Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 липня 2021 р. Справа№200/5369/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язати вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення виплати щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 01.03.2017 року;
- зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відновити нарахування та виплати щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 01.03.2017 року
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, та з 01 серпня 2014 року по28 лютого знаходився на обліку у Слов'янському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Страхові виплати не виплачуються позивачу з 01.03.2017 року. 23.04.2021 року відповідачем на звернення позивача було надано відповідь про те, що позивач як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати з 01.08.2014 року по 28.02.2017 року у Слов'янському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. У липні 2015 року позивачу виплачено заборгованість з 01.06.2014 року по 31.07.2014 року. Посилаючись на протиправність дій відповідача щодо припинення нарахування та виплати йому страхових виплат, а також на те, що заборгованість по страховим виплатам до теперішнього часу залишається невиплаченою, що грубо порушує його конституційні права, позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі зазначивши, що позивач як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати з 01.08.2014 року по 28.02.2017 року у Слов'янському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. У липні 2015 року позивачу виплачено заборгованість з 01.06.2014 року по 31.07.2014 року. З березня 2017 року позивач не звертався до органів Фонду соціального страхування України за продовженням страхових виплат та не перебувала на обліку у будь-якому відділені Фонду соціального страхування України як внутрішньо переміщена особа, тому страхові виплати за період з березня 2017 року по теперішній час позивачу не нараховувались та не виплачувались, том відсутня будь-яка заборгованість пере позивачем.
Встановивши, що вказаний позов поданий без додержання вимог передбачених ст. 161 КАС України, суд своєю ухвалою від 07 травня 2021 року залишив його без руху, надавши позивачу строк в 10 днів з дня вручення їй копії цієї ухвали для усунення недоліків заяви, а саме шляхом подання до суду: заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду з обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду.
21 травня 2021 року позивачем до суду надано клопотання про поновлення строку звернення до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 26 травня 2021 року поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом, позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою суду від 09 червня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів у справі.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Враховуючи вищезазначене, та зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.
З відомостей про нараховані та виплачені страхові виплати відповідно до програмного забезпечення «Реєстр потерпілих», вбачається що щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 з березня 2017 року не нараховані та не виплачені (а. с. 32).
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України, серія: НОМЕР_1 (а. с. 5-6.).
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.09.2017 року № 0000330534 фактичним місцем проживання/перебування ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 (а. с. 8).
Згідно із довідкою МСЕК, Серія: ДОН-02 № 103816, позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлена ІІІ група інвалідності - безстроково (а. с. 9).
Сторонами не заперечується, та не є спірною обставиною у справі, що позивач, як внутрішньо переміщена особа, перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у період з 01.08.2014 року по 28.02.2017 року у Слов'янському міському відділенні управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Згідно із копією заяви поданої до відділення ФССНВВ у м. Слов'янську від імені ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявник просив зняти його з обліку у зв'язку із зміною місця проживання та припинити страхові виплати з 01.03.2017 року (а. с. 35).
Згідно із постановою відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Слов'янську від 23 лютого 2017 року № 0557/4247/4247/24, Про припинення щомісячної страхової виплати, потерпіла ОСОБА_1 перебуває на обліку з 01 серпня 2002 року, має застрахований страховий випадок профзахворювання, що отримане 12 березня 2002 року.
Відповідно до ст. 46 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», постановлено:
1. Припинити виплату ОСОБА_1 номер справи 4247, номер випадку 4247, щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (вид виплати 410, КЕКВ 2730.03) в розмірі 2 138,79 грн.
Причина припинення: Зміна місця проживання.
Виплату припинити з 01 березня 2017 року (а. с. 36).
Листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 23.04.2021 року № 3-01-04/19-274 на звернення позивача було надано відповідь про те, що позивач як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати з 01.08.2014 року по 28.02.2017 року у Слов'янському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. У липні 2015 року позивачу виплачено заборгованість з 01.06.2014 року по 31.07.2014 року (а. с. 10-11).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, :
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Приписами статті 173 Кодексу законів про працю України встановлено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).
Частиною 1 ст. 19 Закону № 1105-XIV закріплено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
За унормуванням п. 2 ч. 1 ст. 16 Закону № 1105-XIV, застрахована особа має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються із:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Строки проведення страхових виплат визначені ст. 47 вказаного Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону, страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Згідно із вимогами ч. 1 статті 46 Закону № 1105-XIV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже, страхові виплати позивачу могли бути припинені лише за умов, визначених ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV.
Суд зазначає, що відповідачем не надано жодного, передбаченого законом доказу на підтвердження наявності підстав для припинення здійснення позивачеві страхових виплат.
При цьому суд наголошує, що відмова особи від конституційних прав, до яких належить право на соціальний захист, є недійсною.
Згідно з ч. 4 та 7 ст. 47 Закону виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Відповідно до п. 3 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 01 жовтня 2014 року № 531 установлено, що особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися з тимчасово окупованої території, району проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації (далі - застраховані особи), мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, а до завершення заходів, пов'язаних з утворенням зазначеного Фонду та його робочих органів, - робочими органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - фонди) відповідно до пункту 6 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону за фактичним місцем проживання у порядку, встановленому правліннями фондів.
Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 грудня 2018 року № 27.
Відповідно до п. 1.2 розд. І вказаного Порядку, внутрішньо переміщені особи мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) або їх відділеннях за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - довідка про взяття на облік), з дотриманням вимог Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (далі - Порядок № 365), та постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - постанова КМУ № 637).
Згідно з п. 3.1 розд. ІІІ вказаного Порядку, внутрішньо переміщені особи мають право на продовження раніше призначених страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду або його відділенні за фактичним місцем проживання (перебування).
Аналогічні положення містяться в Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 № 365, та в постанові Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Відповідно до п. 3.7 розд. ІІІ Порядку, що затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 грудня 2018 року № 27, щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.
Згідно з п.п. 3.8 та 3.9 розд. ІІІ Порядку суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду.
Аналогічні положення містяться в п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 № 365, відповідно до якого орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
На час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи, такий порядок Кабінетом Міністрів України не затверджений.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною 2 статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від нього здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Разом з тим, ані воєнний, ані надзвичайний стан в Україні, а ні на час виникнення спірних правовідносин, а ні на даний час, не запроваджені.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи страхових виплат, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював контроль над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Отже, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначених йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Суд зазначає, що Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення страхових виплат не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі Закон № 1706-VII).
Згідно із нормами статті 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати соціальних виплат встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі Закон № 1105). Відповідно до преамбули зазначеного закону, - цей Закон, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Як вже зазначалось вище, з аналізу норм статті 46 Закону № 1105 вбачається, що визначені законодавством підстави припинення страхових виплат не є вичерпними.
Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що інші випадки для припинення страхових виплат повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно із частиною 3 статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
До того ж, постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, від 18 лютого 2016 року №136, від 01 жовтня 2014 року № 509, від 05 листопада 2014 року № 637, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання страхових виплат не є спірним. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачена діючим законодавством.
Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо страхових виплат безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа - це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь - яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження законності невиплати страхових виплат позивачеві, тому суд вважає таке втручання у право власності позивача невиправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
При цьому як вже наголошувалось вище, що відмова особи від конституційних прав, до яких належить право на соціальний захист, є недійсною.
Натомість, матеріалами справи підтверджено, та відповідачем не спростовано, що у квітні 2021 року позивач звернувся до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою в якій просив надати інформацію щодо заборгованості страхових виплат, на що Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області листом від 23.04.2021 року № 3-01-04/19-274 на звернення позивача було надано відповідь про те, що позивач як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати з 01.08.2014 року по 28.02.2017 року у Слов'янському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. У липні 2015 року позивачу виплачено заборгованість з 01.06.2014 року по 31.07.2014 року. З березня 2017 року позивач не звертався до органів Фонду соціального страхування України за продовженням страхових виплат та не перебувала на обліку у будь-якому відділені Фонду соціального страхування України як внутрішньо переміщена особа (а. с. 10-11).
Отже, Слов'янське міське УВДФССУ в Донецькій області повинно було розглянути заяву позивача про продовження раніше призначеної страхової виплати та прийняти рішення про виплату позивачу щомісячних страхових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку.
У той же час, Слов'янське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є структурним підрозділом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та не має статусу юридичної особи. Тобто, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є головним територіальним органом надання адміністративних послуг, є юридичною особою, та, відповідно, тільки управління має адміністративну процесуальну дієздатність, відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене та те, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є юридичною особою та відповідним розпорядником коштів, саме воно є належним відповідачем у даній справі.
Суд зазначає, що не є спірною обставиною у справі, що потерпіла ОСОБА_1 має застрахований страховий випадок профзахворювання, що отримане 12 березня 2002 року. Згідно із довідкою МСЕК, Серія: ДОН-02 № 103816, позивачеві ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлена ІІІ група інвалідності - безстроково (а. с. 9).
На підставі зазначеного, суд приходить до висновку про те, що не нарахування та невиплата належних позивачу страхових виплат за період з березня 2017 року є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності.
Також, суд наголошує, що відповідач не може посилатися на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати сум заборгованості по страховим виплатам, оскільки порядок та умови отримання таких виплат регулюються виключно Законом, а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати сум заборгованості по страховим виплатам не звільняє державу в особі уповноваженого органу Фонду соціального страхування здійснити такі виплати та не може позбавляти особи права на отримання належних їй сум страхових виплат.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладені у даній справі обставини, судом встановлено, що відповідач (його орган), не прийнявши відповідне рішення та не поновивши щомісячні страхові виплати, та не виплативши позивачу заборгованість по щомісячним страховим виплатам, за відсутності передбачених на це законами України підстав, діяв не у межах, не на підставі, та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та порушив конституційне право позивача на отримання страхових виплат.
Суд зазначає, що положеннями ст. 47 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено, що виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням (ч. 4 ст.47 Закону № 1105-XI).
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці» (ч. 4 ст.47 Закону № 1105-XI).
Приймаючи до уваги вказану норму закону та встановлення судом того, що суми страхових виплат не нараховані та не виплачені позивачу з вини відповідача, позивачем не пропущений строк звернення до адміністративного суду із даним позовом.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
У разі скасування індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).
У межах спірних правовідносин належним способом судового захисту порушеного права є також визнання протиправними та скасування постанови відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Слов'янськ від 23 лютого 2017 року № 0557/4247/4247/24, про припинення щомісячної страхової виплати, потерпілій ОСОБА_1 , як наслідок, визнання дій протиправними та зобов'язання відповідача поновити позивачеві нарахування страхових виплат, та виплатити заборгованість по страховим виплатам за спірний період.
Щодо клопотання позивача звернення рішення суду до негайного виконання в частині стягнення заборгованості за один місяць, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання про доцільність допустити негайне виконання рішення суду у даній справі в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із наведеним, враховуючи, що позов судом задоволений у повному обсязі, суд приходить до висновку, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань як суб'єкта владних повноважень, на користь позивача, підлягає стягненню судовий збір у сумі 908,00 грн. (а. с. 4), який був сплачений ним при зверненні до суду із даним позовом.
Керуючись ст.ст. 2, 5-14, 19-22, 72-78, 94, 132-143, 159-165, 241-247, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5) про визнання дій протиправними, зобов'язати вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5, код ЄДРПОУ 41325231) щодо припинення виплати щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з 01.03.2017 року.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Слов'янськ від 23 лютого 2017 року № 0557/4247/4247/24, Про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01.03.2017 року.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5, код ЄДРПОУ 41325231) поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) страхових виплат з 01.03.2017 року, та виплати заборгованість по страховим виплатам з 01.03.2017 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, ЄДРПОУ: 41325231) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 08 липня 2021 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров