07 липня 2021 р.Справа № 541/816/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Мельнікової Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26.05.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Куцин Валентина Миколаївна, вул. Гоголя, 133, м. Миргород, Миргородський, Полтавська, 37600, повний текст складено 26.05.21 року по справі № 541/816/21
за позовом Миргородського міськрайонного відділу Управління Державної міграційної служби у Полтавській області
до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 )
про примусове видворення іноземця за межі території України та його затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства,які незаконно перебувають в Україні,з метою забезпечення примусовго видворення,
Позивач, Миргородський міськрайонний відділ Управління державної міграційної служби України в Полтавській області, звернувся з позовом до громадянина Алжиру ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про примусове видворення іноземця за межі території України та його затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою забезпечення примусового видворення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.01.2020 працівниками Миргородського міськрайонного відділу Управління державної міграційної служби України в Полтавській області виявлений громадянин Алжиру ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), який незаконно перебуває на території України та у встановлений строк без поважних причин не виконав рішення про примусове повернення з України, яке прийнято 22.01.2020 Миргородським міськрайонним відділом Управління державної міграційної служби України в Полтавській області. Зважаючи на те, що відповідач у встановлений термін не виконав рішення про примусове повернення, перебуває в України без реєстрації, без постійного місця проживання, роботи та джерела доходів, не має достатнього фінансового забезпечення його проживання в Україні та для виїзду за межі України, тому, є всі підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду про його видворення, тому необхідно затримати відповідача та помістити до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства строком на шість місяців.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2021 року вказаний позов задоволено. Примусово видворено за межі України громадянина Алжиру ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина Алжиру НОМЕР_1 , виданий 06.07.2017, строк дії до 06.07.2022. Затримано громадянина Алжиру ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , для примусового видворення іноземця за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні терміном до 6 місяців, з метою забезпечення примусового видворення громадянина Алжиру ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина Алжиру НОМЕР_1 , виданий 06.07.2017, строк дії до 06.07.2022.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
На думку представника відповідача, зважаючи на обставини по справі, зокрема на не доведення факту переховування відповідача від працівників міграційної служби та поліції, умисного невиконання рішення про виїзд за межі території України, наявності ризику його втечі, агресивної, неадекватної поведінки, а також наявності поважності невиконання рішення позивача про виїзд за межі території України, позитивної поведінки, наявності сім'ї в Україні, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про примусове видворення іноземця за межі території України та його затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно встановив обставини щодо ухилення відповідача від виконання рішення про його примусове видворення та застосував найсуворіший захід, а саме затримання особи, яке є серйозним запобіжним заходом, застосування якого є виправданим лише в ситуації, коли інші, менш жорсткі заходи, були розглянуті і визнані недостатніми для захисту індивідуальних та суспільних інтересів, а тому рішення суду повинно бути скасоване.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, та розгляд справи проводити без участі Миргородського міськрайонного відділу Управління державної міграційної служби України в Полтавській області.
Сторони в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідач є громадянином ОСОБА_3 , що підтверджується паспортом громадянина Алжиру номер НОМЕР_1 .
Відповідачу ОСОБА_4 видана посвідка на проживання на території України, яка була дійсна до 07.07.2019.
Документи про продовження терміну перебування в Україні або документи, які дають право на законне проживання в Україні відповідач не оформив, статусу біженця не отримував.
Таким чином, відповідач перебуває в Україні без достатніх правових підстав.
За порушення правил перебування в Україні відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 203 КУпАП 11.01.2020 року заступником начальника Миргородського МРВ УДМС України в Полтавській області Козачко І.В., відносно громадянина Алжиру ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 складено протокол про адміністративне правопорушення (ПР МПТ №000310).
В результаті розгляду протоколу про адміністративне правопорушення ПР МПТ № 000310 начальником Миргородського МРВ УДМС України в Полтавській області Литвишко М.К. 11.01.2020 року винесено постанову (ПН МПТ 000370) про притягнення громадянина Алжиру ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1870 грн.
22.01.2020 року Миргородським МРВ УДМС України прийняте рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства та зобов'язано громадянина Алжиру ОСОБА_1 до 15 лютого 2020 року добровільно залишити територію України.
Один екземпляр рішення вручено іноземцю, з яким відповідач ознайомився. Рішення йому зрозуміле, що підтверджується його підписом на примірнику рішення, та відповідач зобов'язався виїхати за межі України у визначений термін, а саме до 15.02.2020.
13.03.2020 року громадянин ОСОБА_5 повторно був притягнутий до адміністративної відповідальності за ознаками правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП, а саме: за невиконання рішення про примусове повернення за межі України (протокол ПР МПТ 000583) та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення (постанова ПН МПТ 000583). Накладене на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2040 грн. станом на 14.04.2021 року штраф не сплачений.
Відповідач ОСОБА_1 придбав електронний квиток, номер квитка 19 НОМЕР_2 , до країни Алжир. Виліт здійснювався 25.12.2020 року з аеропорту «Жуляни» у м. Київ, однак не вилетів з України.
Відповідач не виконав рішення Миргородського міськрайонного відділу Управління державної міграційної служби України в Полтавській області до 22.01.2020 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача узгоджуються з положеннями національного законодавства, та є обґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Спірним під час апеляційного перегляду справи є наявність підстав для затримання іноземця із поміщенням в ПТПІ задля забезпечення виконання рішення про примусове видворення.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773).
Статтею 26 Закону №3773-VI встановлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону №3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Частиною четвертою статті 30 Закону №3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
За приписами частини восьмої статті 30 Закону №3773-VI положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Апелянтом ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів звернення відповідача до затримання до відповідних державних органів із заявами про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також докази його легального перебування на території України, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Суд звертає увагу, що позивач фактично з липня 2019 року перебуває на території України без законних підстав.
У відповідності до п.3 ст.29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці або особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства, відсутній договір про реадмісію.
Підстав для застосування щодо відповідача положень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», під час розгляду справи не встановлено.
Крім того, постанови ПН МПТ 000370 та ПН МПТ 000583 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ознаками правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП та рішення Миргородського МРВ УДМС України про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 22.01.2020 відповідачем не оскаржувалися.
Пунктом 26 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009 року передбачено, що іноземець та особа без громадянства, можуть бути примусово видворені за межі України з підстав та в порядку, визначеному ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. 13 Закону України «Про імміграцію».
Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 22 січня 2018 року № 38/77), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за № 806/21119 (далі - Інструкція) , згідно пункту 4 якої іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворенні на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
У пункті 7 Інструкції визначено, що підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є:
невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави; якщо іноземці, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію; якщо іноземець, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, - до набрання рішенням суду законної сили.
Розділом ІІІ Інструкції встановлено, що у разі виявлення підстав, передбачених частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.
За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України (п. 1, 2 розділу ІІІ Інструкції).
Згідно частини першої статті 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства підлягають особи у випадку їх ухилення без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк, або коли існують обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства буде ухилятися від виконання такого рішення ще до спливу цього строку.
Відповідні органи за наявності підстав, передбачених частини першої статті 30 Закону № 3773- VI (тобто або не виконання у встановлений строк рішення про примусове повернення, або при наявності підстав вважати, що така особа буде ухилятися від виконання такого рішення) після виявлення/затримання такої особи невідкладно здійснюють підготовку для звернення з позовом до суду. При цьому, законодавством передбачена можливість подання до адміністративного суду позовної заяви відповідно до частини першої статті 289 КАС України.
В той же час, правовий аналіз норм матеріального та процесуального права щодо вирішення питання затримання іноземця або особи без громадянства стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, дає Суду право дійти висновку, що за наявності певних перелічених у цих нормах умов, існує правова можливість здійснити таке затримання як з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року (справа №585/2811/19, провадження №К/9901/28919/19).
Частиною 11 ст. 289 КАС України передбачено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.
Заяв про передачу відповідача на поруки, або внесення за нього застави, як засобу забезпечення виконання рішення про примусове видворення не надходило.
Таким чином, існують ризики, що відповідач може ухилятися від примусового видворення за межі України, отже, його затримання з метою повернення до країни громадянської належності, не буде суперечити п.п."f" п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року закріплено право кожного на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року у справі «Анатолій Руденко проти України», яке стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).
Крім того, колегія суддів зауважує, що в силу статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
З огляду на зміст зазначених положень конституційних норм вбачається, що відповідна особа є користувачем на рівні з іншими особами правами і свободами, за наявності, якщо така особа перебуває в Україні саме на законних підставах. Якщо відсутня ознака законності перебування, то це створює для особи певні обмеження та відповідні юридичні наслідки.
Затримання особи-відповідача не зважаючи на серйозність заходу, з огляду на встановлені фактичні обставини, є цілком виправданими та належними, тому як в даному випадку застосування інших, менш суворих заходів, буде недостатніми для гарантування виконання такою особою певних обов'язків пов'язаних із залишенням території України. Затримання до закінчення проведенню процедури видворення, в тому числі для належної ідентифікації особи, відповідає волі національному законодавству, воно є також необхідним за конкретних обставин.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача узгоджуються з положеннями національного законодавства, та є обґрунтованими, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26.05.2021 року по справі № 541/816/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц
Судді(підпис) (підпис) С.С. Рєзнікова Л.В. Мельнікова