Справа №643/709/21 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/2493/20
Категорія: ч.4 ст.190 КК України
07 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 23 червня 2021 року, -
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 , 1989 року народження, на 60 діб, до 28 серпня 2021 року.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Указав, що прокурором не було доведено реальну можливість настання зазначених ним ризиків та їх обґрунтованість, а було лише формальне посилання на ризики та їх перелік. Зауважив, що обвинувачена ОСОБА_7 раніше не судима, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягалась, має хвору матір та неповнолітню дитину - 2004 року народження, має постійне місце реєстрації за яким і мешкає в м.Херсоні. Вважає, що запобіжний захід у виді домашнього арешту зможе в повній мірі забезпечити виконання обвинуваченою своїх процесуальних обов'язків у кримінальному провадженні. Наголосив, що встановлений розмір застави - 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 630 600 грн, є занадто великим та завідомо непомірним для обвинуваченої та її родини. Просить ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту, а у разі відмови, зменшити встановлену суму застави до вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 181 600 грн. і буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї обов'язків.
Прокурор, будучи повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав, у зв'язку з чим апеляційний розгляд проводився за відсутності останнього.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що ОСОБА_7 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, за яке може бути призначено покарання у виді позбавлення волі від 5 до 12 років, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні ряду епізодів особливо тяжкого злочину - заволодіння чужим майном шляхом обману, в складі організованої групи, що завдало значну матеріальну шкоду семи потерпілим на загальну суму - 381 050 грн, яка в ході досудового розслідування не відшкодована, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачена може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання сторони захисту на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
До того ж, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів направлених на заволодіння чужим майном, зазначене свідчить про наявність ризику здійснення незаконного впливу на потерпілих, свідків, а також можливість вчинення іншого кримінального правопорушення, в разі обрання щодо неї більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Що стосується посилань сторони захисту про наявність у обвинуваченої місця проживання, хворої матері, неповнолітньої дитини, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання обвинуваченою своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо неї більш м'якого запобіжного заходу.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченою ОСОБА_7 її процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Згідно ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п.3 ч.5 ст.182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається із матеріалів провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину.
Відповідно положень до ст.182 КПК України, слідчий суддя, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового стану обвинуваченої, наявності ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, визначив достатньою суму застави для забезпеченням обвинуваченою виконання своїх обов'язків, передбачених КПК України, відповідно до п.3 ч.5 ст.182 КПК України саме в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру застави до мінімальної межі.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 і відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 23 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: