Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 липня 2021 р. Справа№200/11087/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, треті особи - Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя, про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, треті особи - Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя, в якому просила суд:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням обмеження, визначеного статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»,
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману її частину.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що в період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня (за винятком днів відпустки) отримала суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж це передбачено статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402).
Позивач зауважила, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 положення частин 1, 3 статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Нараховуючи та виплачуючи їй суддівську винагороду із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач як суб'єкт владних повноважень діяв всупереч приписам статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення її прав та гарантій незалежності судді.
Ухвалою від 02 грудня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 14 січня 2021 року залучено в якості третьої особи на стороні відповідача Державну судову адміністрацію України.
Ухвалою від 23 березня 2021 року залучено в якості в якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України, виключивши її з числа третіх осіб у справі, розгляд справи розпочатий спочатку.
Ухвалою суду від 14 травня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 червня 2021 року.
Відповідач-1 - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, де зазначив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством.
Зокрема відповідачем зазначено, що він є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини 6 цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Питання обмеження розміру суддівської винагороди було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, що відбулося 24 квітня 2020 року, за результатами якого прийнято рішення № 22. У вказаному рішенні Ради суддів України зазначено, що обмеження, встановлені Законом № 553, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).
Положеннями статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та пункту 10 Прикінцевих положень Закону № 553-ІХ не вносяться зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 Кодексу законів про працю України та статтія 29 Закону України «Про оплату праці»).
Відповідач-2 Державна судова адміністрація України у відзиві на позовну заяву послався, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.
Відповідач зазначив, що відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць.
Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, що відбулося 24.04.2020, за результатами якого прийнято відповідне рішення від 24.04.2020 № 22, у якому зазначено, що обмеження, встановлені Законом № 553-ІХ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).
Також Рада суддів України звернула увагу, що розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру, передбачені Законом № 553-ІХ, слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.
З огляду на те, що складові суддівської винагороди, визначені статтею 135 Закону окремо скороченню не підлягають, а Законом № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.
У період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата Позивачу суддівської винагороди. А тому Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ). З наведених підстав відповідач-2 просив у задоволенні позову відмовити.
Третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області надала до суду письмові пояснення, де зазначило, що не володіє інформацією щодо взаємовідносин між позивачем та відповідачем, просило розглянути справу за відсутності їх представника.
Третя особа - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя правом на подання пояснень не скористався.
Учасники справи до судового засідання не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Позивач та відповідач - Державна судова адміністрація України в Запорізькій області направили до суду заяви про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Приписами частини 5 статті 250 КАС України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З'ясовуючи обставини справи, дослідивши наявні докази, судом встановлено таке.
Позивач - ОСОБА_1 27 жовтня 1997 року Указом Президента України № 1201/97 призначена на посаду судді Авдіївського міського суду Донецької області, постановою Верховної Ради України від 17 квітня 2003 року №731-ІV обрана на посаду судді цього ж суду безстроково.
07 квітня 2015 року Указом Президента України № 203/2015 позивач переведена на посаду судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя.
За період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року позивачу виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі, згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року.
У відзиві ТУ ДСА в Запорізькій області підтвердило, що у вказаний період суддівська винагорода обмежувалась максимальним розміром - 47 230,00 грн. на місяць.
На виконання ухвали суду Державна судова адміністрація України надала лист від 12.04.2021 року, в якому зазначила, що зміни до кошторису ТУ ДСА в Запорізькій області для місцевих загальних судів за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними та вищими спеціалізованими судами» за КЕКВ 2111 (Заробітна плата), впродовж спірного періоду у бік зменшення не змінювалися (а.с.101).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам з урахуванням встановлених обставин справи, суд зазначає про таке.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту:
«Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».
Разом з вказаними нормами суд враховує наступне.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402 встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин четвертої-п'ятої статті 135 Закону № 1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У рішенні від 11.03.2020 № 4-р/2020 у справі № 1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
У рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) Конституційний Суд України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 94-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами.
У пункті 4 мотивувальної частини зазначеного рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
З огляду на викладене, аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України.
Тобто Закон України «Про судоустрій і статус суддів» є спеціальним по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки Закон України від 13.04.2020 № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не скасовував норми Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» щодо розміру суддівської винагороди, тому при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону № 1402, якою чітко визначено, що базовий розмір суддівської винагороди для судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що за приписами статті 148 Закону № 1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Згідно статті 149 Закону № 1402 суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Дослідженням Додатків № 3 та № 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» судом встановлено, що відповідно до змін внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України від 13.04.2020 № 553-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Державній судовій адміністрації України за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0500000 видатки на оплату праці загального фонду було збільшено на 870744,6 тис. грн.
Вказані обставини свідчать про те, що законодавець не здійснив зменшення видатків на оплату праці, в тому числі суддів. Через вказані обставини суд відхиляє доводи відповідачів щодо необхідності дотримання збалансованості доходів та видатків Державного бюджету.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частини 1 статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу».
Отже, беручи до увагу той факт, що до прийняття змін до Державного бюджету України на 2020 рік Законом № 553-IX від 13.04.2020 суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась у відповідності до вимог статті 135 Закону № 1402 в повному обсязі, а після внесення змін, яким навпаки видатки на оплату праці були збільшені, суд дійшов висновку про те, що жодних правових підстав для застосування обмеження при нарахуванні та виплати суддівської винагороди у відповідача не було.
При цьому жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, відповідач суду не надав.
Також суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку, відповідач у даній справі вимушений вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу з травня 2020 року по серпень 2020 року суддівської винагороди з обмеженнями передбаченими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії.
Відновленням порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 травня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за період з 01 травня 2020 року по 28 серпня 2020 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Відповідно до частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з положень частини 3 статті 7 КАС України та враховуючи, що стаття 29 Закону № 294 в частині, яка стосується суддівської винагороди, не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX.
Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Серед іншого, Конституційний Суд України зазначив, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абз. абз. 7, 8 пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
За висновком Конституційного Суду України, обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Зазначивши про існування вказаного рішення Конституційного Суду України, суд вважає за необхідне зауважити, що підставою позову позивачем визначено застосування до спірних правовідносин положень статей 8, 126, 130 Конституції України як норм прямої дії.
Суд зазначає, що Законом № 553 не було внесено жодних змін до додатків до вказаного закону, якими визначені конкретні суми видатків на забезпечення здійснення правосуддя у місцевих судах, у тому числі такого видатку як виплата суддівської винагороди суддям цього суду (визначено як «оплата праці» у додатку № 7 до Закону № 294).
Відповідно до частин 1-2 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з абз. 1 частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
Відповідачі заперечили факт зменшення бюджетних асигнувань (чи бюджетних призначень) ТУ ДСА в області чи місцевим судам на виплату суддівської винагороди через запровадження обмежень, встановлених статті 29 Закону № 294 в редакції Закону № 553.
Як наслідок, відповідач не довів наявність обставин, що унеможливлювали виплату позивачу суддівської винагороди впродовж спірного періоду в розмірі, визначеному відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402, в контексті вказаних норм Бюджетного кодексу України.
Суд не приймає посилання відповідача на рішення Ради суддів України, оскільки воно не може підміняти собою норми статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402.
Щодо твердження відповідача про те, що обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а, отже, відповідає критеріям пропорційності і співрозмірності із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України, суд зазначає таке.
Основним завданням територіальних управлінь Державної судової адміністрації України є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів та фінансове забезпечення місцевих загальних судів з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування. При цьому оцінка законодавчих актів на предмет їх пропорційності, співмірності тощо не належить до завдань, функцій чи повноважень відповідача.
Перевіривши дії відповідача на відповідність критеріям, наведеним у частини 2 статті 2 КАС України, суд дійшов висновку про їх протиправність.
Цей висновок ґрунтується на тому, що дії ТУ ДСА в Запорізькій області, які полягали у нарахуванні та виплаті позивачу в період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмежень, встановлених статті 29 Закону № 294, суперечили приписам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402, що призвело до порушення прав позивача та гарантій її незалежності як судді.
Враховуючи вкладене, суд дійшов висновку, що дії ТУ ДСА в Запорізькій області, які полягали у нарахуванні та виплаті суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону № 294, підлягають визнанню протиправними.
Порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання ТУ ДСА в області провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити її недоотриману частину.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Через звільнення позивача від сплати судових витрат відсутні підстави для їх розподілу.
Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 26316700), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795), треті особи - Головне управління Державної казначейської служби України 69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 37941997), Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107-Б, код ЄДРПОУ 37408442), про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 26316700) провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити її недоотриману частину.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 02 липня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.А. Чекменьов