01 липня 2021 року м. Дніпросправа № 160/10244/20
головуючий суддя І інстанції - Віхрова В.С.
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,
суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року в адміністративній справі №160/10244/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень №857518-5140-0462 від 23.03.2020 року та № 857519-5140-0462 від 23.03.2020 року,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 857518-5140-0462 від 23.03.2020 року;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від № 857519-5140-0462 від 23.03.2020 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем не у відповідності з приписами чинного законодавства, що свідчить про необхідність їх скасування.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, останнє просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції, 23.03.2020 р. відповідно до п. 286.5 п. 286 ст. 286 розділу ХІІ Податкового кодексу України відносно ОСОБА_1 , ГУ ДПС у Дніпропетровській області були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення :
- №857518-5140-0462, згідно якого визначено суму податкового зобов'язання за платежем: ЗЕМЕЛЬНИЙ ПОДАТОК З ФІЗИЧНИХ ОСІБ (18010700) за податковий період 2020 в сумі 346,77 грн.;
- №857519-5140-0462, згідно якого визначено суму податкового зобов'язання за платежем: ЗЕМЕЛЬНИЙ ПОДАТОК З ФІЗИЧНИХ ОСІБ (18010700) за податковий період 2020 в сумі 2254,03 грн.
Не погодившись з правомірністю прийняття наведених податкових повідомлень- рішень, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача не знайшли підтвердження під час судового розгляду справи, а у суду відсутні підстави вважати помилковими нарахування за спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпунктом 14.1.72 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).
Землекористувачі це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. (підпункт 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Згідно п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України, п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно ст. 270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Згідно п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Відповідно до п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Водночас, пунктом 287.8 статті 287 ПКУ визначено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дані державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, незважаючи на те. чи зареєстровано за нею право власності/користування земельною ділянкою під таким приміщенням.
Як свідчать встановлені обставини справи, між ОСОБА_1 та Дніпропетровською міською радою укладено Договори оренди земельних ділянок:
- від 06.10.2003 року №4416, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає на умовах цього договору частку (1.45%) у користуванні земельною ділянкою загальною площею 0.0911 та (площа частки складає 0.0013 та), кадастровий номер 1210100000:02:379:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Термін дії договору до 18.06.2018 р.;
- від 06.10.2003 року №4417, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає на умовах цього договору частку (50.00%) у користуванні земельною ділянкою загальною площею 0.0004 га (площа частки складає 0.0002 га), кадастровий номер 1210100000:02:379:0023, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Термін дії договору до 18.06.2018 р.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за ОСОБА_1 зареєстровано об'єкт нежитлової нерухомості:
- магазин-приміщення №32 поз. 1-6 загальною площею 97.3 кв.м., ганок літ.а, розташований в житловому будинку літ.А-4 на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності від 02.04.2002 р.
Згідно даних Державного земельного кадастру, вищезазначений об'єкт нерухомого майна заходиться на земельних ділянках з кадастровими номерами 1210100000:02:379:0018, 1210100000:02:379:0023 (довідка від 13.02.2006 р. №1845).
В силу вимог статей 182, 334 Цивільного кодексу України та положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.
Разом з тим, питання переходу прав на земельну ділянку у разі набуття права на будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній регулюється ст. 120 Земельного кодексу України.
Статтею 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Зазначена норма права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Таким чином, у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення, що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку, обов'язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.
Відтак, оскільки позивач набув у власність об'єкт нежитлової нерухомості - магазин-приміщення №32 поз. 1-6. загальною площею 97.3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , то в силу положень ч.1 ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України, у позивача виникло право користування земельними ділянками, на яких розташований цей об'єкт з дати набуття у власність об'єкту нерухомості.
Наведене дає підстави для висновку про те, що власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.05.2020 року по справі №826/18359/16, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи, нарахування земельного податку за спірними податковими повідомленнями-рішеннями здійснювались на підставі даних Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку земельних ділянок для розрахунку плати за землю від 13.02.2006 року № 1845, сформованих Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів (а.с. 72).
Між тим, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про державний земельний кадастр», ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украни від 14 січня 2015 р. № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Приписами ч. 1 ст. 38 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що нарахування земельного податку здійснюється на підставі даних державного земельного кадастру, ведення якого покладається виключно на Держгеокадастр, який в свою чергу надає відповідну інформацію у вигляді витягів, довідок, викопіювань або копій документів.
Відтак, з огляду на вказані обставини справи, нарахування відповідачем податкових зобов'язань на підставі даних Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів, є протиправним та не відповідає приписам Податкового кодексу України та Закону України «Про державний земельний кадастр».
В свою чергу, доказів отримання відповідачем витягу про нормативну грошову оцінку земельних дялнок з Держгеокадастру та нарахування податкових зобовязань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями на підставі останніх, до суду подано не було.
Отже, з огляду на вказані обставини справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про протиправність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень та необхідність їх скасування.
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення адміністративного позову.
При здійсненні розподілу судових витрат, суд керується приписами ст. 139 КАС України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року в адміністративній справі №160/10244/20 - скасувати та прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 857518-5140-0462 від 23.03.2020 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від № 857519-5140-0462 від 23.03.2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 840.80 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1261.21 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко
суддя В.Є. Чередниченко