вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" червня 2021 р. Справа№ 910/8531/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Шапрана В.В.
секретар Рибчич А.В.
за участю
представників: позивача - Васьковська Г.М.
відповідача - Алпатьєва Н.Ю.
третьої особи-1 - не з'явився
третьої особи-2 - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 р. (повне рішення складено 01.04.2021 р.)
у справі № 910/8531/20 (суддя - Алєєва І.В.)
за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
до Фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича
про стягнення 46555,01 грн
за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом та на стороні відповідача за зустрічним позовом 1. Київської міської ради
2. Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації
про стягнення 205938,25 грн та визнання договору частково недійсним
У червні 2020 року Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича про стягнення заборгованості за користування нежитловим приміщенням згідно з договором № 394/1 від 22.06.2015 р. у розмірі 45704,55 грн, 121,46 грн пені, 729,00 грн. 3% річних.
У вересні 2020 року Фізична особа-підприємець Каралоп Анатолій Васильович звернувся із зустрічним позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення 317506,24 грн збитків та визнання договору № 394/1 від 22.06.2015 р. недійсним в частині п. 3.1 договору.
До суду першої інстанції 17.11.2020 р. від Фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича надійшла заява про уточнення та збільшення позовних вимог, у якій заявник просив стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" 411876,50 грн збитків та визнати частково недійсним договір № 394/1 від 22.06.2015 р., а саме, в частині п. 3.1 договору.
Також, до суду 25.01.2020 р. від Фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича надішли пояснення по справі та заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій заявник просив стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" 205938,25 грн надмірно сплачених орендних платежів та визнати п. 3.1 зазначеного вище договору недійсним.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.11.2020 р. було залучено до участі у справі Шевченківську районну в місті Києві державну адміністрацію та Київську міську раду в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом та на стороні відповідача за зустрічним позовом.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.03.2021 р. у даній справі позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" заборгованість по орендній платі у розмірі 45702,15 грн, пеню у розмірі 121,46 грн, 3% річних у розмірі 729,00 грн, в іншій частині первісних позовних вимог відмовлено; відмовлено повністю у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець Каралоп Анатолій Васильович подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову у повному обсязі та задовольнити зустрічний позов про стягнення з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" 205938,25 грн та визнати п. 3.1 договору № 394/1 від 22.06.2015 р. недійсним.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що місцевим судом не було взято до уваги мотиви заяви Фізичної особи-підприємеця Каралопа Анатолія Васильовича про зменшення розміру позовних вимог, у якій останній просив стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" 205938,25 грн надмірно сплачених орендних платежів та визнати п. 3.1 договору № 394/1 від 22.06.2015 р. недійсним.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каралоп Анатолія Васильовича у справі № 910/8531/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 р. у справі № 910/8531/20, справу призначено до розгляду на 01.06.2021 р.
До суду 24.05.2021 р. від Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 р. у справі № 910/8531/20 без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
01.06.2021 р. у справі № 910/8531/20 представники сторін надали усні пояснення по суті апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 р. у справі № 910/8531/20 було оголошено перерву до 29.06.2021 р.
У судове засідання 29.06.2021 р. представники третіх осіб не з'явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду скарги, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Доказів поважності відсутності вказаних представників суду не надано.
Також у матеріалах справи відсутні докази про те, що представники третіх осіб були позбавлені можливості через будь-які перешкоди, в тому числі і карантинні, бути присутніми у судовому засіданні.
Крім цього треті особи не наполягали на обов'язковій участі їх представників у судовому засіданні, відповідного клопотання від них не було подано апеляційному суду.
Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання вказаних представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
22.06.2015 р. між Шевченківською районною в місті Києві державну адміністрацію (далі - орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Каралопом Анатолієм Васильовичем (далі - орендар) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (далі - підприємство) було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 394/1 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно нежиле приміщення загальною площею 28,3 кв. м, а саме господарську споруду з орендованою площею 28,3 кв. м, згідно з поверховим планом приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Якіра, 20а, літ. Б, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Згідно з п. 3.1 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п. 22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 р. № 34/6250, яка на дату підписання договору оренди становила за перший місяць оренди (без ПДВ) 226,07 грн за 1 кв. м орендної площі, що в цілому складає 6397,63 грн.
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікований у поточному місяці (п. 3.2 договору).
Як передбачено п. 3.3 договору, розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з п. 3.5 договору орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача), а саме на рахунок Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".
У відповідності до п. 3.6 договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.
За п. 3.5 договору останнім днем сплати орендної плати є підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.
Цей договір діє з 22.06.2015 р. по 20.06.2018 р. (п. 9.1 договору).
Відповідно до п. 9.2 договору усі зміни та доповнення до цього договору оформляються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.
Згідно з п. 9.7 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору.
18.12.2019 р. Фізична особа-підприємець Каралоп Анатолій Васильович звернувся до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» з листом, у якому повідомляв про тимчасове зупинення орендних платежів за користування нежитловими приміщеннями до встановлення розміру орендних платежів у відповідності до норм чинного законодавства.
У відповідь, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» листом № 6614/3 від 26.12.2019 р. попередила орендаря, що одностороння відмова від зобов'язань не допускається і такі дії можуть призвести до припинення орендних відносин.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що Фізична особа-підприємець Каралоп Анатолій Васильович, на думку позивача за первісним позовом, всупереч надісланому попередженню, порушив умови укладеного договору в частині сплати орендних платежів за користування нежитловими приміщеннями, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед орендодавцем у розмірі 45704,55 грн.
За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Як передбачено ч. 6 ст. 238 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3.5 договору орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача), а саме на рахунок Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", що є уповноваженою особою щодо управління майном переданим за договорами оренди.
Згідно з розрахунком орендної плати до договору станом на 10.06.2015 р., орендна ставка була визначена згідно з таблицею 2 п. 22 (для нерухомого майна) Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, у розмірі 15%.
При цьому, відповідно до розрахунку орендної плати до договору станом на 15.07.2015 р., орендна плата нараховувалась з 15.07.2015 р. до 14.07.2016 р. у розмірі 50% від орендної плати, розрахованої згідно з умовами укладеного договору оренди та п. 11 Положення про оренду майна територіальної громади м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 р. № 415/1280 про тимчасове зниження орендних ставок на 50%.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (з наступними змінами і доповненнями) було встановлено карантин на усій території України з 12.03.2020 р. до 22.06.2020 р., що спричинило тимчасові зміни в частині нарахувань орендної плати.
Враховуючи введені обмежувальні заходи щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 та з метою зменшення фінансового навантаження на орендарів майна територіальної громади міста Києва, Київська міська рада прийняла рішення від 26.03.2020 р. № 903/9073 "Про деякі питання нарахування орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, плати за право тимчасового користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів".
Відповідно до вказаного рішення, з моменту набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 та до 31.07.2020 р., у випадку неможливості використання об'єкта оренди у зв'язку з введенням обмежувальних заходів, передбачених постановою, про що орендар має повідомити орендодавця та підприємство-балансоутримувача (за наявності), встановити орендну плату за оренду майна територіальної громади міста Києва у розмірі 1 (одна) гривня незалежно від розміру орендної плати, визначеної у договорах оренди. Письмове повідомлення про неможливість використання об'єкта оренди направляється орендарем орендодавцю та підприємству-балансоутримувачу (за наявності) протягом 10 робочих днів з дати набрання чинності цим рішенням.
Так, на підставі зазначеного рішення, у період встановленого карантину Фізичній особі-підприємцю Каралопу Анатолію Васильовичу нараховувалась орендна плата у розмірі 1,00 грн.
За розрахунком позивача за первісним позовом, станом на момент звернення з позовом до суду, за Фізичною особою-підприємцем Каралопом Анатолієм Васильовичем обліковувалась заборгованість по орендній платі за договором з листопада 2019 року по травень 2020 року у розмірі 45704,55 грн.
Разом з цим, відповідно до акту звірки взаєморозрахунків сторін станом на 30.06.2020 р., за розрахунками Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", заборгованість орендаря за договором № 394/1 складає 45702,15 грн. В частині відображених розрахунків Фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича заборгованість за укладеним договором складає 37491,81 грн.
