06.07.2021 Справа № 920/516/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., за участі секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/516/21 у порядку загального позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ» (40004, м. Суми, вул. Реміснича, буд. 35, ідентифікаційний код 41884537),
до відповідача: Комунального підприємства «Міськводоканал» Роменської міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Пригородська, буд. 187, ідентифікаційний код 37929833),
про стягнення 410 625,74 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача: Брухно В.С. за довіреністю від 2306.2021 № 7-12/7-Д/46,
відповідача: не з'явився.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 410 625,74 грн за спожиту електричну енергію на підставі заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу від 13.01.2021, а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 6 159,39 грн.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що ним відповідачу було поставлено електричну енергію по договору про постачання електричної енергії споживачу (заява-приєднання від 13.01.2021), відповідачем електричну енергію було прийнято, однак за неї не сплачено в повному обсязі, що є порушенням умов договору. Тому зазначене є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу.
Разом з позовною заявою представником позивача подано суду клопотання від 12.05.2021 б/н (вх. № 2072 від 14.05.2021) про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, в якому представник позивача посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд визнати справу малозначною та провести її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.
Також у позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 6 159,39 грн.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 19.05.2021 у справі № 920/516/21 постановлено у задоволенні клопотання представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ» (вул. Реміснича, буд. 35, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 41884537) від 12.05.2021 б/н (вх. № 2072 від 14.05.2021) про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження відмовити; прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/516/21 за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 06.07.2021, 12:30; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 30.06.2021.
Представник позивача в підготовчому засіданні 06.07.2021 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача у підготовче засідання 06.07.2021 не з'явся.
01.06.2021 від відповідача до суду надійшов відзив від 28.05.2021 № 335 (вх. № 5225/21), де відповідач зазначає, що погоджується з позовними вимогами в повному обсязі та керуючись вимогами статті 130 ГПК України просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 50 відсотків сплаченого ним судового збору.
Крім наведеного відповідачем подано до суду клопотання від 28.05.2021 № 336 (вх. № 5208/21), в якому останній керуючись частиною третьою статті 196 ГПК України просить суд розглянути справу без участі представника відповідача.
Частиною третьою статті 185 ГПК України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Враховуючи письмову заяву відповідача, викладену у відзиві на позов, про визнання позову в повному обсязі, суд вважає за можливе ухвалити рішення у цій справі за результатами підготовчого провадження.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
В судовому засіданні 06.07.2021 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
У зв'язку з реформуванням ринку електричної енергії, на виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон) з 01.01.2019 забезпеченням споживачів електричною енергією займаються різні суб'єкти ринку електричної енергії, зокрема, оператори системи розподілу та електропостачальники, одним з яких є позивач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ», яке діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 червня 2018 року № 429.
Пунктом 3.1.9 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Постанова) «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (далі - Правила) передбачено, що споживання електричної енергії без укладення відповідних договорів на роздрібному ринку не допускається.
Відповідно до частини другої пункту 1.2.15 Правил, для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).
На виконання вимог Постанови позивачем направлено відповідачеві заяву-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу. Вказана заява-приєднання підписана уповноваженим представником відповідача 13.01.2021, що підтверджує факт приєднання відповідача до договору про постачання електричної енергії споживачу. Вищезазначений факт підтверджується копією заяви-приєднання від 13.01.2021 та копією договору про постачання електричної енергії споживачу (а.с. 7-18).
Сторонами суду не надано доказів, що договір визнавався недійсним у судовому порядку, а тому договір підлягав обов'язковому виконанню сторонами.
В результаті приєднання до умов договору про постачання електричної енергії відповідачу відкрито особовий рахунок за № НОМЕР_1 .
Згідно пункту 2.1 договору про постачання електричної енергії споживачу (далі - договір), за цим договором постачальник (позивач) продає електричну енергію споживачу (відповідачу) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Позивач поставив, а відповідач споживав електричну енергію у березні 2021 року в обсязі 194330 кВт*год, на загальну суму 410 625,74 грн, що підтверджується рахунком-фактурою № 151001549/53136/1 від 31.03.2021 (а.с. 23).
Відповідно до пункту 6.2 договору відповідач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату активної електричної енергії згідно з умовами даного договору.
Згідно пунктом 4.13 Правил для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій формі. В свою чергу споживач, у відповідності з комерційною пропозицією № 2 ВС, має здійснити оплату рахунка Постачальника за Договором за фактично спожиту електричну енергію у строки, визначені в рахунку, але не більше 5 (п'яти) робочих днів від дати його отримання споживачем.
Згідно з пунктом 5.8 договору оплата рахунка позивача за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 робочих днів з моменту отримання його відповідачем.
09.04.2021 відповідач отримав вищезазначений рахунок-фактуру від позивача за березень 2021 року, однак цей рахунок відповідачем оплачено не було, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача. Тому вказані вище обставини є такими, що встановлені судом на підставі належних та допустимих доказів, які надані позивачем.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно із статтею 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві твар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Пунктом 1 частини першої статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов'язання, передбачених статтею 611 цього ж Кодексу є сплата неустойки.
За змістом статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Таким чином, судом встановлено, що між сторонами було укладено договір. Позивачем відповідачу було поставлено у березні 2021 року електричну енергію по договору на суму 410 625,74 грн. Відповідачем електричну енергію було прийнято, однак за неї не сплачено в повному обсязі, що є порушенням умов договору та вищезазначених норм матеріального права. Тому зазначене є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача боргу.
Отже, відповідачем порушені права позивача та враховуючи доведеність факту заборгованості відповідача перед позивачем по договору на суму 410 625,74 грн, заявлена позовна вимога позивача про стягнення з відповідача зазначеної суми є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
В зв'язку з визнанням позову відповідачем, позивачеві підлягає поверненню з Державного бюджету України 50 % сплаченого судового збору.
Решта сплаченого позивачем судового збору у сумі 3 079,70 грн підлягає відшкодуванню останньому за рахунок відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 130, 185, 191, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Міськводоканал» Роменської міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Пригородська, буд. 187, ідентифікаційний код 37929833) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ» (40004, м. Суми, вул. Реміснича, буд. 35, ідентифікаційний код 41884537; рахунок НОМЕР_2 в АБ «Укргазбанк») заборгованість за спожиту електричну енергію в сумі 410 625,74 грн (чотириста десять тисяч шістсот двадцять п'ять гривень 74 коп.).
3. Стягнути з Комунального підприємства «Міськводоканал» Роменської міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Пригородська, буд. 187, ідентифікаційний код 37929833) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ» (40004, м. Суми, вул. Реміснича, буд. 35, ідентифікаційний код 41884537; рахунок НОМЕР_3 в АБ «Укргазбанк») 50 % відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 3 079,70 грн (три тисячі сімдесят дев'ять гривень 70 коп.).
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повні реквізити сторін зазначені у пунктах 2-3 резолютивної частини цього рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 09 липня 2021 року.
Суддя Ю.А. Джепа