Справа № 201/3562/19
Провадження № 2/932/1826/21
05 липня 2021 року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Куцевола В.В.
за участі секретаря судового засідання - Громовика Д.О.
позивача - ОСОБА_1
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі клопотання відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюка О.А. про відшкодування шкоди, -
В провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюка О.А. про відшкодування шкоди.
26 та 30 квітня 2021 року до суду надійшло відповідача про закриття провадження у справі. Клопотання обґрунтовано тим, що судді, внаслідок конституційної гарантії незалежності, наділені імунітетом від оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності у позапроцесуальному порядку. Через це, суддя не може бути відповідачем у справі, а законом встановлено інший механізм усунення помилок чи недоліків, допущених при здійсненні правосуддя. При здійсненні правосуддя суддя не є суб'єктом владних повноважень, а тому не може бути відповідачем в адміністративних справах з оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, що вчиненні при розгляді справи. Недотриманням цього принципу потягло б за собою порушення гарантій незалежності суддів і заборони на втручання у вирішення справи належним судом. Відповідно до вимог ст.ст. 62, 129, 129 Конституції України, моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі у разі скасування вироку, як неправосудного; при здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються виключно закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду. Розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальними законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами не передбачено. На підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України прохав закрити провадження у справі.
Позивач у підготовчому судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання відповідача. Пояснив, що не згоден з висновками Верховного Суду про відсутність у суду юрисдикції на вирішення спорів між учасником справи та суддею, який ухвалив рішення з участю позивача. Відповідно до пункту 56 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів, вважав, що суддя може бути відповідачем у справі про відшкодування шкоди, завданої його діями при відправленні правосуддя. Він не погоджується з ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюка О.А. від 12.03.2019 року про повернення його позову, оскільки до цього тривалий час суддя Антонюк О.А. самовідводився від розгляду справ за його позовами, тому мав і в цьому випадку заявити про самовідвід, а не ухвалювати рішення про повернення позову. Надав для долучення до матеріалів справи, як доказ, власний друкований твір «Оказывается, всё куда хуже, чем есть на самом деле». Додатково пояснив, що до раніше поданого ним клопотання про долучення доказів від 05.07.2021 року приєднано його власний твір « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Відповідач у підготовче судове засідання не з'явився, до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, вивчивши клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд приходить до висновку про його задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Нормою ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до держави Україна в особі судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюка О.А. про відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 000 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що суддя Антонюк О.А., здійснюючи правосуддя у справі за його позовом, невірно зрозумів вживане ним дієслово, внаслідок чого відмовив йому у захисті його права та почав систематично заявляти собі самовідводи в інших справах за його участі, посилаючись на необ'єктивність позивача, а фактично заявляв відвід позивачу, після чого брав самовідвід. З квітня 2017 року суддя Антонюк О.А. зробив цю практику тотальною і наступні 2 роки перебував у суцільному самовідводі в кількох десятках справ, які потрапили до суду. Деякий час позивач не реагував на спроби судді зашкодити його репутації, однак з 12.03.2019 року суддя Антонюк О.А. змінив, з невідомих йому причин, свою позицію, знехтував власними остаточними рішеннями про неможливість участі у справах позивача, та постановив у справі № 201/2897/19 ухвали про залишення позовної заяви без руху та про повернення позову внаслідок неусунення недоліків. Позов ОСОБА_1 не містив визначеного суддею Антонюком О.А. недоліку, оскільки був обґрунтований наявністю делікту та суттєвостю немайнової шкоди, завданої незаконними діями прокуратури Дніпропетровської області, шляхом піддання сумніву сповідованого позивачем категоричного імперативу. Вважає, що в ухвалі від 12.03.2019 року суддя спотворив зміст його заяви, а також категоричний імператив ОСОБА_2 , чим публічно проявив зневагу до людства, знань, того, що відрізняє людину від тварини, поставив себе та всіх учасників цивільних відносин, всього населення України, яке є невід'ємною частиною людства, у становище поза межами людства. У спірних правовідносинах відповідач, представником якого є суддя Антонюк О.А., змушує його, як особу, що і так натерпілась від протиправних дій відповідача, захищати від протиправних посягань не лише себе самого, але й людство у цілому та світову культуру, які суддівському корпусу цілком байдужі внаслідок сповідання виключно матеріальних інтересів. Моральну шкоду оцінює з урахуванням цінності культурної спадщини Європи, яка зруйнована діями відповідача, душевних страждань від численних образливих для нього та людства тверджень судових актів судді Антонюка О.А. та затягування такими актами кількох десятків справ позивача та з урахуванням виняткових для нього зусиль, скерованих не тільки на захист власного права, але й всього людства. Через те, що протиправні дії вчиненні саме суддею Антонюком О.А., він є належним представником держави у спірних правовідносинах.
Отже, позов ОСОБА_1 обґрунтований фактичною незгодою з постановленою суддею Антонюком О.А. ухвалою від 12.03.2019 року про повернення позову та з її мотивуванням, а також вчиненими цим суддею діями при відправленні правосуддя в інших справах за позовами ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02.04.2019 року визначено підсудність цієї справи Бабушкінському районному суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою суду від 02.07.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 02.02.2021 року справу прийнято до провадження цим складом суду та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.
Згідно з вимогами ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Нормою ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного суду, що міститься у постанові від 21.11.2018 року по справі № 757/43355/16-ц, закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такою позовною вимогою буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Щодо цивільної відповідальності, Консультативна рада європейських суддів вважає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов'язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що такий підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя. Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). За наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.
Стаття 1176 ЦК України закріплює приписи про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю спеціальних суб'єктів, зокрема, суду. Тому приписи статті 1176 ЦК України є спеціальними щодо приписів статей 22, 23, 1166 і 1167 цього кодексу та визначають випадки, в яких може бути заявлена позовна вимога про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю суду. Шкода, завдана, зокрема, фізичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (частина п'ята статті 1176 ЦК України). Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами за правилами цивільного або господарського судочинства (частина друга статті 21 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі). Отже, вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
У разі надходження позовної заяви з вимогами про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених ст. 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц та постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року у справі №636/5534/15 та від 27 листопада 2019 року у справі №334/2285/16-ц).
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Також, ч. 4 ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Зважаючи на те, що позивачем заявлено вимоги про стягнення з держави Україна в особі судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюка О.А. моральної шкоди, з підстав, не пов'язаних з незаконним засудженням позивача, незаконним його притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням щодо нього запобіжного заходу, незаконним його затриманням, незаконним накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт чи ухваленням судом незаконного рішення в цивільній справі, у разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, суд приходить до висновку про те, що провадження у справі відкрито помилково та у суду відсутня юрисдикція на вирішення цього спору в порядку цивільного судочинства, що є підставою для закриття провадження у справі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
На виконання приписів ч. 1 ст. 256 ЦПК України, суд роз'яснює позивачу, що заявлені ним вимоги не підлягають розгляду у судах України за правилами будь-якої юрисдикції, що є легітимним обмеженням, застосованим з метою дотримання принципів незалежності суддів від будь-яких сторонніх впливу та втручань.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 260, 261, 352-355 ЦПК України, -
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюка О.А. про відшкодування шкоди - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, протягом 15 днів з дня її складення.
Повний текст ухвали суду складено 09.07.2021 року.
Суддя В.В. Куцевол