Справа№592/5905/21
Провадження №2/592/1504/21
07 липня 2021 року м.Суми
Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:
головуючого судді Литовченка О.В.,
за участю секретаря судового засідання Черей С.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою,
встановив:
13.05.2021 позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, уточнив його та свої вимоги мотивує тим, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 03.01.2007, виданого виконкомом Сумської міської ради на підставі подання управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради від 29.11.2006 №2141, 2-кімнатна квартира по АДРЕСА_1 була передана у спільну часткову власність - по 1/3 частині кожному - позивачу, відповідачу ОСОБА_3 та їхній матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері вони з відповідачем, як її сини, будучи спадкоємцями за законом 1-ї черги, прийняли спадщину в рівних частках - по 1/6 частині квартири кожному. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.06.2014 за відповідачем було визнано право власності на 1/6 частину квартири в порядку спадкування після смерті матері. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.03.2015 по цивільній справі №592/1486/15-ц за позивачем було визнано право власності на 1/ 6 частину даної квартири після смерті матері в порядку спадкування за законом. Таким чином, з відповідачем мають рівне право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , по 1/2 частині кожний, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.11.2014 та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.01.2021. З технічного паспорту на спірну квартиру вбачається, що вона складається з 2-х ізольованих жилих кімнат площею відповідно: 16,0 кв.м. з балконом 0.87 кв.м. та 11,7 кв.м., кухні площею 6,9 кв.м., коридору площею 6,0 кв.м., коридору площею 3,0 кв.м., вбиральні - 1,4 кв.м. та ванної кімнати - 2,6 кв.м., шафи - 0,6 кв.м., шафи - 0,6 кв.м., та кладової - 0,6 кв.м. Загальна площа квартири становить 50,27 кв.м, а її жила площа - 27,7 кв.м. З довідки про зареєстрованих в житловому приміщенні осіб, виданої управлінням «ЦНАП у м.Суми» Сумської міської ради, вбачається, що в цій квартирі, крім співвласників - позивача та відповідача, зареєстровані - неповнолітній син ОСОБА_6 , 2009 року народження, дружина відповідача ОСОБА_3 та їх дорослий син ОСОБА_4 . Отже, в спірній квартирі зареєстровані 2 окремі сім'ї, а фактично проживає тільки відповідач зі своєю родиною, які користуються всією квартирою, чим чинять позивачу перешкоди у володінні та користуванні власністю. Крім того, між ними існує спір по оплаті комунальних послуг, які надаються споживачам відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.02.2021 по цивільній справі №592/13149/20 позовна заява ОСОБА_3 була задоволена і з Позивача на користь Відповідача були стягнуті кошти, сплачені за житлово-комунальні послуги по утриманню жилого приміщення по АДРЕСА_1 в розмірі 11 660 грн.63 коп. + судові витрати в сумі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 700 грн. Постановою Сумського апеляційного суду від 16.04.2021 апеляційна скарга була задоволена частково, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.02.2021 в частині визначення суми витрат з оплати житлово-комунальних послуг та розподілу судових витрат змінено та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 було стягнуто 10 155 грн. 77 коп. витрат з оплати житлово-комунальних послуг + 732,29 грн. відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору та 609,67 грн. - на професійну правничу допомогу. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишено без змін. Будучи співвласником спірної квартири та маючи рівне з відповідачем право власності на дане нерухоме майно, бажає володіти, користуватися та розпоряджатися ним на власний розсуд. Бажає проживати в цій квартирі та користуватися належною 1/2 часткою житлового приміщення. Вони з відповідачем мають право володіти та користуватися жилою площею в квартирі в розмірі по 13,85 кв.м кожний. Права членів сім'ї є похідними від їхнього права власності на квартиру. Спірна квартира складається з 2-х ізольованих жилих кімнат, і Позивач не заперечую, щоб у користування відповідачу була виділена жила кімната площею 16,0 кв.м з балконом 0,87 кв.м, а Позивачу - жила кімната площею 11,7 кв.м. Всі інші приміщення в квартирі мають знаходитися в спільному володінні та користуванні. Оскільки дана квартира не підлягає реальному поділу між 2-ма співвласниками, а також немає можливості виділити в натурі частки співвласників, то бажає, щоб судом був визначений порядок володіння та користування спірною квартирою, щоб мати можливість укласти окремі особові рахунки по оплаті за квартиру та комунальні послуги і припинити таким чином спори між співвласниками з приводу нерухомого майна.
На даний час між співвласниками виникли суперечки з приводу користування спільною квартирою. Домовитись між собою сторони в позасудовому порядку про порядок користування квартирою в рамках їх часток власності не змогли. Тому позивач просить постановити рішення, яким: встановити порядок володіння та користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , та виділити ОСОБА_1 , та члену його сім'ї - малолітньому сину ОСОБА_6 , 2009 року народження, у володіння та користування жилу кімнату площею 11,7 кв.м, а відповідачу ОСОБА_3 з членами його сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - жилу кімнату площею 16,0 з балконом площею 0,87 кв.м. Підсобні приміщення в квартирі АДРЕСА_2 - кухню площею 6,9 кв.м., коридор площею 3,0 кв.м., коридор площею 6,0 кв.м., вбиральню площею 1,4 кв.м., ванную кімнату площею 2,6 кв.м., шафу - 0,6 кв.м., шафу - 0,6 кв.м. та кладову - 0,6 кв.м. - залишити в загальному (спільному) користуванні; покласти на відповідача всі судові витрати, пов'язані з судовим розглядом даної цивільної справи.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до розгляду на 01.07.2021.
