09 липня 2021 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду в складі
Головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження: прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , потерпілого ОСОБА_10 , представника потерпілого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_12 , захисників ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 21.04.2021 року в кримінальному провадженні №12018260160000208 по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з середньо-технічною освітою, маючого на утриманні двоє неповнолітніх дітей, працюючого директором ПП «Садова криниця», не одруженого, не судимого, в скоєнні злочину, передбаченого ст.121 ч.1 КК України,-
Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 квітня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим в скоєнні злочину, передбаченого ст.121 ч.1 КК України і йому призначено покарання у вигляду 5 (п'ять) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_6 від призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом трирічного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
Зобов'язано ОСОБА_6 періодично з'являтися на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
ЄУНСС 724/853/19 провадження №11кп/822/234/21 головуючий у 1 інстанції ОСОБА_15 .
Вирішено долю речових доказів.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду в розмірі 21360,30 грн., 150000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, а також 28000 грн. понесених ним витрат на правову допомогу.
Згідно вироку суду, 19 червня 2018 року, приблизно в 11:00 год. ОСОБА_6 , знаходячись на околиці с. Ставчани Хотинського району Чернівецької області, на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, вчинив словесний конфлікт з ОСОБА_10 . В ході цього конфлікту ОСОБА_6 , переслідуючи мету, спрямовану на умисне заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , дістав з-за спини з-під одягу револьвер «SNIPE 3», що призначений для тренувальної стрільби поза спеціальних приміщень та майданчиків, після чого умисно здійснив чотири постріли в напрямку, де знаходився ОСОБА_10 , в результаті чого спричинив останньому тілесні ушкодження, у виді проникаючого вогнепального поранення лівої половини грудної клітки з пошкодженням легені, перелом 3-го ребра зліва по передній аксилярній лінії, вогнепальне поранення середньої третини правого стегна та нижньої третини лівого стегна, які відносяться: до тяжких тілесних ушкоджень, як таке що небезпечне для життя, середньої тяжкості тілесних ушкоджень та до легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.
На цей вирок прокурор Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_12 та захисники ОСОБА_14 і ОСОБА_7 подали апеляційні скарги.
Прокурор в своїй скарзі просив скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий вирок і призначити ОСОБА_6 покарання у виді 6 років позбавлення волі.
На обґрунтування своїх вимог вказував, що суд не дав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_6 вчинив умисний тяжкий злочин, яким потягнув на здоров'я особи. Також суд не врахував наслідки вчиненого злочину для потерпілого, який переніс ряд складних операцій та надалі потребує медичного лікування. Також судом не враховано, що злочин було вчинено із застосуванням зброї. Вважає, що за таких обставин, призначене ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст.75 КК України не відповідатиме його меті - виправленню та попередженню вчинення нових злочинів.
Адвокат ОСОБА_14 в своїй скарзі просив скасувати вирок щодо ОСОБА_6 , а кримінальне провадження закрити.
На обґрунтування своїх вимог вказував, що ОСОБА_6 перебував в стані необхідної оборони і саме тоді заподіяв тілесні ушкодження потерпілому. При цьому апелянт посилався на показання обвинуваченого, а також на довідки психофізіологічного інтерв'ю із застосуванням поліграфа, де вказано, що ОСОБА_6 давав правдиві показання, в потерпілий ОСОБА_10 , навпаки, говорить неправду, сам спровокував конфлікт і почав його першим, бив ОСОБА_6 , бажав нанести йому тяжкі тілесні ушкодження, підкупає свідків та володіє прихованою інформацією про обставини події. Ці висновки, на думку апелянта, підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 . При цьому також вказував, що ОСОБА_10 був судимий в 2013році за ст.122 ч.1 КК України, сам він є агресивною та зверхньою особою. Також адвокат посилався на показання свідка ОСОБА_18 , який не був допитаний в судовому засіданні. Ще, обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказував на те, що попередня поведінка потерпілого, а саме що останній напередодні біля 3-ї години ночі приїжджав в нетверезому стані в сад до ОСОБА_6 з металевим предметом в руках, був агресивним, розшукував останнього, свідчить про те, що потерпілий шукав зустрічі з обвинуваченим і при цьому мав намір заподіяти йому тілесні ушкодження. Вказував, що ОСОБА_19 дзвонив ОСОБА_6 22 рази, в той час як обвинувачений дзвонив потерпілому лише 2 рази. Це також, на думку апелянта, підтверджує показання ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_10 погрожував йому. При цьому захисник також посилався на роз'яснення, що викладені в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» від 26.04.2002р. №1. Ще захисник вказував, що ОСОБА_6 застосував револьвер і стріляв лише в ОСОБА_10 , який наніс йому удар рукою в обличчя, а в інших осіб, які з ним були, не стріляв. Вважає, що ОСОБА_6 діяв в межах необхідної оборони.
