сам організовує процес виконання робіт і зобов'язаний виконати усі роботи у повній відповідності до укладених договорів. Факт виконання відповідних робіт з боку виконавця засвідчується актами приймання-передачі виконаних робіт.
25. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. Під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо додержання законодавства України про працю виявлено порушення, а саме: фактично допущено до роботи трьох працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Повідомлення про прийняття на роботу працівників до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку позивачем надано після проведення інспекційного відвідування, саме на виконання виданого припису №ІФ-373/1671/АВ-П від 26.02.2019.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
26. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що предметом укладених договорів позивача з фізичними особам є процес праці, а не її кінцевий результат. Уклавши цивільно-правові договори зі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , позивач фактично здійснив спробу підміни трудових відносин цивільно-правовими.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
27. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне. Третім апеляційним адміністративним судом порушено права позивача на участь у справі його представника, оскільки такий прибув у судове засідання 19.11.2019, що підтверджується журналом реєстрації відвідувачів Третього апеляційного адміністративного суду, однак головуючим у цій справі суддею його не допущено до участі у розгляді справи та повідомлено, що судом першої інстанції цю справу помилково розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки така повинна розглядатись за правилами загального позовного провадження, а у представника позивача відсутні належні документи на підтвердження повноважень. Суд апеляційної інстанції повинен був допустити представника позивача до участі у справі на підставі довіреності або ж скасувати рішення суду першої інстанції та розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Також судами не враховано відсутність підстав для здійснення інспекційного відвідування, а також пояснення осіб, з якими позивачем були укладені цивільно-правові договори. Фактично письмові пояснення у ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 були відібраними після того, як інспектори відповідача не виявили цих осіб під час проведення інспекційного відвідування та попросили позивача їм зателефонувати для того, щоб вони були присутніми під час проведення перевірки. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою керувався відповідач, призначаючи інспекційне відвідування, та якою керувалися суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у цій справі, визнана нечинною у судовому порядку, а тому її дія не може розповсюджуватись на період, коли вона була чинною та органи Держпраці не мають права застосовувати штрафи до суб'єктів, які підлягали перевірці. У подальшому внесено зміни у законодавство та пом'якшено відповідальність осіб за умови виконання припису про виявлені порушення, а тому такі зміни підлягають застосуванню у спірних правовідносинах відповідно до статті 58 Конституції України. Крім цього, судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам позивача, викладеним в апеляційній скарзі.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, з урахуванням положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
29. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, щодо нескасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції з тих підстав, що ним не враховано, що ця справа повинна розглядатися в порядку загального провадження, натомість розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів зазначає наступне.
30. Як убачається з ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2019 про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції вирішив здійснювати розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
31. Розгляд справ в порядку спрощеного позовного провадження врегульовано статті 257 КАС України (тут і далі також - в редакції, чинній на момент вирішення судом першої інстанції питання про відкриття провадження у справі), частинами першою та другою якої передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
32. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
33. Згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
34. Положеннями частини четвертої статті 12 КАС України передбачено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
35. З урахуванням того, що за предметом спору ця справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, а тому з урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи суд першої інстанції у межах наданого йому законом розсуду вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, а тому у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції на підставі пункту 7 частини третьої статті 317 КАС України, згідно з якою порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
36. Верховний Суд не вбачає у цій справі порушення вищенаведених норм процесуального законодавства, а тому відхиляє відповідні доводи позивача, викладені у касаційній скарзі.
37. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі про порушення його права на захист в частині недопуску судом апеляційної інстанції його представника до участі у судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.
38. Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується звукозаписом судового засідання від 19.11.2019 ОСОБА_8 прибув у судове засідання до суду апеляційної інстанції, призначене на 19.11.2019, та на підтвердження своїх повноваження на здійснення представництва інтересів позивача подав довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області та зареєстровану у реєстрі за №791, від 06.11.2019.
39. Судом апеляційної інстанції встановлено особу ОСОБА_8 та роз'яснено, що зазначена справа не належить до справ незначної складності, а тому ОСОБА_8 не може бути допущеним до участі у справі у якості представника позивача як особа, яка не має статусу адвоката.
40. При цьому колегія суддів з'ясувала думку ОСОБА_8 щодо можливості відкладення розгляду справи для надання змоги позивачу залучити для представництва у суді належного представника, який має статус адвоката, або ж щодо розгляду справи у порядку письмового провадження за відсутності представників.
41. ОСОБА_8 зазначив про можливість розгляду цієї справи у порядку письмового провадження.
42. Зважаючи на наведене, судом апеляційної інстанції постановлено ухвалу, без виходу до нарадчої кімнати, про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.
43. Колегія суддів зауважує, що відповідно до абзацу 1 підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (набрав чинності 30.09.2016) представництво відповідно до статті 131-1 та 131-2 цієї Конституції виключно адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01.01.2017; у судах апеляційної інстанції - з 01.01.2018; у судах першої інстанції - з 01.01. 2019.
44. Застереження щодо виключення з цього правила міститься лише в абзаці 3 цього підпункту, яким передбачено, що представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
45. Провадження у цій справі розпочато після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», а відтак дія зазначеного застереження не поширюється на спірні правовідносини.
46. Згідно з положеннями частини першої та другої статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник. У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
47. Як вбачається з матеріалів справи, ця справа судами попередніх інстанцій справою незначної складності не визнавалась, що підтверджується, зокрема, звукозаписом судового засідання у суді апеляційної інстанції від 19.11.2019.
48. Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо порушення його права на захист, оскільки судом апеляційної інстанції не допущено порушень вищенаведених норм матеріального та процесуального права.
49. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, що постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» втратила чинність, а тому її дія не може розповсюджуватись на період, коли вона була «чинною» та органи Держпраці не мають права застосовувати штрафи до суб'єктів, які підлягали перевірці, колегія суддів зазначає наступне.
50. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі також - Закон № 877-V, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
51. Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
52. Частиною п'ятою статті 2 Закону № 877-V передбачено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
53. Системний аналіз положень статті 2 Закону № 877-V дає змогу дійти висновку, що органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю) керуються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
54. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №805/430/18-а дійшла висновку, що спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України, зокрема, Глава XVIII «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».
55. У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постанові від 24.06.2021 у справі № 200/5877/19-а та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
56. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
57. На час виникнення спірних правовідносин основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, що використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі також - Порядок № 295, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
58. Колегія суддів враховує ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 № 295 визнано нечинною.
59. Відповідно до положень частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
60. Зважаючи на те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 № 295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019.
61. З огляду на викладене, норми постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 № 295 підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на момент їх виникнення.
62. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 420/5895/18.
63. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, про відсутність підстав для здійснення інспекційного відвідування колегія суддів зазначає наступне.
64. Згідно з пунктом 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
65. За правилами пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться: за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту; за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю; за інформацією: Держстату та її територіальних органів; ДФС та її територіальних органів; Пенсійного фонду України та його територіальних органів; за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю. Звернення фізичних осіб, стосовно яких порушено правила оформлення трудових відносин, працівників і роботодавців може бути подане через уповноваженого представника.
66. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Управлінням Держпраці на підставі підпункту 6 пункту 5 Порядку № 295, листа ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 21.01.2019 №296/9/09-19-14-07-21 в період з 20.02.2019 по 21.02.2019 проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт №ІФ-373/1671-АВ від 21.02.2019.
67. Колегія суддів враховує, що судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для проведення інспекційного відвідування став лист ТУ ДФС в Івано-Франківській області № 296/9/09-19-14-07-21 від 21.01.2019, з яким надіслано матеріали фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 .
68. Окрім цього, колегія суддів зауважує, що судом апеляційної інстанції надано оцінку доводам позивача щодо відсутності підстав для проведення перевірки та зроблено висновок, що такі є необґрунтованими, оскільки позивач вказує на неправомірне проведення податковим органом перевірки, висновки в якій слугували підставою для проведення інспекційного відвідування з питань праці, тоді як предметом спору у цій адміністративній справі не є питання щодо визнання правомірності проведення податкової перевірки і суд не має право втручатися у правовідносини, які не є предметом судового розгляду.
69. Щодо встановлених судами попередніх інстанцій порушень позивачем трудового законодавства колегія суддів зазначає наступне.
70. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
71. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
72. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
73. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
74. У той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, зокрема, статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
75. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
76. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
77. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
78. Подібні правовідносини були предметом розгляду судом касаційної інстанції.
79. У постанові від 04.07.2018 у справі № №820/1432/17 Верховний Суд зробив такий правовий висновок: «Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт».
80. Згідно з абзацом другим частиною другою статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків.
81. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 укладались цивільно-правові договори, а саме:
- згідно з цивільно-правовим договором від 01.02.2019, укладеним між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_1 , замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з обслуговування харчуванням проживаючих людей (400 чоловік) в строк з 01.02.2019 по 28.02.2019. Також між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_1 укладено ще два цивільно-правові договори, зокрема цивільно-правовий договір від 01.01.2019 та цивільно-правовий договір від 20.12.2018, щодо надання виконавцем - ОСОБА_5 послуг офіціанта (обслужити 500 людей) у строк з 01.01.2019 до 01.02.2019 та обслужити 100 людей у строк з 20.12.2018 по 31.12.2018;
- згідно з цивільно-правовим договором від 01.02.2019, укладеним між ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_1 , замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з прибирання приміщення (75 кімнат) у строк з 01.02.2019 по 28.02.2019;
- згідно з цивільно-правовим договором від 01.02.2019, укладеним між ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_1 , замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з приготування їжі в термін з 01.02.2019 по 28.02.2019. Також між ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_1 укладено ще один цивільно-правовий договір від 01.01.2019 щодо надання послуг із приготування їжі в термін з 01.01.2019 по 01.02.2019. До цивільно-правового договору від 01.01.2019 складено акт виконаних робіт від 04.02.2019, згідно з яким сторони виконали взяті на себе зобов'язання.
82. Судами попередніх інстанцій на підставі аналізу змісту цих цивільно-правових договорів встановлено, що предметом таких є виконання робіт, пов'язаних із забезпечення діяльності позивача у сфері туристичного бізнесу - робота по приготуванню їжі, прибиранню, послуг бармена. У договорах не зазначається, який результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, тощо.
83. Крім того, акти здавання-приймання робіт, складені за вказаними договорами, містять лише інформацію про виконання певних робіт на об'єкті та вартість таких робіт, без зазначення їх обсягу, часу на виконання тощо.
84. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що предметом цих договорів є процес праці, що є ознакою трудових відносин та суперечить природі договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Натомість, уклавши цивільно-правові договори зі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , позивач фактично здійснив спробу підміни трудових відносин цивільно-правовими.
85. Колегія суддів зазначає, що попри підписання сторонами цивільно-правових договорів, оскільки особи виконували конкретні трудові функції, робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носила системний, постійний характер, відтак не була юридично самостійною). Зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами, не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов'язані із самим процесом праці, мали триваючий характер, що є характерним для трудових функцій.
86. Окрім цього, як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 внесено припис про усунення виявлених порушень від 26.02.2019 №ІФ-373/1671/АВ-П із вимогою усунути порушення законодавства про працю до 11.03.2019.
87. ФОП ОСОБА_1 на адресу Управління Держпраці в Івано-Франківській області направлено лист від 09.03.2019 на припис від 26.02.2019 №ІФ-373/1671/АВ-П, у якому позивач зазначив, що порушення трудового законодавства ним усунуті. 04.03.2019 з працівниками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладені трудові договори, оформлені накази про прийняття на роботу та подані повідомлення у ДФС про прийняття на роботу працівників.
88. Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, про невиявлення відповідачем під час проведення інспекційного відвідування ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та відібрання у них письмових пояснень лише після того, як інспектори попросили позивача їм зателефонувати для того, щоб вони були присутніми під час проведення перевірки, а також про ненадання оцінки судами попередніх інстанцій таким письмовим поясненням, колегія суддів зазначає наступне.
89. Відповідно до підпункту 3 пункту 11 Порядку № 295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення.
90. Колегія суддів зауважує, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень досліджено зміст наданих письмових пояснень ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
91. Відповідно до статті 90 КАС України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних судових рішень) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
92. Водночас згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
93. Колегія суддів звертає увагу, що зміст письмових пояснень ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у взаємному зв'язку із іншими доказами у їх сукупності, наявними у матеріалах справи, та доводи позивача щодо відсутності на початку проведення інспекційного відвідування цих осіб не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо допущення позивачем порушень трудового законодавства.
94. Суди попередніх інстанцій, здійснивши безпосереднє, всебічне, повне та об'єктивне дослідження доказів у цій справі дійшли правильного висновку, що договори, укладені позивачем з фізичними особами, мають ознаки трудових.
95. Разом з цим колегія суддів зауважує, що положення частини третьої статті 24 КЗпП України повинні застосовуватися роботодавцями, які бажають використовувати найману оплачувану працю незалежно від того, чи наполягає на такому оформленні працівник чи ні, а тому надані ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 письмові пояснення не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.
96. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, від 11.03.2021 у справі № 2340/3415/18.
97. Верховний Суд у постанові у від 16.06.2020 у справі №815/5427/17 дійшов висновку, згідно з яким особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі. Юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.
98. Колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для виступу від нього.
99. Щодо доводів позивача про необхідність застосування статті 58 Конституції України у зв'язку із внесенням змін у законодавство, які пом'якшують відповідальність особи за порушення у сфері трудового законодавства колегія суддів зазначає наступне.
100. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
101. Конституційний Суд України у Рішенні у справі № 1-7/99 від 09.02.1999 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується лише людини і громадянина (фізичної особи).
102. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів зауважує, що у спірних правовідносинах до позивача як суб'єкта господарювання не застосовуються положення статті 58 Конституції України.
103. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 805/1819/18-а, від 17.02.2021 у справі № 0740/1012/18 та від 19.05.2021 у справі № 2340/4811/18.
104. Також колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо того, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам позивача, викладеним в апеляційній скарзі, оскільки наведені позивачем у касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом касаційної інстанції, водночас позивач не зазначає, які саме доводи та докази не враховані Третім апеляційним адміністративним судом під час прийняття оскаржуваного рішення та яке значення такі мали б при вирішенні цієї справи.
105. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
106. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
107. Суд при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
108. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
109. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко