Номер провадження 22-ц/821/1234/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/8990/19 Категорія: 305010900 Кондрацька Н. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Вініченко Б. Б.
08 липня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Новікова О.М.
за участю секретаря Чуйко А.В.
розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченка Станіслава Миколайовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що 21.06.2019 року о 18 годині в м. Черкаси, на перехресті вулиць Благовісна - Різдвяна, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Ауді - А6, д/н НОМЕР_1 (власник транспортного засобу ОСОБА_3 ), порушив правила дорожнього руху, в результаті чого відбулось зіткнення з транспортним засобом INFINITI FХ -37, д/н НОМЕР_2 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , чим здійснив правопорушення, що передбачене ст.124 КпАП України.
Згідно постанови Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 липня 2019 року по справі № 711/5182/19 винуватцем ДТП визнано ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Про настання страхового випадку було повідомлено ПАТ «НАСК «Оранта», де застраховано автомобіль відповідача ОСОБА_1 .
Протоколами огляду транспортного засобу від 03.07.2019 р. та від 12.07.2019 р. був встановлений перелік пошкоджень отриманих автомобілем INFINITI FХ -37, д/н НОМЕР_2 у результаті ДТП.
На підставі даних протоколів ПАТ «НАСК «Оранта» складений страховий акт № ОЦВ-19-23-9395/1 та встановлено суму страхового відшкодування в розмірі 42 282 27 грн. Дані кошти були перераховані на рахунок ОЩАДБАНК на прізвище ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується повідомленням по «vіЬег».
Згідно висновку експерта від 28.10.2019 року №191/19 за результатами автотоварознавчого дослідження сума збитку становить 138 349,05 грн з урахуванням зносу, а сума відновлювальних робіт згідно ремонтної калькуляції становить 255 049,52 грн, так як запасні частини закуповуються нові.
Отже, ОСОБА_2 будуть понесені значно більші витрати на ремонт пошкодженого автомобіля, ніж нараховані страхові відшкодування. На сьогоднішній день невідшкодованими залишаються 212 767,25 грн.
При зверненні до ПАТ «НАСК «Оранта» позивачу було повідомлено, що різниця у вартості ремонту та страхових виплатах полягає в тому, що при розрахунку виплати враховується коефіцієнт фізичного зносу автомобіля, а при здійсненні ремонту деталі міняються на нові, а отже і різниця в понесених ОСОБА_2 витратах підлягає стягненню саме з відповідача, як безпосереднього винуватця дорожньо-транспортної пригоди.
Оскільки вина відповідача щодо пошкодження транспортного засобу позивача повністю встановлена постановою суду, страхові відшкодування не в повній мірі покрили понесені витрати, позивач вважає, що саме з відповідачів підлягає стягненню різниця між отриманими страховими виплатами та реальними витратами у розмірі 212 767,25 грн., на виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля.
На підставі викладеного просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок ДТП в розмірі 212 767,25 грн; стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 за проведення експертного дослідження по визначенню вартості матеріального збитку у розмірі 3500 грн.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 березня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 212 767,25 грн, 3500 грн за проведення експертного дослідження, 2550,49 грн судового збору, а всього 218 817,74 грн.
В решті позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у даній справі позивач пред'явив вимогу до винної особи про відшкодування непогашеної частини повної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, без урахування коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Суд не погодився з висновками позивача щодо визначення відповідачами ОСОБА_3 (як власника транспортного засобу) та ПАТ «НАСК «Оранта».
Однак, оскільки позивачу відшкодовано страхове відшкодування за шкоду, що спричинена внаслідок ДТП, у розмірі 42 282,27 грн, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка одержана від страховика саме від ОСОБА_4 в розмірі 212 767,25 грн.
Суд також стягнув з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача вартість проведеного автотоварознавчого дослідження, яке підтверджено відповідним актом, в сумі 3500 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко С.М. не погоджуючись із рішенням суду, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що враховуючи, що ліміт відповідальності страховика по даному страховому випадку складає 100 000 грн, стягнення за рішенням суду завданої шкоди лише із особи, яка завдала шкоди, є таким, що суперечить і нормам матеріального права і висновкам, зробленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц.