Вказаний акт підписано обома сторонами та скріплений їх печатками.
Таким чином, заборгованість Фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича за укладеним договором оренди підтверджена саме у розмірі 45702,15 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як передбачено ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач за первісним позовом, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оренди, орендні платежі не сплатив у повному обсязі, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості за договором № 394/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22.06.2015 р. у розмірі 45702,15 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 121,46 грн пені та 729,00 грн 3% річних за період з 30.11.2019 р. по 11.06.2020 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.2 укладеного договору сторони погодили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожен день прострочення, але не більше, встановленого законодавством України.
Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем за первісним позовом пені та 3% річних, колегією суддів встановлено, що вони складають більший розмір ніж заявлений останнім.
Враховуючи те, що суд не може вийти за межі позовних вимог, тому вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 3% річних та пені підлягають задоволенню у розмірі нарахованому останнім, а саме: пеня у розмірі 121,46 грн та 3% річних у розмірі 729,00 грн за період з 30.11.2019 р. по 11.06.2020 р.
Стосовно зустрічного позову Фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, про стягнення з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" 205938,25 грн надмірно сплачених орендних платежів та визнання недійсним п. 3.1 договору № 394/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22.06.2015 р.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 р. № 34/6250 на момент підписання договору втратило чинність.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. ч. 1 - 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
За ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
При цьому, висновок (рішення) про невідповідність правочину актам законодавства як підстава для його недійсності (п. 1 ст. 203 ЦК України) має ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи щодо порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору (договорів) недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/109/19.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
Зі змісту п. 3.1 договору оренди вбачається, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п. 22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 р. № 34/6250, яка на дату підписання договору оренди становила за перший місяць оренди (без ПДВ) 226,07 грн за 1 кв. м орендної площі, що в цілому складає 6397, 63 грн.
Встановлено, що вказане рішення Київської міської ради від 22.09.2011 р. № 34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" втратило чинність на підставі рішення Київської міської ради від 21.04.2015 р. № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва".
При цьому, відповідно до п. п. 15, 16 рішення Київської міської ради від 21.04.2015 р. № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" останнє набуло чинності з дня його офіційного оприлюднення у газеті Київської міської ради "Хрещатик" - 08.07.2015 р., випуск № 96 (4692).
Як передбачено ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Вказана норма означає, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності, у зв'язку із чим це слід розуміти так, що чинність починається з моменту набрання цим актом сили і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 р. у справі № 1-зп/1997 про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України).
Вбачається, що оспорюваний договір оренди було укладено 22.06.2015 р., відтак сторонами було правомірно застосовано Положення про оренду, затверджене рішенням № 34/6250, яке було чинним на той час, оскільки рішення Київської міської ради від 21.04.2015 р. № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" ще не набуло чинності.
При цьому, після набрання чинності нового Положення, Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" було здійснено перерахунок орендної плати у відповідності до вищевказаного Положення, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 р. № 415/1280.
Відповідно до ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно з п. 3.3 типового договору оренди (додаток 11 до Положення про оренду, затвердженого рішенням № 34/6250) розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін, у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом дії укладеного договору ні Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація, ні КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" не отримували жодних розпорядчих документів від власника нежитлового приміщення - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про внесення змін до Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва.
Крім цього, після отримання рішення Київської міського ради про відмову у зменшенні розміру орендної ставки, Фізичною особою-підприємцем Каралопом Анатолієм Васильовичем не вчинялось жодних дій щодо його оскарження, звернень про надання роз'яснень щодо підстав вищевказаної відмови, а також звернень про розірвання договору оренди.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що зустрічна позовна вимога про визнання недійсним п. 3.1 договору № 394/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22.06.2015 р. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Вимога позивача за зустрічним позовом про стягнення з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" 205938,25 грн надмірно сплачених орендних платежів також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від основної вимоги, у задоволенні якої судом відмовлено.
Аргументи, викладені в апеляційній скарзі, наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 р. у справі № 910/8531/20 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 р. у справі № 910/8531/20 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Каралопа Анатолія Васильовича.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 08.07.2021 р.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В.Андрієнко
В.В. Шапран