29.06.2021 від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що у позовній заяві Позивач вказує, що він не заперечує проти того, щоб більшою кімнатою площею 16,0 кв.м. з балконом 0,87 кв.м. користувався Відповідач, а він меншою кімнатою. Тобто фактично між співвласниками є домовленість по користуванню квартирою, оскільки вони розуміють, що інші приміщення будуть в їх загальному користуванні. Не підлягають задоволенню і вимоги позивача, де він зазначає що “підсобні приміщення в даній квартирі залишити в Позивача та Відповідача користуванні - по 1/2 частині кожного.”, оскільки така вимога суперечить чинному Законодавству. Оскільки квартира не підлягає реальному поділу між 2-ма співвласниками, а також немає можливості виділити в натурі частки співвласників, а між власниками фактично є домовленість, вважає, що в цій частині у задоволенні позовної заяви необхідно відмовити. Що стосується спору між Позивачем та Відповідачем по оплаті комунальних послуг, на який посилається Позивач, то з цього питання судом вже прийнято рішення та відкрито виконавче провадження. Тому в даній позовній заяві ставити питання з цього приводу не доречно. Що стосується тверджень Позивача про неможливість відкрити особисті рахунки то вони не відповідають дійсності. На даний час Позивачем, з квітня місяця 2021 року відкрито окремі особові рахунки (укладено договори) по оплаті за опалення та оплаті за користування прибудинковою територією. Позивач стверджує, що Відповідач перешкоджає йому в користуванні площею квартири, однак ніяких доказів цьому не надав. Крім того, ніяких перешкод у користуванні квартирою з боку Відповідача та членів його сім”ї немає. Також, між ними відбулася розмова про покупку Відповідачем частини квартири, але Позивач визначив таку ціну, яка значно перевищує середньоринкову в м. Суми та і експертну оцінку не робив. Враховуючи, що в квартирі тривалий час мешкає сім'я Відповідача, то ним, постійно робилися ремонти, житло утримувалося в належному стані, як його частина, так і частина Позивача.
Позивач у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідач та треті особи, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилися.
Суд, заслухавши учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1ст. 5 ЦПК).
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
У судовому засіданні встановлено, що, відповідно до свідоцтва про право власності від 03.01.2007 року відповідачу ОСОБА_1 , позивачу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 належало на праві власності по 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 (а.с. 8).
Після смерті ОСОБА_5 у 2013 році, матері сторін у справі, останні успадкували по 1/6 вказаної квартири (а.с. 9, 12-14).
Таким чином, сторони у справі є співвласниками (по 1/2 частці) квартири АДРЕСА_2 .
Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у вказаній квартирі з 22.11.1994 та проживає в ній разом зі своєю сім'єю: ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_4 - син.
Позивач ОСОБА_1 разом зі своїм сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований в цій квартирі з 24.07.2020 (а.с. 13-16).
Також судом встановлено, що на даний час між сторонами виникли суперечки з приводу користування спільною квартирою та домовитись між собою сторони в позасудовому порядку про порядок користування квартирою, в рамках їх часток власності, не змогли, тому позивач звернувся за вирішенням спірного питання до суду.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Згідно з положеннями ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Статтею 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до статті 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на квартиру в особи, членами сім'ї якого вони є.
Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 01.04.2020 у справі №215/2500/17
Відповідно до правового висновку, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 447/455/17, право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.95 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 04.10.1991 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
У постанові Верховного суду від 03.10.2018 у справі №363/928/16-ц зазначено, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Згідно статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу та відповідачу належать ідеальні частки у праві власності по Ѕ кожному, суд підтверджує відсутність домовленості між сторонами та вважає за потрібне встановити порядок користування спірним майном.
Вимога позивача про надання йому у володіння та користування кімнати площею 11,7 кв.м., з урахуванням зареєстрованого за даною адресою члена його сім'ї, а житлову кімнату площею 16 кв.м. з прилеглим балконом площею 0,87 кв.м. відповідачу, з урахуванням зареєстрованих за даною адресою двох членів його сім'ї, та залишення у спільному користуванні співвласників допоміжних приміщень (кухні, коридорів, вбиральні, ванної кімнати, шаф, кладової), є обґрунтованою, адекватною частці співвласників.
При цьому, позивач просить виділити йому у користування приміщення, розмір якого менший за його частку у праві власності, тому не будуть порушуватися права відповідача.
Права членів сім'ї власників щодо користування квартирою є похідними від права власності позивача та відповідача, врегульовані зокрема нормами ст.ст. 383, 405 ЦК України та ст. 156 ЖК України, тому позовні вимоги в частині виділення у володіння та користування жилих кімнат таким особам задоволенню не підлягають.
Доводи відповідача, викладені у відзиві щодо відсутності спору у сторін та не дотримання фактично досудового врегулювання даного питання, не заслуговують на увагу суду, оскільки сам факт звернення позивача з позовом до суду свідчить про не досягнення між сторонами згоди щодо досудового врегулювання спору. Крім того недотримання порядку досудового врегулювання спору за нормами ЦПК України не є підставою для відмови у позові.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 908 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263, 264 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_2 :
- виділити у володіння та користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 11,7 кв.м., позначену на плані під № 4;
- виділити у володіння та користування ОСОБА_2 кімнату площею 16,0 кв.м., позначену на плані під № 3 з прилеглим балконом площею 0,87 кв.м.;
- у спільному користуванні залишити допоміжні приміщення: кухню площею 6,9 кв.м., коридор площею 3,0 кв.м., коридор площею 6,0 кв.м. вбиральню площею 1,4 кв.м., ванну кімнату площею 2,6 кв.м., шафу 0,6 кв.м., шафу 0,6 кв.м. та кладову площею 0,6 кв.м.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду через Ковпаківський районний суд м. Суми протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 09.07.2021.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 .
Треті особи - ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 .
Суддя О.В. Литовченко