Вважає, безпідставним є також рішення суду першої інстанції в частині стягнення із відповідача ОСОБА_1 вартості відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу складників (запчастин), що підлягають заміні, оскільки фактично такий відновлювальний ремонт автомобіля проведений не був та нові складники та запчастини на автомобіль встановлені не були.
Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача вартості проведеного авто товарознавчого дослідження в сумі 3500 грн, то суд першої інстанції не було прийнято до уваги висновок Верховного Суду, зроблений ним у постанові від 16 грудня 2020 року у справі №824/647/19-а, у якій зазначено, що замовлення експертизи та отримання експертного висновку за ініціативою позивача до звернення до суду не дають підстав для подальшого відшкодування витрат на його підготовку.
Щодо відмови суду у призначенні у даній справі комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи, то вказує, що питання про наявність в діях позивача ОСОБА_2 технічної можливості запобігти зіткненню, раніше не вирішувалось, але воно має суттєве значення для вирішення по суті даного позову, оскільки необхідно проводити поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована відповідно до вимог п. 36.3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 1188 ЦК України.
Вирішити таке питання можливо шляхом проведення комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи за матеріалами даної цивільної справи та справи про адміністративне правопорушення №711/5182/19, а тому просить суд апеляційної інстанції забезпечити проведення такої експертизи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Міщенко С.В. вказує, що заперечуючи проти ухваленого судом рішення відповідач ОСОБА_5 посилається, зокрема, на ту обставину, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, вийшов за межі позовних вимог, не встановив шляхом призначення комплексної транспортно-трасологічної та авто технічної експертизи, чи винна у ДТП позивач та не врахував необхідність поділу відповідальності. З такими твердженнями сторона позивача не погоджується і вважає такі доводи намаганням відповідача уникнути цивільно-правової відповідальності за заподіяну позивачу шкоду, яка підтверджена належними та допустимими доказами у справі.
Крім того, здійснюючи розгляд клопотання ОСОБА_5 про призначення у даній справі судової комплексної транспортно-трасологічної та авто технічної експертизи, суд також дійшов висновку, що під час розгляду вказаної справи про адміністративне правопорушення судом вже було надано оцінку умовам та обставинам, на які, як на обґрунтування необхідності призначення експертизи в межах розгляду даної цивільної справи, посилається сторона відповідача. Судом у вказаній ухвалі було зроблено висновок, що матеріалів справ про адміністративне правопорушення та доказів отриманих в ході розгляду справ про адміністративне правопорушення достатньо для прийняття рішення у справі, а механізм дорожньо-транспортної пригоди є цілком зрозумілим та не потребує спеціальних технічних та трасо логічних знань.
З вказаними висновками погоджується і сторона позивача.
Також свій відзив подав і представник ПАТ «НАСК «Оранта» Гончаренко І.В., в якому вказувала, що оскільки строк експлуатації пошкодженого транспортного засобу перевищує 7 років, то коефіцієнт фізичного зносу становить 54%.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» якщо для відновлення попереднього стану речей, що мала певну зношеність (наприклад автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілої його вартості.
Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням_ відповідно до ст. 1194 ЦК України.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною четвертою даної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду не відповідає даним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05.07.2019 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340 грн.
Відповідно наданих доказів власником автомобіля Ауді - А6, д/н НОМЕР_1 є ОСОБА_3 .
Керуванням автомобіля Ауді - А6, д/н НОМЕР_1 під час ДТП здійснював відповідач по справі ОСОБА_1 .
Відповідно до Полісу №АО/5207357 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта», в якому визначена страхова сума на одного потерпілого заподіяна життю і здоров'ю складає 200 000 грн, заподіяна майну складає 100 000 грн та франшиза 1000 грн.
Листом від 03.09.2019 ПАТ «НАСК «ОРАНТА» повідомила, що згідно страхового акту № ОЦВ-19-23-9395/1 страховиком 16.08.2019 було здійснено страхове відшкодування ОСОБА_2 у розмірі 42 282,27 грн.
Відповідно до висновку № 191/19 експерта за результатами авто товарознавчого дослідження від 28.10.2019 сума збитку становить 138 349,05 грн. з урахуванням зносу, сума відновлювальних робіт згідно ремонтної калькуляції становить 255 049,52 грн.
Відповідно до квитанції № 191/19 вартість даного експертного дослідження становить 3500 грн. Замовником зазначена ОСОБА_2 .
Заперечуючи проти вартості матеріальних збитків, визначених висновку № 191/19 експерта за результатами авто товарознавчого дослідження від 28.10.2019 відповідачем не надано будь-якого іншого розрахунку вартості спричиненої позивачці шкоди. Клопотань про призначення відповідної експертизи з боку відповідача не надходило.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
За змістом статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.
За умовою частини першої, другої статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Отже Великою Палатою Верховного Суду вже сформульовано висновки щодо відшкодування страховиком шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Встановивши, що виплачене страховиком позивачу страхове відшкодування не забезпечує повного відшкодування завданої потерпілому шкоди у зв'язку з пошкодженням належного йому на праві власності автомобіля, суд першої інстанції дійшов не правильного висновку про покладення страхового відшкодування в повному обсязі тільки на винуватця ДТП - ОСОБА_1 , оскільки згідно полісу АО №5207357 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000,00 грн, а франшиза - 1000 грн.
При цьому, матеріалами справи встановлено, що ПАТ «НАСК «Оранта» сплатила страхове відшкодування позивачу у розмірі 42 282,27 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування та перевищує ліміт страхової відповідальності, то із ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахування коефіцієнту фізичного зносу) та лімітом страхового відшкодування.
Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19) підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.
Відповідно до пункту 12.1. статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно з пунктом 36.6. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Отже, сума страхового відшкодування, яке підлягає стягненню із страховика зменшується на розмір франшизи, що у даній справі становить 1000 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що ПАТ «НАСК «Оранта» та ОСОБА_1 під час розгляду справи не заявляли клопотання про проведення судової авто товарознавчої експертизи з метою встановлення вартості пошкодженого автомобіля після ДТП.
Таким чином, з урахуванням зазначених норм матеріального права, обставин у справі, а також керуючись частиною 4 статті 367 ЦПК України, слід дійти наступного висновку.
На підставі висновку експерта за результатами авто товарознавчої експертизи №191/19 від 28 жовтня 2019 року, який відповідачами не спростований, колегією суддів встановлено, що загальний розмір матеріальної шкоди завданої ОСОБА_2 пошкодженням її автомобіля становить 255 049,52 грн. Розмір коефіцієнту фізичного зносу становить 116 700,47 грн. Розмір матеріальної шкоди з урахування коефіцієнту фізичного зносу становить 138 349,05 грн.
Із ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_2 підлягає відшкодуванню матеріальна шкода у розмірі 56 717,73 грн, виходячи з наступного розрахунку: 100 000 грн (ліміт відповідальності) - 1000 грн (франшиза) - 42 282,27 грн (страхова виплата).
Із винуватця ДТП ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_6 підлягає стягненню 157 049,52 грн, виходячи з розрахунку: 255 049,52 грн (загальна вартість матеріального збитку) - 42 282,27 грн (сплачена сума страхової виплати) - 56 717,73 грн (розмір шкоди, яка підлягає стягненню з страховика).
В частині вимог позивача ОСОБА_2 про відшкодування шкоди ОСОБА_3 , яка є власником автомобіля Ауді - А6, д/н НОМЕР_1 , колегія суддів враховує наступні норми чинного законодавства.
Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно пункту 2.2 Правил дорожнього руху України власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Аналіз змісту наведеного пункту Правил дорожнього руху і частини другої статті 1187 ЦК України у їх взаємозв'язку приводить до висновку, що коли особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником, то саме ця особа є володільцем транспортного засобу і буде нести відповідальність за завдання шкоди.
Колегія суддів, встановивши, що винним у вчиненні ДТП 21 червня 2019 року є ОСОБА_1 , який керував автомобілем марки Ауді - А6, д/н НОМЕР_1 , на законних підставах як володілець джерела підвищеної небезпеки, дійшов правильного висновку про покладення на нього цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду.
ОСОБА_3 не була учасником ДТП, не є завдавачем шкоди ОСОБА_2 , а тому покладення на неї цивільно-правової відповідальності за завдану діянням ОСОБА_1 шкоду суперечить наведеним нормам матеріального права.
Щодо вимоги позивача про стягнення в солідарному порядку відшкодування шкоди з відповідачів завданої внаслідок ДТП, то колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Законодавство України не передбачає солідарного обов'язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого.
Вказане повністю узгоджується із висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц.
Щодо заперечень відповідача ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 березня 2021 року, якою у задоволенні клопотання про призначення судової комплексної транспортно-трасологічної та авто технічної експертизи відмовлено, то колегія суддів їх відхиляє, як необґрунтовані, оскільки в спірній ухвалі, суд першої інстанції чітко мотивував відмову, яка повністю узгоджується із встановленими обставинами справи та не суперечить нормам процесуального права.
Щодо витрат позивача пов'язаних з проведенням авто товарознавчого дослідження та сплати судового збору, то колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною другою вказаної вище статті розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 2 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно з частинами шостої, сьомої статті 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
За правилами частин першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 1, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а в разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має такі самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Частиною першою статті 108 ЦПК України передбачено, що експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв'язку з характером досліджень, або якщо об'єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться на замовлення учасника справи.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Отже, склад та розмір судових витрат, зокрема, пов'язаних із проведенням експертизи, входить до предмета доказування у справі. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, тощо.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Положення статті 139 ЦПК України передбачають, що судом встановлюється розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (частина перша статті 42 ЦПК України). Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Таким чином цивільне процесуальне законодавство встановлює порядок проведення експертизи на замовлення учасника справи та порядок відшкодування витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони. Це означає, що для відшкодування витрат, пов'язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.
Оскільки в межах спірних правовідносин замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою ОСОБА_2 до звернення до суду з позовом, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на підготовку експертного висновку.
На користь такого висновку також свідчать норми частини сьомої статті 106 ЦПК України, які надають право учаснику справи подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи. Отже, здійснення учасником справи замовлення експертного дослідження в поза процесуальному порядку обмежує право іншої особи приймати участь у процесі проведення експертизи, зокрема подавати заяву про відвід експерта.
Вказане узгоджується із висновком викладеним у постанові Верховного Суду №824/647/19-а від 16 грудня 2020 року.
З огляду на зазначене не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з ОСОБА_1 витрат пов'язаних з проведенням експертного дослідження на суму 3500 грн.
Водночас розмір витрат пов'язаних зі сплатою судового збору підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам, а також колегія суддів, враховуючи положення частини 10 статті 141 ЦПК України вважає за доцільне покласти на сторону, яка має сплатити більшу суму відшкодувати різницю іншій стороні.
Враховуючи, що ОСОБА_1 повинен відшкодувати позивачу судовий збір у розмірі 1561,70 грн, водночас як ОСОБА_2 , у зв'язку із частковим задоволення апеляційної скарги, повинна відшкодувати судовий збір відповідачу у розмірі 873,88 грн, то застосовуючи зустрічне зарахування, різницю між означеними сумами має сплатити відповідач на користь позивача.
Отже, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення вимог позивача. При цьому, враховуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів вбачає підстави для застосування положень частини 4 статті 367 ЦПК України, тобто не обмежуватися доводами поданої апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченка Станіслава Миколайовича - задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 березня 2021 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 56 717,73 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 157 049,52 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 565,96 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 687,81 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді