проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
07.07.2021 Справа № 905/56/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Геза Т.Д., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Шевель О.В.,
Секретар судового засідання - Євтушенко Є.В.,
за участю:
від позивача - Ботман О.О.,
від відповідача - без участі представника,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду
апеляційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області (вх. №1507 Д/2)
на рішення господарського суду Донецької області від 14.04.2021 року (суддя Лейба М.О., ухвалене в м. Харків 14.04.2021 об 11:55 год., повний текст складено 14.04.2021)
у справі № 905/56/21
за позовом: Фізичної особи-підприємця Іскри Валерія Вікторовича, м. Маріуполь, Донецька область
до відповідача: Маріупольської міської ради Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область,
про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки,
Фізична особа-підприємець Іскра Валерій Вікторович звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 14.01.2003.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір оренди земельної ділянки від 14.01.2003 на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, адже ФОП Іскра В.В. звернувся до Маріупольської міської ради з пропозицією укласти додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, однак відповідач не надав відповіді на вказану пропозицію.
Рішенням господарського суду Донецької області від 14.04.2021 у справі № 905/56/21 позовні вимоги задоволено.
Визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 14.01.2003, укладеного між Маріупольською міською радою та фізичною особою - підприємцем Іскрою Валерієм Вікторовичем, зареєстрованого у Маріупольській міській раді, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 15.01.2003 за №671, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бодягіною І.І. за №50 від 14.01.2003, в редакції викладеної у резолютивній частині рішення.
Судом першої інстанції зазначено, що позивач листом від 13.05.2020 звернувся до відповідача з пропозицією про поновлення договору оренди земельної ділянки від 14.01.2003, додавши проект додаткової угоди. Проте, Маріупольською міською радою звернення ФОП Іскра В.В. від 13.05.2020 не розглянуто, рішення про поновлення договору оренди земельної ділянки на той самий строк та на тих самих умовах відповідачем не прийнято.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що враховуючи користування орендарем земельною ділянкою під час та після закінчення строку дії договору оренди (по даний час) і відсутність заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення дії договору про продовження строку дії договору оренди, спірний договір оренди земельної ділянки не припинено, а позивачем дотримана процедура, яка визначена статтею 33 Закону України "Про оренду землі" та дію договору було поновлено на підставі частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Маріупольська міська рада Донецької області звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області від 14.04.2021 у справі № 905/56/21, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач посилається на те, що позивачем з 16.09.2012 по 18.11.2020 не направлено звернення до Маріупольської міської ради та не надано проекту додаткової угоди, а тому на думку відповідача договір оренди земельної ділянки від 14.03.2003 було припинено та право оренди на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі» не було поновлено.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу (вх. №6973 від 16.06.2021) в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.
Позивач посилається на те, що з моменту отримання земельної ділянки в оренду позивач продовжує користуватись земельною ділянкою, а тому на переконання позивача він є добросовісним орендарем земельної ділянки.
Позивач зазначає, що звертався до Маріупольської міської ради з листом щодо поновлення договору оренди земельної ділянки від 13.05.2020 до якого додав примірники проекту додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 14.02.2003, даний лист отриманий відповідачем. Однак, Маріупольська міська рада не зверталась до ФОП Іскри В.В. із запереченнями у поновленні договору оренди земельної ділянки.
Таким чином, на думку позивача, договір оренди земельної ділянки від 14.01.2003 поновлено на підставі частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2021 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Геза Т.Д., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Маріупольської міської ради Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 14.04.2021 у справі № 905/56/21, розгляд справи призначено на 07.07.2021 о 10:00 год.
У зв'язку з відпусткою судді-члена колегії Плахова О.В., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2021 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Геза Т.Д., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Шевель О.В.
У судовому засіданні 07.07.2021 представник позивача заперечував доводи і вимоги апеляційної скарги, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.
Маріупольською міською радою подана заява (вх. 7711), якою просить розгляд справи призначений на 07.07.2021 о 10:00 год. провести без участі представника відповідача.
Під час апеляційного провадження у цій справі колегією суддів встановлено наступне.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою від 14.01.2021 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу № 903/1030/19 разом із касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Лешика Ігоря Івановича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 і рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2020 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважав за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18, зокрема, що виникненню в орендодавця обов'язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проєкт додаткової угоди. Порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Ухвала про передачу мотивована, зокрема, тим, що застосування вищевказаного підходу до поновлення дії договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах в разі продовження користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку його дії та відсутності заперечень орендодавця щодо цього нівелює закладений законодавцем механізм автоматичної пролонгації договору оренди (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі") та позбавляє орендаря, якому згідно зі статтею 27 Закону України "Про оренду землі" забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку, додаткових гарантій стабільності орендних правовідносин, які знайшли своє відображення шляхом закріплення у законодавстві пролонгації договору оренди землі як самостійного механізму продовження строку його дії.
Також колегія суддів вважала, що переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі") потрібно відрізняти від поновлення договору оренди землі (частина 6 статті 33 вказаного Закону), а ототожнення цих двох відмінних правових конструкцій є безпідставним, оскільки при поновленні договору відбувається продовження договірних відносин після закінчення строку договору оренди землі на той же строк та з умовами, що були передбачені у договорі оренди землі, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і відсутні заперечення орендодавця протягом одного місяця. Сутністю ж переважного права є укладення договору оренди землі на новий строк зі встановленням за домовленістю сторін умов, відмінних від існуючих, а не його автоматичне поновлення. Тобто переважне право орендаря стосується укладення нового договору оренди землі на новий строк і з новими умовами.