Ще захисник вказував на те, що строки досудового слідства в цьому кримінальному провадженні закінчились до направлення обвинувального висновку до суду, а тому обвинувальний акт не підлягав розгляду. При цьому вказував, що час ознайомлення потерпілого з матеріалами кримінального провадження не зупиняє перебіг строків досудового розслідування, оскільки потерпілий не є стороною кримінального провадження. А постанова прокурора про продовження строків досудового розслідування є нікчемною, оскільки клопотання про продовження строків досудового розслідування подано не в передбачені КПК України терміни.
Захисник ОСОБА_7 також просив скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий вирок. При цьому теж вказував, що ОСОБА_6 захищався від потерпілого і діяв в межах необхідної оборони. Вказував, що суд взяв до уваги лише показання потерпілого та його друзів ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , які приймали участь в переслідуванні ОСОБА_6 , а показання свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 суд не прийняв до уваги. Зазначав, що ОСОБА_6 здійснив чотири постріли після нанесення йому потерпілим удару. Вказував, що не встановлено яким чином саме було здійснено останній постріл, яким було заподіяно проникаюче поранення потерпілому, оскільки в той час свідок ОСОБА_22 намагався вирвати револьвер з рук ОСОБА_6 . Адвокат також посилався на роз'яснення, що викладені в Постанові Пленуму Верховного Суду України №1 від 26.04.2002 р. Ще зазначав, що суд, стягуючи з обвинуваченого завдану матеріальну шкоду, не звернув уваги на те, що в наданих на обґрунтування позовних вимог фіскальних чеках, окрім вказаних там вартості ліків, зазначено також інші товари, які не є ліками, а саме: рідке мило, рушники кухонні, мило косметичне, мінеральна вода та пакети. Зазначав, що суд не перевіряв, чи ці товари використовувались для лікування потерпілого. Ще зазначав, що, визначаючи розмір заподіяної потерпілому моральної шкоди, суд самостійно прийшов до висновку про те, що у ОСОБА_10 погіршився стан здоров'я та що останній після проходження лікування не може повноцінно працювати. На думку апелянта, ці обставини є припущенням суду, оскільки під час розгляду справи ОСОБА_10 знаходився за межами України у зв'язку з виїздом на роботу. Апелянт також вказував, що потерпілим не надано розрахунку витраченого часу та тривалості надання йому правової допомоги, а тому вважає, суд повинен був відмовити в задоволенні вимог про стягнення з обвинуваченого коштів, витрачених потерпілим на оплату наданої йому правової допомоги.
Заслухавши доповідь судді, захисників ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_6 , які спросили задовольнити подані стороною захисту апеляційні скарги, посилаючись на обставини, що наведені них, потерпілого та його представника, які просили відмовити в задоволенні вимог сторони захисту та сторони обвинувачення, прокурора, як просив відмовити в задоволенні апеляційних вимог захисників та задовольнити подану стороною обвинувачення апеляційну скаргу, посилаючись на обставини, що наведені в ній, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апелянтів, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Заподіяння обвинуваченим ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_10 тих тілесних ушкоджень, що зазначені у вироку суду, повністю підтверджується дослідженими в суді доказами і ніким з апелянтів не оспорюється. Локалізація та тяжкість заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень також не оспорено апелянтами.
А тому колегія суддів, керуючись ст.404 КПК України, не наводить в цій ухвалі доказів на підтвердження тих обставин, які встановлені судом і ніким не оспорено.
Що стосується тверджень захисників про те, що ОСОБА_6 перебував в стані необхідної оборони і його дії не є кримінально караними, то колегія суддів вважає, що вони є необґрунтовані.
Згідно ч.1 ст.36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом інтересів та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Як вбачається з матеріалів провадження, потерпілий ОСОБА_10 дійсно, 19.06.2018 року біля 3-ї години ночі приїжджав до території саду ОСОБА_6 і розшукував останнього з метою поговорити з ним, оскільки напередодні той йому дзвонив та висловлював претензії з приводу ставка. Судом встановлено, що саме ОСОБА_10 шукав зустрічі з обвинуваченим ОСОБА_6 . Про це може також свідчити і кількість дзвінків потерпілого на номер ОСОБА_6 , про що вказує в своїй скарзі захисник ОСОБА_14 .
Разом з тим, коли потерпілий ОСОБА_10 19.06.2018 року біля 11 години, на околиці с. Ставчани Хотинського району, зустрівши ОСОБА_6 , вийшов з автомобіля, в якому були також ОСОБА_16 та ОСОБА_17 і пішов назустріч обвинуваченому, в його руках ніяких предметів не було. Ці обставини підтверджуються також показаннями свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , а також не заперечуються і самим обвинуваченим. Ідучи назустріч ОСОБА_10 , як зазначає сам обвинувачений, він взяв з собою з автомобіля револьвер, який заховав під одежу за спиною. Отже, беручи з собою зброю з автомобіля, обвинувачений заздалегідь усвідомлював те, що буде застосовувати її. Конфлікт, який виник між потерпілим і обвинуваченим, як зазначає сам обвинувачений, був через те, що ОСОБА_6 повідомив в поліцію про побиття напередодні ОСОБА_10 їх спільного знайомого ОСОБА_18 . Такий привід, на думку колегії суддів, свідчить про те, що для ОСОБА_6 не було небезпеки, яка давала йому підстави боятись за своє життя та здоров'я і що для вирішення їхнього словесного конфлікту необхідно було застосовувати зброю, яку він заздалегідь взяв з собою. Той факт, що в ході словесного конфлікту ОСОБА_10 , як зазначає обвинувачений та свідок ОСОБА_20 , який тоді проїжджав на скутері біля них, наніс удар рукою в обличчя ОСОБА_6 та ногою в коліно, а інші особи, які були разом з потерпілим, не підходили до них і не приймали участі в цьому конфлікті, що не заперечує і сам обвинувачений, також може свідчити лише про незначний конфлікт між ними. Відсутність будь яких тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_6 від нанесених йому потерпілим ударів також свідчить про те, що останній не перебував в стані необхідної оборони. Незважаючи на таку поведінку потерпілого, колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 безпідставно, умисно, переслідуючи мотив помсти за нанесені йому потерпілим, як він стверджує, два удари рукою і ногою, з метою заподіяння ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, з відстані до півтора метра здійснив три постріли в потерпілого, заподіявши останньому тілесні ушкодження різного ступеня важкості, в тому числі і тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент їх заподіяння. Той факт, що ОСОБА_6 в ході конфлікту з потерпілим застосував револьвер, кількість здійснених обвинуваченим пострілів з нього в ОСОБА_10 , а також відстань, з якої були здійснені ці постріли, є також підтвердженням того, що ОСОБА_23 не оборонявся від нападу, а вчиняв цілеспрямовані дії, направлені на заподіяння ушкодження здоров'я потерпілому з мотивів помсти за нанесені йому удари.
Оскільки обвинувачений не перебував в стані необхідної оборони, колегія суддів не наводить в цій ухвалі обґрунтувань на підтвердження того, що ОСОБА_6 міг вчинити інкриміновані йому дії з перевищенням меж необхідної оброни.
Посилання захисників на те, що ОСОБА_10 в 2013 році засуджувався за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.122 ч.1 КК України та що він є агресивною особою і тому обвинувачений відчував для себе небезпеку, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки в даному випадку був відсутній сам привід для такої поведінки потерпілого, яка б становила небезпеку для життя чи здоров'я обвинуваченого.
І навпаки, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що в 2012- 2018роках зі скаргами на протиправну поведінку ОСОБА_6 про застосування ним фізичного насильства і погроз застосування зброї різні жителі м. Хотин та с. Владична Хотинського району тринадцять разів зверталися в поліцію (т.2 а.с.27-39).
Той факт, що потерпілий під час даного конфлікту перебував в стані алкогольного сп'яніння, також не свідчить про наявність небезпеки для життя чи здоров'я обвинуваченого, про що вказують захисники в своїх скаргах.
А тому твердження захисників про те, що ОСОБА_6 заподіяв тілесні ушкодження потерпілому, перебуваючи в стані необхідної оброни, не відповідають дійсності і тому підстав для скасування оскаржуваного вироку з цих підстав немає.
Що стосується тверджень захисника ОСОБА_14 про те, що обвинувальний акт в кримінальному провадженні був складений та направлений до суду поза межами строків досудового розслідування, то вони є необґрунтовані.