Посилаючись на внесення 05.12.2019 змін до законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів звертала увагу на розмежування понять "переважне право на укладення договору оренди землі" та "поновлення договору оренди землі", що, на її думку, підтверджує відмінність зазначених понять та відповідних правових механізмів реалізації, а також, що з прийняттям діючого Земельного кодексу України в ньому було запроваджено концепцію "мовчазної згоди", яка передбачає, що окремі рішення, зокрема, пов'язані із суб'єктами владних повноважень, вважаються прийнятими за умови дотримання вимог чинного законодавства, незалежно від їх волі з метою попередження корупційних явищ, спрощення процедурних моментів та забезпечення захисту прав і законних інтересів суб'єктів земельних правовідносин. Колегія зазначала, що подібний підхід знайшов своє вираження у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17 та застосовувався як усталена судова практика господарськими судами при вирішенні відповідної категорії спорів.
З огляду на викладене колегія суддів вважала, що законодавець ототожнив не поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі" (за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.09.200 у справах № 313/350/16-ц і №159/5756/18), а поняття "укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі". Натомість "переважне право" стосується процедури та порядку, які можуть бути реалізовані стороною відповідно до норм частин 1- 5 статті 33 Закону в редакції, яка була чинною до 15.07.2020.
Також колегія суддів звертала увагу на судову практику (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, постанови Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, від 03.12.2020 у справі № 910/8619/19, від 16.09.2020 у справі № 904/5126/19, від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 03.03.2020 у справі №916/1657/18), яка склалася при розгляді спорів, пов'язаних з правовідносинами щодо оренди державного та комунального майна (особливості правового регулювання яких хоча і закріплено в спеціальному Законі України "Про оренду державного та комунального майна", однак їх зміст є аналогічним до змісту правовідносин щодо оренди землі), яка свідчить про необхідність розмежовувати інститут пролонгації договору оренди нерухомого майна та інститут продовження договору оренди на новий строк внаслідок переважного права добросовісного орендаря, який (інститут) за своєю суттю полягає у наданні орендарю переваги орендодавцем у разі наявності пропозицій інших господарюючих суб'єктів.
Водночас колегія суддів звертала увагу, що залежність поновлення договору оренди землі за частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" від надіслання орендарем листа-повідомлення з проєктом додаткової на практиці може викликати труднощі та штучні перепони у реалізації орендарями (у випадку оренди земель державної чи комунальної власності) правового механізму, передбаченого вказаною нормою, оскільки за підходу, запропонованого Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і №159/5756/18, орендар, який продовжує користуватися земельною ділянкою та належно виконувати умови договору оренди землі після закінчення строку його дії, у випадку відсутності в картці адміністративної послуги вимоги щодо подання проєкту додаткової угоди про поновлення вказаного договору (що, як свідчить судова практика, має непоодинокий характер) фактично буде позбавлений можливості реалізувати передбачений частиною 6 статті 33 Закону правовий механізм у зв'язку із встановленням організаційного обмеження з прийняття до розгляду звернень суб'єктів (фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб) з питань продовження строку оренди земельної ділянки.
Крім того, при ототожненні переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк і пролонгації зазначеного договору та необхідності подання листа-повідомлення про намір орендаря продовжувати користуватися земельною ділянкою з проєктом додаткової угоди, виникає питання, який проєкт додаткової угоди повинен надати орендар, якщо він одночасно хоче змінити умови оренди, наприклад збільшити її строк, але і не заперечував би проти поновлення дії договору на раніше обумовлений строк.
Таким чином, на думку колегії суддів, відступлення від висновку щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, яка була чинною до 15.07.2020, у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, дозволить реалізувати розмежування переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, яка була чинною до 15.07.2020) та поновлення договору оренди землі (частина 6 статті 33 цього Закону у вказаній редакції), що забезпечить еволюційний та послідовний підхід до впорядкування судової практики щодо застосування норм зазначеного Закону при вирішенні відповідної категорії спорів, а також сприятиме дотриманню принципу верховенства права, який визнається і діє в Україні.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 справу № 903/1030/19 за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Лешика Ігоря Івановича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 та рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2020 за позовом фізичної особи-підприємця Лешика Ігоря Івановича до Луцької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі прийнято та призначено до розгляду.
Відповідно до ч. 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.
Статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників господарських відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, підстав позову, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
За змістом пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Враховуючи викладене, оскільки у цій справі позивач звернувся до суду з позовом про поновлення договору оренди на умовах додаткової угоди на підставі положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскаржуване рішення мотивовано тим, що позивачем дотримано процедуру поновлення дії договору, передбачену статтею 33 цього Закону з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, тому апеляційний господарський суд з власної ініціативи дійшов висновку про наявність підстав для зупинення апеляційного провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №903/1030/19.
Керуючись ст.ст. 228, 229, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Зупинити апеляційне провадження у справі № 905/56/21 за апеляційною скаргою Маріупольської міської ради Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 14.04.2021 у справі № 905/56/21 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №903/1030/19 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №903/1030/19.
Зобов'язати учасників провадження повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Т.Д. Геза
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.В. Шевель