При цьому колегія суддів виходить з того, що, оскільки повідомлення про підозру ОСОБА_6 було вручено 03.09.20218 року (т.2 а.с.63-65), строки досудового слідства в цьому кримінальному провадженні закінчувались 03.11.2018 року. Згідно повідомлення про відкриття сторонами провадження матеріалів, 26.10.2018 року слідчим повідомлено сторін про відкриття матеріалів справи і що останні мають право на ознайомлення з ними. Отже, з цього дня включно до закінчення строку досудового слідства залишилось 9 (дев'ять) днів. І оскільки сторони кримінального провадження закінчили знайомитись з матеріалами провадження 12.12.2018 року, а цей час, відповідно до ч.5 ст.219 КПК України, не включається до строків досудового слідства, останнім днем досудового слідства в цьому кримінальному провадженні, починаючи з 13.11.2018 року є 21листопада 2018 року. Згідно постанови керівника Кельменецької місцевої прокуратури Чернівецької області від 21.12.2018 року, строк досудового слідства в цьому кримінальному провадженні продовжено. Отже строк досудового слідства продовжено в день, коли встановлені законом строки досудового слідства ще не закінчились. В послідуючому строки досудового слідства продовжувались слідчим суддею. Той факт, що відповідним прокурором винесено постанову про відновлення досудового слідства, яке не зупинялось, про що вказує адвокат ОСОБА_14 , в даному випадку не впливає на загальні строки досудового слідства, оскільки ці строки продовжувались у відповідності до вимог ст.294 КПК України. Крім того, посилання захисника на те, що час ознайомлення потерпілого та його представника з матеріалами кримінального провадження має включатись в загальні строки досудового слідства, є необґрунтованим та суперечить правильному змісту ч.5 ст.219 КПК України.
За таких обставин твердження захисника про те, що обвинувальний акт складено та направлено до суду по за межами строків досудового слідства є необґрунтованим. А тому вирок з цих підстав також не підлягає скасуванню.
Що стосується тверджень захисника ОСОБА_7 про те, що суд, задовольняючи позовні вимоги потерпілого про відшкодування матеріальної шкоди, не перевірив, чи всі придбані для його лікування ліки та предмети, були використані саме для його лікування, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки ліки та інші предмети, в тому числі і ті, про які вказував захисник в своїй скарзі, придбавались у зв'язку з необхідністю лікування потерпілого та для належного, в тому числі і гігієнічного, догляду за ним в лікувальному закладі. Посилання захисника на те, що суд, обґрунтовуючи розмір завданої моральної шкоди потерпілому, без достатніх на те підстав вказав, що враховує і те, що стан здоров'я потерпілого погіршився і він не може повноцінно фізично працювати у зв'язку з ушкодженням здоров'я, також є недоречними, оскільки судом встановлено і це не оспорюється стороною захисту, що потерпілий переніс ряд важких операцій по видаленню сторонніх предметів з його тіла, йому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості та легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу. Ці обставини є очевидними, а тому суд правильно обґрунтував свій висновок, визначаючи розмір завданої потерпілому моральної шкоди.
Не грунтуються також на законі і твердження захисника ОСОБА_7 про необхідність надання представником потерпілого розрахунку часу про надання потерпілому правової допомоги. Оскільки апелянтом не наведено обґрунтувань незаконності прийнятого судом рішення про відшкодування потерпілому понесених ним витрати на надання йому правової допомоги, апеляційний суд позбавлений можливості наводити докази на підтвердження чи спростування щодо заявленого апелянтом твердження в цій частині.
Що стосується апеляційних вимог прокурора, то вони також не підлягають задоволенню. Так, призначаючи покарання обвинуваченому, суд врахував тяжкість вчиненого ним злочину, дані про особу винного. Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено. Судом було враховано, що обвинувачений позитивно характеризується по місцю проживання, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей та маму, яка є пенсіонером, що він працює директором ПП «Садова криниця», на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий. Суд також врахував висновки органу пробації, з яких вбачається, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства. Приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого від призначеного покарання на підставі ст.75 КК України, суд також врахував і думку представника потерпілого та встановив ОСОБА_6 максимальний іспитовий строк.
А тому колегія суддів вважає, що з урахуванням наведених вище обставин, а також поведінки потерпілого напередодні конфлікту та обставин, при яких відбувся конфлікт та вчинений злочин, суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання в межах санкції ст.121 ч.1 КК України і прийшов до правильного висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства та звільнив останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Прокурор в поданій апеляційній скарзі не навів обґрунтувань, які б свідчили про незаконність ухваленого районним судом вироку. А тому подана ним апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду,-
В задоволенні апеляційних скарг захисників ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , а також прокурора Дністровської окружної прокуратури Чернівецької області ОСОБА_12 відмовити, а вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 квітня 2021 року в кримінальному провадженні №12018260160000208 по обвинуваченню ОСОБА_6 в скоєнні злочину, передбаченого ст.121 ч.1 КК України, залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_2
Копія. Згідно з оригіналом: суддя